Артилерист «Гайда»: «Війна - динамічна штука, яка змінюється щодня»
Як працює українська артилерія переднього краю, як змінилося поле бою з 2022 року, і що потрібно, щоб мінометна міна спричинила «ядерний вибух» у супротивника
Сергій (позивний «Гайда») розповів про свій досвід бойових дій, підготовку новобранців, до якої тепер залучений, і про зміни у війську, потрібні для перемоги над загарбниками.
«Я АРТИЛЕРИСТ ЗА ФАХОМ, СКЕРУЙТЕ МЕНЕ В АРТИЛЕРІЮ!»
«Коли ми з кумом розвозили продукти й виїхали на одну з вулиць на околиці Чернігова, несподівано опинилися всередині колони танків. Вони їхали в бік центру міста. Я досі не можу точно сказати, наші це були танки чи російські: тут, на околиці, починалася сіра зона...» – так згадує шок від перших днів повномасштабного вторгнення Сергій на позивний «Гайда»: на той час офіцер запасу, згодом командир мінометної батареї 3 механізованого батальйону 30 ОМБр, а сьогодні – офіцер з підготовки новобранців під час БЗВП (базової загальновійськової підготовки, – ред.).
Під час битви за Чернігів дім Сергія на околиці міста опинився між позиціями українських та російських військ. Тож вони разом з рідними перебралися до підвалу в центрі: у піцерію, де тоді працював кум Сергія.
«Там проживали я, мій брат, мати зі сестрою, кума, кум з дружиною та похресниками, а ще сусіди», – згадує «Гайда» ті дні.
Тоді ж він зробив першу спробу мобілізуватися. Але у військкоматі його попросили почекати й запевнили, що пам’ятають про нього й шукають його особову справу.
Сергій узявся волонтерити: допомагав підрозділам, які обороняли місто, розвозив продукти...
Першого квітня 2022 року, коли раптово замовкла російська артилерія під Черніговом і ворог відступив від міста, Сергій продовжив оббивати пороги свого військкомату. «Я артилерист за фахом, скеруйте мене в артилерію!» – вимагав він. Попри плутанину з документами і з розподілом офіцерів запасу, він зрештою домігся свого. Короткий курс перепідготовки на Заході України, а далі – дорога на Схід.
До свого місця служби, мінометної батареї 30 ОМБр, Сергій та його друг, донедавна також офіцер запасу, прибули поночі.
«Так, ви тут знайомтеся, а я поїду вирішу дещо», – сказав командир підрозділу й поїхав, залишивши Сергія та його друга на позиціях з безліччю запитань. Досвідчені сержанти, які були у складі батареї, допомогли двом новоприбулим офіцерам увійти в курс справ. За кілька днів вони вже працювали як злагоджена команда: насипали мінометні міни по ворожих цілях.
МІНОМЕТ «ОЛЬГА» І ПОМСТА ВОРОГАМ
Життя гармашів – це не лише ризик, фізична втома і старанна, вдумлива робота. Армійський гумор – невіддільний елемент військової служби, який допомагає бійцям тримати психіку в порядку.
«Гайда» усміхається, згадуючи одну з кумедних історій: «Коли я тільки почав службу старшим офіцером батареї (СОБ), то з’ясував, що майже всі наші міномети мали власні імена. Отже, один з мінометів калібру 120 мм називали "Ольга". Може, на честь командира розрахунку? Хоча, як виявилося, це був кремезний бородатий воїн».
Чому ж саме «Ольга»? «Гайда» спитав про це в Олега, командира мінометного розрахунку, і той безапеляційно заявив: «Ми назвали міномет «Ольга», бо я з Києва, а княгиня Ольга заснувала Київ!».
«Друже, Київ, за легендою, заснували Кий, Щек, Хорив та їхня сестра Либідь! – терпляче пояснював Сергій, а інші побратими ствердно кивали головами. – Княгиня Ольга жила значно пізніше. І відома вона не заснуванням Києва, а тим, що помстилася древлянам за смерть свого чоловіка. Хоча... Твій міномет також мститься ворогам, тож назва "Ольга" – цілком до теми».
Відтоді позивний «Ольга» закріпився за мінометником Олегом надовго... А ще йому довелося чимало надолужувати, читаючи у вільний час про давню історію Києва.
Міномет «Ольга», хоч і значно молодший за свою тезку-княгиню, усе одно був дуже старий. Через зношеність ствола він мав особливий «голос»: 120-міліметрові міни вилітали з нього з характерним лясканням. На жаль, це негативно впливало на точність. Але мінометники добре вивчили капризи своєї зброї та зуміли влучати в ціль.
