Максим Казбан, полковник поліції, командир ОШБ НПУ «Лють»

Командир, що веде крізь лють. Полковник поліції Максим Казбан – гість нового випуску проєкту «Командири нашої перемоги». Він очолює об’єднану штурмову бригаду Національної поліції України «Лють».

Серед тем відвертої розмови з героєм повномасштабної війни – шлях поліцейських, які взяли до рук зброю, особливості трансформації з правоохоронців у штурмовики, їхні ризики, відповідальність і втрати. Максим Казбан ділиться історіями успішних бойових операцій, зокрема тією, де українські бійці знищили укріплену будівлю разом із ворогом усередині. Командир також розповідає, як реагує на хейт у бік поліції під час війни, що для нього означає бути командиром та з якими викликами стикається нині.

- Бригада «Лють» стала символом незламності серед підрозділів МВС. А що особисто для вас лють і яка її ціна на фронті?

- Від самого початку ідея назви бригади «Лють» була – це відчуття. Те відчуття, яке було в серці й у думках кожного поліцейського на той час, коли формувалася ця бригада, яка об’єднала людей з цією думкою, ідейних, бажаючих воювати, захищати нашу країну, наше населення. І саме «Лють» показала, що там, де казали, що це неможливо – створити з поліції окремий підрозділ, який буде воювати й ефективно виконувати поставлені завдання, бо він спеціальний, – цей підрозділ саме показав не словом, а ділом, що поліція може, що поліція воює.

- Чим ще підрозділ унікальний, чим, можливо, найбільше пишаєтеся?

- За такий короткий термін формування бригади – це досягнення, які є, наш бойовий шлях. І оцінку нам ставлять не засоби масової інформації, які популяризують наш підрозділ, а оцінку ставлять побратими, суміжні підрозділи, з якими ми пліч-о-пліч воюємо. Пишаюся тим, що на даний час я не знаю жодного командира, який скаже щось погане про нас, так же само, як і ми, пліч-о-пліч один з одним воюючи. Бойовий шлях – це факти, які показують ефективність даного підрозділу.

- Мені казали, що у вас є якесь унікальне формування, пов’язане з медичною бригадою?

- Так, є. При формуванні бригади «Лють» у системі поліції медицини не було суто законодавчо, планово було за рахунок МВС. Й у поліції по мирному життю не було потреби мати в своїх штатах медичні підрозділи. Під час, з початку виконання перших бойових завдань, виникла потреба дійсно мати свій підрозділ медичний. І за короткий час сформувався такий підрозділ – це управління медичної, домедичної допомоги, який на даний час доволі якісно розгорнув ланку медичної евакуації, медичної допомоги. Ми уже маємо в штаті своїх лікарів, бойових медиків, і також на стабілізаційному пункті проводяться хірургічні операції. А також є передові групи бойових медиків, які в районі виконання бойових дій рятують життя нашим поліцейським. І з появи цього підрозділу – втрати нашого підрозділу серед поранених та загиблих десь у десятки разів зменшилися.

- Тобто якщо підсумувати, ваш підрозділ складається з поліцейських, які врешті стали штурмовиками. Скажіть, що змінилося у них, що змінилося у вас за цей час?

- Змінилося те, що поліцейські почали воювати. Я думаю, змінилося те, що люди дійсно побачили – що таке війна, якою ціною даються ці, скажемо так, стабілізація обстановки, знищення ворога та захист нашої України. І в подальшому, моя думка, що такі поліцейські – а мир обов’язково настане в нашій країні – коли настане, то ці поліцейські будуть знати ціну миру. І вони ще більш ефективніше будуть виконувати свої професійні обов’язки як поліцейські.

- Якщо так дуже спрощено: поліцейські – це ті, хто охороняє наш порядок, на основі тої уяви, що ми мали до початку повномасштабного вторгнення. А чи уявляли особисто ви, що вам доведеться це робити от у такий спосіб на передовій, на фронті?

- Я вважаю, що коли повномасштабна війна, то кожен повинен був явити, хоч де б він був, що прийдеться стати на захист рідної землі. І це не важливо, чи це був би поліцейський, працівник ДСНС чи вчитель, – це наша країна і наша незалежність.

- Таке питання до вас, власне як до командира, того, хто має нести високу відповідальність, і за тих, кому віддає накази. Як виглядає штурм очима командира?

