Іван Ступак, експівробітник СБУ

Росія втрачає мільярди через війну, але продовжує фінансувати агресію. Україна ж нарощує дронові удари по тилу ворога і готується до нового етапу – ракетного. Про економіку війни, «чебурнет», агентурні операції та ризики великої ескалації – в інтерв’ю з військовим експертом, колишнім співробітником СБУ Іваном Ступаком.

ДРОНОВІ УДАРИ ПО МОСКВІ – ІНСТРУМЕНТ ПРИМУСУ

- Україна свідомо б’є по найболючішому – грошах Кремля: Усть-Луга, Приморськ, Новоросійськ (термінал «Шесхаріс»), удари по заводах із виробництва добрив тощо. Наскільки ці українські «дронові санкції» реально підірвали російську економіку?

- У нас немає повністю верифікованих даних, але загалом західні аналітики підраховували, що за минулий рік Російська Федерація внаслідок ударів Сил оборони України, а також через санкційну політику втратила приблизно 10 млрд євро тільки в нафтовій галузі. Це серйозно. Такі гроші на дорозі не валяються.

Плюс обов’язково треба згадати компанію «Лукойл». До повномасштабного вторгнення її фактично вважали «клондайком», компанією, яка генерує безкінечні прибутки. Але у 2025 році внаслідок комбінованого впливу – українських атак і тиску з боку США – вона зазнала збитків на рівні 13 млрд доларів.

Тобто можна говорити, що для російського бюджету ці удари є відчутними. Не можна сказати, що їх ніхто не помічає. Беззаперечно, вони болючі. Але, на жаль, не критичні. Це радше постійний біль: коле, дошкуляє, створює проблеми – але поки що не підриває економіку РФ системно.

Ключова проблема тут – у засобах ураження. Дронів стає більше і це добре. Але типовий дрон несе 50–70 кг. І це не той рівень руйнувань, який може забезпечити ракета з бойовою частиною у 500 кг.

Співвласник української компанії Fire Point, пан Штілерман, анонсував, що майбутні українські ракети можуть мати бойову частину до тонни. Якщо тонна вибухівки прилітає по нафтопереробному заводу – там, по суті, вже не буде що відновлювати. Все.

І от саме тому нам критично потрібні ракети – щоб завдавати по-справжньому ефективних ударів. Бо росіяни відновлюються. Середній час відновлення НПЗ після ураження – два-три тижні.

- Чи здатна РФ знайти протидію українським дронам і ракетам?

- Нам точно потрібно продовжувати ці удари. Навіть якщо великих результатів наразі не видно. А що таке «великі результати»? Це коли черги на АЗС і обмеження – по 20 літрів в одні руки. Такий період у Росії був, але, на жаль, вони змогли його подолати.

Але якщо в нас є можливість дошкуляти – це треба робити. Щоб були перебої, щоб російські компанії – «Новатек», «Лукойл», «Газпром», «Роснефть» – несли збитки. Якщо не можеш завдати вирішального удару – хоча б добре подряпай ворогу обличчя. Саме це ми зараз робимо.

Щодо перспектив і протидії. Рано чи пізно настає момент, коли постійне відновлення стає надто виснажливим і дорогим. І може виникнути ситуація, коли простіше буде зупинити підприємство, ніж безкінечно його ремонтувати – причому часто за власний рахунок. Я далекий від думки, що російський бюджет без обмежень фінансує всі ці відновлення.

Що стосується російської ППО. Недооцінювати її не варто. Я не прихильник заяв у стилі «все діряве». Але самі росіяни визнають, що іноді на бойове чергування виходять комплекси «Панцир» з обмеженим боєкомплектом або взагалі без нього.

Чому так? Бо українських дронів багато, вони летять з різних напрямків. І, як і в нас, росіяни не можуть одразу визначити, де ударний дрон, а де – обманка. Тому змушені збивати все підряд. У результаті вони витрачають ресурси ППО.

Цікаво, як наші військові пояснюють логіку атак на Москву. По-перше, це тестування. У районі Москви – до 70 точок ППО, надзвичайно щільна система. Якщо дрон здатен подолати цю зону, це означає, що він зможе пройти ще більші дистанції в інших регіонах Росії, де захист слабший.

