Як військові інженери зміцнюють оборону Півдня
Кореспондентка Укрінформу побувала на облаштуванні одного із захисних рубежів Херсонського напрямку
Кілометри антидронових сіток, інженерні загородження, фортифікації та наземні роботизовані комплекси. Тут, на Херсонському напрямку, військовослужбовці інженерного підрозділу 15 окремого полку підтримки (ОПП) 30 корпусу морської піхоти Збройних Сил України укріплюють оборону. Використовують сучасну техніку та власний бойовий досвід.
ВІД ВОДОЛАЗІВ – ДО ХІМІКІВ: КОЖЕН ЗНАЙДЕ РОБОТУ ЗА ФАХОМ
…Наш автомобіль швидко рухається трасою Миколаїв–Херсон. Попри похмурий день, за вікном милують око вкриті осінньою позолотою дерева та смарагдові поля з озиминою. Ці мирні пейзажі на якусь мить відволікають від реальності. Але вже за кілька кілометрів вона нагадує про себе антидроновими сітками, що закривають величезні шматки дороги, та вщент розбитими будинками й автозаправними станціями, де недавно вирувало життя.
Зазвичай по цій трасі їздять лише в разі необхідності, але сьогодні тут як ніколи багато автомобілів. Перед блокпостом на межі з Херсонщиною вони вишикувалися в довгу чергу, очікуючи перевірки.
Пояснення цього просте: ми їдемо до бійців інженерного підрозділу 15 ОПП МП під час так званого олешківського перемир’я. Тож, користуючись затишшям, люди прямують до Херсона та навколишніх населених пунктів, щоб перевірити стан своїх будинків і квартир, провідати рідних, привезти їм продукти та речі першої потреби напередодні важкої зими.
Минувши блокпост, прямуємо далі у напрямку лінії фронту. Доглянуті поля змінюють зарослі бур’янами – поки що ця земля не придатна до використання через засміченість вибухонебезпечними предметами. Тут працюють групи розмінування із спеціальною технікою.
З’їжджаємо з траси і рухаємося польовими дорогами, розмитими осінніми дощами. Начальник групи комунікацій 15 ОПП Денис Слесарчук зазначає, що їхні інженерні підрозділи працюють за будь-якої погоди: дощ, сніг чи пронизливий вітер не є перепоною для виконання завдань.
- Наш полк створений у 2024 році для бойового забезпечення підрозділів морської піхоти. Основні завдання, які він виконує, – дистанційне мінування, установлення антидронового захисту, бойове ураження, облаштування позицій та укриттів, зведення фортифікаційних споруд тощо, – розповідає Слесарчук.
За його словами, основні сили полку виконують завдання на території Миколаївської та Херсонської областей. Водночас пілоти БПЛА працюють на Запорізькому та Донецькому напрямках. Денис зауважує, що у полку, окрім уже традиційних військових спеціальностей, є й досить унікальні: водолази, хіміки, маскувальники, рульові-сигнальники човнів. Зокрема, хіміки працюють у місцях, де російська армія застосовує проти наших військовослужбовців боєприпаси з отруйними речовинами. Їхнє завдання – вимірювати рівень концентрації токсичних речовин у повітрі, щоб убезпечити наших захисників.
- Ще одне з нагальних завдань військовослужбовців полку – перекриття антидроновими сітками багатокілометрових ділянок автошляхів у Миколаївській та Херсонській областях, – наголошує Денис і додає, що в підрозділі постійно проходять навчання та вдосконалення навичок – як в Україні, так і за кордоном.
ПАСТКА ДЛЯ ДРГ
Здолавши дорожню багнюку, прибуваємо на місце, де спеціальне завдання виконують бійці другого інженерно-саперного батальйону 15 ОПП. Командир роти, майор Олександр Філатов на позивний «Філін» розповідає, що зведений підрозділ, який він очолює, облаштовує смугу невибухових загороджень на рубежах оборони.
Тут військовослужбовці встановлюють бар'єрні загородження «Єгоза» – специфічні спіральні або пласкі конструкції з армованої колючої стрічки, а також малопомітні перешкоди (МПП). Останні призначені, щоб зупинити просування піхоти та легкої броньованої техніки. У поєднанні з протитанковим ровом такі загородження здатні затримати ворога й дають змогу виграти час, необхідний для підходу наших військ. Це один з елементів загальної системи оборони, до якої належать і фортифікаційні споруди.
