Олексій Поляков, військовий капелан 199 навчального центру ДШВ ЗСУ

Чим у ЗСУ займаються капелани, наскільки важлива духовна підтримка військовослужбовців, чи є гріхом убивство ворога на війні, – кореспондентка Укрінформу розпитала у військового капелана 199 навчального центру Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, старшого лейтенанта капеланської служби Олексія Полякова.

КОНФЕСІЯ КАПЕЛАНА НЕ МАЄ ЗНАЧЕННЯ, КОЛИ ВІЙСЬКОВИЙ ХОЧЕ ОТРИМАТИ ДУХОВНУ ПІДТРИМКУ

- Розкажіть про свій шлях у військове капеланство. Як давно ви цим займаєтеся?

- Усе почалося у 2014 році з волонтерства. Спочатку ми їздили до поранених у військовий шпиталь у Житомирі: спілкувалися з ними, привозили смаколики, співали під гітару пісні, щоб підбадьорити.

Розмовляючи з бійцями, я зрозумів, що маю побачити те, що бачили вони. Не міг сказати 20-річному пораненому хлопцеві, який пережив загибель своїх побратимів, що розумію його. Я мав сан диякона церкви і був звільнений від служби в армії.

Якось знайшов двотижневі курси капеланів на базі нашої Української євангельської церкви і сказав дружині, що поїду на війну, на що вона відповіла: «Так і знала, що ти знайдеш можливість туди потрапити». Вирушив на Схід як капелан-волонтер.

Перші поїздки були в Станицю Луганську та Авдіївку. У 2016 році ми познайомилися з Українською добровольчою армією. До одного з її батальйонів регулярно їздили до 2019 року і безпосередньо брали участь у бойових діях.

У 2021 році знайомі запросили мене в 199 навчальний центр, щоб я поспілкувався з одним хлопцем. Тоді на строкову службу приходили віруючі, через що виникали питання, зокрема, щодо неприйняття присяги. Після нашої розмови він присягнув, а мені запропонували стати військовим капеланом, на що я погодився.

- Тепер ви вже можете говорити військовим, що розумієте їх?

- Так, у мене вже багато досвіду.

- Наскільки важлива конфесія капелана для військових?

- Конфесія капелана не має значення, коли військовий хоче поспілкуватися й отримати духовну підтримку. Утім це важливо, коли йдеться про задоволення духовно-релігійних потреб, тобто здійснення таїнств, як-от сповідь, причастя.

- Як забезпечують духовно-релігійні потреби військових інших конфесій, наприклад іудеїв, мусульман? Вони можуть звернутися до вас чи їм доступні капелани їхніх конфесій?

- Одна частина не може мати дев’ятьох капеланів різних конфесій. Є один капелан, наприклад, православний, мусульманин, греко-католик, римо-католик або з Євангельської церкви. Його завдання – духовна підтримка. Якщо потрібно провести таїнства, він знає місцевого священника, якого може запросити в частину або завезти до нього військовослужбовця.

- У вашій практиці є приклади, коли під час перебування в навчальному центрі курсанти приймали таїнства хрещення, вінчання?

- Такі випадки непоодинокі. Нещодавно я возив мобілізованого в РАЦС, де він одружився, а після того благословив його з дружиною на подружнє життя.

Була ситуація, коли під час адаптації в навчальному батальйоні до мене підійшов хлопчина і сказав, що хоче прийняти таїнство хрещення, бо його не охрестили в дитинстві. Він православний, я попросив допомоги в капелана з іншого батальйону. Ми привезли його в церкву і там здійснили обряд. Був також хлопець з Євангельської церкви, який приймав водне хрещення.

У СПІЛКУВАННІ З ЛЮДИНОЮ ТРЕБА РОЗУМІТИ ЇЇ ПСИХОЛОГІЧНИЙ СТАН

- Які тепер головні функції військових капеланів?

- Діяльність військових капеланів базується на основі Закону України «Про Службу військового капеланства». Ми працюємо в чотирьох основних напрямах.

