Олексій «Шумахер» Сінєльніков, командир групи аеророзвідки

 Виходити з Бахмута ми не збираємося

Сили оборони України продовжують утримувати місто-фортецю Бахмут, захищаючи його від російської навали вже 277 днів. Оборона цього символічного форпосту на Донеччині вже увійшла в історію України, адже наші захисники воюють проти значно переважаючих сил ворога. Обороняються і контратакують. 

За театром бойових дій фактично в онлайн-режимі спостерігають українські аероровідники, зокрема - окрема зведена група аеророзвідки «Шумахер» на чолі зі своїм командиром, позивний якого й носить військове формування. Олексій разом зі своїми хлопцями допомагає побратимам виявити і знищити ворога. 

Про реалії оборони Бахмута, специфічну роботу аеророзвідників, взаємодію в лавах ЗСУ і мотивацію росіян Олексій Сінєльніков розповів в інтерв’ю Укрінформу.

У МІСТІ Є КРУГООБІГ: ЗРАНКУ ВОРОГ МОЖЕ ЗАХОПИТИ ПЕВНУ ДІЛЯНКУ, А В ОБІД МИ ЇЇ ВІДБИВАЄМО 

- Як ви оцінюєте оперативну обстановку в Бахмуті?

- Ситуація в місті  справді складна. Росіяни щодня намагаються вибивати наші війська з міста наявним у них особовим складом. Бажання захопити Бахмут у ворога настільки велике, що він не соромиться, обстрілюючи нас, чіпляти й свої позиції. В місті є певний кругообіг: зранку ворог може захопити певну ділянку, а в обід ми відбиваємо ці позиції назад. Вуличні бої там тривають цілодобово…

- Чи трапляються випадки «френдлі фаєру» російської артилерії?

- Так, звичайно. У них є завдання - взяти Бахмут, тому вони не нехтують можливістю обстріляти наші позиції навіть за умови, що постраждають свої.

- Яка номенклатура російських військ штурмує місто?

- У місті в них працюють «спєци» із ПВК «Вагнер» і мобілізовані кадровики. Чому кадровики? На донецькому напрямку атакують "вагнерівці", а в них, наскільки мені відомо, немає своєї артилерії, тому мобілізованим доводиться закривати цю нішу. Диверсійні групи зазвичай складаються із російських в’язнів, яких відправляють на вірну смерть.

- Яка кількість солдат складає умовну штурмову групу?

- Від двох до десяти, залежно від завдання. Росіяни намагаються тиснути масою. Група розміром із взвод (25 чоловік) застосовується, щоб вибивати наші війська з позицій. Якщо ж штурмують "зеки", то немає жодного значення- скільки їх є. З тим спорядженням, з яким вони йдуть, шансів на успіх у них немає.

- Чому?

- Бо головна зброя у них - лопата. Наприклад,  на групу з чотирьох чоловік їм усім  видають радянські шоломи, половині з них інколи перепадають бронежилети -  теж  не першої свіжості. Також у них із собою речовий мішок з протигазом і  дві гранати, оборонна і наступальна. Найчастіше вони одразу здаються в полон. Наші солдати гуманні, тому захоплюють їх, хоча ніякої користі від цього немає.

ПРОЇХАТИ ДОРОГОЮ КОСТЯНТИНІВКА - БАХМУТ - ЦЕ ЛОТЕРЕЯ

- Як ви оцінюєте співвідношення нашої і їхньої артилерії?

- Наші використовують боєкомплект з розумом. Особливою влучністю, на щастя, росіяни  не славляться, зазвичай, стріляють на фарт. Так, - влучають, але це тому, що вони більше стріляють: на наш один постріл у них йде чотири.

Чи функціонує так звана «дорога життя» Костянтинівка - Бахмут?

- Так, вона функціонує і буде функціонувати й далі, адже нею захисникам підвозять боєкомплект і провізію, відбувається ротація людей. Вона обстрілюється, адже пролягає посеред поля. Проїхати нею - це лотерея. Але вже як є - інших підходів/відходів для техніки з Бахмута немає.

Наскільки часто росіяни намагаються перерізати цю дорогу?

- 24/7! Вони прекрасно розуміють, що це - життєво важливий вузол для нас. Якщо вони візьмуть цю дорогу, то Бахмут опиниться в оточенні. Але вони ще «не виросли» для цього.