- Загородження «Єгоза» – спеціальна спіральна конструкція з оцинкованого дроту. Працювати з нею потрібно в рукавицях і дуже обережно. Адже якщо військовослужбовець отримає поранення, воно дуже довго загоюватиметься. Тут ми застосовуємо «Єгозу» разом із МПП. Скажімо, якщо підійде диверсійно-розвідувальна група, яка переважно працює вночі, то неодмінно потрапить у пастку. Бачите, вони навіть удень майже непомітні серед рослинності. А назад хтось уже самостійно не вибереться – доведеться вирізати кусачками. Так само зупиниться легка техніка, адже дріт намотається на колеса, – пояснює командир.
За його словами, установлювати такі перешкоди бійці вже добре навчилися. За день 10–12 людей можуть прокласти понад кілометр загороджень. Проблем із постачанням матеріалів немає – їх привозять стільки, скільки потрібно. Особовий склад також забезпечений усіма необхідними інструментами і засобами захисту. Допомагають і волонтери. За словами командира, у військовослужбовців – хороше харчування й належні умови проживання.
Зважаючи на значні масштаби інженерних загороджень, цікавлюся у співрозмовника, чи не виникають непорозуміння з фермерами та власниками земельних ділянок, на яких облаштовують лінії оборони.
- Зазвичай усе узгоджуємо. По можливості, ідемо назустріч. Скажімо, нещодавно нам потрібно було працювати на полі, де ріс соняшник. Тож спочатку перейшли в інше місце, а коли фермер зібрав урожай, повернулися, – розповідає майор.
ПОВЕРНУЛИСЯ У СТРІЙ – КОЖЕН ЗІ СВОЄЮ ІСТОРІЄЮ
На озброєнні інженерних підрозділів 15 ОПП, зокрема наземні роботизовані комплекси (НРК). Одна з модифікацій наземного дрона оснащена модулем для автоматичного розгортання колючого дроту. За допомогою такого комплексу можна дистанційно встановити кілька десятків метрів «Єгози» буквально за лічені хвилини. Це особливо актуально на ділянках, де підвищена загроза для життя військовослужбовців. Та повністю замінити людей техніка все ж не може.
- Вісімдесят відсотків цих бійців прийшли до нас із бойових бригад після важких поранень. Вони мають обмежену придатність до військової служби, але продовжують робити все від них залежне, щоб наближати нашу Перемогу. Зараз тут працюють три групи військовослужбовців, які виконують завдання на різних напрямках. Це переважно робота в полях, де досить небезпечно, адже літають ворожі БПЛА. Тож під час повітряної тривоги намагаємося розосередитися і, за можливості, перебувати в укриттях, – зазначає «Філін».
Сам він – професійний військовий, родом зі Снігурівки на Миколаївщині. Брав участь у миротворчій місії в Сьєрра-Леоне. У 2011 році вийшов на пенсію й разом із дружиною та двома доньками оселився в Миколаєві. У березні 2022 року знову повернувся на службу. Воював у різних підрозділах, які захищали Донеччину та Херсонщину. Із 2025 року служить у 15 ОПП.
…Серед військовослужбовців, які працюють на цій локації, зустрічаю тендітну дівчину з величезним наплічником. Це медикиня Вікторія, позивний «Руда». Цікавлюся, скільки важить її наплічник і що в ньому.
- Не зважувала, але десь 20 кілограмів. Там усе, що потрібно для надання першої медичної допомоги, – каже Вікторія.
У ЗСУ вона вже понад чотири роки. Закінчила курси тактичної медицини й спочатку служила у 35 бригаді морської піхоти. Працювала на медеваку, вивозила поранених.
Дівчина зізнається, що найскладніше було пережити не фізичну втому, а моральне виснаження та усвідомлення, що допомогти вдається не всім.
- На наших очах у районі Кринок поранених бійців розстрілювали з дронів на річці, але ми нічого не могли зробити. Я була свідком, як одного разу наші хлопці пливли човном до пораненого, щоб евакуювати його. Але почався дуже щільний обстріл, вони змушені були повернутися, а той боєць так і залишився на березі… Такі моменти переживати дуже складно. Бували випадки, коли везли важких «300-х», усю дорогу надавали допомогу, робили серцево-легеневу реанімацію, але, на жаль, вони не виживали. Не кожен може витримати це психологічно. Надто велика відповідальність, – ділиться медикиня.