Задоволення духовно-релігійних потреб військовослужбовців і членів їхніх сімей – це молитва, спілкування, сповідь, причастя.

Соціальна доброчинна діяльність базується на допомозі підрозділу, у якому служать капелани. Церква має можливість підтримувати ЗСУ. Наприклад, це можуть бути колісні крісла, ходунки, засоби гігієни для поранених. Ми також піклуємося про сім’ї загиблих, дбаючи, щоб вони отримували подарунки на день святого Миколая, Різдво. Деякі капелани співпрацюють із громадськими організаціями і благодійними фондами, завдяки чому в частини надходять автомобілі та генератори.

Також долучаємося до заходів з адаптації у перші дні перебування військових у навчальному центрі. Розповідаємо, що таке капеланство, занурюємося в історію України.

Консультування командування з релігійних питань більше стосується зони бойових дій, де капелан знає, які церкви там розташовані, з якими з них можна співпрацювати, а які – вороже налаштовані. Він також володіє інформацією про конфесійну приналежність особового складу частини, адже комусь може знадобитися забезпечення халяльною або кошерною їжею.

- Чи співпрацюєте з психологами для допомоги військовим?

- Звісно. Як військові капелани, ми проходимо курси підвищення кваліфікації, у межах яких є лекції психологів. Під час навчання за кордоном також є заняття з психологічної підтримки.

Спілкуючись із людиною, я маю розуміти і її психологічний стан: які в неї хвилювання, що турбує.

«БОГ НЕ СТВОРЮВАВ ВІЙНУ, БО ВІН Є ЛЮБОВ»

- Що ви відповідаєте тим, хто запитує, чому Бог допустив цю жорстоку війну?

- Бог не створював війну, бо Він є любов. Бог створив людину для Своєї слави. Утім ми знаємо й розуміємо, що є злі люди, які роблять погані речі. Тому війна – не від Бога. Та саме під час війни Бог дає нам силу й розуміння.

У 2022 році хлопці, з якими спілкувався, спитали мене: «Як ви думаєте, коли закінчиться війна?». Я жартома відповів, що, мабуть, у нас є прямий телефон і ми можемо подзвонити й запитати: «Там люди хвилюються, то скажи вже цю дату, а ми передамо, щоб усі знали».

Для мене, наприклад, важливо не те, коли це все закінчиться, а те, що я роблю в час, коли йде війна, на чиєму я боці. Я ґвалтую, грабую, вбиваю, руйную чи захищаю, зупиняю зло, підтримую когось?

Злі люди є і будуть, але важливо запитати себе, що на противагу їм роблять добрі.

Нам треба жити сьогодні, бо ми не знаємо, що буде завтра. Я вірю, що одного ранку прокинуся, відкрию новини на телефоні – і прочитаю, що Путін здох, війна закінчилася, ми перемогли.

Але я не ставлю Богу умови, щоб це сталося завтра чи післязавтра. Я живу сьогодні й роблю те, що можу тут і зараз.

- Про що у вас найчастіше запитують курсанти навчального центру?

- Одне з найпоширеніших питань стосується того, що ця війна не справедлива, бо, мовляв, воюють бідні, а не багаті. Я намагаюсь їм це пояснити з біблійного погляду.

Річ у тому, що людина дивиться на обставини, у яких вона опиняється, тільки зі свого боку, запитуючи: «Чому я пішов на війну, а не хтось інший?». Не буває так, що дитина народжується в касці та бронежилеті й усі розуміють, що це – майбутній воїн. Чоловіки народилися, щоби захищати.

Людей обурює, що не воюють депутати. Проте колишній мер міста Умані Олександр Цебрій загинув, захищаючи Україну. Колишній народний депутат Олег Ляшко очолює полк безпілотних систем. Банкір Андрій Оністрат теж воює і втратив на війні сина, який міг би виїхати за кордон.

Тому все залежить від того, який приклад ви наводите: того, хто втік, сховався, чи того, хто добровільно пішов на війну. Завжди будуть люди, яким щось не подобається. Навіть якщо залишиться один депутат, вони скажуть: «От поки він не піде, то і я не піду».

