Результат війни залежить від конвеєра зброї

Важливо, що сьогодні європейці усвідомлюють, що Україна не тягар, а їхній щит. А інвестиції в український ОПК – інвестиції й у їхню безпеку

На війні головне – люди і зброя. Чим потужнішим буде виробничий конвеєр зброї, тим більше спроможностей матимуть наші воїни. Чим швидше ми досягнемо максимально можливої самодостатності у забезпеченні потреб ЗСУ у зброї, тим сильнішою буде позиція України і на фронті, і за столом переговорів.

За останні роки вітчизняний ОПК продемонстрував значне зростання обсягів виробництва. Він перероджується у гнучку прогресивну екосистему. Не так швидко, як хотілось би, але на те є об’єктивні причини. Це як ефект задавненої хвороби. Адже багато років вітчизняна «оборонка» боролася за виживання самотужки. Частка держави у портфелі замовлень підприємств «оборонки» багато років не перевищувала 5-15%. Запаси техніки й озброєння України з кожним роком зменшувалися. За таку «політику роззброєння» українського війська нині платимо величезну ціну.

До війни більшість підприємств ОПК були у сфері управління держави. Вони мали високий рівень залежності від бюджетного фінансування,  не вирізнялися гнучкістю, кволо реагували на виклики ринку. Нині ж у секторі оборонно-промислового комплексу більшість підприємств – приватної форми власності. Загалом вітчизняний ОПК охоплює вже близько 900 підприємств.

За останні кілька років «оборонка» набрала значних обертів, особливо у виробництві снарядів усіх радянських калібрів, бронетехніки, ПТРК тощо. Україна створила свої виробничі школи безпілотних систем, РЕБ, ББМ. 

Зауважу, що потенціал оборонки оцінюється не лише можливостями масштабування виробництва певних зразків ОВТ, а й особливо, здатністю освоювати виробництво нових зразків озброєння.

Довідково: У 2023 році Міністерство оборони України кодифікувало, допустило до експлуатації у підрозділах Збройних Сил України понад 200 нових зразків ОВТ вітчизняного виробництва. У 2024-му – понад 600 зразків. У першому півріччі 2025 року – стільки ж, як за весь попередній рік. 

Українські зброярі розширюють лінійку ОВТ власного виробництва. Йдеться про високотехнологічне виробництво, до прикладу, безпілотних систем, артсистеми «Богдана», сучасних ББМ, далекобійних засобів ураження тощо. Так, у реалізації окремих проєктів нам підставили плече союзники (освоєння виробництва артснарядів калібру 155 мм, реалізація проєкту FrankenSAM щодо адаптації західних ракет до українських /радянських ЗРК), але це не применшує потенціал нашої «оборонки». В Україні є замкнуте виробництво чималої лінійки зразків ОВТ, які не виробляються у багатьох навіть економічно потужніших країнах світу.

Саме українці першими у світі розпочали масове застосування безпілотних систем на полі бою (з 2023 року). Вперше в історії війн додалася нова номенклатура озброєння – безпілотні системи. Сьогодні на полі бою дрони – серед основних засобів розвідки та ураження. За допомогою дронів нам удалося послабити традиційні переваги російської армії.

Крім того, у країні відроджується ракетобудування. Об’єктивно, для реалізації ракетних програм необхідно не місяці, а роки. А в Україні тривалий час був застій у розвитку озброєння. Тому треба розуміти, що дива само собою не станеться. А також усвідомлювати: якщо йдеться, до прикладу, про розробку і виробництво нових систем ураження далекого радіусу дії, то у реалізації цих проєктів варто розраховувати на власні сили. Ніхто не хоче ділитися технологіями... 

