Як впливає війна на Близькому Сході на перспективи України?

Аналізуємо інтереси ключових гравців та прогнози щодо можливої трансформації російсько-української війни під впливом іранської кризи

7 березня – рівно тиждень, як триває військова операція Ізраїлю і США проти Ірану. Сказано й написано про ситуацію на Близькому Сході дуже багато. Втім, є питання, які все ще потребують відповідей. Зокрема, як цей конфлікт уже вплинув, впливає і, ймовірно, ще впливатиме – не стільки у військовому, скільки саме в політико-дипломатичному сенсі – на російсько-українську війну, на переговорний процес, на позиції зацікавлених сторін і ключових гравців, зокрема України, Росії, США, Європи та Китаю, а також на їхні інтереси?

ГЕОПОЛІТИЧНЕ ДОМІНО: ВПЛИВ НА УКРАЇНУ, РОСІЮ ТА КОНТУРИ МИРНИХ ПЕРЕГОВОРІВ

Оцінюючи вплив другої іранської війни на ситуацію довкола України, експерти сходяться на думці, що ключовим фактором є тривалість кампанії. Політолог Володимир Фесенко зазначає, що: «все залежить від того, наскільки затягнеться конфлікт на Близькому Сході». Аналітик підкреслює: «якщо військова операція США та Ізраїлю проти Ірану завершиться досить швидко, потенційні негативні наслідки для України будуть мінімальними».

«Для України головний ризик пов'язаний з тим, що якщо цей конфлікт затягнеться, то він може призвести до виснаження американських і міжнародних запасів ракет-перехоплювачів для систем ППО «Patriot», які дуже значущі для України». «За іншими видами зброї та боєприпасів війна між США, Ізраїлем та Іраном не вплине суттєво на військовий потенціал України».

Політичний експерт Юрій Богданов звертає увагу на дипломатичні маневри Києва. Він вказує на «активізацію України на близькосхідному напрямку». «Київ значно активніше працює з монархіями Перської затоки – і це правильний крок». «Через військово-технологічну співпрацю Україна може поступово виходити і на ширші економічні ринки регіону – особливо зараз, коли Росія ослаблена, а її союз з Іраном створює для багатьох держав Близького Сходу додаткові ризики». Це «відкриває для України вікно можливостей зміцнити свої позиції».

Щодо позиції Росії, то Михайло Самусь зазначає: «ймовірно, Путіну доповідають принаймні два базові сценарії». «Перший – якщо Сполучені Штати загрузнуть у довгій і виснажливій війні». У такому разі «конфлікт підштовхуватиме ціни на нафту вгору, відбиратиме у США ресурси, зокрема ті, що зараз спрямовані на підтримку України». «У цій логіці Кремль може зробити ставку на затягування переговорів: чим довше триває невизначеність, тим більше шансів для Росії отримувати додаткові доходи від високих цін на нафту».

Але, за словами Самуся, «США, швидше за все, намагатимуться максимально локалізувати конфлікт», і «якщо це вдасться, він перестане суттєво впливати на світові ціни на нафту». Якщо буде «швидко нейтралізовано здатність Тегерана впливати на морські перевезення нафти і припиняться ракетні удари по регіону, ринок може досить швидко стабілізуватися». «Якщо цей сценарій реалізується, наслідки для Росії можуть бути дуже неприємними». За словами Самуся, «у певний момент у Вашингтоні можуть нарешті дійти висновку, що безкінечні спроби домовлятися з Путіним не дають результату». Тоді «теоретично може початися інша розмова – вже не про персональні домовленості з Путіним, а про взаємодію з тими групами всередині російської еліти, які готові припинити війну і перейти до нормалізації відносин із Заходом».

Дипломат Володимир Огризко додає дещицю іронії до аналізу психологічного стану кремлівського лідера. Огризко підкреслює: «Для Путіна нинішні події – серйозний сигнал: у сучасному світі дотягнутися можуть практично будь-куди». «І з цим усвідомленням йому доводиться жити постійно».

Щодо переговорного процесу навколо України, експерти не очікують докорінних змін. Фесенко вважає, що «війна в Ірані не призведе до припинення переговорів щодо завершення війни в Україні». Можливе «перенесення переговорів до Європи (поки на Близькому Сході йде війна)» або «деяка пауза у переговорному процесі». На думку політолога, «на зміст переговорів щодо України війна в Ірані суттєво не вплине, хоча з боку Росії можуть бути демарші і спроби шантажу американських партнерів». Фесенко резюмує, що «на перспективи і подальший розвиток мирних переговорів набагато більше буде впливати тупикова ситуація навколо територіального питання ніж Іранська війна».

Богданов погоджується, стверджуючи, що вплив на переговори «буде мінімальним». «Передусім тому, що нинішній переговорний процес між Україною і Росією значною мірою залишається технічним або навіть імітаційним».

