Що за птиця «Філін»?
Як Росія намагається здешевити ракетний терор, чим небезпечна нова крилата ракета та чи стане вона масовою загрозою в українському небі
Крилату ракету «Філін» армія «дєдиваєвалів» почала застосовувати проти України ще наприкінці літа цього року. Однак більшість українців дізналися про це лише у жовтні, після того як наша воєнна розвідка оприлюднила детальну 3D-модель «свіжого» виробу запорєбрикового ВПК, його тактико-технічні характеристики, перелік комплектуючих та список підприємств-виробників.
За своїми габаритами «Філін» відносно компактний: довжина корпусу становить 3,5 метра, розмах крил — три метри, а маса бойової частини коливається від 50 до 100 кілограмів. Ракета здатна розвивати швидкість до 800 кілометрів за годину та долати відстань до 1200–1500 кілометрів. Боєприпас є гнучким у використанні: він може летіти низько над землею або підійматися на висоту до шести кілометрів. Стартує ракета з наземної установки за допомогою твердопаливного прискорювача.
Наразі наші військові фіксують поодинокі випадки застосування росіянами цієї малогабаритної КР. Найімовірніше, йдеться про випробування у бойових умовах.
Чи вдасться Кремлю поставити «Філіна» на стабільний конвеєр і зробити його інструментом масового терору? Відповідь на це питання далеко не очевидна. Чому саме — розбирався Укрінформ.
РАКЕТНИЙ «ЕРЗАЦ»
За інформацією ГУР МО України, у новій хижій «пташці» окупанти поєднали російський двигун, китайську і західну мікроелектроніку та готові конструкторські рішення, обкатані на інших своїх ракетах і безпілотниках.
Фюзеляж «Філіна» виклеюють із полегшених композиційних матеріалів — вуглепластику та склопластику. Крім того, для здешевлення та прискорення серійного виробництва окремі елементи внутрішнього силового набору та вузлів цієї ракети виготовляють за допомогою технології 3D-друку. Використання таких матеріалів дає змогу суттєво знизити загальну масу конструкції за збереження необхідної міцності.
Обрані конструкторські рішення добре пояснюють появу новинки. «Філін» повністю вписується в актуальну стратегію російського військово-промислового комплексу, орієнтовану на створення максимально бюджетних засобів далекого ураження. У цьому «економ-класі» вже є реактивні дрони «Герань-5», малогабаритна КР S8000 «Бандероль», авіаційні ракети С-71 та інші засоби російського повітряного нападу.
Серед переваг нової ракети експерти називають високу швидкість, значну дальність польоту, реактивний двигун, наземний старт та можливість маневрувати за висотою. Додаткову гнучкість застосування «Філіна» забезпечує вибір між бойовими частинами масою 50 і 100 кг. Це дає змогу адаптувати зброю до конкретного завдання: збільшити радіус дії або потужність вибуху.
Водночас можливості боєприпасу пов’язані з компромісами, адже сукупно всі його заявлені тактико-технічні характеристики не можуть бути реалізовані одночасно на максимальних значеннях. Про це нещодавно розповіли експерти Defense Express.
За їхніми розрахунками, із встановленим російським двигуном Reynolds R500 ракета здатна долати до 1200–1500 кілометрів у висотному режимі зі швидкістю близько 420 кілометрів за годину і бойовою частиною масою 50 кілограмів. На малих висотах дальність за тієї самої бойової частини скорочується приблизно до 720–780 кілометрів. Якщо ж ракета несе стокілограмову бойову частину, ці показники зменшуються відповідно до 600–650 і 380–430 кілометрів.
Звісно, це не підтверджені бойові характеристики, а припущення фахівців, розрахунки яких показують, що «Філін» не може підтримувати швидкість 800 кілометрів за годину на всьому маршруті. Вони вважають, що такої швидкості ракета досягатиме лише на короткій фінальній ділянці перед ціллю, після набору висоти та переходу в пікірування. Для цього на низьковисотному маршруті їй, імовірно, доведеться піднятися приблизно на три кілометри, що полегшить роботу ППО, адже зробить ракету помітнішою для радіолокаційних засобів.