Також треба усвідомлювати: якщо у певних європейських країнах є виробництво, до прикладу, артсистем, бронетехніки, то вони, насамперед, пропонуватимуть нам озброєння та техніку свого виробництва. Щоб кошти працювали на їхню економіку. А нам вигідніше, коли ми максимально завантажимо власне виробництво бронемашин, артилерії. Бо, по-перше, українська техніка дешевша у виробництві, й при цьому не поступається за ТТХ. По-друге, що теж надважливо у контексті порушеної теми, – подальше її техобслуговування, ремонт. Ми не будемо залежними від іноземного виробника у запчастинах. Нам не потрібно буде переганяти цю техніку за тисячі кілометрів на ремонт, при цьому витрачаючи значні кошти, яких нам бракує для реалізації багатьох важливих проєктів.

«Оборонка» вже стала одним із рушіїв національної економіки. Подальший проривний розвиток ОПК – це великий шанс стати технологічною державою.

Сьогодні ж, з огляду на виклики та загрози, розвиток вітчизняного оборонно- промислового комплексу – це питання виживання країни. Вітчизняний ОПК – нині теж фронт! Ми маємо домінувати у виробництві безпілотників різного призначення, прогресувати у виробництві далекобійних засобів. Нам потрібні нові інструменти війни, ефективні засоби, яких ворог ще не має... Так, це складне завдання! Але ми мусимо його виконати. Якщо нам удасться посилити удари далекобійними засобами і паралізувати джерела фінансування війни – нафтопереробні заводи, підприємства ВПК, логістичні шляхи ворога – ситуація на полі бою зміниться. Найефективніший інструмент зниження наступального потенціалу ворога – це наша далекобійна зброя. Арсенали, військові аеродроми у російському тилу – це цілі номер один! Треба знищувати лучників, бо перехопити всі їхні стріли – дуже складне завдання.

Тому я повторюю – термін війни багато у чому залежить від того, наскільки потужно нам вдасться розкрутити конвеєр виробництва зброї. Як швидко освоїмо і наростимо виробництво нових критично важливих зразків озброєння. Зокрема, систем РЕБ, БПЛА різного призначення, ЗРК, нових засобів ураження далекого радіусу дії. Нам також потрібні українські Стінгери, Хаймарси, Гепарди…

Для реалізації такого завдання Україні знадобляться значні фінансові інвестиції. Тому ми дуже розраховуємо на підтримку союзників. Також необхідно якнайбільше залучати внутрішні інвестиції для розвитку галузі військових технологій і виробництва. І ця робота дуже активно нині ведеться на всіх рівнях.

До слова, серед головних проблем розвитку вітчизняного ОПК – не лише брак коштів, а й кадрів. Нині попит на вузькопрофільних фахівців – значний.

Попри складність завдань, мусимо знайти оптимальні рішення для розвитку українського ОПК.

Досвід українських зброярів необхідний партнерам, бо вони вбачають у росії реальну загрозу. Так, у їхніх містах не чути сирен та вибухів. Але кожен захоплений агресором кілометр української землі наближає загрози для європейців. Наразі у країнах ЄС обсяги виробництва ОВТ недостатні для війни. Але у європейців є ресурси і технології. Це те, що потрібно українському ОПК.

Важливо, що сьогодні європейці усвідомлюють, що Україна не тягар, а їхній щит. А інвестиції в український ОПК – інвестиції й у їхню безпеку.

Насамкінець сфокусую увагу на необхідності якнайшвидшого переходу від короткострокового планування забезпечення потреб війська до стратегічного. Важливо визначитись із майбутньою моделлю ЗСУ, яка має базуватися на глибокому аналізі ефективності застосування всіх наявних зразків ОВТ, зокрема і російських. Визначити перелік перспективних зразків ОВТ і акцентовано вкладатися у їхній розвиток і виробництво. При цьому надважливо сформувати скоординовану військово-технічну та військово-промислову політику. Паралельно збільшувати асигнування у розвиток науки, знаходити нові ефективні рішення для реально доступних кредитів для виробників та вийти на довгострокові контракти. Ми мусимо подолати цей шлях.

Іван Гаврилюк, перший заступник міністра оборони України, генерал-лейтенант