Як Україна компенсує вразливість ППО дроновою перевагою

Україна має два різні рівні захисту, і працюють вони з різною ефективністю

ПАРАДОКС ОДНІЄЇ НОЧІ

У ніч на 1 серпня росія запустила на Київ 35 ракет, 27 з яких були балістичними, та 185 ударних дронів. Україна збила 83% дронів, але лише одну з двадцяти семи балістичних ракет. Ця різниця показує головну особливість нинішньої повітряної війни. Україна має два різні рівні захисту, і працюють вони з різною ефективністю.

Дві асиметрії

На рівні дронів ППО працює дуже добре. Україна регулярно збиває близько 90% звичайних дронів і 80% крилатих ракет, але менш ніж третину балістичних. Дані Міноборони за липень це підтверджують: ППО збила 5142 ударні дрони, близько 87%, але лише 29 зі 195 балістичних ракет, близько 15%. У відомстві пов'язують це передусім із дефіцитом ракет-перехоплювачів. Проблема полягає саме в нестачі ракет: за оцінкою Atlantic Council, Patriot PAC-3 залишається єдиним засобом, який стабільно доводив ефективність проти російської балістики.

Українська дронова індустрія виросла, бо спирається на комерційні технології, короткі виробничі цикли та швидку адаптацію на полі бою, а протибалістична оборона працює за іншою логікою. Дрони можна швидко масштабувати, а ракети Patriot ні.

Перший шар компенсації: дрон проти дрона

Головна відповідь на «Шахеди» ґрунтується на економіці. За словами заступниці міністра оборони Анни Гвоздяр, українські перехоплювачі коштують до $3000, ракета-перехоплювач $20-30 тисяч, а сам «Шахед» до $50 тисяч. Вона ж наголосила, що жодна країна не може виробити достатньо ракет ППО, щоб перехопити все, що запускає росія. Дрони Skyfall, за її даними, перехопили понад 3000 «Шахедів» у 2026 році.

Перехоплювачі працюють у складі багатошарової системи, а не замінюють її. Експерти вважають їхню частку помітною, але не вирішальною. За оцінкою військового аналітика Миколи Бєлєскова, вони забезпечують 30–33% усіх збиттів. Решту забезпечують ППО, РЕБ, а дорогі ЗРК бережуть для ракет. Так дронова перевага звільняє дорогі ракети для цілей, які іншим способом не збити.

Другий шар: бити по джерелу

Стратегія ударів по дронопортах існує не лише на папері. Її щодня реалізують підрозділи, і один із них – це 1 Окремий центр безпілотних систем. Російський дронопорт на території зруйнованого Донецького аеропорту розташований приблизно за 50 км від фронту, і саме ця близькість дозволила підрозділу регулярно знищувати російські ударні засоби, мобільні вогневі групи, які прикривають летовище, та інфраструктуру. До того ж летовище регулярно відвідували українські дрони Middle Strike та навіть FPV-дрони.

Наш побратим, офіцер 1 ОЦ БпС Серафим «Фалько» Гордієнко в розмові з «Оборонкою» сформулював логіку цієї роботи. За його словами, первинне завдання полягає в тому, щоб порушити спроможність ворога запускати дрони, і щоб протягом тривалого часу він узагалі не міг цього робити. Це має два наслідки. По-перше, порушується координація та злагодженість російських підрозділів. По-друге, нашим підрозділам ППО набагато простіше збивати засоби, які летять, бо їх загалом менше. Фактично це пряме формулювання теми цієї статті: удар по джерелу працює як складова протиповітряної оборони.

Що уражати? Розрізняємо два типи цілей:

• Пускові установки та гаражі. Це найпростіша ціль, бо вони нерухомі, хоча особовий склад не завжди поруч. Цінність такого удару залежить від обставин і загального задуму. Якщо в гаражах чи складах зберігається велика кількість вибухівки або дронів, тоді удари цілком мають сенс.

• Оператори. Це найскладніша і водночас «найжирніша» ціль. Вони недовго перебувають біля пускових, але їхня ліквідація б'є по дефіцитному ресурсу, і ворогу доведеться витрачати час та гроші на підготовку нових екіпажів.