СТРАТЕГІЧНІ ДИВІДЕНДИ: ХТО ВИГРАЄ ВІД ІРАНСЬКОЇ КРИЗИ

Відповідаючи на запитання про те, хто у цій ситуації отримує більше стратегічних переваг, експерти теж вказують на пряму залежність від часу. Юрій Богданов констатує: «Всі – окрім Росії – зацікавлені у якнайшвидшому завершенні цього конфлікту». «Дорога нафта, а тим більше потенційний її дефіцит, б’є по економічних і політичних інтересах майже всіх ключових гравців світової економіки – і Європи, і Сполучених Штатів, і Китаю».

Росія залишається єдиним бенефіціаром затяжної війни.

Володимир Фесенко підтверджує: «Ще один вагомий фактор ризику – можливий стрибок цін на нафту (до $100 за барель, а то й вище)».

При цьому Фесенко зауважує, що «на пряму конфронтацію з Трампом Путін навряд чи піде», адже «будь-яка пряма підтримка Ірану в нинішніх умовах буде розглядатись Трампом як прояв ворожнечі по відношенню до США і особисто до нього». «Для Росії також невигідно псувати відносини і з арабськими партнерами – Саудівською Аравією і ОАЕ».

Для Сполучених Штатів цілі є гранично прагматичними. Богданов впевнений, що «Дональд Трамп робитиме все можливе, щоб визначеність настала якомога швидше, а економічні наслідки були мінімальними». «У США популярність влади значною мірою залежить від цін на бензин – чим вони вищі, тим нижчі рейтинги».

Політолог Фесенко прогнозує: «Якщо США достатньо швидко і однозначно виграють цю війну (зруйнують ісламський режим в Ірані і саму можливість ядерного статусу Ірану), то це суттєво зміцнить геополітичні позиції США, а також міжнародні і внутрішньополітичні позиції Трампа». «В разі затягування цієї війни, все для Трампа може скластися навпаки, зокрема, його партія може втратити контроль над обома палатами Конгресу США».

Михайло Самусь розкриває військову концепцію Вашингтона, яка «не передбачає зміну державного ладу в Ірані чи насильницьке встановлення демократії». Натомість «швидше йдеться про іншу логіку: налагодження конструктивної комунікації з частиною нинішнього іранського режиму та пошук серед його представників тих, хто здатен забезпечити поступовий перехід до більш прогнозованих відносин між Іраном, США та міжнародною спільнотою». Стратегічна мета США потрійна: «По-перше, зробити Іран більш передбачуваним гравцем, зокрема на світовому нафтовому ринку». «По-друге – ліквідувати або максимально обмежити його ядерну програму. І, зрештою, поступово вивести країну з ізоляції до статусу держави, з якою можна вести бізнес, економічні відносини та політичний діалог». «Стратегія виглядає так: не допустити переростання війни у масштабний глобальний конфлікт і втримати її в межах контрольованої регіональної кризи».

Окремої уваги заслуговує ситуація з Китаєм. Михайло Самусь зазначає, що для Пекіна втрата Ірану «може бути дуже серйозним ударом». «Пекін тривалий час намагався займати позицію спостерігача – умовно кажучи, сидіти на березі річки й дивитися, як його проксі хаотизують різні регіони світу: Іран – на Близькому Сході, Росія – в Європі, КНДР – в Азійсько-Тихоокеанському регіоні». Завдяки цьому «Китай отримує можливість посилювати власні позиції». Але зараз «один за одним можуть випадати елементи тієї умовної «осі», на яку Китай спирався для посилення своїх глобальних позицій». Самусь пояснює: «Якщо в Тегерані з’явиться влада, яка не працюватиме з Китаєм у логіці обходу санкцій, дестабілізації регіонів чи підтримки Росії у війні проти України та Європи, це стане для КНР дуже болючим ударом». Богданов доповнює: «Китайська економіка критично залежить від стабільних енергетичних потоків, тому КНР також зацікавлена, щоб конфлікт не призвів до серйозних перебоїв або тривалої дестабілізації енергетичних ринків». Тому ідеальний сценарій для Піднебесної, за словами Самуся, «виглядає так: щоб США надовго загрузли у конфлікті й витрачали ресурси, але без різких стрибків цін на нафту, які могли б боляче вдарити по самій китайській економіці». Фесенко ж констатує, що «затягування Іранської війни створить великі проблеми для китайської економіки».

Нарешті, Володимир Огризко підсумовує геополітичну партію: «якщо зараз Трампу вдасться привести до влади в Ірані лояльний до США режим, він отримає козир і, в принципі, зможе керувати нафтовим ринком світу». «У цьому випадку ні Трампу, ні Штатам Росія не буде цікава». Тоді «ситуація для РФ стане критично небезпечною: адже якщо світу не потрібна російська нафта, на якій ще якось тримається її ледь жива економіка, то велике питання – чого Росії чекати далі». Експерт прогнозує: «чекати потрібно тільки катастрофи».