ШУКАТИМЕМО АНАЛОГИ «МАВІКІВ», АДЖЕ КИТАЙСЬКА КОМПАНІЯ ОБМЕЖИЛА ПОСТАЧАННЯ ЦИХ ДРОНІВ І ЇХ КОМПЛЕКТУЮЧИХ В ЄВРОПУ

- Ви - аеророзвідник. Як називається формування, в якому ви працюєте?

- Ми - окрема зведена група операторів БПЛА «Крила волі», в яку входить дев’ять людей. Назва не прижилася, тому зараз ми більш відомі як «Шумахер» - це мій позивний. 

- В якому графіку ви працюєте?

- Працюємо ми цілодобово: 24 години в день, 7 днів на тиждень, без вихідних. Один розрахунок працює 8 годин. В одному розрахунку - дві-три людини.

- Які основні цілі стоять перед вами?

- Ми - аеророзвідники. Наше завдання полягає в тому, щоб злетіти, знайти ціль (техніку, особовий склад, бліндажі, склади), дати координати і скоригувати артилерію для враження цієї цілі. Як то кажуть: знайти і допомогти знищити. Окрім того, однією з важливих цілей нашої роботи є розвідка. Було б добре ще зберегти дрон…

- Скільки на вашому рахунку знищеної техніки?

- Ми не рахуємо. Цілей багато і рахувати їх сенсу немає. Поки всіх не знищимо -  не заспокоїмося.

- Якими засобами росіяни намагаються протидіяти вам?

- РЕБ (засоби радіоелектронної  боротьби), які знижують якість сигналу дронів. Є ще РЕР (радіоелектронна розвідка). Вони використовують пристрої, які вираховують радіохвилі "Старлінка" й рацій. Це допомагає їм знайти наші позиції і накривати їх артилерією. Для них оператори БПЛА - це важлива ціль, адже ми приносимо росіянам чимало проблем. Більше того, без аеророзвідки фактично нереально здійснити наступальні дії: будьто посадка, вулиця, чи ціла область. Будь-які дії артилерії, піхоти здійснюються після отримання інформації від аеророзвідників. 

Чому наші контрнаступальні дії на Харківщині й Херсонщині були успішними? Тому що людей не відправляли на забій. У нас на руках була інформація про розташування росіяни. Наші війська отримували конкретні завдання, враховуючи кількість російського особового складу й техніки. Більше того, ми знали шляхи їхнього відходу. Інколи робота полягає не в тому, щоб вразити ціль, а щоб простежити шляхи її пересування. На фронті всі рухаються одними дорогами, адже інші - заміновані.     

- Ви - дуже бажана ціль для ворога. Наскільки близько знаходяться ваші позиції до лінії зіткнення?

- По-різному. Позиції знаходяться на «нулі». Зазвичай, це 500 метрів від безпосередніх бойових дій. Насправді, чим ближче, тим краще.

- Які типи безпілотників ви використовуєте?

- До недавнього часу це були і є «мавіки» різної модифікації. Відмінність в тому, що вночі ми використовуємо тепловізор. Вдень -  не літаємо з тепловізором, адже втратити його - це занадто дороге задоволення. «Прошляпити» дрон за 350 тисяч гривень, при тому що базовий на ринку коштує тисяч 70 - це занадто. Зараз шукатимемо аналоги «мавіків», адже китайський DJI обмежив поставку запчастин і самих дронів в Європу й Америку. Вони аргументують це тим, що їхня техніка не повинна брати участь у війні, адже їхній дрон призначений для цивільного використання. 

РОБОТА ОПЕРАТОРА БПЛА СХОЖА НА РИБОЛОВЛЮ: ЛІТАЄШ, ШУКАЄШ І ЧЕКАЄШ

- Як довго дрон «живе» на війні?

- У середньому він працює 2-4 дні. Дрони втрачають не через погані навички пілота, а тому що триває війна. Ті, хто літають, - це спеціалісти, але оператор БПЛА повинен вище за все цінувати своє життя. Під час обстрілу ти можеш втратити керування дроном. БПЛА - це річ, а оператор - це безцінне життя. 

- Скільки дронів вам потрібно, щоб стабільно виконувати свою роботу?