А по-друге, це елемент примусу. Щоб росіяни не розслаблялися і не почали знімати ППО з Москви, перекидаючи його, скажімо, під Ростов чи на інші напрямки. Ні – хай тримають максимальну концентрацію ППО саме навколо столиці. Це грає нам на руку.

- З'являються заяви «Роскосмосу» та інших корпорацій про перенесення виробництв ВПК з європейської частини за Урал та в Сибір. Чи реально в сучасних умовах евакуювати заводи разом із фахівцями, як у часи Другої світової?  

- Ви правильно згадали досвід Другої світової війни, коли за наказом Сталіна багато підприємств евакуювали за Урал і в Середню Азію. Теоретично це можливо і зараз.

Але питання – в масштабі й складності. Наскільки швидко можна демонтувати обладнання, перевезти його і запустити на новому місці? Бо мова ж не тільки про станки. Потрібно облаштувати новий майданчик. І навіть якщо майданчик є, не факт, що обладнання туди «стане». Я люблю пояснювати це простим прикладом: не кожні меблі підходять до кожної квартири. Так само і з промисловим обладнанням – його треба правильно розмістити, забезпечити доступ, технологічні процеси.

Тому теоретично – так. Але на практиці це довга історія. Я думаю, мова щонайменше про рік. Це наш час для розвитку власних засобів ураження, зокрема, збільшення їхньої дальності, щоб навіть перенесення виробництв не стало для Росії рятівним рішенням.

- Ми всі очікуємо на масовані ракетні удари по РФ. Очевидно, що одна українська балістична ракета чи ракета «Фламінго» завдає більше шкоди, ніж десяток дронів. Як ви оцінюєте поточний стан нашої ракетної програми (зокрема FP7/FP9)? Коли Україна вийде на залпи по 20–30 ракет? 

- Особисто я очікував – з того, що мені було відомо – перші масовані пуски ще в серпні 2025 року. Але тоді ми побачили доволі обмежену історію: дві-три ракети – і все. Пам’ятаєте, потім Президент говорив, що у вересні вийдемо на виробництво однієї ракети на день, у жовтні – на сім, а далі ще більше. Але вже наприкінці листопада він змушений був публічно визнати: був удар по наших виробничих потужностях, тому програма пригальмувала, і швидких результатів не буде – щонайменше до 2026 року.

І от у 2026-му ми справді бачимо пуски – не масові, але вони є. Йдеться передусім про крилаті ракети типу «Фламінго».

Я спілкувався з людьми, які дотичні до ракетної програми в ЗСУ – вони підтверджують: випробування української балістики вже було. За їхніми словами, результати їх задовольнили. Вони бачили нормальний старт, правильну траєкторію і точне влучання у ціль. Тобто з технічної точки зору все працює.

Але ключове питання – це гроші. Ракетна програма – надзвичайно дорога історія, і ніхто не буде фінансувати її «просто так».

Та ж крилата ракета «Фламінго», за різними оцінками, коштує від 700 тисяч до мільйона євро. Це великі гроші. Плюс логістика, обслуговування – все додає вартості.

Балістична ракета, припускаю, може бути десь в три рази дорожче...

Тому масові пуски – це питання фінансування. Якщо ми зможемо розблокувати, ті самі 90 млрд євро, подолати угорське вето – тоді, я думаю, на горизонті трьох-чотирьох місяців можна буде побачити дійсно масовані удари, залпи по 20–30 ракет.

Розгортання російського РЕБу навколо Нарви – ознакА, що Росія розглядає удар по країнах Балтії

- Після влучних ударів українських дронів по цілях поблизу Санкт-Петербурга Кремль перейшов до прямих погроз країнам Балтії – мовляв, дрони летять через їхній повітряний простір. Що це: примітивна спроба виправдати провали власної ППО чи свідома підготовка «casus belli» для ескалації в просторі НАТО?

- Цікаве питання. Дивіться, росіяни чітко знають, як летять наші дрони в напрямку Санкт-Петербурга і Ленінградської області. Вони відстежують траєкторії – але не поспішають це розголошувати.