І це обнадійливий висновок: нова російська ракета не є невразливою за умови її своєчасного виявлення.
ВІД «БУРАНА» ДО «ФІЛІНА»
Акціонерне товариство «НПО «Молния», яке розробило «Філіна», — не новачок у ракетобудуванні. Підприємство заснували ще в 1976 році як головну організацію Міністерства авіаційної промисловості СРСР, спеціально для створення багаторазового космічного корабля «Буран».
Звісно, масштаб проєкту «Буран» був зовсім іншим, аніж розроблення дешевої малогабаритної крилатої ракети. Тоді московські інженери «замахнулися» на космічний апарат, здатний витримувати екстремальні температури під час повернення з орбіти, маневрувати в космосі й самостійно приземлятися. Із цим завданням, варто сказати, вони впоралися. 15 листопада 1988 року «Буран» таки здійснив успішний політ. Космічний вояж радянського «шатла» тривав 205 хвилин, і після двох обертів навколо Землі корабель в автоматичному безекіпажному режимі повернувся на аеродром Байконура.
І хоча то був перший і останній рейс «Бурана» на навколоземну орбіту, реалізація проєкту засвідчила високий рівень інженерної школи «Молнии».
Відтоді минуло 37 років. Після розпаду СРСР підприємство пережило тривалий період економічної турбулентності, втратило значну частину кадрового потенціалу, але не зникло. Наразі компанія входить до корпорації «Тактическое ракетное вооружение» та є важливою складовою запорєбрикового ВПК.
Зокрема, «Молния» розробляє надзвукові ракети-мішені, які використовують для тренування розрахунків протиповітряної та протиракетної оборони. Підприємство має лабораторно-випробувальну базу для дослідження авіаційної й космічної техніки, тобто його компетенції не обмежуються конструюванням і створенням корпусів ракет.
Крім того, за даними української розвідки, «Молния» бере участь у кооперації з виробництва крилатої ракети 9М727 для комплексу «Іскандер-К», постачаючи агрегати запалювання, а також виготовляє окремі компоненти для модулів планування й корекції авіабомб. Зокрема, за інформацією, розміщеною у базі даних War&Sanctions, завод відвантажує для оборонного підприємства АТ «Тайфун» корпуси, хвостові частини та інші вузли для керованих авіаційних бомб УМПК-500М. Також тут виробляють апаратні корпуси для завадозахищених навігаційних блоків «Комета», які забезпечують точність російської далекобійної зброї в умовах радіоелектронної боротьби.
Ця інформація важлива для подальшого розуміння потенціалу виконавця ракетної програми «Філін». Перед нами — не ізольований творець однієї окремої ракети, тим більше не кустарний гаражно-кооперативний «кулібін», а компетентний вузловий елемент кооперації кількох виробничих ланцюгів російського ВПК.
ГРОШІ, КАДРИ І ВЕРСТАТИ
Одразу наголосимо на важливій деталі, до якої повернемося пізніше: кооперація різних підприємств дає російській «оборонці» змогу поширювати напрацьовані технології та ділити спільних постачальників між різними програмами. Водночас ця медаль має й зворотний бік: залежність кількох видів зброї від однакових вузлів створює для росіян спільну критичну вразливість. Якщо перекрити чи знищити один канал постачання, «посиплеться» весь конвеєр. Однак про це — згодом.
Наразі ж подивимося, що можна дізнатися про сучасні виробничі потужності компанії та чи здатна вона «потягнути» значне масштабування виробництва нових ракет.
У матеріалі до 50-річчя підприємства, оприлюдненому цьогоріч на офіційному сайті «Молнии», автори тексту згадують про те, що упродовж попередніх трьох років завод наростив темпи роботи, проводить технічне переоснащення й модернізацію виробництва, освоює нові вироби та збільшує обсяги виробництва продукції. А за словами представниці кадрової служби, зростає й чисельність персоналу.
