Фрай, начмед батальйону в 67 ОМБр: Якщо ти хочеш щось змінити - зроби це сам. Тут і зараз!
За час служби він пройшов майже всі найскладніші напрямки російсько-української війни
Максим, позивний Фрай – сімейний лікар із Полтави, який вирішив, що його медичні знання найбільш потрібні на фронті. І зараз він – лейтенант, начальник медичного пункту батальйону безпілотних систем 67 ОМБр.
За час служби він пройшов майже всі найскладніші напрямки російсько-української війни: від Бахмута, Торецька і Куп’янська – до Курщини. І на кожному з них на рахунку Максима додавалися врятовані життя.
Відпочиваючи після евакуаційних місій, Фрай мріє про те, як повернеться додому після перемоги і відкриє ветеранський бар для побратимів. А ще – веде сторінку в Instagram, яка є таким собі фотощоденником про життя бойового медика, і паралельно допомагає підрозділу Фрая закривати збори на додаткове обладнання.
«24 ЛЮТОГО МИ ДУМАЛИ, ЩО ПРОТЯГНЕМО МАКСИМУМ ТИЖНІ ДВА»
З Максимом на позивний Фрай ми говоримо ввечері, коли він щойно завершив своє чергування. Свою розповідь він починає з лютого 2022 року.
«24 лютого я прокинувся і зрозумів, що «проспав війну». Ми з друзями пішли шукати, куди ж мобілізуватися. Бо якихось інших варіантів навіть не уявляли. Ми тоді вважали, що протягнемо максимум тижні два, – пригадує медик. – І тим часом дамо змогу комусь виїхати та вивезти дітей, комусь – організуватися для оборони. Наші «пару тижнів» трохи затяглися (посміхається). Ми досі живі, досі тут!»
Перше місце служби Максима – один із полтавських підрозділів тероборони, який тоді саме формувався. Далі – служба разом із бійцями «Добровольчого Українського Корпусу» в 7-му Центрі спеціальних дій ССО, який наприкінці 2022 року переформатували в 67-му окрему механізовану бригаду.
Фрай вирішив використати у війську свій досвід цивільного медика. Профільна освіта тут стала у пригоді, однак багатьом речам довелося навчатися з нуля: порятунок поранених на фронті кардинально відрізняється від практики сімейного лікаря.
«До 2022 року я намагався попрощатися з медициною всіма можливими способами. І на війні вона мене таки догнала!» – іронізує Фрай.
Але додає: якби сьогодні він знову постав перед вибором військового фаху, то залишився би медиком: «Це я вмію робити найкраще. Навіщо ж відмовлятися від того, що приносить користь побратимам?».
ЯК ТРЕК «HIGHWAY TO HELL» ДОПОМАГАЄ НА ЕВАКУАЦІЇ
Фрай встиг попрацювати на більшості напрямків російсько-української війни. Він рятував бійців під Бахмутом і Куп’янськом, в Часовому Яру та Серебрянському лісі, на Курщині, на Сумщині та на Дніпропетровщині. Першого свого пораненого він евакуював під Торецьком:
«Це був мінометний розрахунок суміжників. Хлопчина отримав осколкові поранення, і я його трохи підлатав, – згадує медик. – В той момент не було якихось сильних глибоких емоцій. Все сприймалося як нормальна, добре виконана робота. Ти живий, водій живий. Хлоп, якому ти щойно допоміг, також житиме. Радієш від цього – і все».
Але за понад чотири роки на війні траплялися випадки, які дуже вибивалися зі звичайної «рутини».
Фрай згадує один із них.
«Ми мали забрати поранених хлопців, у чию автівку влучив російський дрон. Вони замаскувалися на місцевості та чекали на нас. Виїжджаємо назустріч. Як заощадити час і дати їм знати, що під’їжджає саме наш транспорт? Домовилися, що з зовнішніх колонок щосили лунатиме трек «Highway to Hell» гурту AC/DC. Ідея спрацювала на відмінно. Але «евак», який мчить фронтовою дорогою під такий музичний супровід – виглядав максимально апокаліптично».
Найбільш проблемні пацієнти – дуже часто зовсім не ті, хто пройшов на волосину від смерті. Тому що важить не лише фізичний, а й психічний стан, вважає Фрай. І наводить приклад:
«У 2023-му центр Куп’янська виглядав наче прифронтовий Лас-Вегас: вирує життя, купа військових та цивільних, працює ринок... І от на тому ринку маленький місцевий собачка вкусив бійця. То була буквально подряпина. Вкушеного воїна обстежили, про всяк випадок зробили щеплення від сказу. Але він так панікував, що замучив буквально всіх. Ми змогли якось розрядити ситуацію, лише коли вивезли його в тил і там на тиждень госпіталізували», – сміється Фрай, згадуючи той момент.
Медичний підрозділ 67 ОМБр працював також на Курщині, базувався в Суджі, потім у Юнаківці на Сумщині.
