Меддопомога військовим: як вирішити міжвідомчі проблеми?

Оновлено

Про «людський фактор» та непрості умови, в яких знаходяться бійці й працюють лікарі… Після публікації Укрінформу при МОУ сворили робочу групу для вирішення медичних проблем

Громадські організації й волонтери, що допомагають військовослужбовцям, останні місяці заявляють про системні прогалини в наданні нашим захисникам медичної допомоги. Мова, насамперед, про військово-лікарські комісії, а ще – своєчасну та всебічну діагностику і ставлення керівництва (звісно, на фронті потрібні бійці, а не пацієнти, з якими виникає купа труднощів).

Укрінформ уже розповідав про бюрократію, з якою стикаються поранені, зокрема в Києві й Львові.

Наш наступний матеріал – із Харкова, ми реагуємо на звернення з однієї з частин Нацгвардії. В ньому – важкі історії та різноманітні думки, з яких, хочеться сподіватися, будуть зроблені висновки. Йдеться передусім про незамовчування проблем і щире бажання їх вирішити (цим ми, власне, і відрізняємося від нашого ворога).

«ЛІКУВАЛИ ВІД ТУБЕРКУЛЬОЗУ ПОПРИ НЕГАТИВНІ ТЕСТИ»

63-річний Олександр Стеценко (позивний «Латиш») чотири роки боронив Україну в складі батальйону «Азов» (2014-2018 рр.). Звільнившись, уже не думав, що знову візьме зброю до рук. Однак став на захист рідного Харкова разом із побратимами-добровольцями.

«25 лютого ми приїхали в частину вже зі зброєю – своєю і виданою в управлінні СБУ, і нас оформили у Нацгвардію. 26 лютого вранці нам сказали, що обстановка довкола міста не зрозуміла, і треба створити групи, які б висунулися в певних напрямках і виявили просування ворожих військ. Ніякого зимового обмундирування ми не отримували, бо було розуміння, що ми швидко відпрацьовуємо і вертаємося, – згадує пан Олександр. – От ми виїхали, зафіксували, передали координати в СБУ, а звідти – в 92-гу, 93-тю бригади, які одразу ж знищували ті російські колони. Але потім нам сказали, що поміняти нас нікому, треба ще добу працювати. Ми лишилися в полях. Через добу – те саме. Звісно, ми залишилися на позиції. Сніг, холод, розумієте. Через кілька днів повернулися на базу, яка розміщувалася в області. І згодом мені стало погано, почав задихатися».

Після тижня з високою температурою, каже «Латиш», його доправили до найближчої районної лікарні – в селищі Нова Водолага. Там діагностували двобічну плевральну пневмонію.

«Із легень відкачали два літри рідини. Підлікували. Знову повернувся в частину. В цей час нас, добровольців, попросили вийти на передову. Ми стали штурмовиками, вибивали росіян з населених пунктів. Після кількох тижнів знову почав задихатися. Тепер уже в Зміївську лікарню мене направили. Там зробили рентген – знову велика кількість рідини в легенях. Відправили у військовий шпиталь. Відкачують два літри, потім ще літр. Але так як не з’ясували, чому рідина накопичується, з’явилося припущення, що в мене туберкульоз. Зробили аналіз в харківському тубдиспансері – негативний. Але чомусь військові лікарі вирішили, що це помилка, і без моєї згоди садять мене на потяг до Полтави, там мене зустріли і відвезли в обласний диспансер. Вони теж роблять аналізи, і вони теж негативні. Але поки їх робили, я ж знаходився з хворими в одній палаті. І мене починають лікувати. Три місяці терапії. «Посадили» серце, виник гепатит унаслідок прийому цих хімічних препаратів, з суглобами проблеми. І те, з чим я потрапив, лише погіршилося: рідини вже накопичувалося по три літри за тиждень», – розповідає «Латиш».

Згодом його вдруге направили до харківського диспансеру, де він отримав черговий негативний результат аналізу. Зрештою військовослужбовцю медики зробили біопсію – взяли частинку плеври для дослідження, підозрюючи онкологічне захворювання.

