Місія здійсненна: Як НРК евакуюють поранених із Вовчанська
Укрінформ спостерігав за майже 12-годинною операцією ремонтно-відновлювального батальйону 57 бригади ЗСУ
Українські захисники продовжують утримувати позиції на південних околицях у зруйнованому обстрілами Вовчанську. Активність ворожих дронів на напрямку надзвичайно висока. Через це ротації та логістика вкрай ускладнені. Доправити провізію, боєприпаси, забрати поранених чи загиблих – це завдання для наземних роботизованих комплексів. Кореспонденти Укрінформу в реальному часі спостерігали одну з евакуаційних місій батальйону 57-ої окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка.
Як готувалася та пройшла операція – у репортажі про воїнів, які “не втомилися” ні з 2024-го, ні з 2014-го.
НА ХАРАКТЕРІ – І ВІЙСЬКОВІ, Й НРК
Кожний виїзд роботизованого комплексу потребує ретельної багатогодинної підготовки. На початковому етапі маємо змогу познайомитися із залученими в операції людьми. Говоримо, поки хлопці працюють у гаражі – міняють підшипники, перевіряють гусениці. Це ті витратні складові, що найшвидше виходять із ладу, говорить одесит Сергій на позивний “Сєня”. На запитання про його задачі у підрозділі, усміхається: “Модернізатор”. Сергій із побратимами відповідають і за стан комплексу, і безпосередньо виконують операції.
- Доварюємо, дороблюємо, перепаюємо під зв’язок, під камери – відповідно до наших задач і потреб. Бо всі НРК приходять у підрозділи “сирими”, – пояснює “Сєня”. – І самі ж пілотуємо. Бо людей не вистачає. Найдовший мій виїзд тривав 15 годин. Це доставка вантажу туди та евакуація 200-го і 300-го з позиції. Буває так… важкувато, намучишся. По-різному… Коли втрачається сигнал GPS, і їдемо всліпу… Але вже є досвід, можемо зорієнтуватися за картою, є розвідка.
За фахом Сергій електрик, а у війську періодами ще з 2014-го. Перед великою війною мав півтора року цивільного життя.
- Служив у різних бригадах. У 57-ій був у 2018-2020 роках. Початок повномасштабної війни зустрів у 35 бригаді морської піхоти. Після того “прильоту” в казарму ще й досі не оговтався… (у березні 2022 року російські війська завдали ракетного удару по пункту дислокації бригади в Миколаєві; колишнього очільника Миколаївської окружної прокуратури Геннадія Германа пов’язують і з наведенням, зокрема, й того удару; за співпрацю з окупантами його засудили до довічного ув'язнення, – ред.). Був інструктором деякий час. Хотів повернутися у 57-му, довго переводився, зрештою це вдалося. Тут у нас хороша “банда” зібралася – добре працюємо.
Удома на нього чекають двоє дітей-підлітків і дружина, яка всіляко підтримує чоловіка.
- Ішов на фронт у 2014-му, одному сину пів року було, другому – півтора. Якось так… Зрозуміло, що рідко бачу… А дружина приїздить, як тільки є можливість. Вона в мене така, що і під Мар’їнку, коли там стояли, добралася, і в Кураховому побувала, – щиро ділиться “Сєня”.
Готуючи НРК, військові розповідають, буцімто, у кожного комплексу є свій “характер”, який повсякчас проявляється.
- Ось цьому щось “не подобається”, то й довкола все починає виходити з ладу. То машина, то інтернет вирубиться. “Захоче” їхати – поїде, а ні – то все “ламає”. Але прозвали ми його “Фартовий”, бо він може в такі місця дістатися!
Другий комплекс отримав прізвисько “Порушник” – також за вдалі операції під носом у ворога.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ: ПРОВІАНТ, ПОРАНЕНИЙ, МІНОМЕТ
Освоює роботу з НРК Дмитро з Добропілля: “Тут допомагаю хлопцям із ремонтом і забезпечую виїзд – загружаємося, довозимо до точки, розвантажуємося. Потім забираємо комплекс”.
Він у батальйоні кілька місяців, а раніше служив у 71-ій бригаді Десантно-штурмових військ. Воював, зокрема, у Вербовому на Запоріжжі та в Авдіївці на Донеччині.
