Пам’яті добровольця, молодшого сержанта Дмитра Будіма (позивний «Любарт»)

Він пішов на війну разом із батьком та молодшим братом

За кілька тижнів до загибелі 34-річний молодший сержант 3-го механізованого батальйону 116-ї окремої механізований бригади Дмитро Будім записав із фронту відеозвернення до жителів свого рідного Любара Житомирської області, в якому привітав їх із днем міста.

«Бажаю міцного здоров’я насамперед, світлого розуму в цей нелегкий час, підтримки одне одного. Також хочеться якнайшвидше жити в мирі, злагоді, добрі та закінчити війну. Хочеться радіти життю, насолоджуватися ним, тому я всім бажаю берегти те, що ми зараз маємо, дбати про це, і всього нам найкращого. Найшвидшої перемоги! Слава Україні! Слава українському народу! З нами Бог, за нами сила, за нами перемога», - говорив тоді Дмитро на фоні безперервної канонади обстрілів.

Утім, життя Дмитра обірвалося на його шляху до омріяної перемоги України. Воїн загинув 1 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу села Мала Токмачка Запорізької області. Після вибуху керованої авіабомби побратими доставили його в стабілізаційний пункт, але врятувати не змогли.

«Дімка… Воїн від Бога, старшина одного з батальйонів 116-ї бригади, батько для своїх «хлопчиків», як він любив говорити. Ти завжди просив щось не для себе, а для своїх хлопчиків, скількох ти їх врятував, скількох вивіз, вивів. Останній раз ти написав: «Їду виводити хлопців». Хлопці вийшли, але без нього. Діма, ти назавжди залишишся в пам’яті мудрим воїном. Таких як ти –  розумних, талановитих, сміливих, із багатьма чеснотами, на жаль, забирає проклята війна», - повідомила про загибель Дмитра заступниця Любарського селищного голови Жанна Кузьмишина.

Дмитро народився у селі Старий Любар, що поруч із містечком Любар. Після закінчення дев’яти класів школи продовжив навчання у Новочорторийському аграрному технікумі, де здобув освіту агронома. Далі проходив строкову службу та навчався в Академії внутрішніх справ. Працював у Чабанському відділенні міліції на Київщині й під час роботи там виконував завдання у зоні проведення АТО. Згодом чоловік трохи займався бізнесом, а потім був водієм-охоронцем одного із заступників міністра юстиції.

«Діма був дуже доброю людиною. Таких, як він, я більше не зустрічала. У нього було загострене відчуття справедливості, але водночас він жартував, мав багато друзів, любив збирати гриби, рибалити, садити дерева і доглядати за ними, дуже смачно готував, займався боксом і грав на гітарі. Мій чоловік також любив робити сюрпризи, особливо батькам, коли їхав до них на вихідні із Києва без попередження. До того ж Діма був дуже хорошим татом, ми разом народжували наших дітей і він жив донькою та сином. Останні роки перед війною ми максимально разом проводили свій вільний час», - пригадує дружина Героя Аліна.

За її словами, Дмитро розумів, що може бути повномасштабна війна, тому ще до 24 лютого 2022 року хотів приєднатися до тероборони, але йому відмовили. У перший день війни він знову добровільно пішов у військкомат, та його там не взяли. Наступного дня із сім’єю поїхав до батьків у Любар, кілька разів звертався у місцевий ТЦК і таки став на службу. На війну також пішов тато Дмитра, а згодом і молодший брат.

«Ще одна із рис Діми, що він був дуже цілеспрямованим і навіть впертим. Його було неможливо відмовити від війни. Якщо він приймав якесь рішення, то воно було остаточним. Діма був дуже відповідальним та старанним і жив тим, чим починав займатися», - додає дружина.

Спочатку Дмитро служив у Житомирі, потім перебував на Львівщині, проходив навчання на штурмовика у Німеччині, після чого його підрозділ передислокували в Запорізьку область. У воїна був позивний «Любарт», який він обрав на честь князя Любарта, що заснував його рідне містечко.

Аліна згадує, що чоловік дуже мало розповідав про війну. Він запевняв, що у нього все добре і просив, аби рідні берегли себе. Утім із тих розмов сім’я розуміла, що там, де перебував Дмитро, дуже складна ситуація.

Дружина ділиться, що посада дозволяла Дмитрові перебувати у штабі, але він під обстрілами возив воду своїм побратимам і ходив із ними на завдання, всіляко намагаючись підтримати їхній бойовий дух.

«Любарт» планував створити підрозділ аеророзвідки і вже збирався відправляти на навчання своїх бійців, але не встиг, бо загинув.

У пам’ять про Дмитра його однокласники оголосили збір «На мрію Діми» і купили два дрони, які передали підрозділу молодшого брата Героя.

Воїна поховали на кладовищі Старого Любара. У нього залишилися батьки, брат, дружина та маленькі донька і син.

Вічна пам'ять Захисникові!

Фото надала Аліна Будім