Як працюють ТЦК та СП в Україні та що в них роблять бойові офіцери

Оборонець Савур-Могили Артур Горобець - про мобілізацію, боротьбу з російською пропагандою і про допомогу, якої потребують українські воїни

Обов’язкова мобілізація в час війни – не була популярною ніколи, в жодній із країн. Водночас вона має бути ефективною і зрозумілою для українського суспільства – для того, щоб у наші бойові бригади приходили новобранці, а російські загарбники не могли нести смерть та руїни в нові міста і села. В розмові про мобілізацію варто давати слово саме воїнам, які пройшли важкі бої та поранення, а зараз займаються поповненням українського війська. У цьому матеріалі – про роботу територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, про допомогу військовим та їхнім родинам, про розвінчання російської пропаганди, а також – як цивільний досвід та ставлення до ситуації допомагають мобілізованим починати військову кар’єру.

«До 2024-го робота ТЦК мало кого цікавила, крім добровольців і тих, хто отримував допомогу»

Артур Горобець – представник того покоління воїнів, яке стало на захист України ще в 2014 році. У складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади Артур взяв участь у пекельних боях за Савур-Могилу на Донеччині. Вдома на нього чекала дружина з дітьми: найменшій дитині було лише кілька місяців...

Батальйонна тактична група Артура Горобця виконала свої завдання під вогнем ворога, допомогла іншим підрозділам відійти з українсько-російського прикордоння, а потім і сама вирвалася з оточення. Артур отримав травму голови та обох вух, однак вижив у тих боях і повернувся до родини. За виявлений героїзм і холодний розум перед обличчям смерті він отримав ордени «Богдана Хмельницького» та «За мужність» III ступеня.

Лікарі визнали його непридатним до військової служби в бойових підрозділах (зокрема, в ДШВ), однак Артур не бачив себе поза українським військом. Нині підполковник Артур Горобець продовжує службу: очолює один із ТЦК та СП у Миколаєві. Відповідаючи за наповнення бойових бригад і допомогу військовим, офіцер-ветеран сповідує вдумливий і людяний підхід. Під час нашої розмови він ділиться своїми спостереженнями про те, як і чому змінюється ставлення українських громадян до системи комплектування і соціальної підтримки війська.

«Люди завжди звертають увагу саме на те, що порушує їхню зону комфорту. Коли й чому ми почали бути «поганими» для всіх? Це сталося у 2024 році, коли уряд зобов’язав українських громадян прийти і оновити свої дані. Звісно, частину з тих, хто підпадав під загальну мобілізацію – мобілізували. Саме тоді тему активно підхопили росіяни, – пояснює Артур Горобець. – До 2024 року робота ТЦК та СП мало кого цікавила, крім хіба що добровольців, які приходили до нас, щоб стати до лав ЗС України, або тих, кому ми допомагали в соціальних та інших питаннях».

Мобілізація – дуже дражлива для суспільства тема, причому російська пропагандистська машина дбає про те, щоб українці найбільше звертали увагу саме на окремі порушення, які мають місце під час неї. Так конфліктні ситуації, а саме менше одного відсотка випадків, активно «розганяються» у соцмережах. Як це працює, пояснює одне з недавніх досліджень групи українських аналітиків. При цьому за кадром залишається основний пласт роботи ТЦК та СП – допомога військовим: і нещодавно мобілізованим, і воїнам-ветеранам, і родинам тих, хто захищає або захищав Україну.

Які функції насправді виконують ТЦК та СП?

• Уточнення та оновлення даних військовозобов’язаних, і, відповідно, оповіщення громадян про необхідність робити це.

• Перевірка стану здоров’я військовозобов’язаних (через військово-лікарську комісію – ВЛК).

• Комплектування частин та з’єднань Сил оборони України.

Саме про ці три напрямки роботи суспільство знає як про мобілізацію. Але ними не обмежується.