«Раку не виявили, туберкульозу не виявили. Направили в кардіологію обласної лікарні. Там зробили УЗД серця та всі інші необхідні аналізи і встановили, що в мене накопичується серцева рідина, це було спровоковано плевральним запаленням легень. Мене списують. Звільняють одним днем. Зі своїми хворобами я сам на сам… За три місяці прийому ліків від туберкульозу я втратив 35 кілограмів, їсти взагалі не міг. Виглядав, як в'язень концтабору. От зараз дружина мене вже трішки відгодувала», – ділиться «Латиш».

Хто винний у тому, що тяжке захворювання серця не виявили протягом кількох місяців, за обставин, що пацієнт лікувався у цивільних та відомчих медичних закладах? Запитання, скоріше, риторичне. Бо в рамках цього матеріалу істину ми не встановимо. Однак історія «Латиша» наочно показує, як система єдиного медичного простору дає збій.

«СИНОВІ ПОСТАВИЛИ НЕТОЧНИЙ ДІАГНОЗ»

Матір загиблого 33-річного гвардійця Олексія Семенова харків’янка Інна Шкурко вважає, що її синові неправильно діагностували переломи і, як наслідок, помилилися з методом лікування.

«Він із першого дня вторгнення волонтерив, возив хлопцям на блокпости їжу. Хотів служити, та не брали, бо в нього ж не було взагалі ніякого досвіду військового. Та він добивався. Третього травня 2022 року син вступив до Нацгвардії. Його відправили на полігон, і буквально на першому ж навчанні він отримав травму. Потрапив до шпиталю МВС, але там не побачили, що в нього було два переломи. Неправильно вибрали метод лікування. Треба було оперувати, ставити металоконструкцію», – переконана пані Інна.

Сину, розповідає жінка, наклали гіпс, певний час Олексій перебував удома. А згодом отримав направлення до санаторію на Полтавщині.

«Нога була дуже набрякла, цілодобово боліла. Він пив сильні знеболювальні, що йому призначили. І вже під час перебування в санаторії стало зрозуміло, що з ногою все дуже-дуже погано. Пройшли обстеження в лікарні у Полтаві, зробили КТ. Виявилося, що почали відмирати нерв і таранна кістка, бо все було передавлено, розвився артроз. І вже потім, буквально через місяць, йому поставили діагноз «остеопороз». Це все наслідок того, що лікували не так, як треба», – наголошує пані Інна.

Восени гвардієць Семенов подав рапорт на проходження військово-лікарської комісії. У грудні отримав висновок «обмежено придатний до військової служби», а 29-го числа цього ж місяця загинув від ворожої кулі під Кремінною.

«У висновку було написано, що мають бути обмежені фізичні навантаження, і що він потребує постійного прийому ліків, бо коли син перший раз лежав у шпиталі, то там був інфікований гепатитом С. Йому потрібно було приймати ліки за годинами, до та після прийому їжі. В окопі це зробити неможливо. Ходити тривалий час без знеболювальних він не міг. Як можна було виконувати завдання на «нулі»? І це не кажучи про те, що навчання він так і не пройшов, бо ж травмувався на полігоні на самому початку, стріляти так і не навчився», – говорить матір загиблого.

Вона додає: звісно, розуміє, що сина не повернути, але хоче домогтися, щоб певні посадові особи понесли відповідальність. «Я хочу, щоб інші хлопці не потрапляли у такі ситуації. Щоб вони знали свої права. Щоб вони не боялись», – зазначає Інна Шкурко.

«НА ЛІКАРНЯНОМУ ПЕРЕБУВАЄМО У НАПІВПІДВАЛІ»

Ще з трьома дійсними військовослужбовцями спілкувалися на умовах анонімності. Їхні розповіді починаються схоже: почався обстріл, стрибнув в укриття, згодом виявилося, що невдало, як наслідок – проблеми з хребтом, суглобами та іншими системами організму.