Найважливіше завдання капелана – слухати. Тому я слухаю, бо людям треба виговоритися, так би мовити, випустити пару.

Кожна людина хоче відчувати, що вона комусь потрібна. Військові деколи просять мене передати посилку або зателефонувати їхнім рідним, і я це роблю.

Коли приїжджаю до курсантів, даю настанови, щоб їм було легше входити у військову службу. Одна з них – молитва. Я закликаю молитися за своїх рідних, бо їм важко, вони не знають, де ви, що з вами буде далі, і дуже хвилюються. Можна зранку, прокинувшись, або ввечері, коли лягаєте спати, помолитися і попросити, щоб Бог благословив рідних, дав їм силу пройти це випробування.

ЯКЩО ЛЮДИНА ВИРІШИЛА СЛУЖИТИ, ТО ПИТАННЯ ВБИВСТВА ДЛЯ НЕЇ ВИРІШЕНЕ

- Постійно вислуховувати інших, мабуть, теж непросто. А де берете сили, щоб продовжувати служіння?

- Мені як воцерковленій людині не важко, бо в мене є Бог, який дає силу через це пройти. Моєму капеланству передувала тривала підготовка. Я був дияконом, і ми з дружиною консультували в церкві сімейні пари з різних питань. До того ж я спілкуюся з однодумцями, ми підтримуємо одне одного. Я не допускаю людей, які будуть на мене негативно впливати.

Мені допомагають спорт, біг на свіжому повітрі, а ще я живу в приватному секторі, а там є чим займатися. Розвантажує навіть косіння трави під музику.

- Цікаво, а яку музику слухають капелани?

- Я слухаю різне. Здебільшого – прославлення (величання Бога через молитву та християнські пісні, – ред.) у різних музичних жанрах і не тільки українською мовою. Капелани ж – звичайні люди (усміхається, – ред.).

- Як ви працюєте з віруючими курсантами, які вважають, що релігійні переконання не дозволяють їм брати до рук зброю? Чи є гріхом убивство ворога на війні?

- Якщо людина зробила вибір служити, то вона розуміє, що питання вбивства для неї вже вирішене.

У Нагірній проповіді в Євангелії від Матвія читаємо, що треба любити ворогів; коли тебе вдарили по правій щоці – підстав ліву. Утім слід розуміти контекст, кому ті слова були сказані. Це адресувалося тогочасним євреям і не стосується ситуації, коли ворог приходить до тебе.

Ісус Христос каже: «Кожен, хто візьме меч, від меча й загине». Цими словами Він дає дуже просту настанову апостолові Петру: не піднімай меча першим, не нападай. Бо якщо піднімеш меч, то маєш розуміти, що в іншої сторони є право захищатися.

Не вбий – це принцип, який не стосується ситуації, якщо до тебе прийшла людина зі зброєю, яка ось-ось тебе вб’є. Заповідь «Не вбий!» говорить нам не здійснити запланованого вбивства для заволодіння майном людини.

Із цього приводу я наводжу курсантам один приклад. Уявімо, що в когось є автомобіль BMW X7, на який людина багато років заробляла за кордоном, не бачачи своєї сім’ї. Є інша людина, яка сиділа вдома і нічим не займалася, але побачила ту автівку й захотіла її собі.

У неї є два варіанти заволодіти цим автомобілем. Перший – вона приходить і запитує: «Скільки?». Їй відповідають – 50 тисяч доларів. У неї є 45 тисяч, і на цьому домовляються, бо за кордоном це авто купували за 35 тисяч. Власник ще й заробив на продажу, і обоє розійшлися.

Другий варіант – у людини є лише 500 доларів. Вона йде на ринок, купує за них пістолет, приходить до власника авто і каже: «Тепер ця автівка моя». Якщо в людини є зброя, то зрозуміло, що вона може її застосувати, коли інша чинитиме опір. Так-от, заповідь «Не вбий!» означає: не плануй, не грабуй, не забирай чужого.