Мені відомо, що частина наших дронів пролітає над територією Республіки Білорусь – вузькою смугою вздовж кордону. А що стосується заяв про країни Балтії, якби дрони масово летіли з їхньої території, про це говорили б усі. Були б відео, фото, які б викладали самі ж росіяни, що проживають у цих країнах. Я не виключаю, що окремі випадки можуть бути, але точно не в масштабах, про які намагається говорити Москва.

Щодо «casus belli». Ознак того, що країни Балтії розглядаються як потенційний напрямок удару, насправді чимало. Наприклад, розгортання систем радіоелектронної боротьби з 2023 року навколо Нарви. У 2025-му там з’явилася вже третя така точка. Якщо говорити мовою цифр: у 2023 році було близько 50 випадків застосування російського РЕБу на цьому напрямку, а у 2025-му – в 13 разів більше.

Тому варіанти дій у Кремля є різні. Це може бути як повномасштабна ескалація – з дронами, ракетами – так і «гібридний» сценарій. Наприклад, кілька сотень озброєних людей переходять кордон, беруть під контроль місцеву владу – умовно, як це було в Донецьку чи Луганську в 2014-му – і створюють якусь «народну республіку».

Питання не в ресурсах – ресурси для такої авантюри у Росії є. Питання в рішенні: чи наважаться вони на це і який саме варіант оберуть. Поки що вони вагаються.

- Що саме може підштовхнути їх до такого кроку? Ситуація на Близькому Сході, можливе послаблення ролі Сполучених Штатів, їхній потенційний вихід із НАТО або часткове виведення американських військ з Європи?

- Погоджуюся: ключові фактори – це Близький Схід і ситуація з Трампом. На жаль, обидва ці чинники об’єктивно грають на користь Росії і можуть додати їй впевненості.

Подивіться, що відбувається з нафтою. Американці фактично продовжили можливість для Росії продавати свою нафту – і, судячи з останніх новин, навіть без чітких часових обмежень. Якщо ще кілька десятків днів тому російська нафта була токсичною і продавалася з великим дисконтом, то зараз ми бачимо черги з покупців. І ціна зросла.

Чи може це надихати Кремль? Безумовно. Це гроші, які дозволяють продовжувати війну.

Щодо Трампа – він зараз виглядає ослабленим, його політичні позиції хитаються. Росіяни це прекрасно бачать. Плюс риторика про можливий вихід США з НАТО. У Москві це сприймають як сигнал: американці можуть не втручатися, можуть не захищати союзників в Європі, зокрема країни Балтії.

І коли ці фактори складаються разом – у Кремля може виникнути спокуса перевірити систему на міцність. Мовляв, спробуймо, подивимося, як відреагують.

Великі гроші від нафти можуть у перспективі зіграти проти Росії

- Нещодавно Кремль (устами Пєскова) несподівано змінив риторику: замість вимог віддати чотири області пролунало «вийдіть із Донбасу, щоб зупинити гарячу фазу війни». Що насправді стоїть за цією зміною тональності?

- Ця заява прозвучала як відвертий шантаж: «вийдіть із Донбасу, інакше далі умови будуть гіршими». Поясню на простому прикладі. Якщо ти впевнений у своїх силах і розумієш, що можеш досягти результату військовим шляхом – ти не будеш просити противника здатися заздалегідь. Ти просто робиш свою роботу.

У мене складається враження, що всередині Росії є системна проблема. Не обов’язково критична, але така, що вже «сигналізує»: щось іде не так, це бажано вирішити найближчим часом.

Згадайте 2025 рік, коли з’явилися ті самі «28 пунктів» пропозицій щодо України. Це ж був витік у The Wall Street Journal. І є всі підстави вважати, що ці пропозиції готувалися саме російською стороною, а не американцями. І це важливо.

Бо якщо в Росії все було б добре, вони могли б продовжувати війну в нинішньому форматі, тиснути – і не поспішати з жодними «мирними ініціативами». Але вони ці пункти викотили. І я переконаний, що без особистого погодження Путіна це було б неможливо.

Це був перший сигнал. Тепер – другий, із цими заявами про Донбас.

