Ми були в захваті від САУ CAESAR - артилерист «Чайка»

Боєць називає французьку гармату найефективнішою серед усіх артсистем, на яких працював

Після участі в АТО/ООС «Чайка» не зміг знайти себе в цивільному житті, із часом вирішив повернутися до ЗСУ. Він виконував завдання на багатьох напрямках і вже й не пам’ятає назви кожного населеного пункту, за який воював.

Артилерист пройшов шлях від солдата до головного сержанта і вважає, що участь у війні – особиста відповідальність кожного, а знищені потужності ворога – колективна робота.

Про свій бойовий шлях, особливості роботи на різних артилерійських системах і те, де військові беруть сили відстоювати інтереси України на полі бою, головний сержант артилерійської батареї 148 окремої артилерійської Житомирської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ Руслан на псевдо «Чайка» розповів кореспондентці Укрінформу.

«МАВ ХОРОШУ РОБОТУ, АЛЕ ПОСТІЙНО ТЯГНУЛО В АРМІЮ»

Військовослужбовець знайшов час поспілкуватися наприкінці своєї 15-денної відпустки. Руслан одразу зауважує, що його позивний – не про пташку і море. Псевдо «Чайка» він обрав собі на честь козацького човна, бо той міцний, швидкий і маневровий. Зрештою такий, як і сучасні артилерійські системи, завдяки яким бригада Руслана вже тривалий час є найрезультативнішим артилерійським з'єднанням ЗСУ та одним із елітних підрозділів Сил оборони України.

- У відпустці добре, бо поруч дружина й діти, за якими я дуже скучив, – говорить боєць. – У мене 15-річна донька, 11-річний і 9-місячний сини. Найменшого бачив лише тричі – коли він народився, на хрестинах і зараз. Утім, час повертатися на службу, бо там є робота, яку я повинен виконувати. Удома не відсидишся і нічого не зробиш, аби це все закінчилося. Я не якийсь герой, а звичайний військовий, який був і солдатом, і навідником. Не можу сказати, що роблю щось надзвичайне, але якусь часточку себе цій справі віддаю.

Русланові – 38 років. Він родом із Київщини, а проживає в Житомирі. За його плечима – строкова служба та участь в АТО/ООС.

«Чайку» мобілізували в 2015 році до лав 148 окремого гаубичного артилерійського дивізіону (в 2023 році на його базі сформували 148 артбригаду, – ред.).

- Ми планували їхати на завдання в Донецький аеропорт. Але тоді було якесь «перемир’я», тому мій підрозділ відбув у район Чонгару, – пригадує співрозмовник. – Після року служби повернувся на цивільну роботу. Працював майстром дільниці комбікормового виробництва, мав хорошу зарплату, нормальні умови. Але зрозумів, що це – не моє, бо постійно тягнуло назад в армію. Тож у 2020 році підписав контракт зі своїм дивізіоном.

САУ «АКАЦІЯ» ДОБРЕ ПОПРАЦЮВАЛА ПО ВОРОГУ

У дивізіоні він служив на самохідній артилерійській установці 2С3 «Акація» радянського зразка калібром 152 мм, з якою й зустрів повномасштабну війну.

- У 2021 році ми заїхали під Щастя, і за тиждень до закінчення ротації розпочалася оця х…ня, вибачте на слові, – каже воїн. – Нас почали сильно обстрілювати ще десь 17-18 лютого. Дивізіон був гарно підготовленим, ми добре знали свої машини, тому страху не було. Тоді більше відчували захоплення від того, що робили.

За словами «Чайки», найбільше він хвилювався за рідних через обстріли, а трохи спокійніше стало, коли дружина з дітьми виїхали за кордон. Тоді боєць зосередився виключно на роботі.

На початку повномасштабної війни підрозділ Руслана багато переміщувався Луганщиною, Донеччиною, Харківщиною, виконуючи бойові завдання.

- Я навіть не пам’ятаю назв усіх населених пунктів, де ми побували, – ділиться воїн. – Головне, що наша гармата тоді добре відпрацювала. Ми цілилися по техніці, піхоті, тиловому забезпеченню. Тоді вони (російські військові, – ред.) дуже любили заїжджати колонами, нам було в кайф розлупити якусь із них. От їхав танк, а тут раз – і його вже немає. Ми знищили багато цілей і раділи цьому.

«Чайка» також має досвід роботи з кількома причіпними гарматами. Коли на базі дивізіону сформували артилерійську бригаду і відбулося переозброєння, він почав працювати на французькій САУ CAESAR: заряджав, був навідником, а згодом став командиром.

CAESAR ВИСТРІЛЮВАЛА ДО 130 СНАРЯДІВ ЗА СВІТЛОВИЙ ДЕНЬ

- Радянський зразок гармати добре справлявся із завданням, але трохи застарілий для сучасної війни, коли треба швидко відстрілятися і поїхати, – каже артилерист. – А от на САУ CAESAR набагато краще працювати. Ти вже не сидиш у закритому просторі башти, а перебуваєш іззовні, де кращий огляд, і вільніше себе почуваєш. Ця гармата набагато точніша, ефективніша, маневрова, швидко заряджається і використовує більше зразків снарядів. Ми працювали на ній по укриттях, техніці, гарматах і особовому складу противника. Вона зробила багато хороших справ, відколи з’явилася на озброєнні ЗСУ.