• Допомога добровольцям, які хочуть укласти контракт і служити в обраному підрозділі.

• Допомога зі звільненням з військової служби (за віком, за станом здоров’я, за сімейними обставинами тощо).

• Допомога з оформленням документів для виплат пораненим.

• Оформлення статусу «учасник бойових дій», або отриманої під час служби інвалідності.

• Допомога родинам загиблих, включно з оформленням виплат, психологічною підтримкою, організацією відпочинку тощо.

• Допомога військовим та ветеранам із відновленням втрачених документів.

• Організація реабілітації військових.

• Допомога зі вступом до вишів воїнам, ветеранам та дітям полеглих.

• Робота з архівами, допомога з оформленням запитів, уточнення стажу служби – власне, виконання різної «паперової» роботи на прохання тих, хто служив чи служить у війську зараз.

І цей перелік аж ніяк не є вичерпним.

«Ми часто допомагаємо з тим, що свого часу не доробили військові частини або державні структури. Робимо це, бо вміємо і знаємо як», – усміхається Артур Горобець.

Він має сотні прикладів таких історій. Ось лише одна: ветеран ЗС України, у чий будинок влучив російський «шахед». На щастя, сам чоловік вцілів. Стоячи на руїнах свого помешкання, втративши всі документи, він не розгубився. Звернувся до ТЦК та СП по допомогу.

«Я роблю на нього повний пакет запитів: у всі частини, де він служив, в оперативне командування. Ми підіймаємо бойові розпорядження щодо нього. Все заради того, щоб людина мала УБД (посвідчення учасника бойових дій, – ред.) і могла лікуватися». Це робота, яку суспільство майже не бачить, визнає підполковник Горобець.

Так само ТЦК та СП супроводжують сім’ї загиблих. Приклад – мати загиблого бійця, яка прийшла до ТЦК та СП в Миколаєві. Про те, що її син віддав найдорожче за свою країну – знали, але ніяк не могли належно оформити документи, пригадує пан підполковник:

«Ми збирали всі накази про призначення цього бійця, про переведення, про вислугу років. Допомогла нам у цьому і військова служба правопорядку. І зрештою сім’я загиблого захисника отримала всі належні виплати. Не знаю, чи змогла б вона це зробити без нашої допомоги»...

Звісно, система ТЦК та СП недосконала, має певні недоліки в роботі та потребує реформування. Але ті, хто повторює проросійський заклик «Терміново розформувати ТЦК!», забувають чи навмисно не згадують про понад мільйон військових і про ще більшу кількість членів їхніх родин: всім їм потрібна соціальна, юридична, психологічна та інша підтримка від держави. Ніхто, крім центрів комплектування та соцпідтримки, не займається ними системно...

«Кожен представник ТЦК та СП повинен сам пройти через бойові дії»

Російсько-українська війна триває одразу в кількох вимірах. Звісно, головний із них – поле бою, де ворог намагається відгризти нові українські території, а наше військо тримає периметр і контратакує. Інші виміри – фінансове забезпечення оборони, виробництво озброєння, дипломатія, розвідка й аналіз дій супротивника...

Один із важливих вимірів нашого протистояння – інформаційний. У ворога тут є кілька цілей, і одна з них – зірвати поповнення українського війська: паралізувати систему комплектування та рекрутингові центри, деморалізувати тих, кого мобілізували, або хто сам не проти піти на контракт. Ослаблені бригади без поповнень втрачатимуть позиції, а ворог розвиватиме свій наступ у глибину української території.

Для досягнення цієї цілі російська пропагандистська система змішує правду і вигадку та поширює свої наративи (пропагандистські тези, – ред.) про українську систему ТЦК та СП.

Які основні «міфи про ТЦК» лунають в українському інформаційному просторі?

Міф 1. «Одні воюють, інші – мобілізують».