І тут важливо розуміти: великі гроші, які зараз отримує Росія, не обов’язково означають стабільність. Є таке поняття, як «голландська хвороба».

- Що мається на увазі, пане Іване?

- Це економічний термін, який з’явився у 1970-х роках у Нідерландах. Там відкрили велике газове родовище – і здавалося, що це суцільний плюс: більше газу, експорт, гроші. Але в реальності сталося інше. Великі гроші призвели до зміцнення національної валюти. І це зробило імпорт дешевшим, а власний експорт – менш конкурентоспроможним. У результаті місцева промисловість почала занепадати.

Оце і є «голландська хвороба».

І багато економістів – як західних, так і російських, включно з людьми з оточення Кремля – говорять, що Росія ризикує зіткнутися з подібним ефектом. Навіть окремі російські олігархи про це публічно говорили.

Тобто парадокс: великі гроші від нафти можуть у перспективі зіграти проти Росії.

І цілком можливо, що частина нинішніх заяв Кремля пов’язана саме з цим. Оптимальний для них сценарій – зупинитися раніше, поки ці внутрішні проблеми не стали більш серйозними.

- Власне, подібні заяви – «виведіть війська з Донецької та Луганської областей в обмін на завершення війни, гарантії безпеки, інвестиції» – ми періодично чуємо і від американських партнерів. Де саме закладена головна пастка подібних сценаріїв?

- В Україні не існує жодного юридичного механізму, який дозволив би владі просто взяти і «вийти» з цих територій. Ні Президент, ні Верховна Рада не мають таких повноважень. Будь-яка спроба ухвалити подібне рішення автоматично підпадає під кримінальну відповідальність за державну зраду.

Це питання Конституції, територіальної цілісності і людей – там проживають сотні тисяч громадян, яких ми не маємо права кинути. І головне – немає жодних реальних гарантій, ні від Росії, ні від західних партнерів, що після цього агресія зупиниться.

Водночас є варіант, який, як на мене, варто серйозно розглядати, хоча він чомусь майже не звучить публічно – це миротворча місія. Це може бути компроміс.

- І як це могло б виглядати?

- Україна, умовно, каже: для деескалації ми відводимо війська від адміністративних кордонів Донецької області – на території сусідніх регіонів. Але при цьому сама територія залишається під повним суверенітетом України: український прапор, українське законодавство, українська влада, податки до українського бюджету, правоохоронці працюють у звичайному режимі.

А між українською та російською сторонами розміщуються миротворці, затверджені Радбезом ООН. Так, Росія теж повинна буде за це проголосувати. Їхня функція – забезпечення безпеки і контролю на лінії розмежування.

Це компроміс, але він дорогий. Наприклад, на Кіпрі утримання тисячі миротворців обходиться приблизно у 57 млн доларів на рік, а там лінія розмежування – близько 180 км. У нас фронт – понад 1200 км. Тобто витрати можуть бути в рази більшими. І як довго ця місія триватиме – рік, два, три?

Але це той сценарій, який можна обговорювати. Натомість говорити про відведення військ у форматі «ми пішли – ворог зайшов» – це шлях у нікуди. Якщо ми зараз залишимо добре укріплені позиції на Донбасі, то отримаємо нові загрози для Харківщини, Дніпропетровщини і далі по ланцюгу.

У РОСІЇ ДІЮТЬ ДВІ НОВІ СХЕМИ МОБІЛІЗАЦІЇ – ЧЕРЕЗ СІЗО І ВУЗИ

- Як повідомляв очільник Міноборони Михайло Федоров, наша ціль – 50 тисяч ліквідованих окупантів на місяць. У березні «Армія дронів» знищила понад 35 тисяч. З огляду на ці колосальні втрати, скільки ще людського ресурсу Росія реально здатна мобілізувати, озброїти й кинути в бій у найближчій перспективі?

- Думаю, що вже до червня ми можемо вийти на показник близько 40 тисяч ліквідованих окупантів на місяць – а можливо й більше, якщо зростатиме кількість дронів.