Чи людина, яка є власником BMW X7, має право захищатися, коли до неї приходять зі зброєю? Однозначно так, бо це – її річ. Ніхто не має права забрати автомобіль, а власник наділений правом захистити своє майно і життя.

Це стосується і війни. Росіяни прийшли до нас зі зброєю. Чи планували вони це? Авжеж, бо збирали армію та озброєння. А чи маємо ми право захищатися, узявши до рук зброю? Однозначно так, бо нас можуть знищити, зруйнувати наші домівки, убити наших рідних.

Питання дуже просте, але, на жаль, у церквах про це не говорять.

У Посланні святого апостола Павла до римлян ідеться, що недарма володар носить меч. Він – Божий слуга, месник, який виливає гнів Бога на тих, хто чинить зло. Володар – це не президент країни, а людина, наділена владою. Коли ми приходимо в лави ЗСУ, нас наділяють владою, даючи зброю та форму. В очах Бога ми Божі слуги, месники для покарання того, хто чинить зло. Якщо не хочеш боятися влади, твори добро – і одержиш від неї похвалу. Якщо не хочеш бути знищеним – не нападай. Але якщо ти робитимеш зло, то розумій, що є Божі слуги, які недарма носять меч.

- А ви самі берете до рук зброю?

- Закон «Про Службу військового капеланства» забороняє нам брати до рук зброю. Але як громадянин України я маю право на особисту зброю, тому вона в мене є не для нападу, а для захисту.

ПІД ЧАС ОБСТРІЛУ ВОЇН ПРОСИВ, ЩОБ УСІ ВИЖИЛИ, – І БОГ ЙОГО ПОЧУВ

- Як допомагаєте долати страх, адже всі військові усвідомлюють, що війна – це великий ризик загинути?

- Я намагаюся пояснити, що коли людина потрапляє в ЗСУ, це не означає, що вона неодмінно загине.

На прикладі останніх обстрілів ми бачимо, як багато цивільних втратили життя. Ці люди просто пішли в магазин, перебували на заправках. Тепер в Україні немає безпечного місця.

Я постійно наголошую, щоб курсанти не читали сумнівні Telegram-канали. Краще запитати про те, що їх турбує, в інструкторів – серед них є військові, які служать ще з 2015 року.

Ми всі помремо рано чи пізно, бо немає безсмертних людей і вічного життя на землі. Жодної гарантії, що я залишуся живим, якщо перебуватиму вдома.

Ми не знаємо, коли настане наша смерть, тому маємо робити те, що від нас потрібно тут і зараз.

- Можливо, поділитеся прикладами, коли вдавалося невіруючих воїнів навертати до Бога?

- Такі випадки бувають. Капелани не мають права займатися прозелітизмом (наверненням людей у свою конфесію, – ред.), але ми можемо спілкуватися з людьми. Моє завдання – познайомити їх із Богом, щоб вони зрозуміли, що є Той, хто чує, підтримує, допомагає.

Я наводжу приклад царя Давида, який мав владу і блага, але довіряв Богові.

Бог дає нам силу. Ми бачимо одне з див, коли так звані три дні (за які росіяни збиралися захопити Київ, – ред.) розтягнулися вже на чотири з половиною роки.

Ми віримо, що війна закінчиться справедливим миром, а не просто тоді, коли Україна віддасть якісь території.

Моя особиста молитва – за те, щоб ворог залишив усю свою зброю і втік із території України. Якщо він так не зробить, то буде похований в цій землі, бо порушив закони.

У Святому Письмі є слова: «Проклятий, хто пересуває межу свого ближнього». Вони (росіяни, – ред.) пересунули цю межу, тому ми однозначно знаємо й віримо в те, що буде прокляття.

Я пам’ятаю один випадок в Українській добровольчій армії. Ми зі ще одним капеланом були на позиції в Мар’їнці і за вечерею спілкувалися з хлопцем, який розпитував про Бога. Я порадив йому молитву каяття, щоб Бог змінив його життя, дав настанови і простив гріхи. Він сказав, що готовий прийняти Бога.