«Був у Яворському. Обстріл. Я – в погріб. І приземлився на ногу погано. Вона почала боліти. Місцевий медик мені вколов знеболювальне. Наступного дня мали їхати на позиції, але поруч прилетіла міна. У мене в голові помутніло, тому мене повернули, замінили іншою людиною. А наступного дня вже не міг стати на ногу, – розповідає один із військовослужбовців. – Підняв холошу – а там вена вилізла. «Швидкою» відвезли в Задонецьке, але там сказали, що нічого страшного. Повернули. Якби мій ротний не настояв, то мене б не госпіталізували. В лікарні мене прокапали. Відправили на позиції – а полегшало на пів дня, і звідти – в госпіталь у Харків. Ходити не міг. Лікарі кажуть, мовляв, треба еластичний бинт намотувати, пройде. Якби не фельдшер, яка порадила поїхати в Інститут хірургії ім. Зайцева, не знаю, як би далі мене лікували. В інституті мене – одразу на операційний стіл, бо було вже більше 30 тромбів. Зараз також є три тромби. З обома ногами проблеми».

Згідно з рішенням ВЛК, наразі чоловік обмежено придатний до військової служби. Однак сам він не впевнений, що може виконувати бойові завдання. За його словами, відчуває біль при звичайній ході та переживає, що навантаження стрімко погіршить його стан.

Гвардійці нарікають, що під час своїх лікарняних після операцій і проходження ВЛК змушені були перебувати не в лікарні, а в медпункті своєї частини, який зараз розміщується у зовсім не пристосованій будівлі.

«Мені потрібен був ортопедичний матрац. Але 5 місяців я перебував просто в підвалі. Я все розумію, війна. Але якби мова йшла, що на «нулі» такі умови, то питань немає. Але ми ж не на «нулі», – обурений військовослужбовець.

Загалом ситуацію зі своїм лікуванням він описує так: «Треба доводити, що ти потребуєш лікування, добиватися. Ти кажеш, що в тебе проблеми фізичні, що треба обстеження, тобі кажуть, що це “ти косиш”.

«НАМАГАЄМОСЯ ЗАХИСТИТИ ОСОБОВИЙ СКЛАД»

Чому медпункт знаходиться в напівпідвальному приміщенні будівлі, яка давно не використовувалася, розповідає керівництво частини НГУ. П’ятого березня війська рф завдали по території в/ч авіаційних ударів, їх наслідки можуть побачити всі містяни. Ще до атаки особовий склад був розосереджений по регіону. Для медпункту та розміщення частини гвардійців підшукали будівлю в одному з районів Харкова.

«Ми враховували, що «прильоти» на той час були по школах, дитячих садках, інших навчальних закладах. Тому й шукали приміщення, яке б максимально було безпечним для особового складу, – розповідає заступник командира частини Олег Фомін. – Зрозуміло, що приміщення в частині відповідало усім санітарним нормам і вимогам, там було зроблено капітальні ремонти. Але в нас має бути медичний пункт, хай і тимчасовий».

Із міркувань безпеки, фотографій із цієї локації опубліковано не буде. Дійсно, військовослужбовці, які перебувають на лікарняному, живуть у напівпідвальному приміщенні. У будівлі встановили бойлери, пральні машинки. Звичайно, це не готель, і спартанське виховання з його терпінням і витривалістю буде в нагоді. Одночасно тут може перебувати кілька десятків людей. Тяжких хворих, які потребують стаціонару, в напівпідвалі не буває, стверджує Фомін.

«Тут знаходяться військовослужбовці, які проходять планове лікування чи військово-лікарську комісію. Кожного ранку звідси виїжджає транспорт, яким доставляємо їх у поліклініку, лікарні, де вони отримують меддопомогу, консультації, огляди, а по обіді вони повертаються сюди. Тобто фактично тут місце, де вони можуть переночувати, отримати харчування, – пояснює заступник командира частини. – Й абсолютна більшість військовослужбовців із розумінням ставляться до того, в яких ми тут умовах, а є такі, що незадоволені».

Серед останніх, стверджує Фомін, є, зокрема, ті, що нібито намагаються маніпулювати своїм станом здоров’я.

«Є такі бійці, які, я не скажу, що від самого початку, але наразі всіляко намагаються уникнути виконання завдань. Тих військовослужбовців, які маніпулюють – «я захворів», аби не їхати в підрозділ, – ми намагаємося контролювати, тож вони на амбулаторному лікуванні знаходяться тут у нас, а не вдома. Возимо їх організовано до лікарів», – каже Фомін.