Як зауважує «Чайка», знищена ціль – це колективна робота. Успішність екіпажу залежить від кожного: водія, зарядника, навідника та командира, який керує всіма процесами.

- Ми були настільки в захваті від цієї гармати, що екіпажі розподіляли між собою цілі й змагалися, хто більше їх знищить, а потім це обговорювали. Упродовж світлового дня могли вистрелити до 120-130 «кабанів» (снарядів, – ред.). Усе залежало від цілей. Активна стрільба – здебільшого тоді, коли наша піхота десь штурмує, а ми її підтримуємо. Розумієте, раніше була трішки інша війна, а зараз через загрозу FPV доводиться працювати обережніше. Та, дякувати Богові, ми працюємо, і якщо люди стежать за нашою бригадою, то розуміють, що у нас дуже добре виходить, – ділиться «Чайка».

На французькій гаубиці військовий попрацював більше року. Після цього перейшов на посаду головного сержанта батареї, й тепер відповідає за особовий склад.

Він так само радіє успіхам артилеристів, які б’ють по ворогу із САУ CAESAR. Каже, що любить поспілкуватися з командиром гармати, коли той разом із екіпажем приїздить зі зміни, бо має про що поговорити.

«НАША МОТИВАЦІЯ НА ВІЙНІ – НЕ ГРОШІ, А РІДНІ»

- Ви вже тривалий час воюєте. Відчуваєте втому?

- Кожна робота періодично захоплює і виснажує. На заводі люди теж втомлюються. Добре, що зараз у нас є відпустки, з якими у 2022 році було складнувато. Втомлює те, що ми не вдома, але такий час. У нас немає вибору, і ви знаєте, хто в цьому винен.

- Чи відчуваєте труднощі в комунікації з цивільними?

- Коли я приїжджаю у відпустку, то здебільшого перебуваю вдома. Можу поїхати провідати батьків. До речі, в цій самій бригаді служить і мій рідний брат. Спілкуватися з цивільними буває важкувато і некомфортно. Маю відчуття, що нам немає про що говорити.

Краще я цих 15 днів побуду з сім’єю, де знайду спілкування, підтримку, заспокоюся й поїду з хорошим настроєм. Аніж піду до якогось сусіда, щось йому доводитиму. Коли повертаюся в бригаду, достатньо двох хвилин, аби перемкнутися і зрозуміти: я – у своїй стихії.

- Ваша відпустка припала на «дизельні» домовленості між Трампом і Путіним. Ви стежили за цими новинами? Як на них реагуєте?

- Здебільшого я не стежу за новинами. Мені нецікаво, бо те все засмучує. Що мені розкажуть у новинах, коли я приїхав у відпустку, а тут стільки тривог за день. Діти в укритті, нікуди нормально не можна вийти.

Щодо угоди – це політика і гроші, а Трамп із самого початку свого президентства нам не допомагав. Все треба робити самим, бо на обіцянки партнерів надії мало.

- А ви маєте сили продовжувати відстоювати інтереси України на полі бою?

- Без нас це все не закінчиться. Зараз багато людей, які виконують завдання в зоні бойових дій, мають мотивацію. І це не гроші. Вони просто хочуть приїхати додому живими і здоровими, і щоб там теж усе було добре. Ми не хочемо переносити бойові дії вглиб України. Якщо кожен із нас скаже, що я вже не можу і не хочу, то так і станеться. Ми нікому нічого не збираємося віддавати.

Моя мотивація – сім’я. Хочу, аби вона була в безпеці. Звісно, я не закрию собою всю лінію фронту, але чимось можу допомагати.

- Чи сподіваєтеся, що вас на війні зможе хтось замінити?

- Ні, не сподіваюся, бо це нереально. Хто хотів, уже давно пішов у ЗСУ.

Я поїхав на мийку, а там з’явилися військовослужбовці ТЦК й перед очима розгорнулася картинка, як хтось ховався, а когось ловили. Не хочу нікого агітувати, бо якщо людина сама не розуміє, їй цього не довести.

- Ми постійно спостерігаємо за посиленням обстрілів і технологічною гонкою. На вашу думку, куди нас заведе ця війна?

- До перемоги. Хотілося б, аби наші сусіди з останніх сил взялися за розум і усвідомили, що вони не з тими затіяли свою гру, в якій точно програють. У кожного воїна на передовій є втома, якісь особисті проблеми, але ми намагаємося йти тільки вперед і вкладаємо сто відсотків своїх зусиль у результат.

Технології мали б демонструвати десь на виставках і полігонах, а не на війні в центрі Європи, що приносить бруд, кров, піт і смерть.

Ірина Чириця, Житомир

Фото надала 148 окрема артилерійська Житомирська бригада