- І полонених брав, було. А якось мали завдання штурмувати два кілометри посадки, а ми дали дев’ять! Довелося потім відкатуватися назад, бо теж мали втрати... Перший вихід – перша контузія, прилетіла 120-тка (міномет, – ред.), – розповідає Дмитро. – В Авдіївці був, на “Коксохімі” – проти “вагнерів”. А коли вони зайшли по трубі нам у тил, то дякуючи 3-ій штурмовій, ми вибралися – малими групами. Поки виходив, мабуть, разів 150 попрощався з життям… Загалом уже п’ять контузій. Зі слухом проблеми, епілепсія. Ось не так давно зробили операцію на трахеї…
- Вас не списують? – запитую.
- Ні. Та я й сам не хочу списуватися, ніякого сенсу для мене. Вже не бачу себе в цивільному житті, звик за чотири роки. У відпустці був – а тягне сюди…
Командир ремонтно-відновлювального батальйону 57 ОМПБр, майор Сергій Павлишин (позивний “Барон”) пояснює нам, що саме невдовзі відбуватиметься: “Задачі на сьогодні: для одного НРК – завезти на “нуль” їжу та забрати 300-го, а другий має доставити провізію та забрати на ремонт пошкоджений міномет. Одна евакуація пораненого може тривати і 15-20 годин. Плюс підготовка. Розумієте, скільки часу пілот без сну – бо він залучений і у підготовці, й пілотує. Буває, що мало не по дві доби на ногах, хіба що 2-3 години на сон, поки НРК везуть до зони розвантаження”.
ЛІД, ВОДА І “ЗАГУБЛЕНИЙ” ДВИГУН
Найгірша погода – найкраще для місій. Сніг, дощі, туман суттєво знижують активність дронів.
Цього дня метеоумови сприяють. Пілоти збираються у пункті управління, а група військовослужбовців уже завантажила НРК у пікап і поїхала за продовольством, яке чекають на позиції. Постійні зідзвони та уточнення. Комплекс вмикають, щоби перевірити, чи все працює. Нарешті авто вирушає до точки, звідки НРК поїде сам. Чим далі, тим помітнішим стає хвилювання на пункті. Пілот Сергій отримує короткі відео: хлопців у пікапі підкидає в усі боки. Дороги нема ніякої, це напрямки. Жарти з лайкою, сміх, який чуємо в коротких повідомленнях, – радше, не бравада, а самозаспокоєння: “Прорвемося”.
До початку руху НРК запитуємо у Сергія, як він став пілотом.
- Та як... Потрібно було. Навчилися. Бо треба допомагати хлопцям на “нулі”, – відповідає захисник, який і сам колись був піхотинцем.
Військовий родом із Берислава на Херсонщині – містечка, яке щодня зазнає російських ударів.
Група довозить НРК: водій розвертає пікап, хлопці ще раз перевіряють робота. Зв’язок є, все функціонує. Тепер уже Сергій за пультом – з’їжджає на землю та їде за прокладеним маршрутом. Машина ж мчить назад, на більш безпечну відстань. Незабаром дзвінок – поломка.
- Ну, все. Забирати НРК треба на іншій машині. “Нирнули” так, що пів двигуна загубили, – говорить, відкладаючи телефон, комбат.
Потягнулися години. Комплекс продовжує рух. Сергій повсякчас оминає перешкоди – вибоїни, вирви, якісь уламки. Час від часу здається, що НРК не вибереться з цього бездоріжжя – але ні.
- Якось я зустрів інший НРК. Спершу було не зрозуміло, що це. Не розгледіти. Думаю: “Приїхав. Кінець. Це дрон”. Потім уже наблизилися один до одного, порівнялися, – ділиться Сергій. – Певно, їхали суміжники наші.
Уже пізнього вечора він дістався першої зупинки. Назустріч виходять бійці та забирають вантаж. Сергій їде далі – за пораненим. Градус напруги лиш підвищується, хлопці знервовано переговорюються. Нарешті потрібна точка: поранений військовий не тяжкий, розміщується на комплексі, побратими накривають його ковдрою. Тепер Сергій їде назустріч пікапу. Глибокої ночі вони зустрічаються. Далі – газу, місія, що тривала близько 12 годин, успішна. Пораненого захисника повезли на стабілізаційний пункт.
КОЖЕН ВИЇЗД – “ЯК КНИЖКА”, ВІД ЯКОЇ НЕ ВІДІРВАТИСЯ
На початку повномасштабного вторгнення цей батальйон займався переважно відновленням бронетехніки. Рахунок ішов на сотні одиниць. Зараз, коли хід бойових дій часто визначають дрони, підрозділ розвиває роботу з НРК. Робить це із грудня 2025-го. Ініціатива належить комбату.