Останнє можна перевірити за вакансіями підприємства. Кадровики «Молнии» шукають провідних інженерів із балістики та динаміки польоту, інженерів-розраховувачів, конструкторів авіаційної техніки для композитного виробництва, програмістів верстатів із числовим програмним керуванням, монтажників радіоелектронної апаратури, фрезерувальників і майстрів механічних дільниць.
І це показовий набір. Сукупність таких вакансій узгоджується з потребою підтримувати одночасно розробки й виробництво.
Цікавий штрих вдалося знайти у фінансовій інформації підприємства. За відкритими даними, його виручка зросла приблизно з 303 млн рублів у 2021 році до 1,075 млрд у 2022-му, 1,643 млрд у 2023-му та майже 1,99 млрд рублів у 2024 році. Чистий прибуток за 2024 рік становив близько 553 млн рублів.
Особливість у тому, що всі кошти, зароблені у 2024 році, акціонери вирішили спрямувати до фондів розвитку підприємства без виплати дивідендів. За результатами 2025 року власники цінних паперів «Молнии» так само вчинили ще з 313,5 млн рублів прибутку. В оприлюднених компанією документах немає достатньої деталізації, щоб встановити, на які конкретні проєкти пішли ці кошти, але рішення залишати зароблене всередині компанії збігається із заявами про розширення, модернізацію та переоснащення виробництва.
Висновок із цього можна зробити такий: підприємство готує базу для масового збирання нових засобів ураження. Певні ресурси для масштабування випуску того ж «Філіна» в нього є.
ХІМІЧНИЙ «АЛІ-ЕКСПРЕС»
Окрема складова виробничих можливостей «Молнии» — виготовлення композитних конструкцій. Це важливо і для програми «Філін»: легкий корпус крилатої ракети має витримувати навантаження під час польоту, вібрацію двигуна та температурні перепади. Саме тому в переліку вакансій підприємства є конструктори авіаційної техніки для композитного виробництва. Це непряма, але показова ознака того, що компанія розвиває цей напрям.
На перший погляд, із сировиною проблем у компанії бути не повинно. Росія має власних виробників вуглецевого та скловолокна. Один із найбільших гравців — Umatex, композитний дивізіон «Росатома», до якого належить завод «Алабуга-Волокно» в Татарстані. Є й інші підприємства, що випускають вуглецеві матеріали. Тобто тканинну основу для композитних деталей, зокрема корпусів безпілотників і ракет, російська промисловість здатна виробляти самостійно.
Але для «Молнии» волокно — лише початок технологічного ланцюжка. Щоб отримати готовий композитний фюзеляж, шари вуглецевої або скляної тканини потрібно просочити спеціальною смолою, сформувати в потрібну конструкцію та провести полімеризацію — контрольоване затвердіння матеріалу під впливом температури, а в окремих технологіях — і тиску.
І ось тут можливості російської промисловості вже не такі переконливі. Базові епоксидні смоли в Росії виробляють, зокрема на заводі імені Свердлова в Дзержинську. Проте для авіаційних і ракетних конструкцій потрібні спеціалізовані смоли, затверджувачі та компаунди з чітко визначеними характеристиками міцності й термостійкості. Їх виробництво значно складніше і зосереджене на обмеженій кількості підприємств. Серед них — Інститут пластмас імені Г. С. Петрова, який потрапив під санкції через участь у забезпеченні російського ракетного виробництва.
Тому навіть за наявності власного вуглеволокна російські виробники композитних конструкцій залежать від постачання спеціальної хімії з-за кордону. Частину необхідних компонентів вони шукають на китайському ринку, частину можуть завозити через посередників у третіх країнах. Для «Молнии», яка має забезпечувати виробництво корпусів ракет, це означає необхідність підтримувати стабільний канал постачання матеріалів із потрібними властивостями. Адже заміна одного виду смоли іншим означатиме не просто зміну постачальника, а вимагатиме перевірки рецептури й повторних випробувань готових деталей.