Щодо висновків ВЛК заступник командира частини зазначає, що військовослужбовці можуть із ними не погодитися.

«І такі випадки є. Військовослужбовець пише повторний рапорт, його розглядають уже в Києві. І може бути призначене, скажімо, додаткове проходження комісії», – говорить Фомін.

Також замкомандира підтверджує, що його підлеглим буває складно потрапити на прийом до фахівців через великі черги.

«МІСЦЯ ДЛЯ ПРИЙОМУ ТА В СТАЦІОНАРІ ДУЖЕ НЕ ВИСТАЧАЄ»

Умови, в яких нацгвардійці, прикордонники, рятувальники та поліцейські в Харкові проходять обстеження, дійсно непрості. До 12-ої години черги в коридорах такі, що людині, скажімо, на милицях, узагалі складно протиснутися. На це одразу ж вказує і керівник Територіального медичного об’єднання МВС України по Харківській області Наталія Яшан.

«Це те, що можуть бійці говорити – некомфортні умови, що не можна потрапити на прийом. Але я запевняю: можна, бо лікарі працюють до останнього пацієнта. І настроєний персонал на те, що все від нас залежне ми стараємося зробити», – говорить Яшан.

Семиповерхову будівлю, в якій розміщувалася поліклініка, війська рф зруйнували на початку повномасштабного вторгнення. Після цього роботу фахівців організували в іншій будівлі. Приміщення переобладнали, встановили перегородки таким чином, що одночасно в них ведуть прийом по кілька лікарів. Відповідно – в 3-4 рази більша і черга під кожним кабінетом.

«Для нас важливо було зберегти медичну структуру та організувати надання допомоги. Якщо згадати перші дні вторгнення, зі 348 співробітників 25 лютого вийшли 87 чоловік. Але ми надавали і амбулаторну, і стаціонарну, й хірургічну допомогу. В такі умови нас поставила війна. З травня минулого року я спілкуюся з міською та обласною владою, міністерствами – і на сьогодні ніхто нам не виділив ніякого приміщення. Максимум, що пропонують, у кількох поліклініках виділити по кілька кабінетів. Бійці зараз скаржаться, що їм некомфортно в одній будівлі, а якщо їм доведеться ще й їздити по всьому місту?» – розповідає Яшан.

Введена ще минулого року в закладі електронна черга, зазначає керівниця, на практиці не дає очікуваного результату в подоланні черг.

«Електронна черга існує, але зранку якась частина привозить автобусом 20 чоловік – і їх треба кудись утиснути. А якщо таких автобусів кілька? Ми вже просимо керівників частин – не везіть із самого ранку, давайте протягом дня. Ми всіх приймемо. А зараз я на прохідній стикнулася з тим, що пацієнти приходять о 5 ранку. Я питаю в них, нащо? А вони кажуть, щоб зайняти чергу. Звичайно, коли на 8 годину стоятиме вже 200 чоловік, то очікування розтягнеться на день», – розповідає Яшан.

За її словами, не існує багатотижневих черг до якихось окремих фахівців.

«Знаєте, якщо людина приїхала, почекала годину і каже, що все. А наступного дня так само приїздить із самого ранку та чекає пару годин, все повторюється», – каже керівник медоб’єднання.

Щодо історії загиблого гвардійця Семенова Наталія Яшан категорично не згодна з думкою матері, наполягає, що було правильно діагностовано багатоуламковий перелом п'яткової кістки, який повністю зрісся. Щодо КТ-дослідження, на яке посилається Інна Шкурко, керівниця медоб’єднання зазначає, що воно було більш прицільним, однак жодним чином не спростовує висновку лікарів її установи.

«Остання довідка – від 12 грудня 2022 року, яка говорить про те, що в нього перелом, який був із 16 травня, консолідувався. Щодо гепатиту, то він помірного ступеня активності. Якщо за аналізами, за всіма діагностичними позиціями в людини є незначне порушення або помірне, лікар не може виставити, що це значне і списати, – зазначає Яшан. – Також мама нарікала, що ми затягували з ВЛК, здається, півтора місяція. Але це затягування було не з нашого боку. Тому що коли пацієнт говорить, що має ще якісь документи щодо свого стану, то він їх може надати, і канцелярія військово-лікарської комісії ставить штамп «Згідно з оригіналом» і дату. І тоді в комісії є тиждень або до десяти днів для висновку. Останні документи, які були принесені цим бійцем, прийняті 5.12.2022. Він надав протокол комп'ютерної томографії, яка була проведена ще у вересні. А видали йому заключення 12.12.2022. Ми ніяк не затягували комісію».