- Штурм починається ще задовго до безпосередньо практичних дій і штурмових дій. Штурмові дії починаються з початком аналізу, планування, підготовки підрозділів. І основне завдання командирів – це прийняти правильне рішення, правильно оцінити обстановку, можливості своїх підрозділів, і прийняти рішення. Саме на цьому етапі і є основна роль командира – це прийняти правильне рішення, яке призведе до максимально ефективного виконання завдань із мінімальними втратами, а найважливіша мета – це відсутність втрат серед особового складу, підлеглих. Від того, як якісно будуть проводитися підготовка, планування та оцінювання обстановки і можливостей противника, залежить і успіх. Під час безпосередньо штурмових дій, якщо все сплановано, відповідно – командири всі переживають, і кожен форс-мажор, який там під час дій виникає, він вимагає від командирів негайного прийняття рішення для того, щоб ситуацію вирівняти, щоб вона пішла по плану. І тут важлива роль командирів – щоби своєчасно, швидко прийняти рішення для покращення обстановки.

- Чим ви керуєтеся у прийнятті цих надскладних рішень?

- Основна мета – це не допустити втрати серед особового складу і завдати максимальних втрат противнику.

- Як це можливо досягти в умовах війни, коли ми розуміємо, що втрат уникнути інколи неможливо?

- Командна робота й уникнення прийняття одноосібного рішення. Основний принцип. Я ніколи одноосібно рішення не приймаю. У мене є заступники, є командири – і рішення загальним повинно бути. І командна робота призводить тільки до більш ефективного результату.

- Чи можете ви поділитися якоюсь найбільш пам’ятною для вас операцією, якою пишаєтеся?

- Таких операцій дуже багато. Зокрема, зі свіжих дій. Зараз ми більше року проводимо оборонні дії разом із силами оборони на Торецькому напрямку. І тут ми зіштовхнулися з таким противником, який ефективно почав проводити диверсійні дії в тилу наших підрозділів. Виникла ситуація, коли противник закріпився на одному з вузлів логістики й ускладнив основний зі шляхів логістики наших підрозділів до переднього краю, обрізав логістику щодо евакуації поранених, забезпечення боєприпасами наших підрозділів. Будівля була занадто велика й міцна, щоби проводити її ураження. Було прийнято рішення зробити силами резерву наліт на цю будівлю. Враховуючи, аналізуючи, які ми могли би понести ймовірні втрати під час зачистки цієї будівлі безпосередньо всередині для того, щоби знищити ворога, було прийнято рішення знищити цю будівлю шляхом підриву. Тому було створено групи, одна група – вогневого прикриття, друга – група мінування, які майже там за 2-3 хвилини провели дії біля будівлі, безпечно вибули із зони бойових дій – і підірвали будівлю разом із противником. Тим самим забезпечили подальше виконання задач з нашими передовими позиціями.

- Ви бували і на інших гарячих напрямках, зокрема Бахмут, Авдіївка?

- Бойовий шлях нашої бригади починається зі сходу, з Бахмутського напрямку: Часів Яр, Бахмут, Кліщіївка, Курдюмівка, Майорськ, Торецьк. І ще також бригада поліції виконує зараз завдання на Покровському напрямку, під Вовчанськом виконували на Харківському напрямку. А також підрозділи поліції виконували на Сумському напрямку завдання.

- Загалом, аналізуючи дії ворога, що ви можете сказати про того, з ким маємо справу. Як їхні дії, їхня тактика змінюються уже на четвертий рік повномасштабного вторгнення?

-  Один із принципів аналізу дій противника – я ніколи не визначав рівень його підготовки як низький. Якщо ми будемо недооцінювати противника, то ми не будемо приймати правильні рішення. Тому я вважаю, що нам є з ким воювати, ворог дійсно потужний, він дійсно, скажемо, розвивається. Шукає нову шляхи, маневрує. Але як ми бачимо, вже котрий рік у нього це не вдається. Основна перевага нашого ворога – в тому, що у нього більше піхоти, особового складу, і командири не шкодують життя та здоров’я своїх підлеглих, навіть у деяких випадках не проводиться евакуація поранених – і поранені надалі продовжують виконання обов’язків. Тобто ставлення до самого солдата у них, скажімо так, неповажне, і за рахунок цього отакі повзучі наступи піхоти мають частковий успіх. Там, де ми не можемо втрачати свій особовий склад і вважаємо, що позиція непридатна для подальшого ведення бойових дій, він захоплює ці позиції, втрачає ще більше свого особового складу, але плескає в долоні, що вони взяли цю територію.