Щодо ефективності: і українська, і російська сторони сходяться в оцінках – ефективність наших FPV-дронів становить від 80% до 90%. Тобто зі ста російських військових, які рухаються до лінії фронту, у кращому разі доходять 20, у гіршому – 10. Це дуже високий рівень ураження.

Що стосується мобілізаційного ресурсу РФ – у них є проблеми. Вони постійно шукають нові способи набору людей, і це видно.

Зараз у них активно працюють дві основні схеми.

Перша – через правоохоронну систему. Якщо раніше вербували засуджених, то тепер працюють із підозрюваними та обвинуваченими. Слідчі ФСБ, МВС, наркоконтролю їздять по СІЗО і пропонують угоду: замість 5–10 років ув’язнення – контракт, фронт і «чисте» минуле після служби. За кожного такого «добровольця» слідчі отримують фінансову винагороду – 100 євро.

Друга схема – студенти. План – до кінця року відправити на війну до 4% студентів, це приблизно 40 тисяч молодих людей. Їм штучно погіршують умови навчання, створюють проблеми з іспитами й паралельно агітують підписувати «студентський контракт». При цьому ніяких «студентських контрактів» не існує – це звичайний контракт без чітких строків. Фактично людина або залишається в армії надовго, або гине.

- Наскільки серйозними виглядають оцінки про можливу мобілізацію у РФ ще близько 400 тисяч осіб цього року?

- Це не виглядає чимось надзвичайним. Це виходить приблизно 30–35 тисяч на місяць – тобто той план, який вони намагаються виконувати вже зараз. Інше питання, що фактично вони його регулярно недовиконують.

Росія рухається до моделі контрольованого інтернету за аналогією з Північною Кореєю 

- Росія впевнено рухається до моделі «чебурнету» – фактично ізольованого інтернету. До чого це призведе в підсумку?

- До початку 2026 року в Росії ще зберігався певний баланс: частину західних сервісів блокували, але залишали можливість працювати власним платформам. Це була така напіввідкрита модель.

Після замаху на генерала ГРУ Алексєєва ситуація різко змінилася.

Раніше військові виступали за збереження доступу до інтернету і, зокрема, Telegram – через нього йде комунікація, збори, координація. Але силовики, зокрема ФСБ, давно просували ідею жорсткого контролю, переконуючи, що інтернет – це загроза.

Після цього інциденту з Алексєєвим їхні аргументи стали вирішальними: мовляв, через інтернет відбувається вербування, диверсії, шахрайські схеми.

У результаті Росія рухається до моделі повністю контрольованого інтернету – так званого «чебурнету», за аналогією з Китаєм чи Північною Кореєю. Операторам нав’язують спеціальне обладнання і софт для моніторингу та блокування.

Мета проста: повний контроль інформаційного простору, недопущення зовнішнього впливу і швидке виявлення будь-якої внутрішньої опозиційної активності.

- Маю до вас питання як до колишнього офіцера СБУ: якщо порівнювати перші роки війни та сьогодення, наскільки глибоко українські спецслужби проникли в російський тил? Успіхи ударів по РФ – це передусім заслуга технологій чи результат наявності ефективної агентурної мережі на території противника?

- Усі ці операції – це насамперед робота людей, агентури. Жодна технологія не працює сама по собі без присутності «на землі». Так, у партнерів, зокрема у США, дуже сильні можливості перехоплення і технічної розвідки. Але без агентурної мережі неможливо провести операції на кшталт ліквідацій чи точного встановлення місцезнаходження цілі. Наша «Павутина» теж не відбулася без агентури всередині РФ. І це не лише українці, а й громадяни РФ, які не підтримують режим і готові діяти. Україна з ними працює: це і мотивація, і фінансові стимули, і різні форми співпраці.

- Українські спецслужби проти російських – хто кого?

- Тут усе просто – рахунок на табло, якщо говорити футбольною мовою. Україна має понад два десятки успішних ліквідацій на території Росії – різні формати: вибухи, стрілянина, інші операції. У Росії фактично один результат – вбивство полковника СБУ Вороніча. Але навіть у цьому випадку виконавці не змогли втекти: їх ліквідували під час затримання.