- В ідеалі у кожного оператора повинно бути два БПЛА, щоб його робота не зупинялася, але інколи доводиться виконувати роботу з тією кількістю дронів, яка є на руках. Дякуємо волонтерам, які допомагають нам із закупівлею дронів. Наша техніка - це зусилля наших людей, які вдень і вночі збирають гроші, шукають, де їх купити тощо. Ми самі не цураємося скинутися з бойових на новий дрон, або на ремонт старого.

- Останнім часом точиться багато розмов про виробництво вітчизняних БПЛА. Як ви оцінюєте якість і спроможність  нашого ВПК у виробництві дронів?

- Україна міцно взялася за розвиток аеророзвідки. Ще минулоріч ми обрали цей вектор, зобов’язавши кожну бригаду створити роту ударних БПЛА. Краще за DJI зараз немає, на жаль, але Україна, наші умільці працюють в напрямку того, щоб створити свої дрони. Зараз триває етап перевірки цих БПЛА. Якщо все буде добре, то ми отримаємо українські «пташки».

- З чим ви пов’язуєте недостатню кількість дронів?

- У нас триває війна на широкій лінії фронту, тому спорядження потрібне всім, хто знаходиться на «передку». У нас намагаються нікого не обділити і дають всім однаково. 

- Важко навчитися керувати дроном? 

- Дрон необхідно освоювати на практиці. Перша практика повинна бути не в зоні бойових дій, але саме там люди вчаться найкраще. Кожна людина, коли вчиться ходити, розбиває собі коліна, так і оператор, коли освоює дрон, втрачає його. Іншого шляху немає. Теорія - це одне, але практика - це єдино можливий шлях до того, щоб керувати дроном.

- Міністр оборони України Олексій Рєзніков на початку повномасштабного вторгнення говорив про те, що вчорашні «геймери» пересіли на дрони і вони гарно вправляються. Це так: аеророзвідка, керування дроном схожі на гру? 

- На курсах ти тренуєшся на симуляторі і це дійсно схоже на гру. Керування дронами нагадує комп’ютерний шутер. А сама робота оператора БПЛА схожа на риболовлю: літаєш, шукаєш і чекаєш.

- Яку ланку в силах оборони України займає аеророзвідка?

- ЗСУ - це організм, в якому аеророзвідка - це очі, піхота - це ноги, артилерія - це руки, штаб - це голова. Я б не виділяв когось окремо. Без очей боєць теж може воювати, але робитиме це менш ефективно. Ми всі взаємодіємо між собою і формуємо єдину екосистему, яка виборює для України перемогу. 

В НАЙГАРЯЧІШІ МОМЕНТИ РОСІЯНИ БУЛИ ДУЖЕ БЛИЗЬКІ ДО ОТОЧЕННЯ БАХМУТА, АЛЕ ЦЕЙ ПЕРІОД ТРИВАВ 5 ГОДИН

- На вашу думку, скільки зможе протриматися Бахмут?

- Захисники міста ставлять собі за мету втримати його і відігнати звідти ворога. Поки захищаємося. Сил вистачить на те, щоб робити це довго. Росіяни кожного дня, кожної хвилини намагаються обійти місто з флангів і взяти його в кільце, але у них це не виходить і ми не дамо їм це зробити. Все, що вони захоплюють, ми по-максимуму відбиваємо назад і так буде надалі. В найгарячіші моменти росіяни були дуже близько до оточення - буквально кілометр залишався - але цей період тривав 5 годин. Набрали повні груди повітря і розкидали їх назад.  

- В чому ви вбачаєте цінність міста-фортеці?

- Вивести війська з Бахмута - це дурість. В оборону міста вклали багато ресурсів, тому виходити звідти ми не збираємося. Роль Бахмута полягає в тому, що це - українське місто, це наше місто. Стратегічного значення для росіян воно не має, але його потрібно утримувати і відбивати. Інших варіантів ми навіть не розглядаємо. Ми заберемо все своє, вийдемо на кордони 1991 року і нічого не здамо. Це питання часу і ціни. А там вже вирішуватимемо, чи не піти нам вглиб нашої історії…

- Бахмуті досі залишаються цивільні, які не виїжджають попри пряму небезпеку для життя. Як ви вважаєте, що робити із сім’ями, в яких є неповнолітні діти, чи варто організовувати примусову евакуацію?