Додає, що відчула моральне вигорання. Тому перевелася до 15 окремого полку підтримки. Утім, залишати військову службу не збирається, адже поки що не готова до цивільного життя.
- На мою думку, сьогодні між військовими та цивільними – велика прірва. Коли їдеш у відпустку, це дуже відчувається. Мене особливо тригерить усе російське – мова, музика, – каже Вікторія.
Знайомлюся з ще одним військовослужбовцем – високим, струнким молодим чоловіком. Це 29-річний Євгеній на позивний «Шкет». Він родом із Запоріжжя. До війни працював на підприємстві з виробництва вибухових матеріалів для шахт, кар'єрів тощо.
До війська прийшов добровільно у 2022 році. Був стрільцем у складі 54 окремої механізованої бригади, яка воювала на Донецькому напрямку. Захищав Мар'їнку, де отримав важке поранення. Після лікування та реабілітації продовжив службу в 15 ОПП.
- Тут мені подобається, робота цікава, колектив хороший. Удома на мене чекають брат, сестра та мама. Вони у Запоріжжі, мають там власний будинок. Тепер у нашому місті дуже важко, тож думають про виїзд, але поки що не наважуються, – каже Євгеній.
ПІД ПОСТІЙНИМ ПРИЦІЛОМ ДРОНІВ: ПІВТОРА МІСЯЦЯ НА ПЕРЕДОВІЙ
Тридцятип’ятирічний матрос Вадим із позивним «Малий» – уродженець Нової Каховки на Херсонщині. Його рідне місто російські війська окупували в перший день повномасштабного вторгнення. До великої війни Вадим працював у Херсонському рибоохоронному патрулі, мав власний човен. Тож на початку вторгнення допомагав нашим військовослужбовцям переправлятися через Дніпро з лівого берега.
- Потім забрав дітей, родину, і ми власним транспортом виїхали з окупації окружними шляхами до Кривого Рогу. Дорога тривала дві доби. Далі ми зі старшим братом Костянтином пішли у військкомат. Він, на жаль, загинув. Спочатку я служив у розвідувальному підрозділі 124 бригади, командував відділенням. Воював на Херсонщині – під Давидовим Бродом, Білою Криницею, Великою Олександрівкою, – розповідає Вадим.
Після підриву Каховської ГЕС військовий також допомагав евакуювати людей із затоплених Олешок, Кардашинки та Голої Пристані. Тут стали в пригоді його знання місцевості та вміння керувати човном. Згодом «Малий» неодноразово ходив у розвідку на острови Дніпра та на лівий берег, зокрема в ті самі Олешки.
Був випадок, коли йому разом із трьома молодшими побратимами довелося цілих півтора місяця перебувати на одній із передових позицій поблизу лівого берега Дніпра.
- Ні переміщуватися, ні вийти звідти не було можливості – над нами постійно кружляли ворожі дрони. Їли здебільшого енергетичні батончики, горішки, воду підсолювали спеціальними таблетками, щоб менше хотілося пити. Інколи нам скидали з дрона якусь провізію. Це була пізня осінь, листопад, уже досить холодно. Спали на карематах у спальниках. Але згодом уся група вийшла, – згадує матрос.
Однак найважчим, на його думку, було евакуювати поранених «300-х» човном через Дніпро на правий берег. На воді військовослужбовці були, як на долоні. Саме під час таких операцій Вадим зазнав двох поранень. Після лікування та реабілітації, яка тривала сім місяців, його визнали обмежено придатним до військової служби. Тоді він перевівся до 15 ОПП.
- Хочу висловити свою думку щодо ситуації в Олешках. Місто стерте… Ні їжі, ні світла, ні газу, будинки зруйновані. Усіх, хто там ще залишився, потрібно вивезти, адже умов для проживання немає. До того ж ЗСУ не можуть працювати на повну силу, поки там є люди. І взагалі, потрібно, щоб усі виходили з окупації, а ті, хто може тримати зброю в руках, не боялися, а йшли захищати країну. Тоді ми швидше виженемо ворогів і всі повернемося додому, – упевнений боєць.
І додає, що заради цієї мети він служитиме стільки, скільки потрібно.
…Повертаючись у Миколаїв, зустрічаємо автомобілі з причепами, наповнені домашніми речами. Херсонці, користуючись затишшям, вивозять своє майно в безпечніші місця.
Алла Мірошниченко, Миколаїв
Фото авторки та Дениса Слесарчука