Це показує рівень нашої присутності у РФ. Наші операції болісно б’ють по самій російській системі. Після історії з Алексєєвим там відбулися кадрові чистки, зокрема у контррозвідці ФСБ. І тут виникає парадокс для росіян: держава, яку вони роками називали «неіснуючою», проводить у рази більше успішних операцій на їхній території, ніж вони – на українській.

НА БЛИЗЬКОМУ СХОДІ МОЖЛИВА ЕСКАЛАЦІЯ ПІСЛЯ 15 КВІТНЯ

- Не можу не запитати про Трампа та Іран. Що це було? Президент США справді розглядав сценарій із застосуванням ядерної зброї?

- Йшлося про знищення критичної інфраструктури Ірану – фактично про намір відкинути країну в умовний кам’яний вік. Але якщо дивитися на результат, то Дональд Трамп не досяг поставлених цілей. Наслідки виявилися негативними і для глобальної економіки. 

Фактично Іран витримав удар. Так, у них серйозні руйнування і втрати, але стратегічно вони зберегли ключовий важіль – контроль над Ормузькою протокою. І тепер намагаються монетизувати цей контроль. До війни через протоку проходило в середньому близько 130 суден на день – це приблизно 47 тисяч на рік. Якщо навіть умовно брати плату у 2 мільйони доларів за прохід, це дає близько 100 мільярдів доларів на рік. Навіть якщо ця цифра буде вдвічі меншою – це все одно десятки мільярдів. Тому в цій історії Іран, попри втрати, розраховує отримати довгостроковий економічний інструмент впливу.

- Які ваші прогнози щодо Близького Сходу?

- Я очікую подальшу ескалацію. І поясню чому. Ще в кінці березня в напрямку Близького Сходу з Каліфорнії вийшли три десантні кораблі з американськими морпіхами. У регіоні уже чекають два аналогічні кораблі. Очікується, що ці кораблі прибудуть приблизно в середині квітня. Паралельно перекидаються підрозділи, зокрема десантники зі складу 82-ї повітряно-десантної дивізії. Загалом, за різними оцінками, у регіоні вже зосереджено близько 60 тисяч американських військових. Їх можуть використати для активних дій – наприклад, для захоплення окремих островів і тиску на Іран з метою змусити його відступити.

Тому приблизно після 15 квітня я б не виключав погіршення ситуації. Але варто розуміти: це велика політика, і дії Трампа спрогнозувати вкрай складно.

- Заступник керівника Офісу президента Павло Паліса повідомив, що росіяни розглядають варіант створення буферної зони у Вінницькій області цієї весни чи влітку… Наскільки реалістичні ці наміри?

- Тут головне – без паніки. Станом на зараз реальних загроз із цього напрямку немає. У росіян взагалі багато планів: і щодо Дніпра, і Харкова, і Одеси, включно з морськими десантами. Але наявність не означає реалістичність.

Логіка РФ зрозуміла: створити додаткові точки напруги для ЗСУ. Зараз у нас і так фронт близько 1200 км. Якщо додати ще нові ділянки, це означає розтягування ресурсів: людей, техніки, уваги. Принцип простий – розтягнути оборону і вдарити там, де вона найслабша.

У Придністров’ї станом на зараз приблизно 1700 осіб із російськими паспортами, вони охороняють склади в Колбасній. Цього недостатньо для будь-яких серйозних наступальних дій. 

- Як ви загалом оцінюєте поточну ситуацію на фронтах: за ким зараз ініціатива? І наскільки реальні, на вашу думку, заявлені цілі російських окупантів на літо?

- Цілі ворога не виглядають реалістичними. Водночас ситуація на фронті дедалі більше нагадує пізній етап Першої світової війни: багато окопних боїв, висока інтенсивність, але без масштабних проривів.

Але тут важливо не поспішати з оптимістичними висновками. Ми вже мали ситуації, коли здавалося, що противник вичерпався, а потім він підтягував резерви й ситуація змінювалася.

Попри це, останні півтора-два місяці дійсно помітне зниження темпів російського просування. Вони впираються в українську оборону. І, на мою думку, одну з ключових ролей тут відіграє наша «стіна дронів».

Мирослав Ліскович, Київ