«Під час нашого закордонного відрядження ми бачили, як російські цивільні взаємодіяли з українськими військовими, отримували від них їжу і допомогу. Але саме нас завжди обходили десятою дорогою. Потім з’ясувалася причина, – посміхається Фрай. – Російська пропаганда так лякала їх «правосєками», що бійців 67 ОМБр вони вважали найстрашнішими та найжорстокішими з-поміж усіх!»
ЩО ДОПОМАГАЄ В РОБОТІ? СМІЛИВІСТЬ, ГУМОР І ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ВІД ДРОНІВ
Які риси характеру потрібні бойовому медику на російсько-українській війні? Фрай усміхається, замислюючись. А тоді озвучує власний перелік:
«Це – безстрашність, легка придуркуватість і абсолютно холоднокровне ставлення до всього, що відбувається навколо. І звісно ж – почуття гумору: «чорне» й максимально специфічне».
Бойові медики – це ті, хто витягає українських воїнів із лап смерті. Але й самі вони є однією з пріоритетних цілей для російських окупантів. Тому евакуаційні команди намагаються діяти приховано і максимально швидко, щоб ворог не встигав зреагувати. А ще – використовують технології.
«Колись ми могли відносно спокійно доїхати машиною метрів за двісті до позицій, заховати її там і далі працювати на місці, – пригадує Фрай. – Зараз, коли в небі безліч дронів, ми вже такої розкоші дозволити не можемо. Евакуація стала довшою та більш складною. Іноді вона триває не один день. Тому нам доводиться творити такі дива, як телемедицина. Працюємо так, щоб на кожній позиції був медичний рюкзак з розширеним набором засобів, і бійці могли надати першочергову допомогу побратиму, перебуваючи з нами на постійному зв’язку».
Однак це рішення не є універсальним. Іноді доводиться виїжджати за пораненим максимально оперативно. І тут важить кожна деталь: фахівці РЕБ та розвідка забезпечують подавлення ворожих дронів та моніторинг ситуації в небі на маршруті виїзду. А медики використовують транспорт з засобами захисту.
«Одного разу, коли ми поверталися з пораненим, в нашу автівку влучив дрон. Основний удар припав на захисну сітку та броню, машина залишилася в робочому стані та продовжила рух. Звук вибуху був таким, наче кувалдою по голові вдарили, хоча більшість із нас були в захисних навушниках. Але найгірше було пораненому – йому ж перед цим ще перепало від ворожих FPV»…
Попри всі труднощі, життя того хлопця було врятовано, і вся евакуація пройшла без втрат.
«Навіть якщо загине одна людина – це на одну людину більше, ніж було потрібно», – по-філософськи каже бойовий медик.
Тому, зізнається Фрай, врятовані бійці та збереження їхніх кінцівок – це те, що найбільше мотивує бойового медика.
«Люди не «витікають», люди зберігають руки та ноги – отже, ми все зробили правильно. Пригадую випадок, коли нога бійця мала жахливу рану, була майже ампутована. Однак ми змогли провести конверсію турнікета і зберегти кінцівку. Той боєць зараз відновлюється, і все в нього буде гаразд», – додає Максим.
«ПІСЛЯ СЛУЖБИ – ХОЧУ ЖИТИ МАКСИМАЛЬНО НЕЦІКАВИМ ЖИТТЯМ. БО ПРИГОД УЖЕ БУЛО ВДОСТАЛЬ»
«Коли є хвилинка – ми з побратимами фотографуємо нашу роботу, побут і одне одного. Наповнюємо сторінку в «Інсті» й намагаємося робити це якісно, – каже Максим. – Але через це деякі коментатори, далекі від реалій війни, пишуть, щось на кшталт: ні, це не справжній воїн, це фейк і ШІ. Фото якісь занадто красиві!»
За час, проведений на фронті, Фрай зрозумів для себе одну важливу річ:
«Не треба чекати, поки щось важливе – будь-що! – зробить хтось інший. Якщо ти хочеш щось змінити – зроби це сам. Тут і зараз. Тому що людина спроможна на значно більше, ніж сама від себе очікує».
Доля самого Максима є підтвердженнями цих слів. Він пройшов шлях від цивільного лікаря-терапевта до рекрута, бойового медика і начмеда батальйону. І зараз може впливати не лише на виконання своїх завдань, а й на ефективну роботу цілого напрямку. Але цього б не сталося без підтримки начмеда бригади, яка побачила у Фрая великий потенціал.
«Вона часто пригадує мені, що я, паразит такий, не хотів отримувати серйозних звань і посад! Але вона зрештою змогла мене переконати», – усміхається Фрай.
Про що мріє бойовий медик, відпочиваючи після чергувань і рятувальних місій?
«Хотілося би дочекатися кінця всього цього. І після перемоги – спробувати жити мирним життям. Просто бути батьком, чоловіком, нормальною людиною. Нам усім хотілося би простого, максимально нецікавого життя! Бо пригод уже було вдосталь...».
Фрай завершує оповідь. І, попиваючи каву, береться перепаковувати свого медичного рюкзака, щоб до наступного чергування все було як слід.
Євген Солонина, 1 центр інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ
Фото з особистого архіву Фрая