«ВЛК СКОРО МОЖНА БУДЕ ПРОЙТИ В ЗАКЛАДАХ МОЗ». ЦЕ ДОБРЕ?

Наразі над вирішенням проблем у сфері надання військовим меддопомоги працює міжвідомча група в представників кількох міністерств.

Михайло Цимбалюк, перший заступник голови Комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів ВРУ в ефірі марафону «Єдині новини» 17 квітня наголосив, що в цьому місяці Верховна Рада ухвалила два важливі законопроєкти – щодо спрощення процедури отримання довідок про травму та щодо діяльності військово-лікарських комісій.

«Бо до сьогодні ще користуються нормативними актами 2008 року, де передбачено діяльність таких комісій тільки у військових шпиталях. Зараз ВР передбачила, що такі комісії можуть утворюватися в державних лікарнях, а також комунальної форми власності. Уже з 1 травня державна медична служба буде підписувати угоди з такими лікарнями щодо їх фінансування. Це дуже важливо, бо зараз надходить багато скарг на умови діяльності ВЛК», – зазначив Цимбалюк. Він поінформував, що вже є заявки від лікарень, тож він сподівається, що ситуація з ВЛК покращиться.

Також Цимбалюк зауважив, що для тих військовослужбовців, які, наприклад, втратили кінцівки, створюється така процедура ВЛК, в якій особиста присутність пацієнта буде необхідна лише на кінцевому етапі.

Тетяна Остащенко / Фото: Military Media Center

Про розгортання мережі ВЛК на базі цивільних лікувальних закладів – на брифінгу в Military Media Center розповіла командувач Медичних сил Збройних Сил України генерал-майор Тетяна Остащенко.

За її словами, це пов’язане з тим, що навантаження на військових лікарів наразі надзвичайно велике. Разом із тим, є певні норми, скільки за день військовослужбовців може пройти ВЛК. Тому до роботи долучатимуться цивільні лікувальні заклади.

За словами Остащенко, комунікація з Міністерством охорони здоров’я з цього приводу була ефективною. «Такі ВЛК почали роботу з початку цього місяця, наприкінці місяця побачимо результати, наскільки це допоможе покращити становище військовослужбовців, які проходять комісію», – сказала Тетяна Остащенко.

У той час керівник Територіального медичного об’єднання МВС України по Харківській області Наталія Яшан дуже критично ставиться до проходження ВЛК у закладах МОЗ.

«Ви уявляєте, скільки буде фальсифікацій? Тому що на сьогодні ми це частково стримуємо. Ми вже стикнулися з тим, що інші медичні заклади інколи спотворюють діагноз. А бійці його сприймають за факт і від нас вимагають підтвердження. Один із останніх випадків: у наданому висновку діагноз не відповідав проставленому коду. Описується травма, а код – вікового захворювання суглобів. Я особисто їду в цей заклад, говорю з головним лікарем, там підіймають історію хвороби – і виявляється, що в них зовсім інша виписка, де нічого немає про бойову травму, бо її не було, і весь попередній рік пацієнт лікував усе, крім цього коліна. А мені це пояснюють якоюсь їхньою “помилкою”. В їхньому документі – “зі слів пацієнта”, в наданому нам – “хворіє з моменту поранення”», – обурена Яшан. Вона наголошує, що заклади Міністерства охорони здоров’я мають отримати чітку вказівку – оперувати лише фактами в роботі з травмами.

Щодо самої процедури ВЛК керівниця зазначає, що потрібно удосконалити пакет документів, бо лікарі є «заручниками нормативної бази».