Потім за якийсь час ми знову повернулися на війну, а той хлопець вибіг нам назустріч та розповів, що молився під час танкового обстрілу. Тоді снаряд влетів у квартиру, де нікого не було, і жодна людина не загинула не була поранена.

Коли той військовий прийняв Бога, у його житті трапилося диво. Він просив, щоб усі залишилися живі, і Бог почув його молитви.

РОСІЙСЬКІ КАПЕЛАНИ ВИКОНУЮТЬ ФУНКЦІЇ РАДЯНСЬКИХ ПОЛІТРУКІВ

- Чи діляться з вами військові, що хтось із них під час війни або під впливом інших обставин перестав вірити в Бога? Як капеланам знайти підхід до таких людей?

- Людина думає, що Бог її не чує: читає Біблію, але нічого не розуміє; молиться, проте не бачить відповіді на свої молитви. Дуже важливо, щоб у момент, коли їй важко, поруч був духовний наставник, який скаже: «Друже, це тимчасово, усе мине, будь вірним Богові».

Добре, якщо поруч є людина, яка може з тобою помолитися, вислухати, дати настанову, пораду й підтримати.

- У навчальному центрі, окрім курсантів, є ще й інструктори та викладачі, кожен з яких пройшов війну. Що найбільше їх турбує, як їм допомагаєте?

- Серед них є люди, у яких на руках помирали побратими, або, можливо, хтось розлучився з дружиною і вона знайшла собі іншого чоловіка. У таких випадках не потрібно давати якихось порад, а важливо вислухати і не нашкодити. Інколи під час розмови, коли я просто слухаю людину, вона сама знаходить відповіді на свої запитання.

- Чи є у ворога капелани на фронті, у навчальних центрах? Які їхні завдання?

- Наскільки знаю, є, – росіяни все копіюють у нас. Водночас їхні капелани більше схожі на радянських політруків, які розповідають, що треба вмерти за батьківщину. Із того, що мені відомо, у ворога є представники тільки двох деномінацій – православні та мусульмани.

Я кажу хлопцям, що вони йдуть на війну не для того, щоб загинути, а – знищити ворога і повернутися живими. У навчальному центрі їх вчать вижити, а не героїчно загинути.

Ми також відрізняємося від ворога тим, що чуємо, розуміємо й шануємо представників усіх конфесій, які є в Україні.

«НАМ ТРЕБА ПІДТРИМУВАТИ ОДНЕ ОДНОГО Й МОЛИТИСЯ»

- Що для вас як капелана найважче?

- Є складні випадки, але золото стає сильнішим, коли воно проходить через вогонь. Я вважаю, якщо в нас є труднощі, то вони нас чогось навчають.

- Чи вистачає тепер у ЗСУ військових капеланів?

- Не вистачає – із понад 700 вакансій заповнені понад 400. Натомість у ДШВ зайняті майже всі.

- На вашу думку, як українцям у цей час важких випробувань зберегти любов і людяність?

- Про це написано в Євангелії. Якщо читатимемо й розумітимемо, про що казав Ісус, то нам буде легше пройти всі випробування.

Нам треба підтримувати одне одного й молитися. На жаль, не скажу, що в церквах побільшало людей. Можливо, відіграло роль те, що частина громадян виїхала за кордон. Я пам’ятаю те піднесення у 1991 році, коли Україна отримала незалежність і храми були переповнені.

Як хочете, щоб із вами чинили люди, так і ви чиніть із ними. Одна з притч розповідає, що сусід приніс під двері іншого відро гною, а той відніс йому відро яблук. Коли онук запитав, навіщо він так зробив, дідусь відповів: «У кого що є, тим і ділиться».

Тому ділімося чимось гарним і позитивним, бо негатив завжди знайдемо.

Якщо хочете, щоб вас слухали і поважали, то подивіться, що робите ви. Подібне притягує подібне. Коли ви усміхаєтеся, підтримуєте, допомагаєте, то бачите, що навколо – такі ж люди. Насправді це не складно.

Ірина Чириця, Житомир

Фото надав 199 навчальний центр Десантно-штурмових військ ЗСУ