Іще одне вразливе місце композитного виробництва — обладнання. Композитний фюзеляж не виготовиш простим склеюванням тканини. Потрібні форми для викладки шарів, вакуумні системи, установки для намотування або формування матеріалу, а залежно від технології — автоклави. У таких герметичних камерах деталі нагрівають під контрольованим тиском, щоб ущільнити шари й забезпечити належне затвердіння смоли. Підготовка, викладка, вакуумування, нагрівання, витримка та охолодження займають години. Це довгий, майже хірургічний процес, який триває від 6 до 24 годин на одну деталь. Отже, кількість і продуктивність такого обладнання безпосередньо впливають на темпи випуску корпусів.
І тут у Росії також є залежність від іноземних технологій. Власне виробництво спеціалізованих установок обмежене, а закупівля нового обладнання, запчастин і сервісне обслуговування наявних ліній ускладнені санкціями. Тому російським підприємствам доводиться шукати альтернативні канали постачання, зокрема через Китай та інші країни.
Для «Молнии» це має цілком практичне значення. Можна найняти додаткових конструкторів, мати власне вуглеволокно й навіть отримати замовлення на більшу кількість ракет. Але якщо бракуватиме спеціальних смол, затверджувачів або обладнання для формування й полімеризації композитних деталей, наростити випуск фюзеляжів пропорційно до попиту не вдасться.
МІКРОСХЕМНА ТУРБУЛЕНТНІСТЬ
Імпортозалежність нового ракетного проєкту цим не вичерпується. Опублікована ГУР компонентна база показує, що електронна начинка «Філіна» далеко не повністю російська. У переліку ідентифіковано 35 компонентів американського походження, 22 китайського, вісім швейцарського, три японського й один тайванського. Ще 11 позицій залишилися неідентифікованими.
Сам факт, що західна електроніка потрапляє до російського військово-промислового комплексу в обхід санкцій, не новина. Необхідні компоненти російські підприємства отримують не безпосередньо від виробників, а через посередників і компанії у третіх країнах. Як саме працює така схема, добре видно на прикладі навігаційного модуля «Комета», який використовують у «Філіні».
Модуль виробляють у Чебоксарах на АТ «ВНИИР-ПРОГРЕСС». Серед його найважливіших складових — американський аналого-цифровий перетворювач і GNSS-модуль швейцарського походження.
Закупівлею компонентів для різних модифікацій «Комети» займається інше підприємство тієї самої групи — АТ «ВНИИР». Серед його постачальників ГУР називає китайських дистриб’юторів і продавців мікроелектроніки, а також російських посередників. На порталі War&Sanctions розкрито інформацію про 28 компаній, залучених до виготовлення модулів і транзиту необхідних компонентів. Зокрема, російська компанія ITC закуповує та ввозить продукцію Analog Devices, Micron, Altera та u-blox. Решта учасників ланцюга забезпечують постачання компонентів виробництва Altera, Qorvo, Coilcraft, Renesas та інших компаній.
Такі схеми можливі тому, що виробники мікроелектроніки часто продають продукцію великими партіями через дистриб’юторів, які можуть не знати, хто зрештою використає придбані компоненти. Російські покупці приховують кінцевого споживача за посередниками, прокладають маршрути постачання через кілька країн і компаній.
Це працює, але має свою ціну. Що довший ланцюг, то більше в ньому учасників, яких потрібно знайти, перевірити, оплатити й узгодити між собою. Постачання стає дорожчим і менш передбачуваним. Саме тому, за даними ГУР, виробник «Комети» активно шукає альтернативні канали закупівлі та заміну продукції Altera й Analog Devices. Причина – постійні проблеми з постачанням через санкції та посилення експортного контролю.
Що це означає для проєкту «Філін»?
Серійне виробництво потребує не разової закупівлі компонентів, а постійного потоку деталей із прогнозованими строками й обсягами. Якщо критичний компонент доводиться шукати через посередників або замінювати, це додає витрат, затримок і потребує перевірки сумісності нової деталі з усією системою.