- Як вважаєте, завдяки чому у них, якщо є ще якась мотивація, чому вона залишається? Це гроші?

- Я думаю, це не мотивація. По-перше – це страх. Зокрема, коли враховувати росіян, набраних із місць позбавлення волі, у них є один-єдиний шанс вижити – це йти вперед, бо назад якщо повернуться, на них чекала фізична розправа з особовим складом. Одна із мотивацій – це страх, друга мотивація – це крик «ура, вперед, ми перемагаємо». Їм кажуть: там наші попереду зробили багато, а ви йдіть до них (хоча там уже нікого немає). Обман і страх – оце основний принцип керування, те, що я бачив на даний час у підрозділах, проти яких ми воюємо.

- Ще повертаючись до вашого досвіду, чи був якийсь наказ, який найважче було віддати?

-  Я не скажу, що у мене є рейтинг наказів – важкі, не важкі – всі накази, де є ризик втрати свого особового складу, вони для мене важкі, й прийняття таких рішень може бути важким. Але ми розуміємо, що іноді буває, що треба виконати цей наказ тому, щоби зменшити втрати сусіда зліва або справа, але максимально аналізуємо, щоби цих втрат не було. Але коли є загроза, дійсно, важко приймати цей наказ, і такі накази ми самі не приймаємо, як я вже казав, робимо командно. Особовому складу, який іде виконувати такі завдання, також озвучуються ризики, які можуть бути.

- Як узагалі будуєте взаємодію у своєму підрозділі, тому що ми розуміємо – від командира залежить дуже багато?

- Піраміда управління є, модель управління, взаємодія, але основне управління підрозділом – це особисте спілкування моє з командирами, командири – відповідно з командирами нижчої ланки. Коли є необхідність командирам виходити на позиції, вони будуть виходити на позиції і вони виходять, щоб не було такого негативу, що командири у нас не воюють. Усі командири, і я в тому числі, виходимо на позиції, коли в цьому є необхідність.

- Узагалі, якщо казати про правоохоронців, чи можете сказати, які виклики постали перед ними через війну?

- Головний виклик у тому, що почалася війна і треба воювати. Але ми також бачимо у засобах масової інформації – є негатив на поліцію в тому, що поліція не воює, всі на фронт тощо. Прикро, коли це кажуть ті люди, які самі не були на фронті та не бачать ситуації. Ті люди, які з нами воювали, жодний підрозділ, думаю, не скаже, що ми не воюємо. Принаймні, я сподіваюся на таку думку. Але люди, які просто з дивана це кричать… Справді, «диванні люди» не задумуються над тим, що у поліції є ще й свій функціонал, коли кажуть: заберіть усю поліцію, краще буде без поліції. Ні, не буде. Я воюю, у мене є сім’я, дружина, син, і я знаю, що якщо трапляться якісь правопорушення, їм є до кого звернутися. І ті поліцейські, які на даний час виконують бойові завдання, дуже багато було випадків, коли, перебуваючи у відпустці (є у них прямий функціонал, законодавство про Національну поліцію, їхній прямий обов’язок), коли вони бачать цивільні правопорушення, дуже багато було випадків, коли наші поліцейські, перебуваючи у відпустці або на відновленні, припиняли правопорушення і діяли професійно як поліцейські. Тому що вони знають, як це робити, незважаючи на те, що поліцейський прибув відпочивати. Прямий обов’язок залишатися все одно поліцейським на мирній території, і так само – виконувати бойові завдання на території, де проходить війна.

- У площині цієї дискусії я чула таку думку, що поліцейські так можуть брати участь у ротаціях і замінювати тих, хто на фронті. Чи є реальною ця теорія?

- Ми намагаємося своїх бійців міняти. Є підрозділи, є визначені критерії боєздатності підрозділів. Якщо підрозділ заходить, виконує завдання і він через понесені втрати втрачає свою боєздатність, підрозділ до останнього бійця не боротиметься – його треба міняти для того, щоб він відновився, укомплектувався особовим складом, перепочив – і далі він буде більш ефективно виконувати завдання. Й у нас принцип такий: якщо ми будемо давати людям, скажімо, зібратися, перепочити, давати можливість, щоб вони бачили, що це не до того, коли їх знищать, а що є надія повернутися і перепочити, – то вони і після перепочинку будуть більш ефективніше виконувати завдання.