Сьогодні в Силах оборони України триває всеохопна внутрішня ротація: ті, хто втратив здоров’я на війні, переводяться в тил, а ті, хто служить у тилу – обов’язково проводять частину часу на фронті. Що ж до ТЦК та СП – більшість військових, які там служать, є учасниками бойових дій. Багато хто з них – повернувся з пораненнями, травматичними ампутаціями й контузіями.

Якою є частка ветеранів, наприклад, у ТЦК та СП, який очолює Артур Горобець?

«Серед чоловіків вона – близько 90%, а буде ще більше – відповідає він на запитання. – В нас переважно служать ті, кому за станом здоров’я складно, а то й неможливо виконувати завдання на фронті. Є в нас хлопці, які служать нещодавно і не мають бойового досвіду. Ми їх по черзі відряджаємо в зону бойових дій. Причому не перекладати папірці у прифронтовому місті, а саме на позиції! Нещодавно колега повернувся з такого відрядження з пораненням. Кожен представник ТЦК та СП повинен сам пройти через бойові дії – такою є позиція командування».

Міф 2. «Мобілізували – й одразу на фронт!»

Донедавна ця теза пропаганди була однією з основних, але її дедалі важче просувати. Оскільки всіх без винятків мобілізованих ретельно і досить довго готують до війни, пояснює Артур Горобець:

«Базова загальновійськова підготовка триває вже 51 навчальний день, хоча торік вона тривала місяць. Після неї обов’язковим є бойове злагодження, а для тих, хто служитиме за певним фахом – ще й фахова підготовка. Є безліч бригад, чий особовий склад по два місяці готують за кордоном».

А ще, каже пан підполковник, багато хто вірить в старий міф про “голих-босих сонечок”, яких майже нічим не забезпечують:

«Один із мобілізованих каже мені: “Я не проти служити, але ж мені треба купити всю форму й амуніцію!” Я заспокоюю: “Не хвилюйся, майже все видадуть, хіба що деякі аксесуари докупиш”. Він: “Але ж в інтернеті писали, що треба купити шолом, броню і форму!” Зустрічаємося з ним пізніше. Він каже: “Ви були праві: нас запакували так, наче ми українська версія Рембо!”».

Міф 3. «Мобілізація – це лише примус. Думку новобранця не враховують»

Мобілізація в Україні є обов’язковою, однак кожен рекрут може і повинен говорити про те, що він уміє і як би хотів проходити службу.

«З кожним без винятку проводимо співбесіду, – пояснює Артур Горобець. – Адже бойові бригади звертаються до нас щодо конкретних фахівців. Немає такого, що 100% потреби – штурмовики! Пам’ятаю, як мобілізований чоловік обмовився, що має досвід ремонту автотранспорту та кілька водійських категорій. Кажу йому: такі спеціалісти на вагу золота, служитимеш за фахом! Побачилися з ним за кілька місяців: він був за кермом автобуса, перевозив особовий склад з тилу в зону виконання завдань, а потім назад».

І ще один момент комплектування бойових частин, про який суспільство майже не знає: кожен, кого беруть на службу, підписує про це письмову згоду.

«Наші фахівці проводять кожну співбесіду з боді-камерами: щоб потім довести, що мобілізований сам погодився поставити підпис, що він не зазнає фізичного впливу», – каже підполковник Горобець.

Запитую його про «відмовників», які не хочуть служити ніде.

«Чимало бойових бригад таких просто не беруть, – відповідає. – Їхні рекрутери кажуть: “Нам такий не потрібен, він у вас недостатньо мотивований!” І далі з таким мобілізованим працюють психологи, а паралельно ми шукаємо варіанти проходження служби для нього. Здебільшого, людина зрештою змінює свою думку».

Звісно, є незначна кількість людей, які категорично, попри все, відмовляються від військової служби. Подальша їхня доля – суд. І якщо він підтверджує, що людина придатна і не має підстав для відстрочок, на неї чекає кримінальна відповідальність. Про деякі такі випадки ми дізнаємося з новин.