- З питань гуманності людей потрібно вивозити, адже це наші громадяни, але, знову ж таки, це вибір кожного. Якщо вони з якихось незрозумілих нікому причин залишаються в місті, то це їхнє право. Шкода, що через них під удар себе підставляють ті, хто хоче їх евакуювати. Водночас вважаю, що дітей варто евакуювати примусово. 

НЕ МОЖУ НАВІТЬ УЯВИТИ, ЯКОЇ СИЛИ У РОСІЯН ПОВИНЕН БУТИ УДАР, СКІЛЬКИ ЇХ ПОВИННО БУТИ, ЩОБ ВИЙТИ НА АДМІНКОРДОНИ ДОНБАСУ 

- Як ви оцінюєте свій фізичний і моральний стан? За рахунок чого вам вдається утримувати навалу росіян?

- Себе і свій особовий склад я оцінюю на 10/10. Так, це складно, але ми стоїмо. Чому? Тому що ми прийшли на цю війну не заради грошей (на початку повномасштабного вторгнення ми навіть не знали, що нам платитимуть) і регалій, а задля захисту своєї землі. Ми керуємося і тримаємося на патріотизмі й силі. Це стосується не лише нашої групи, а й всіх побратимів, з ким я спілкувався. Ми не боїмося загинути, стати інвалідами, хоча й не плануємо це робити, бо ми знаємо, чому ми там. Хто, якщо не ми?.. Так, страшно, адже на фронті не боїться тільки дурень, але ми захищаємо свою землю, ми стаємо бойовими офіцерами і приносимо користь. У нас фактично всі офіцери бойові. Я не знаю таких офіцерів рот, батальйонів, які з розумним видом сидять в штабі. У нас - всі рівні і працюють заради єдиної цілі.

А чому гинуть росіяни? У них немає мети, немає цілі, в їхньому житті немає сенсу. Їх навіть не забирають з поля бою, в той час, коли наша піхота за полеглими побратимами під кулі лізе. Вони гинуть, тому що прийшли на нашу землю зі зброєю в руках вбивати наших людей. Вони там лише тому, що ми їх стримуємо і знищуємо. Це стосується і наших протиповітряних сил, які цілодобово охороняють небо і зіб’ють все, включно з метеоритом і НЛО. Саме тому люди, умовно, в Києві можуть нормально жити. 

- Які дії побратимів на фронті надихають вас?

- Натхнення - це лірика, головне - це бажання перемогти.

- Чи трапляються на фронті комічні ситуації?

- Ой, на фронті, кожна ситуація - то окрема комедія… Все на «нулі» тримається на «чорному» гуморі. Особисто бачив під час роботи, як росіяни евакуйовували свого пораненого з поля бою - це вистава на три акти. Що таке евакуаційна група в ЗСУ? Це чотири людини включно з медиком і бронемашина. У них це два «недалеких», які навіть не знають, де знаходиться їх «трьохсотий». Під час однієї з «евакуацій» вони не могли поділити, хто витягуватиме свого «побратима», тому вирішили його підірвати гранатою. У них немає ніяких цінностей. Напевно, їм дешевше добити свого пораненого, ніж лікувати його. Росіяни - це не люди, не тварини, а просто незрозуміла субстанція. А ми боремося за кожного полеглого побратима. Проти кого вони пішли воювати? Цю війну росіяни ніколи не виграють. Вони її розпочали, але ми її закінчимо так, що росія стоятиме на колінах.

- Чи зможуть російські війська вийти на адміністративні кордони Донецької і Луганської областей?

- На мою думку, для них це буде неможливо, скільки б «м’яса» вони не навезли. Вони намагалися це зробити, але нічого з цього не вийшло. Навіть якщо з якогось казкового дива їм вдасться це зробити, то вони банально не втримають цю територію. Через рельєф, через наші оборонні рубежі вони не будуть здатні захопити області. Я навіть не можу для себе уявити, яка кількість військових, якої сили повинен бути удар, щоб вийти на адмінкордони Донбасу. Ці рубежі тримають навчені спеціалісти, які знають, як обламати росіянам зуби.

- Яким буде ваше послання українцям?

- Не бійтеся, не падайте духом і вірте у Збройні Сили України!

Віталій Ткачук, Київ

Фото Юлії Овсяннікової