- До речі, є у вас дані про те, скільки поліцейських наразі воюють на фронті, чи є суто поліцейські підрозділи?

- Звісно, на нарадах керівництва ми проговорюємо питання і є розуміння – де, хто і які завдання виконує. Окрім нашої бригади, у середньому не менше 10 тис. поліцейських залучені для виконання бойових спеціальних задач. Це починаючи від посилення охорони державного кордону, Сумський напрямок, Харківський напрямок, безпосередньо на Бахмутському, Торецькому напрямках, Покровський напрямок, а також багато поліцейських залучаються ще й до примусової евакуації мирного населення, до стабілізаційних дій, а також несення служби в районах виконання бойових завдань.

- Узагалі, чи змінилася структура правоохоронної роботи в тилу за умов війни?

- Структура роботи правоохоронної діяльності не змінилася, законодавство – таке як було. Нема змін до законодавства, крім того, що врегульовуються питання включення поліції особового призначення до Сил оборони. Решта не змінилося, лишилося, як і раніше.

- Маю запитати про потреби вашого батальйону і також про людей зокрема, про рекрутинг, чи триває він у вас, і взагалі – чого потребуєте наразі?

- Так, основна зараз проблема у нас на фронті в усіх підрозділів – це все таки особовий склад, який, скажімо, вмотивований і готовий виконувати бойові завдання для захисту нашої держави. Загальний мобресурс на наш підрозділ поліції не розповсюджується, хоча й у нас є потреба укомплектування, а також поновлення втрат, тому що є поранені, вони лікуються і відновлюються. У нас немало поранених, і по кілька разів, і люди повертаються далі виконувати бойові завдання. І є необхідність проводити набір особового складу, поновлення. Це проводиться за рахунок рекрутингових кампаній, які ми проводимо майже по всій території України, по всіх областях у взаємодії з управліннями в областях, є поліцейські комісії. Як правило, основне поповнення – це за рахунок підрозділів поліції, шляхом переводу і додатково – це рекрутинг за рахунок цивільного населення.

- Узагалі, в «Лють» ідуть охоче?

- Ідуть менше, аніж минулого року, але люди йдуть, і кожен місяць десятки добровольців заходять, саме добровольці з цивільного населення. Не буду казати цифру, але це не один десяток.

- Тобто добровольці на четвертий рік війни також є?

- Вони є і їх дуже багато. Основна причина, чому не йдуть, – бо у людей немає інформації, їм треба роз’яснювати, що не все так погано і все-таки можна воювати. Є підрозділи, у нас багато підрозділів із дієвим бойовим досвідом і грамотних командирів у Силах оборони. Варто йти, і якщо людина дійсно хоче внести свій вклад у захист нашої держави, то таких підрозділів дуже багато, де можна ефективно це робити. І не словом, а ділом показати, що ти за нашу державу переживаєш якось.

- Чи є у вас якась настанова для тих, хто може, але ще вагається або вибирає підрозділ, до якого вступити?

- Усі бояться, кожен боєць боїться, але треба свій страх контролювати. І питання – не в тому, чого ти боїшся, питання в тому, що ти зробиш.

- Дуже сильно звучить. У цій студії ми часто дискутуємо над важливим для нашої країни питанням – що є перемогою для України, на вашу думку?

- На мою думку, перемога – це не буде мить якась, повинні бути якісь кроки. Для мене перший крок – це припинення вогню по території нашої країни, ракетних обстрілів. Другий крок, це моє бачення, – це припинення вогню вже безпосередньо на лінії розмежування військ. Далі я бачу, це усвідомлення всім світом – що дійсно коїться в нашій країні та хто така Росія. І потім – це поставити відповідальність Росії за ті злочини, які вона зробила нашій країні, і змусити вивести війська з нашої території та дати можливість нам, як демократичній державі, самим приймати рішення про управління, територіальну цілісність, і щоб ми займалися своєю країною без допомоги ззовні.

- Дуже вам дякую, в першу чергу за те, що ви робите, за вашу роботу, й за це інтерв’ю. І віримо, що обов’язково все так і здійсниться.

Розмову вела Діана Славінська

Фото: Євген Котенко

Повну відеоверсію інтерв’ю  дивіться на ютуб-каналі Укрінформ TV