- Я дивився в соцмережах відео з комплексами. Думаю: а ми що – слабаки? Ні. Своїми силами це починали. А зараз маємо підтримку. Всьому навчилися. За перший місяць експлуатації зробили сім виїздів, а вже за перший тиждень січня – майже вдвічі більше, – розповідає “Барон”.
Щоденні місії мали б стати рутиною, та це просто неможливо, зауважує комбат. Виїзд – завжди непередбачувані обставини, страх за життя захисників, яких евакуюють, ризик утратити комплекс. Неабияка витримка потрібна, коли за планом НРК має пройти понад 10 км, адже треба мати запас батареї, а на ділі виходить удвічі довший маршрут.
- Одного разу хлопці наїздили за місію 40 км – довелося оминати пошкоджену техніку. А один наш комплекс залишився-таки у Вовчанську. Попросив комбат підвезти двох піхотинців, які заблукали. Ми до них, але, певно, “мавік” уже їх вів. І почалися скиди. Захист, броня – хороша, піхота вціліла, але осколком пробило правий акумулятор, і НРК почав горіти. Ми його вже палаючим довели до певної точки. Все в диму. Пілот тут сидить – психує, плаче – наче це йому в очі дим потрапив! Кожен виїзд – це як книжка! То дорога перекрита – якесь дерево впало. То нічого далі метра не видно – і всі тут купою сидять із телефонами та планшетами, щоб не збитися з уже знайомого маршруту: “Ось цей кущ, сюди!”, “Ось-ось цей поворот”, – пояснює Павлишин.
У його планах – розділити функції ремонту та пілотування між підлеглими, щоб оптимізувати процеси.
- У нас є команда, яка виїздить на ремонт, але якщо це можливо з безпекових факторів. У планах – зробити повноцінний pit stop для НРК. Ми цього прагнемо і зрештою прийдемо. Щоб окремо були команда з ремонту, команда пілотів, команда інженерів. Людей потихеньку навчаємо. Є нюанси. Ви ж розумієте, у батальйоні багато обмежено придатних, також є категорія 58+. Але всім знаходимо завдання, розвиваємося. Хоч, звісно, потрібно більше людей, – говорить командир.
* * *
За перший тиждень лютого 57 окрема мотопіхотна бригада імені кошового отамана Костя Гордієнка набрала 385 балів за місії наземних роботизованих комплексів і перебувала на другому місці серед Сил Оборони України за цим показником.
У січні військовослужбовці ремонтно-відновлювального батальйону, з якими спілкувалися кореспонденти Укрінформу, евакуювали з Вовчанська бійця стрілецького батальйону, що перебував на позиції 275 днів. Як розповідають у бригаді, було чотири спроби евакуації, остання та успішна – тривала дві доби. Головна складність місії – захисник перебував за десяток метрів від окупантів.
* * *
За інформацією Угруповання Об’єднаних Сил, українські підрозділи утримують позиції у південно-східній частині Вовчанська.
Використовуючи близькість до кордону, окупанти постійно поповнюють свої сили та намагаються з флангів обійти позиції захисників.
- Очевидно, що від міста залишилися самі руїни, тож тримати позиції на руїнах не так зручно, як у більш-менш сталих, стабільних будівлях. Але що поробиш, це війна. Вовчанську потрібно подякувати за те, скільки в ньому стримували ворога, і яку кількість ворога в ньому перемололи, – зауважує речник Угруповання Віктор Трегубов.
Загарбники не мають успіху в зоні відповідальності 57-ої бригади, говорить начальниця відділення комунікації Руслана Богдан.
- Те, що фактично місяць немає зрушень на мапі – це результат бойової роботи бригади, всіх, хто залучений в обороні Вовчанська. Тому що окупанти щодня намагаються проводити штурмові дії, безперестанку ворожі групи – двійками, трійками – намагаються пройти між нашими позиціями, шукають слабкі місця, де можуть просунутися, і ми їх знищуємо, зупиняємо. Навіть днями була історія, коли на позицію до пілотів дронів зайшов штурмовик: наші – в підвалі, а окупант намагався закріпитися на першому поверсі. Якби кинув гранату – все. Втім наші хлопці відкрили вогонь, узяли в полон російського штурмовика. Це зробили пілоти батареї артилерійської розвідки. Це говорить і про підготовку, і про мотивацію наших захисників, – розповіла Богдан.
Після втрати Starlink окупанти шукають і налагоджують альтернативні засоби зв’язку, за цим спостерігають українські захисники і працюють над їх знищенням, додала речниця бригади.
Юлія Байрачна, Харків
Світлини В’ячеслава Мадієвського