ДРУЖБА З ТАНКІСТАМИ, НІЧНІ ДРОНИ ТА «РОБОТА НА ЗАБОРОНУ» РОСІЙСЬКИХ ШТУРМІВ
Артилерійський підрозділ, у якому служив Сергій, мав на озброєнні цілий «зоопарк» засобів, серед яких міномети калібрів 120, 82 і 60 мм, гранатомети СПГ-9 радянського зразка та американські – Mk 19. Частина засобів – нова, буквально зі складу, частина – стара і зношена. Тож «Гайда» та його підлеглі у 2022 році стикалися з низкою проблем, які доводилося розв’язувати:
● несправності зброї, передусім пов’язані з її зношенням;
● дефіцит основних типів боєприпасів;
● нестача технічних засобів розвідки, зокрема нічних;
● проблеми з керуванням і координацією.
Артилеристам доводилося проявляти ініціативу, імпровізувати та навчатися на власному досвіді.
«У нас було з надлишком димових мін і досить освітлювальних. Але основних боєприпасів, осколково-фугасних, не вистачало. Що робити? Можна закидати групи росіян «димом», але це майже не завдасть їм втрат, – каже «Гайда». – Тому ми робили пристрілювання димовими мінами, а потім завдавали основного удару осколковими. Але ж димова по-іншому летить! Зрештою, навчилися враховувати цю різницю й почали влучати в район цілі».
Тоді артилерія могла влучно працювати хіба що вдень. У темну пору було складно орієнтуватися лише на коригування розвідників, на кшталт: «Здається, переліт!» чи «По звуку – лягло правіше!».
Але одного дня ситуація змінилася: підрозділ «Гайди» через волонтерів отримав три тепловізійних дрони Matrice 30 T.
«Як на зло, першої ж ночі був сильний вітер, і одна пташка з розгону влетіла в лінію електропередач. Але ми продовжували працювати з іншими. Наша батарея почала добре "бачити" вночі, відтоді ураження живої сили москалів зросло в багато разів», – згадує офіцер.
Так само як і підрозділ Сергія, розвивалася та вдосконалювалася вся українська артилерія. Спеціалізовані дрони почали використовувати для розвідки і вказування на ціль замість груп розвідників на землі, а різні види озброєнь – краще взаємодіяти між собою.
«Ось момент: шурує піхотна група п...рів (росіян, – ред.), ми кидаємо в неї димовими мінами. Вони спиняються, не розуміючи, що відбувається, а ми вже додаємо осколковими, – розповідає «Гайда» про перебіг бою. – Тут доєднуються два "танчики", які працюють з нами у взаємодії. Розбирають ворожу групу, а командир батареї бачить це на картинці з дрона. Росіяни, які вціліли, тікають. Нам вдалося "спрацювати на заборону" – зірвати російський наступ».
«РОЗКЛАЛИ ВОРОГА НА АТОМИ»
За час бойової роботи «Гайда» та його побратими стерли з лиця землі безліч окупантів та їхньої техніки. Але деякі моменти були абсолютно феєричними.
«Якось у районі села Залізнянського на Донеччині ми кинули по групі росіян мінометну міну. Але ефект вийшов такий, наче це була тактична ядерна зброя», – усміхається Сергій, згадуючи той день.
Увагу мінометників того дня привернули двоє окупантів, які несли велику дошку. Ішли спокійно, не криючись, наче це відбувалося у глибокому тилу. Сергій бачив їх на картинці з дрона. І зробив висновок, що поруч у «зеленці» росіяни облаштовують важливий об’єкт.
«Я кажу командирові: пане майоре, дозвольте відпрацювати! Боєкомплект у нас тоді був у достатній кількості, тож ми відразу отримали дозвіл, – розповідає «Гайда». – Мої хлопці поспішали, доки ворог не пірнув у "зеленку". І, видається, той, хто споряджав, додав трохи більше пороху, ніж треба. Перша міна – перелітає двох п...рів (окупантів, – ред.) з дошкою метрів на 400 і влучає в зарості, у бік яких вони йшли. Ми бачимо, як звідти виростає величезний вогняний гриб. Навколишні посадки спалахують, мов свічки...»
Вторинна детонація тривала ще кілька годин: того дня мінометники 30 ОМБр виявили та знищили великий і добре замаскований польовий склад боєприпасів. Його було б не просто виявити, якби не двоє росіян, які вирішили серед білого дня тягати туди деревину...
Іншого дня Сергій з побратимами вполював двох окупантів-операторів БПЛА, які вийшли в поле пошукати свій дрон. Мінометний розрахунок спрацював зі снайперською точністю.