«Лишити тільки те, що дійсно вагомо, ті документи, які будуть впливати на якісь позиції медичної експертизи, виставлення діагнозу. Також треба переглянути статті, які визначають оту критичну межу: що вже написали б «непридатний», але він ще не зовсім туди вкладається. Ми пишемо «обмежено-придатний», а командир не знає, в який підрозділ його поставити», – зауважує Яшан. І часто йдеться про психічні захворювання, тоді медики пишуть, що бійцеві не можна бути на першій лінії, працювати з вогнем, керувати транспортом.

«Коли дійсно є психічний розлад, але тільки значні порушення дають нам можливість написати «непридатний».

«ПОТРІБНІ ЗМІНИ В НОРМАТИВНИХ АКТАХ»

Про розбюрократизацію та удосконалення наказів говорять і харківські юристи та громадські організації, адже звернень медичного характеру від військовослужбовців останнім часом побільшало, і така тенденція зберігатиметься.

«Система діє згідно з наказами ще 2000-х років, і ці накази актуалізуються дуже слабо. І ми маємо проблему вже на вході, на етапі, коли людину мобілізують, – говорить харківський адвокат Андрій Гур'єв. – Зрозуміло, що в країні військовий стан, почалася повномасштабна агресія, і часу для проходження комісії не було. Але насправді за рік ситуація вже стабілізувалася, вже зрозумілі недоліки, які можна було б виправити під час мобілізації».

На його думку, комісії підходять формалізовано до визначення ступеня придатності мобілізованих.

«Крім обхідного листка та висновку з одним словом «придатний» – нічого більше немає. Немає загальної картини стану людини. Тобто вона формально здорова, а фактично – це «знак питання». Бо виявляється, що у людини є травми після дорожньо-транспортних пригод, є хронічні захворювання, які в принципі унеможливлюють проходження служби. Я кажу про звичайні сухопутні війська, де ця проблема вилазить одразу. Бо це робота в тяжких погодних умовах, де всі хвороби одразу загострюються, і людина за 2-3 місяці вже виходить зі строю», – зазначає Гур'єв.

Проходження ВЛК уже в контексті загострення хвороби, контузії, бойової травми чи всього одразу – також є проблемним, наголошує адвокат.

«Форма 100, яка першочергово заповнюється, це форма ще з радянських часів. Якщо ви її бачили, це звичайний папірчик, який не несе достатньо об'єктивної інформації. І коли після евакуації, після первинного огляду бойовим медиком підрозділу, його передають далі, витрачається значний час на діагностику, на визначення, що саме з військовослужбовцем відбулося», – говорить Гур'єв.

Щоб почати виправляти ситуацію вже зараз, можна внести зміни в постанову Кабінету міністрів і накази Міністерства оборони, які регулюють проходження ВЛК, зазначає адвокат.

Його колега Алек Кєрімов розповідає: за час війни проконсультував уже зо три сотні військовослужбовців, частину з них довелося захищати в судах. На його думку, державі слід розібратися з корупційними ризиками.

«Звичайно, що можна сказати, що дуже легко зводити всю проблематику до корупції, бо ми живемо в корумпованій країні. Але тут реальність така, що коли ми подивимося на перелік хвороб у наказі №402 про ВЛК, то в ньому дуже велика градація, де ступінь обмеженої придатності визначається індивідуально лікарем. Ми посилаємося не на об'єктивні показники, наприклад, погіршення зору, погіршення функцій кінцівок, а на думку лікарів. На їх розсуд. А розсуд завжди такий, що лікар – особа підлегла і діє, озираючись на керівництво. У зверненні до Міністерства оборони ми вказували, що лікарі в приватних бесідах підтверджували, що є тиск, що певні речі їм робити заборонено. Звісно, що міністерство не реагує на такі закиди. Але з випадками тиску на лікарів ми стикалися і в Дніпрі, й у Харкові також. Майже кожен другий військовослужбовець на консультації мені каже, що йому щось не фіксують щодо стану здоров’я. Один із останніх випадків: військовий дзвонить і каже, що лікар не вказує психічний розлад. Я рекомендую подавати рапорт – чому йому прямо не вказують діагноз. Що робить лікар? Каже, що нічого писати не буде. А на військового вже справа в ДБР по 402-й статті (Непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, - ред.). А людина ще не пройшла навіть курс лікування. Ще недавній випадок: військовий із передової, говорить, що не може зброю тримати в руках. Він бере ручку – навіть розписатися не може. Плечове поранення, недоліковане, він потрапляє знову на передову, вдягає бронежилет, це дає навантаження – все, травма загострилась, він нефункціональний. Як йому знову на фронт? А йому керівництво говорить, що або ти «на передок», або «йдеш у СЗЧ», бо, звісно, потрібен боєць, а не пацієнт. І що це – як не провокація до самовільного залишення частини? Так з ними спілкуються, з військовослужбовцями, які потребують допомоги», – говорить Кєрімов.

