Руслан Маришев, командир 95 окремої десантно-штурмової Поліської бригади

За даними Генштабу, станом на 2 березня підрозділи Десантно-штурмових військ звільнили на Олександрівському напрямку дев'ять населених пунктів. Тут триває український наступ, завдання виконує зокрема 95 окрема десантно-штурмова Поліська бригада.

Кореспондентка Укрінформу поспілкувалася з її командиром, полковником Русланом Маришевим про те, яка ситуація на цій ділянці фронту, про його ставлення до переговорного процесу, територіальних поступок та якою він бачить перемогу України.

ДЕСАНТНИКИ НЕ ДАЮТЬ ВОРОГУ НАВІТЬ ХВИЛИНИ ПЕРЕРВИ

- Руслане Володимировичу, яка загальна ситуація на Олександрівському напрямку?

- На даний час – сприятлива для реалізації запланованих заходів, визначених вищим керівництвом. Тому бригада продовжує ведення операції згідно із затвердженим задумом. Ми нав’язуємо противнику власні правила бою, тобто не даємо навіть хвилини перерви, аби він не міг підтягнути резерви або перегрупуватися.

- Яка там тактика ворога? Чи застосовують росіяни нові прийоми і як тому протидіють українські десантники?

- Тактика противника в цілому не відрізняється новими рішеннями, які могли б нас чимось здивувати. Він так само відправляє своїх людей малими або середніми групами на штурми, що не приносять жодних успіхів. Інколи бувають мотогрупи, що їх також знищують наші десантники. У ворога не виходить відновити втрачене положення.

Загалом вони не змінюють своєї філософії війни та концепції ведення бою. Нехтування людськими життями та будь-якими цінностями – основна тактика росіян.

- Чи є наразі можливість продовжувати наступальну операцію на цій ділянці фронту?

- Можливості завжди є для тих, хто їх шукає. Це стосується не тільки Олександрівського, а й усіх напрямків уздовж лінії фронту. Саме в цьому полягає значна частина роботи мого командування, штабів моєї бригади і батальйонів.

Досягнутий успіх завжди потрібно розвивати. Якщо так не робити й дозволити противнику перегрупуватися, це може призвести до втрат наших військовослужбовців.

Узагальнюючи, скажу, що на даний час такі можливості є.

- Російських військових берете там у полон? Хто вони – кадрові військові, мобілізовані?

- Це вже звична практика, ми завжди беремо їх у полон, і тут теж. Це люди з різних зрізів суспільства: і мобілізовані, і кадрові військові, й колишні ув’язнені.

БРИГАДА ДОБРЕ ЗАБЕЗПЕЧЕНА НОВІТНІМ ОЗБРОЄННЯМ ТА БЕЗПІЛОТНИКАМИ

- Від початку повномасштабної війни ви виконували завдання на різних напрямках, який із них найскладніший?

- За весь цей час я дійшов до розуміння, що складної чи легкої ділянки не буває, а є лише одна затяжна війна, яка триває вже багато років. Вона спільна для всього українського народу, і цю війну ми повинні завершити тільки перемогою.

Усі напрямки складні по-різному й відрізняються, бо війна дуже швидко еволюціонує.

- А які операції бригади ви вважаєте найбільш вдалими?

- Перша така була під час Харківського контрнаступу. Ми розпочали наступ у своїй смузі, тоді було звільнено дуже багато населених пунктів у Харківській, Донецькій, Луганській областях. Знищили багато техніки ворога, взяли в полон і ліквідували чимало його особового складу та взяли трофейну техніку.

Наступна – під час стабілізації населених пунктів Терни, Торецьк. Після цього успіхом відзначилася операція на Курщині, де 95-та бригада брала активну участь. Далі була Добропільська операція, Покровський і зараз – Олександрівський напрямок.

Із 2022 до 2026 року для 95-ої бригади нічого не змінилося: ми воюємо на всіх ділянках, де проводяться операції.

- Чи можливі нині такі темпи деокупації українських територій, як під час Слобожанської наступальної операції?

- Оскільки війна еволюціонувала упродовж 2022-2026 років, то на даний час такі темпи можливі за однієї умови: якщо ми повністю виб’ємо всю складову БПС противника на напрямку наступальних дій.

- Які моменти зі Слобожанської операції вам найбільше запам’яталися? Про які героїчні вчинки своїх військовослужбовців можете розповісти?

- Там було дуже багато героїчних вчинків. Адже населені пункти звільняли в умовах, коли противник нас переважав, але не міг нічого зробити.

Були моменти, коли рота з 20 військовослужбовців деокупувала за добу населений пункт, який противник обороняв двома ротами.

Найбільше запам’яталося, як один боєць узяв у полон двох спецпризначенців російського ГРУ.