Умова успіху – тиск без пауз. Щоб дронопорти не відновлювалися, потрібен постійний тиск. Для цього треба збільшувати масованість ударів: чим більше, тим краще, і держава поступово рухається до потрібного рівня. Водночас він застерігає, що крім ударів, потрібно думати про контрдії ворога та добре планувати операції.

«Єдиним очевидним аспектом є принцип безперебійності. Застосування можуть бути різної масованості, але вони мають бути безперервними – постійно щось має літати над головами ворога», – пояснює «Фалько».

Також він наводить історичний аналог із мемуарів маршала авіації СРСР Голованова («Дальняя бомбардировочная»), де описується німецька тактика придушення радянських аеродромів. Один німецький винищувач кружляв над летовищем під час очікуваного часу зльоту, і поки його не відганяли, ніхто не міг піднятися в повітря. Це повністю руйнувало координацію. Подібний психологічний та оперативний тиск сьогодні забезпечують українські БпЛА.

Чому це складно? Цю тезу підтверджує OSINT-аналітик Dnipro Osint на псевдо «Гарбуз». Росіяни проєктували дронопорти з розрахунком на удари. Склади бойових частин і палива заховані під бетоном і землею, тож звичайні дрони їх майже не пробивають, а вибух відбувається всередині й не викликає ланцюгової детонації. Зруйноване відновлюють швидко й дешево. Саме тому ДАП, попри постійні удари, не лише функціонує, а й розширюється. До того ж, ефективним доповненням могли б стати власні балістичні ракети, адже ними можна було б накривати операторів під час запуску, як це вже траплялося в ДАПі, і знищувати підземні склади.

Здавалося б, логічним рішенням для знищення укріплених об'єктів мала б стати важка балістика чи керовані авіабомби. Проте «Фалько» звертає увагу на економічну та психологічну доцільність засобів:

«У цьому контексті "важче" – не обов’язково означає "краще". Балістика та важкі ракети чи авіабомби – це значно дорожче. У випадках, коли вірогідність виявити ворожий екіпаж БпАК не є стовідсотково гарантованою, командиру психологічно набагато легше уражати цілі засобами, яких більше і які банально дешевші», – зауважує офіцер.

Водночас хочу наголосити, що на цьому етапі Україні не слід цуратися ворожого досвіду щодо створення захищених точок базування та створення потужніших засобів ураження.

Ворог швидко адаптується та вчиться, тому нам не варто соромитися переймати його тактику. Україні також потрібні власні дронопорти, укріплені підземні бункери чи пункти запуску. Війна доходить до межі, коли без наявності бункеробійних ракет ми просто не зможемо нівелювати запуск ворожого озброєння з їхніх дронопортів. Це абсолютна правда, і тут треба докласти максимум зусиль: по-перше, у розробці власної бетонобійної зброї (наприклад, балістики), а по-друге – у розбудові власної інфраструктури.

Третій шар: ціна для ППО противника

Найпомітніше свою перевагу Україна проявляє у глибоких ударах, бо в деяких випадках виробляє дрони швидше, ніж росія ракети ППО. Ми заповнюємо небо сотнями дронів в одній атаці, і ті, що прориваються, влучають у життєво важливі вузли НПЗ.

Чи вплинуло це на російську тактику? ISW відзначає, що росія збільшує кількість ракет і зменшує кількість дронів в ударних пакетах, імовірно щоб використати нестачу перехоплювачів проти балістики, тоді як частка збитих дронів залишається високою. Масове застосування «Шахедів» углиб України обмежене насиченістю української ППО. Тобто компенсація працює, і росія змушена обирати ракети там, де дрони вже не проходять. Але від цього ускладнюється ситуація з ракетами, на які у нас немає відповіді.