Голова ради громадської спілки «Консорціум ветеранських організацій сходу» Павло Федоров наголошує: «Ми не хочемо говорити, що все погано, бо це не так. Але є випадки та проблеми, які можна вирішувати на рівні командування частини».

Спілка ініціювала створення при Міністерстві оборони робочої групи, куди б входили представники ветеранських громадських організацій, юристи.

«Тому що йдеться про міжвідомчу сферу. Коли виникає якась проблема чи набуває розголосу певна ситуація, вони починають шукати – а хто ж за це буде відповідати, це буде МОЗ, чи це Міноборони буде відповідати. Тема ВЛК підіймалася ж виключно через наявність великих черг. Ще є таке, що в людини кілька діагнозів, вони написані через кому, але в нашій існуючій медичній системі лікують щось одне. Скажімо, бойову травму, але не звертають уваги на хронічні проблеми, які різко ускладнюються на фронті, а ПТСР – це взагалі щось таке, що ти сам якось «полікуєшся в цивільному житті». Це все дуже давить. Бо хлопці вириваються з одного пекла, а потрапляють в інше», – говорить секретар спілки Ольга Гужва.

Поки що в Міноборони на пропозицію щодо робочої групи з участю громадськості – не пристали.

Медичні сили вживають заходи для пришвидшення роботи ВЛК.

Про це, як уже згадувалося вище, на брифінгу в Military Media Center сказала командувач Медичних сил Збройних Сил України генерал-майор Тетяна Остащенко.

Вона розповіла, що Національна служба здоров’я також розробляє механізм введення з 1 травня пакета, який передбачив би оплату роботи лікарів з цивільних медичних закладів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки. Також, за її словами, для спрощення проходження ВЛК зараз ведеться робота з Міністерством охорони здоров’я, аби ЗСУ могли отримувати медичні документи через електронну систему МОЗ. Тетяна Остащенко зазначила, що військові лікувальні заклади у період воєнного стану часто розташовані в пристосованих приміщеннях, «тому умови очікування можуть бути різні». «Зараз опрацьовується питання щодо виділення додаткових коштів для створення безбар’єрного середовища і покращення умов у цих лікувальних закладах», – сказала вона.

Післямова

Вже після публікації Укрінформу, наприкінці квітня, Міністерство оборони відреагувало на велику кількість звернень від громадських організації, які займаються супроводженням медичної підтримки воїнів, і створило робочу групу на чолі з Юлією «Тайрою» Паєвською для вирішення медичних проблем військовослужбовців. Також міністр оборони України Олексій Резніков повідомив, що паралельно доручив своїй заступниці Ганні Маляр разом з командувачем Медичних сил Збройних сил України Тетяною Остащенко «протягом 10 днів проїхатись по найбільш важливих місцях, де зона підвищеної уваги, в першу чергу це лінія фронту, і відвідати всі ВЛК, які знаходять в містах вздовж лінії фронту».

Засновниця громадської організації «АСТ», секретар громадської спілки «Консорціум ветеранських організацій сходу» Ольга Гужва в коментарі Укрінформу сказала, що наразі група працює над процедурними аспектами своєї діяльності, розподілом напрямків, за якими діятимуть громадські організації – це, зокрема, робота військово-лікарських комісій, реабілітація, протидія корупції.

«Громадські організації оберуть ті напрямки, за якими мають найбільше досвіду і, відповідно, будуть найбільш корисними», - зазначила Гужва. За її словами, вже відбуваються офлайн-зустрічі і напрацьовуються кінцеві пропозиції щодо системного вирішення медичних проблем.

Юлія Байрачна, Харків
Фото автора

Перше фото: galka.if.ua