«Без мобілізації ми би за декілька днів програли»

Так Артур Горобець говорить про значення найважливішого, але найменш популярного напрямку своєї роботи. І наводить розмови зі своїми колишніми побратимами, які ненадовго приїжджають в тил:

«Один досить молодий ще хлопчина, доброволець, просить мене: “Ви призивайте побільше, щоб ми могли хоча б іноді мати відпустку! Я не відпочивав півтора року, бо немає заміни”. Я йому відповідаю: ми намагаємося працювати над поповненням війська. І придатні до служби люди в Україні є. Але ж проти нас працює вся міць російської пропаганди»

Що ми можемо протиставити їй? Фаховість і чесність – вважає підполковник Горобець:

«Ми щиро говоримо з мобілізованими, як люди, які самі бачили війну. Так само ветеранами бойових дій є і рекрутери бригад, які відбирають до них мобілізованих та оформлюють добровольців-контрактників».

Трапляються прикрі ситуації: разом з Артуром Горобцем служить бойовий офіцер, який після поранення не може нормально ходити. Так і працює в групі оповіщення ТЦК з ціпком. А йому люди кидають у вічі: «Чому ти нас примушуєш служити? Іди і сам воюй!»

«Уявіть, що відчуває при цих словах ветеран, який втратив здоров’я, обороняючи свою країну? Зокрема і до того, хто зараз кидає йому прокльони у вічі», – констатує підполковник Горобець.

ТЦК та СП, з яких російський ворог створює образ «внутрішнього ворога», попри всі свої недоліки залишається основним інструментом наповнення українського війська.

«Виняток – окремі бригади, які налагодили потік новобранців за рекомендаційними листами, з власних рекрутингових центрів, – пояснює Артур Горобець. – Але навіть їм ми допомагаємо з оформленням документів та з організацією процесів».

Бойові сержанти й офіцери, які зараз служать у системі комплектування та соціальної підтримки, як ніхто відчувають на собі тиск російської пропаганди. І закликають боротися з нею.

«В усіх медіа та рекламних майданчиках, в усіх соцмережах має переважати не реклама товарів та послуг, а «реклама» конкретних військових частин та інформаційна кампанія про необхідність захисту своєї країни! Якщо люди будуть це бачити щоденно, причому більше, ніж російські вкиди про «злі ТЦК», то рано чи пізно суспільна думка зміниться. І конкретний українець ухвалить правильне рішення та стане до зброї».

Підполковник Горобець підкріплює цю думку тим, що робить сам. Він наполегливо спілкується з мобілізованими.

«Іноді приходять ті, хто каже: “Я ніколи в житті не піду в армію, я не буду захищати країну!”. Але ти сідаєш з ним і розмовляєш про те, якою є альтернатива. Про злочини росіян в окупованих містах. Про страти за українську мову та навіть за підозру в проукраїнській позиції. І про те, як нам у 2014-му закидали, що ми “марно воюємо за Донбас”. Але я пішов тоді на війну, щоб війна не прийшла до мене в Миколаїв, де моя дружина і двоє дітей. І зараз нічого не змінилося. Якщо ми будемо просто тікати на Захід, то росія мобілізує тих, хто залишиться, і піде з війною далі. На Заході від неї теж не сховатися».

Часто після таких розмов думка рекрута змінюється, і він починає розуміти, навіщо йти до війська і чим він може бути корисним.

Зрештою, цей вибір можна зробити і самостійно, не чекаючи повістки або зустрічі з представником ТЦК та СП. Той, хто добровільно укладає контракт, може сам обрати місце служби і будь-який військовий фах. До прикладу, в 1-му центрі рекрутингу Сухопутних військ є інформація про тисячі військових вакансій: від діловода до сапера, від медика до кулеметника чи оператора БпЛА.

Євген Солонина, 1-й Центр інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ

Фото автора та з архіву Артура Горобця