Лінія фронту: перевага, яка оспорюється

Тезу про «технологічну перевагу» варто вживати обережно. У 2025 році Atlantic Council і Kyiv Independent писали, що росія наздоганяє Україну в дронах, а централізовані підрозділи на кшталт «Рубікона» загрожують змінити баланс на полі бою. Станом на 2026 рік оцінки розходяться. За оцінкою CFR, дрони давно спричиняють 75–85% втрат у зоні ураження, а Україна швидше розгортає точні масові системи, ніж росія розробляє ефективні контрзаходи, хоча автори називають це вузьким вікном можливостей. CSIS оцінює, що співвідношення російських і українських втрат у першій половині 2026 року, ймовірно, зросло майже до 8:1, але це оцінка на основі змішаних джерел. Переваги не гарантовані, бо за висновками дослідження Defence Studies, українська децентралізована модель сильна на етапі інновацій, а централізована російська виграє на етапі масового виробництва. А за заявами українських офіційних осіб, на які посилається Atlantic Council, підрозділ «Рубікона» був змушений відійти лише на початку вересня.

Мушу також зауважити, що уявлення багатьох цивільних аналітиків про безпілотну галузь часто є поверхневими, адже за кожним рішенням стоїть масштабна військова та інженерна система.

Найголовніша помилка цивільних аналітиків полягає в думці, ніби дронова справа – це дуже легко: взяв і запустив. Вони не бачать постійного зворотного зв'язку між полем бою та виробником, а також адаптації БпЛА під поточні виклики. Вони часто не розуміють, що за цим стоять логістика, планування та величезна машина, яка працює на результат, якого нам вдається досягати попри протидію ППО ворога. Тобто частина аналітиків міркує у відриві від реальності, не розуміючи фундаменту та тих щоденних викликів, які ми долаємо.

Межі компенсації

Найпереконливіше межі цього підходу показав сам президент Зеленський ще навесні: якщо партнери дадуть Україні ракети PAC-3, Україна віддасть за них перехоплювачі в «еквівалентному обміні». Дрони стали валютою, але не замінником.

Проблема стосується і швидкісних цілей. Реактивні «Шахеди», швидкість яких перевищує 400–450 км/год, – дедалі складніша ціль для більшості дронів-перехоплювачів. Володимир Зеленський повідомив, що перехоплення реактивних «Шахедів» зараз становить 55%. Вочевидь, це поки не 90% проти звичайних. Україна розробляє відповідь. Міністр оборони Євгеній Хмара заявив про чотири перспективні перехоплювачі, що пройшли польові випробування.

Це чергове падіння та відновлення спроможностей показує, як саме працює «вікно можливостей» у протиповітряній обороні.

Наше вікно можливостей завжди короткотривале. З появою реактивних «Шахедів» для нашої ППО воно тимчасово зачинилося. Зараз ми шукаємо альтернативні шляхи вирішення цієї проблеми, і в найближчій перспективі вона точно буде подолана. Росіяни адаптуються, бачать наші слабкі місця і під них розробляють нові рішення. Так само і ми бачимо їхні вразливості, адаптуємося під їхню систему ППО та створюємо нові технологічні рішення. З точки зору ринкової економіки та гнучкості ми попереду, але з точки зору системності, звісно, поки що виграє ворог.

Проте якщо проти дронів технологічні рішення можна знайти у стислі терміни, то із балістикою ситуація принципово інакша – тут технологічну прірву неможливо перекрити лише безпілотниками. Володимир Зеленський повідомив, що Дональд Трамп ухвалив остаточне рішення надати ліцензію на виробництво Patriot, проте створення виробничих потужностей потребує понад рік і не закриє нинішні потреби. Україна також намагається отримати близько 1000 ракет Patriot, більшість з яких надійде впродовж кількох років, а не одразу. Тому тягар зими лягає на дрони й на мужність українських операторів.

Висновок

Дронова перевага вже діє як компенсаційний механізм на трьох рівнях: дешевший перехоплювач замінює дорогу ракету, удари по пускових зменшують кількість запусків, а глибокі удари підвищують ціну для російської ППО. Але це механізм виграшу часу, а не вирішення проблеми. Поки росія нарощує балістику, а Patriot залишається єдиним надійним щитом, поспіх у цих перегонах залишається визначальним фактором.

Автори:

«Каспер», заступник командира 1 Окремого центру безпілотних систем

Роман Парханов, заступник командира 1 Окремого центру безпілотних систем, Сил безпілотних систем