Олексій, командир САУ «Богдана»: Це неймовірно цікавий досвід. Де ви ще зможете вгатити по цілі калібром 155 мм?

Як навчаються, працюють по ворогу, підтримують одне одного, мріють про перемогу та наближають її українські артилеристи

Про це поговорили з Олексієм, сержантом та командиром екіпажу САУ «Богдана» 50-ї окремої артилерійської бригади.

Олексій – представник української молоді з окупованих територій, яка зробила свій вибір на користь України. Ми спілкуємося з ним, коли він разом із побратимами перебуває просто на позиціях на Сході, маючи короткий відпочинок після бойової роботи.

«ХТО ЦЕ ЗРОБИТЬ, ЯКЩО НЕ МИ?!»

«Бачу, ви хлопці молоді, кмітливі... Не хочете спробувати себе в артилерії? Ми разом із моїм другом подумали – і погодилися», – пригадує розмову з рекрутером під час своєї мобілізації сержант Олексій, військовослужбовець 50 ОАБр.

Він показав непогані результати як навідник під час навчання та бойового злагодження, а згодом став командиром гармати. І, за його словами, про зроблений вибір не шкодує.

«По-перше, це неймовірно цікавий досвід, – усміхається Олексій. – Якщо, наприклад, у цивільному житті можна постріляти з автомата в тирі чи, там, на полюванні – то де ви ще зможете вгатити по цілі 155-м калібром? Наша САУ «Богдана» – дуже цікава машина. А ще у нас в артилерії класні люди. Багато чого знають і вміють!»

27-річний Олексій – з Лівобережжя Херсонщини. Деякий час працював у Євросоюзі, а в лютому 2022 року ненадовго приїхав додому.

«Треба було оформити деякі документи, – пригадує він. – Я все зробив і вже збирався повертатися за кордон. Але за два дні моє місто захопили росіяни».

Зрештою, юнак зміг виїхати з окупації. Оселився на заході України. І коли у 2024 році отримав повістку на вулиці Львова – поставився до цього спокійно.

«Я мрію колись повернутися в цивільне життя... Щоб війна нарешті закінчилася, а цих божевільних «сусідів» вигнали геть з української землі. Але скажіть, хто це зробить, якщо не ми?», – каже артилерист.

Юнак з окупованого українського Півдня має до російських окупантів особистий рахунок.

«ЦЕ ВИГЛЯДАЛО, НАЧЕ МИ ЗАПАЛИЛИ ГІГАНТСЬКИЙ БЕНГАЛЬСЬКИЙ ВОГОНЬ»

У кожного українського гармаша є моменти бойової роботи, про які приємно згадувати. Олексій ділиться одним із них.

«Нещодавно ми гарно відпрацювали по російській техніці. Ворог зараз менше використовує її та краще маскує. Але одного дня наші пілоти помітили причіпну гармату, яку росіяни заховали в лісі, – розповідає Олексій. – Дали нам координати, ми виїхали на позицію й відпрацювали. Влучили добре, підпалили там усе!»

Розрахунок САУ «Богдана» не лише відправив російську гармату на брухт, а й накрив бліндаж із загарбниками та їхній польовий склад боєприпасів. Боєкомплект розлітався навсібіч та іскрив, підпалюючи все навколо.

«Після бою дронарі показали нам картинку. Це виглядало так, наче ми запалили серед лісу гігантський бенгальський вогонь», – згадує командир української САУ.

Інша серйозна нещодавня ціль – пункт управління російських операторів БпЛА.

«Росіяни засіли в підвалі на території руїн церкви. Хотіли працювати звідти по наших позиціях. Підвал був міцний, тож ми деякий час навалювали туди, доки все там не завалилося. Російські пілоти вирушили до пекла», – розповідає Олексій.

ТЕХНОЛОГІЇ, НАВИЧКИ ТА ВЗАЄМНА ПІДТРИМКА

Від початку війни українська артилерія невпинно змінюється. І мова не лише про те, як гармаші вдосконалюють свої навички та накопичують досвід. Оновлюються і зброя, і технології, й тактика ведення бою.

«Ми навчалися працювати з радянськими системами 2С1 і 2С3 (САУ «Гвоздика» та «Акація» калібру 152 мм, – ред.). Але одного дня до нас приїхали нові установки САУ «Богдана». І, скажу вам, різниця була відчутною», – ділиться Олексій.