А ще – як троє військовослужбовців 95-ої бригади зупинили танки противника, взяли їх як трофей, а екіпаж захопили в полон.

- Чого зараз найбільше потребує ваша бригада – людей, озброєння?

- Потреби бригади не відрізняються від загальних потреб воюючих підрозділів. Це своєрідна піраміда Маслоу, де основою є люди, дрони та зброя.

На даний час моя бригада дуже потужно забезпечена новітніми зразками озброєння та безпілотною складовою. Це дає нам можливість ефективно вести бойові дії.

“ТЕРИТОРІАЛЬНІ ПОСТУПКИ НЕПРИПУСТИМІ”

- Нещодавно в одному з інтерв’ю ви акцентували, що за Донеччину ще треба буде довго воювати. Як ставитеся до озвучених у контексті переговорного процесу заяв, що цю область треба віддати ворогу в обмін на замороження лінії фронту?

- Я до цього ставлюся негативно. Це неприпустимо. Неважливо, який клаптик землі ми віддамо, якщо мої військовослужбовці та Збройні сили України проливали за нього кров.

Моя 95 окрема десантно-штурмова Поліська бригада готова на все і навіть більше, не обмежуючись територіально. Якщо треба буде знищувати ворога, ми робитимемо це на різних напрямках.

- Ви на війні з 2014 року. Коли вона починалися, чи розуміли, що це все надовго?

- Так, хоч у 2014 році я ще був досить молодим. Це війна українського простору, де історично люди борються за свободу, і російського, який простіше назвати рабством. Потрібно усвідомити і змиритися: все, що відбувається в нашій державі – простий математичний і геополітичний закон. Інакше не могло статися. Думаю, що ця війна буде ще довго тривати.

“КОМАНДИР НЕ МАЄ ПРАВА ВТОМЛЮВАТИСЯ”

- Поділіться, чи відчуваєте втому і де знаходите для себе мотивацію?

- Та ні, втоми я не відчуваю. Є важливіші справи, у мене немає такого права – втомлюватися. Мотивацію черпаю в своїх військовослужбовцях, родині, колективі. Так, як і військовослужбовців мотивують мої молодші командири, сержантський корпус, командири рот, батальйонів.

- В одному з інтерв’ю за кілька місяців до повномасштабної війни, коли ви були командиром батальйону, говорили: «Я ніколи не нервую – будь-яку задачу ми виконаємо, бо ми десантники». А зараз, як командир бригади, нервуєте?

- Із того часу в мене нічого не змінилося. Я не нервую. У мене є переживання за свій особовий склад, адже ми продовжуємо бути десантниками і підтверджуємо це на полі бою.

- Як мотивуєте своїх підлеглих, адже за роки війни люди втомлюються, виснажуються, вигорають?

- Мотивація – це колективна робота. Вона розпочинається з базової загальновійськової підготовки ще на етапі навчання військовослужбовця, який потрапляє до нас у бригаду. Людей мотивують інструктори, молодші командири, а їх, своєю чергою, ті, хто до нас приходить. Рівень морально-психологічної підготовки і стану бригади в цілому сприяють цьому.

ЗАВЕРШЕННЯ ВІЙНИ ШЛЯХОМ ПЕРЕГОВОРІВ МОЖЛИВЕ ЛИШЕ ЗА УМОВИ КАПІТУЛЯЦІЇ РОСІЇ

- Що для вас найскладніше на війні?

- Війна загалом складна у всіх її проявах. Найскладніше для мене, як для людини, яка пройшла всі ланки – від командира взводу до командира бригади – це втрачати свій підлеглий особовий склад. Та війна, на жаль, неможлива без втрат.

- Як вважаєте, війну можна завершити під час переговорів чи на полі бою?

- З моєї точки зору, завершення війни шляхом переговорів можливе, мабуть, за однієї умови – підписання капітуляції Росії, і щоб ворог вийшов з нашої землі за межі адміністративних кордонів.

На мою думку, підписання якоїсь мирної угоди буде затишшям перед черговою гарячою фазою.

Тому закінчення війни можливе лише за умови повного знищення однієї зі сторін конфлікту. Мій вибір – це знищення ворога в особі Російської Федерації, яка є окупантом на нашій землі.

- Що для вас буде перемогою?

- Кожна маленька перемога закладає фундамент для великої. Щоб її здобути, до війська потрібно доєднатися людям, які цього ще не зробили.

Особисто для мене перемогою буде, коли всі мої військовослужбовці повернуться додому, до родин. Коли кожен загиблий військовий повернеться додому і його зможуть поховати з почестями, як героя. Коли кожен полонений військовослужбовець Збройних сил України також повернеться додому.

Ірина Чириця, Житомир

Фото надала 95 окрема десантно-штурмова Поліська бригада