ПРОБУДЖЕННЯ ЄВРОПИ: «УЛЬТИМАТУМ» МЕРЦА ТА НОВІ РЕАЛІЇ БЕЗПЕКИ

Справжнім політичним землетрусом стала заява канцлера Німеччини Фрідріха Мерца, яка, на думку деяких аналітиків, де-факто прозвучала як ультиматум Дональду Трампу про те, що «Європа не прийме угоду щодо України, укладену без її участі». Експертні оцінки цього кроку розділилися.

Політичний експерт Вадим Денисенко вбачає в цьому кардинальну зміну парадигми. За його словами, «на тлі спроб Вашингтона та Москви монополізувати переговорний процес щодо завершення війни, європейські лідери починають демонструвати неочікувану суб’єктність». «Посилення тиску з боку США змусило ЄС перейти від пасивності до формування власних ультиматумів». Денисенко переконаний, що «заява Мерца про неминучість участі ЄС в переговорах є лише першим дзвіночком в цілій низці майбутніх змін переговорного формату». «Заява, німецького канцлера про те, що «Європа не прийме угоду щодо України, укладену без її участі», по суті каже про те, що без європейців і двостороння угода Росія-США неможлива». Аргумент Денисенка спирається на економічну зброю: «Попри слабкість Європи, контрольний пакет санкцій належить саме ЄС. А без зняття санкцій мирна угода неможлива в принципі». Крім того, «рішення Верховного Суду США про мита Трампа, розвʼязало (як мінімум частково) руки Європі».

Зараз, на думку експерта, «європейці вимагатимуть, щоб консультації з ними вели і США», і «американці змушені будуть думати над зміною, як мінімум, дорадчих форматів». Денисенко також згадує важливу деталь: заяву керівника Мюнхенської безпекової конференції Ішингера «про те, що Європі вигідно, щоб війна тривала два роки». «Європейці виходять з того, що їм потрібен час для переозброєння і нових стабільніших гарантій», і тому «вони готові платити Україні за цей час». Отже, «ЄС, схоже виходить з того, що 2026 рік не стане роком завершення війни».

Натомість Володимир Фесенко категорично не згоден з такою інтерпретацією. «Я не поділяю думку, що заява Мерца пролунала як ультиматум Трампу. Ті, хто так говорить, видають бажане за дійсне». На переконання Фесенка, «і Німеччина, і Європа зараз не в тому стані, щоб висувати ультиматуми Трампу». Більше того, «ультиматуми – це не європейський стиль. А от Трамп, той може висувати ультиматуми, і періодично це робить».

Політолог трактує слова канцлера інакше: «Заява Мерца – це прояв принципової позиції щодо участі Європи в переговорах щодо мирної угоди по Україні». «І таку наполегливість давно вже треба було продемонструвати американцям. Але щось я не почув зворотної реакції Трампа або його адміністрації». Фесенко вказує на внутрішню роздробленість Старого Світу: «До того ж, Європі треба визначатись, хто саме від неї і в якому статусі буде брати участь в переговорах про завершення війни між Росією і Україною». «А то ми бачимо, як Макрон і Мерц окремо претендують на роль головного переговорника по Україні від імені Європи». «А є ще і Єврокомісія. Тому спочатку європейці мають визначатись між собою, а далі вже жорстко наполягати на своїй участі в переговорах».

Щодо конфлікту на Близькому Сході, Фесенко констатує: «Уже очевидно, що вплив цих подій на роль Європи є суперечливим». «В Європі немає консенсусу щодо цього конфлікту». «Інтереси Європи тут не зовсім збігаються з інтересами США». Для Старого Світу «підтримка України є стратегічно важливішою ніж участь в операції США і Ізраїлю проти Ірану». «Європа в першу чергу зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт достатньо швидко закінчився і не призвів до глобальної енергетичної, економічної і безпекової кризи».

Юрій Богданов: «Щодо ролі Європи, то тут важливо розуміти, що її позиція значною мірою залежатиме від того, наскільки сам Іран і його режим демонструватимуть ворожість до європейських країн». «Наразі ми бачимо доволі стриману лінію. Фактично Європа мовчазно дотримується логіки, близької до китайської: головне – якнайшвидше завершити конфлікт політико-дипломатичним шляхом і не допустити його масштабування». Богданов підкреслює, що «у Європи наразі немає об’єктивної потреби втручатися у війну, США проти Ірану». «Для європейців пріоритет залишається іншим – забезпечення власної безпеки. І тут ключовим елементом є Україна». «Її безпека фактично стала фундаментальною частиною архітектури безпеки всієї Європи». Цей факт добре розуміють «і в Німеччині, і у Франції, і у Великій Британії, і в країнах Центральної та Північної Європи». У цих столицях «дедалі чіткіше усвідомлюють: головне стратегічне питання для Європи – це війна Росії проти України, адже саме від її результату залежить довгострокова стабільність континенту». Тому Богданов підсумовує: «іранський конфлікт для Європи, попри всю його небезпеку, радше є зовнішнім фактором, який бажано якнайшвидше локалізувати і завершити, щоб він не відволікав ресурси та політичну увагу від ключового питання європейської безпеки – України».

Мирослав Ліскович. Київ

Перше фото: ВПС США