Він говорить про основні переваги цієї української артсистеми, які він відчув на власному досвіді.

• 155-й калібр: натовський стандарт, сумісний із цілою низкою західних боєприпасів.

• Якісний ствол, що особливо помітно в порівнянні з радянськими моделями.

• Можливість прицільно працювати на відстань близько 40 км.

• Висока мобільність, швидкість розгортання і згортання після бою.

• Адаптованість до сучасних умов війни.

«Нам дуже зручно, що в «Богдани» відкрита гармата і немає башти. Тому, коли ми працюємо, то можемо контролювати небо, – пояснює командир артсистеми. – Нам не треба вилізати з САУ, ми встигаємо зреагувати на ймовірну атаку російського дрона. А ще її можна швидко розгортати і згортати як у ручному, так і в автоматичному режимі. Простота і надійність цієї машини дозволяє виконувати завдання навіть у складних умовах».

Окрема важлива тема – взаємодія артилерії та безпілотних систем.

У 50 ОАБр, каже Олексій, є окремий підрозділ, який відповідає за розвідку і цілевказання. Він використовує квадрокоптери і «крила». Завдяки повітряним розвідникам гармаші чітко розуміють, де розташована їхня ціль, і бачать «картинку» своєї роботи. Але є ще один аспект: синхронізовані удари артилерії та дронів.

«Нещодавно ми непогано попрацювали спільно з групою cуміжників – операторів FPV. Досвідчені хлопці, швидко розгортаються і знають, що робити... Москалі зайшли в посадку, і дронарі почали їх довбати, – пригадує подробиці сержант-артилерист. – Ворог спробував рухатися лісосмугою, і тут уже накрили їх ми. Потім залишки ворожої групи виходили з бліндажа, і дронарі продовжили їх розбирати. Ми – насипали туди ж. Бачили, як дрони-камікадзе суміжників та наші снаряди лягають у ціль і детонують одночасно! Мені сподобалася наша спільна робота».

ПОБРАТИМИ: СПІЛЬНА СПРАВА ТА СПІЛЬНІ МРІЇ

Побратими Олексія, екіпаж САУ «Богдана» – хто вони? Значна більшість – мобілізовані з різних регіонів України: Закарпаття, Рівненщина, Харківщина, Херсонщина... Різні життєві історії, різний фах у цивільному житті. Але всі – завзяті, кмітливі й фізично підготовлені: доводиться носити боєприпаси 155-го калібру, тут хіба хочеш – мусиш натренуватися.

Об’єднують хлопців взаємна довіра і вміння працювати як одне ціле.

«Кожен із нас – особистість. Але всі ми разом – маленька сім’я, – каже командир гармати. – Кожен із нас знає все про свого побратима – як його переваги, так і недоліки. І кожен готовий допомогти іншому, підставити плече».

У підрозділі немає такого, що кожен сам за себе. Той, в кого хата скраю – не має шансів, прямо каже Олексій:

«Лише розуміння одне одного і взаємодопомога дають нам шанс вижити і перемогти у цій війні. Артилерія – це гарне місце для проходження служби. Я би не сказав, що нам тут зовсім не страшно – страх є в кожного. Але допомагає розуміння, навіщо ми тут».

Мрії в побратимів, екіпажу української САУ – також спільні.

«Ми всі прагнемо перемоги, щоб окупанти були знищені, а ми жили спокійним цивільним життям. От я, можливо, захочу якийсь бізнес відкрити. Я не можу загадувати далеко наперед: на війні все дуже швидко змінюється. Головне – що ми працюємо для збереження України та звільнення нашої землі. А далі – все відбудуємо!».

*   *   *

Українська артилерія охоче приймає поповнення до своїх лав. Тут якісно навчають для майбутньої бойової роботи, вкладаються в сучасні технології та бережуть своїх бійців.

Сьогодні є можливість укласти новий контракт – з чіткими термінами служби, справедливою оплатою та гарантією відстрочки після завершення контракту.

Інформацію про всі вакансії 50 ОАБр, а також інших бойових бригад, має 1-й центр рекрутингу Сухопутних військ: на своїх сторінках у соцмережах, на сайті та за телефоном: 0 800 503 696.

Євген Солонина, 1-й центр інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ

Фото 50 ОАБр, 15 АК, а також з особистого архіву бійця