«БОЛЬОВА ТОЧКА» КООПЕРАЦІЇ
В історії з «Кометою» є ще один важливий аспект. Цей модуль потрібен не лише «Філіну». Його використовують у різних типах російського озброєння — від ударних безпілотників до ракет і керованих авіаційних боєприпасів. Отже, проблеми з його виробництвом позначаються відразу на кількох програмах. І це вже не питання постачання іноземної електроніки, а вразливість, яку створює сама організація російського військового виробництва.
За інформацією ГУР, замовлення на модулі «Комета» у 2026 році суттєво перевищили 100 тисяч одиниць різних модифікацій. Їх використовують у «Геранях-2», «Герберах-2», «Геранях-3» і «Геранях-5», крилатій ракеті S8000 «Бандероль», ракеті РМ-48У, планерувальних боєприпасах УМПК та УМПБ, а також у ракетах «Іскандер-М» і «Кинджал» та безпілотному авіаційному комплексі «Оріон». Це далеко не повний перелік російської зброї, яка потребує таких навігаційних рішень.
За кожен виготовлений модуль, таким чином, конкурують одразу кілька збройових програм. І що більший попит, то важливіше не просто мати технологію та обладнання для випуску «Комети», а й забезпечити безперебійну роботу всього виробничого конвеєра. Саме тут у росіян виникає ще одна проблема: підприємство, від якого залежить випуск важливого компонента для багатьох видів зброї, другий рік поспіль потерпає від українських ударів.
Чебоксарський ВНИИР-ПРОГРЕС Сили оборони України атакували неодноразово. Перші удари припали на червень і липень 2025 року. Після атаки 9 червня підприємство, за повідомленнями російських джерел, тимчасово призупиняло роботу з міркувань безпеки персоналу. 5 липня Сили оборони України знову завдали удару по заводу — цього разу, за повідомленням Генерального штабу, ціллю були виробничі потужності з виготовлення адаптивних антенних решіток «Комета».
У листопаді 2025 року підприємство знову опинилося під ударом. А у 2026-му атаки продовжилися: зокрема, 18 лютого, 5 травня та 10 червня. Після травневого удару на території заводу виникла пожежа. Супутникові знімки після червневої атаки із застосуванням ракети FP-5 «Фламінго» засвідчили серйозні пошкодження основної будівлі, яка вже постраждала у травні…
І тут варто згадати про зворотний бік російської виробничої кооперації. Спільні компоненти дають змогу використовувати відпрацьовані рішення в різних типах зброї, прискорювати розробку й нарощувати випуск. Але водночас вони створюють спільні вузькі місця. Якщо підприємство, яке виготовляє такий компонент, зазнає пошкоджень, наслідки можуть відчути різні виробники й різні програми.
ЧИМ РОЗРОДИТЬСЯ ГОРА?
Отже, чи стане «Філін» масовою загрозою для України? Однозначної відповіді поки немає. З одного боку, Росія має інженерну базу, досвідченого розробника, налагоджену кооперацію та фінансові ресурси для розгортання виробництва. Перші бойові застосування свідчать, що ракета вже вийшла за межі експериментального зразка.
З іншого боку, здатність виготовити ракету ще не означає можливості стабільно випускати її великими партіями. «Філін» залежить від постачання іноземної електроніки, спеціалізованої хімії та обладнання для композитного виробництва. Його виробничий ланцюг перетинається з іншими програмами російського озброєння, а окремі підприємства цієї кооперації вже стали цілями українських ударів. Кожна така залежність — потенційне джерело затримок, дефіциту та додаткових витрат.
Тому вважати «Філін» безперечною масовою загрозою в осяжному майбутньому наразі зарано. Але так само було б помилкою недооцінювати можливості росіян поступово усувати виробничі проблеми, шукати обхідні шляхи постачання й адаптувати конструкцію до доступних компонентів.
Чи успішною виявиться ця робота і чи не породить російська гора мишу, як це часто трапляється, покаже час. Поки що ж маємо розуміти: потенціал для виробництва дешевих малогабаритних ракет у Росії є, але перетворення «Філіна» на масовий засіб повітряного терору зовсім не гарантоване через російські реалії та українське натхнення.
Іван Ступак, Київ
Фото ілюстративні, із відкритих джерел