За кожною цифрою втрат – чиєсь життя та зруйнований всесвіт рідних

Блоги

Ворожа піхота не змогла нас вибити, хоч й затиснула на клаптику в 50 метрів

Важко про все це було писати вчора, після гарячки бою. Важко писати сьогодні, вже перебуваючи в безпеці. Важко буде писати завтра, коли вже все це перетвориться на спогади та нічні кошмари.

Вчора ми відбивали важливу посадку на найгарячішому тепер напрямку. Перша група, де був я, змогла зачепитися за траншею противника та одразу вступила в бій на двох напрямках. Друга теж зайшла, в іншу траншею, знищила ворога, але її вибили звідти підтягнуті резерви противника. Третя група прийняла важкий бій і майже повністю загинула ще на початку операції.

Орки висували нескінченну кількість піхоти та бронегруп, які переважно знищували наша арта, фпв-дрони, та танк. Звісно загальна картина на цьому напрямку була набагато ширша, особливо коли ти спостерігаєш її на стримах, – кажуть, що наступ росіян був вчора масштабний. Але я бачив все це з розбитої траншеї, а там огляд не дуже, зате є багато інших відчуттів.

Ворожа піхота не змогла нас вибити, хоч й затиснула на клаптику в 50 метрів. Конкурс в кого більше гранат продовжувався. Гул броні надавав ворогу впевненості, тому крики: «Здавайтесь!» лунали з обох флангів постійно. З 13 бійців в нас був один важко поранений та декілька легких. Тоді ж уламок від підствольного ВОГа заліз мені під ребра. Стало зрозуміло, що ми не тільки не в змозі виконати завдання, а й не протримаємося до вечора.

А потім ми побачили ворожу колону танків, яка їхала прямо на нас вдовж посадки. Їх було шість, обвішаних зверху піхотою, як мавпами на деревах. Сказати, що мені стало страшно? Не зовсім так. Я просто чітко усвідомив, що це іде смерть. Єдине, що зміг скомандувати, це усім заховатися, сподіваючись, що нас не помітять, хоча я був впевнений, що вони їдуть саме по нас. Головний танк вів хаотичну стрільбу по посадці, інші рухалися за ним вслід. Колона їхала повз нашу траншею, і ми почали стріляти по десанту останніх машин, бо труб вже не було. Екіпажі танків нас не помітили, а сидячі зверху орки не мали змоги їм повідомити про контакт. На краю посадки колона розвернулась та поїхала назад. Ми знов пострілялися з її десантом (з прикрим для деяких з них результатом), зрозумів, що, можливо, в цього противника інше завдання, ніж пошук нашої групи. Потім був наказ про відхід.

Нам пощастило. Нам багато разів пощастило в цей день. Зокрема, коли ми евакуювалися з цього оточення під прикриттям двох, що приїхали за нами, «бредляків». Але пощастило не усім, хто брав участь в цій операції. Ще не втрачається надія, що хтось з інших груп потрапив в полон або блукає посадками, – пошуки тривають.

Сьогодні багато відео та статистики втрат ворога. Багато радощів, що ми знов наваляли супостатам. Але немає статистики, якими нам це дається жертвами. За кожною цифрою – чиєсь життя та зруйнований всесвіт рідних. Цей сум залишається переважно в сім'ях загиблих та їхніх побратимів. Вічна пам'ять загиблим Героям...

Олег Сенцов
FB