«Уявіть, перша ж 120-міліметрова міна влучає росіянину просто в голову. На картинці з дрона ми бачимо, як його буквально випарувало, розклало на атоми. Ще одна міна – другий росіянин теж вирушає до пекла!».
«Я ВЖЕ НЕ МОЖУ НОСИТИ БРОНЮ, ТОМУ НАВЧАЮ»
Настає 2025 рік, українським захисникам дедалі більше надокучають російські дрони. Сергій, який натоді став командиром мінометної батареї у своєму батальйоні, дбає про те, щоб зменшити ризик для артилеристів.
«Якими були наші обов’язки? Ми, офіцери, з’ясовували, хто наші суміжники, з усіма знайомилися. Потім обходили та оглядали місцевість, щоб визначити найкращі місця для позицій. Важливо, щоб там були погріб або інше капітальне укриття: не завжди ми маємо час, щоб викопати його з нуля. Використовували й перепади рельєфу, щоб ліпше ховатися від супротивника», – пояснює «Гайда».
Сергій намагався максимально вберегти свій особовий склад від ворожих дронів. Але одного дня російський дрон погнався за ним самим.
«Після бою я вийшов з бліндажа командного пункту, щоб подихати. І бачу, як російський FPV летить просто в мене. Стрибаю назад під землю, падаю на підлогу. І чую, як всередині щось хруснуло...»
Від того падіння «Гайда» отримав розрив шлунка та внутрішню кровотечу. До евакуації він втратив майже літр крові. Реабілітація тривала до осені 2025-го. Але навіть після неї лікарі категорично заборонили фізичні навантаження, особливо у бронежилеті: є ризик повторної внутрішньої кровотечі.
«Що це за командир, який не може піти в посадку й виставити своїм хлопцям позиції, а потім навідатися до них і допомогти, щоб вони все робили правильно? Я таким командиром бути не хочу! На жаль, уже не можу носити броню, тому навчаю», – пояснює «Гайда».
Він перевівся до одного з навчальних підрозділів і тепер готує нове покоління рекрутів на БЗВП (базовій загальновійськовій підготовці, – ред.).
Що найважливіше мають засвоїти новобранці?
«Гайда» говорить про це прямолінійно: «Перше, що я їм пояснюю: війна – це не прогулянка в супермаркет або в ресторан. Кожен наш інструктор пройшов цю війну і вхопив на ній горя. І те, що ви чуєте на заняттях, інструктор знає з особистого досвіду».
У навчальному центрі, де викладає «Гайда», рекрутів готують за оновленою програмою «БЗВП Сухопутних військ». У її основі – практичний досвід російсько-української війни, який інструктори постійно доповнюють, відстежуючи останні зміни на полі бою.
«Тому що війна – це динамічна штука, яка змінюється щодня», – наголошує воїн.
ЯК ЗМІНИЛАСЯ БЗВП?
Сергій називає кілька моментів:
● акцент на технологіях: зокрема, на бойовому програмному забезпеченні на зразок «Кропиви», сучасних системах зв’язку, радіоелектронній боротьбі та розвідці (РЕБ/РЕР);
● зростання тривалості та інтенсивності вогневої підготовки;
● більша увага домедичній допомозі: вона стала критично важливою в умовах бойових дій високої інтенсивності;
● тренування в умовах роботи БПЛА та наземних дронів, а також ази їх використання курсантами.
«Ми розповідаємо, що таке захід на позиції та вихід з позицій, як потрібно маскуватися під час переміщення, щоб вас не помітили ворожі дрони. Коли я навчаю топографії, то пояснюю, як не загубитися на місцевості, як орієнтуватися за допомогою карт і програмного забезпечення», – каже «Гайда».
За його словами, тривалість і якість підготовки дуже змінилися порівняно з тим, як готували у 2022-му їх самих. Тоді був шалений дефіцит часу, і ще траплялися інструктори без практичного досвіду, зізнається офіцер.
«Нормально нам пояснювали тільки ті, хто брав участь у війні під час АТО/ООС. Ось вони під час переатестації дали нам хороші поради...»
Серед нинішніх позитивних змін – бойовий досвід тепер має бути в кожного інструктора та офіцера навчального підрозділу.
Після паузи «Гайда» говорить про головне, що його турбує: про те, як здолати російських загарбників. Тут, на його думку, дуже багато залежить від командирів на місцях. Передумови боєздатності українського війська Сергій вкладає в кілька слів: чесність, гідне забезпечення і професіоналізм.
«Для того щоб ми мали професійне військо, я і продовжую навчати новобранців. Це те, що можу й умію робити».
Євген Солонина, 1 центр інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ
Фото: 1 ЦІКП, Роман Чоп, архів Сергія («Гайди»)