Пам’яті азовця Дмитра Островського (позивний «Соєр»)
Інакшого шляху він обрати не міг
Дмитро Островський загинув на передовій на початку грудня. Він пішов на війну добровольцем у 18 років, відклавши навчання, спорт та цивільне життя. Воїн не раз отримував поранення в боях, проте щоразу повертався на фронт, до побратимів...
Про загибель Дмитра повідомили у Національному університеті фізичного виховання та спорту України - військовий закінчив виш щойно у 2025 році.
«З глибоким сумом повідомляємо про загибель Дмитра Островського, бійця полку «Азов», відомого під позивним «Соєр» (2004-2025). Дмитро з дитинства був цілеспрямованим та сильним духом. З 10 років займався футболом, неодноразово демонструючи волю до перемоги та справжній спортивний характер. У нашому університеті він навчався на кафедрі оздоровчо-рекреаційної рухової активності», - розповіли в університеті.
Хлопець виріс у родині військового: його батько ветеран АТО, який повернувся на фронт на початку повномасштабної війни. Дмитро продовжив його шлях і став добровольцем навесні 2023 року.
Мама Наталія так розповідала про шлях сина на війну:
«Дмитро повідомив мені про рішення піти добровольцем за годину до виходу з дому - вже для від’їзду на полігон. Перед цим спокійно і буденно відсидівши пари в універі. А за кілька тижнів до цього (як вже згодом з’ясувалось) успішно пройшовши співбесіду, психологічні тести, іспит з фізо в рекрутцентрі. В шафі вже був зібраний рюкзак. Я працювала за ноутом, коли Дмитро спитав, чи маю я хвилинку, бо є «сімейна розмова». («Сімейна розмова» відтоді наш сімейний мем) Я не мала хвилинки, але очі від монітору підвела. Далі все як в тумані».
Син аргументував своє мовчання: «Чим раніше б я тобі сказав - тим довше б ти плакала, мам».
«Я не мала часу на «взяти себе в руки і вести себе достойно», тому в хід пішли емоції, недолугі спроби «все обговорити» та банальні аргументи, за якими насправді ховалося природне бажання мами - залишити свою дитину в безпеці. Аргументи типу «надто юний вік» (господи, я досі кімнату Дмитра називаю «дитячою»), «хтось же має відбудовувати країну», «повна відсутність досвіду», «а що з інститутом?», «а з футболом?» і таке інше, за що тепер мені навіть трохи соромно», - написала мама військового.
Пані Наталія пригадує, що Дмитро тоді сказав: мовляв, яке значення має вік - 18 чи 40? Адже в сорокарічного чоловіка теж є мама, яка так само не хоче, щоб її дитина йшла на війну. А ще у нього є дружина і діти…
«Відбудовувати країну?.. Мам, за яким принципом ти визначила, хто має воювати, а хто відбудовувати?.. Як я попав в категорію «відбудовників»? А я знаю як - тому що я твій син, от і все…. Мам, вибач, але ж я не дозволу твого прошу. Я прошу підтримати моє рішення», - переказує мама слова Дмитра.
«На кожне «мам» крити було нічим, - визнає вона. – На полицях «в дитячій» абсолютно всі книги були проти мене. Ми самі ці книги купували своїм дітям. Ми саме такими ж і хотіли бачити наших дітей – сміливцями з гідністю без компромісів. І вони ними взяли і стали».
У березні 2025 року, на День добровольця, пані Наталія написала: «Ніхто не готовий до війни. Ніхто не народжений для війни. Але абсолютно всі чекають на Перемогу. І хтось має її здобувати - і добре вийде це тільки у тих, хто щиро, добровільно готовий пройти цей шлях. З Днем Добровольця. Уклінно дякую!»
Дмитро на той час воював уже два роки. Мав не одне поранення і щоразу повертався на фронт.
Про свій бойовий досвід воїн розповідав в інтерв’ю. Зокрема, про позивний:
«У мене батько має позивний «Марк». Марк Твен написав «Пригоди Тома Соєра». Тому «Соєр». І плюс це класний персонаж. Це весела дитина, бешкетник, який любить пригоди. Я десь такий».
На фронт Дмитро «Соєр» потрапив у 18 років, дев’ятнадцять йому виповнилося на позиції в Кремінній.
В інтерв’ю Дмитро розповідає і про перше поранення.
«Поки ти не отримав поранення – думаєш, що безсмертний. Мені відірвало палець в бою. Повідомив медику. Він наклав турнікет. Палець – не критична кровотеча, якщо це не великий палець. Медик також отримав поранення. Ми відкатувалися, і я ще отримав кулю в ногу тоді», - розповідав «Соєр».
Вражає історія про те, як намагався витягнути побратима:
«На ньому було до 30 кг спорядження, і на мені. Я протягнув його 20 метрів, а тоді зрозумів, що далі не зможу. Якщо продовжу – ми просто удвох там залишимося. Дав йому автомат і магазин, залишив і сказав: ми за тобою повернемось. Ми відкочувались, я отримав поранення – одне, друге, третє. Кульове та осколкові. Ми зробили все правильно як військові – зберегли своє життя і виконали завдання. Я не знав, що він живий. У нього була нога в уламках, з турнікетом, поранена рука, забій грудної клітини. На стабпункті я думав про нього і відчував провину. Вже потім дізнався, що він пролежав понад півтори години на тому місці, де я його залишив, й уже зняв турнікет, щоб «витекти» – не хотів здаватися в полон (всі розуміють, що відбувається з азовцями, коли попадають в полон, це тортури щодня, він не хотів такої долі). Під@ри прийшли на ту позицію, вони подумали, що він їхній, почали йому махати – і він поклав 4-х чи 5-х людей, в поганій свідомості, ледве живий. Його потім евакуювали. Ми з ним дружимо», - розповідав воїн.
В тому інтерв’ю Дмитро розповідав про те, як одного разу побачив святкування в кафе.
«Пішов в кафе, а там було святкування. Вийшов весь персонал, вони стали в два ряди і почали фотографуватися. Я згадав, як наш взвод в такі самі два ряди ставав – там, де ми читаємо молитву, є відоме відео на медіа «АЗОВу». Мені тоді стало так обідно… що ми йдемо на смерть – а ці люди такі безтурботні, вони всі в білому, чистому, всі посміхаються…» - поділився «Соєр».
Пані Наталія після повідомлення про смерть сина написала у Фейсбуці, що інакшого шляху Дмитро не міг обрати.
«Я тягнутимусь до рівня твоєї сили і гідності, сину. Не обіцяю, що вийде. Без твоїх фірмових прикольчиків темно і навколо лиш гострі кути».
Дмитру Островському був лише 21 рік…
Шана і слава Герою!
Фото: Фейсбук-сторінка Наталія Кулбачук, Строкаті Єноти