Сергій Бережной, священник ПЦУ

Як виявилося, є в УПЦ МП священики, які виїжджають на Захід, щоб молитися разом у церквах Московського патріархату

Згадаймо 2018-й. Бажаючи зірвати надання Томосу нашій Церкві, до Вселенського патріарха приїхала делегація: Вадим Новінський, митрополит Агафангел та інша “челядь русмира» з УПЦ МП. Вони привезли стоси звернень начебто їхніх вірних на тему, що Україні не потрібна автокефалія. Здавалося, ті папірці “підписували” навіть тварини з притулків та телеграфні стовпи. Вселенський уважно вислухав кремлівське лобі МП в Україні, а потім дістав кілька листів з України і сказав: “У мене є свідчення конкретних відомих священиків УПЦ Моспатріархата, вони детально розказали, як ці звернення збиралися шантажем, а тих, хто відмовлявся ви виганяли з парафій”.

Оці листи справили неймовірне враження не лише на Синод. Вони обійшли європейські релігійні медіа і відкрили таємні інструменти впливів, якими вихвалялася РПЦ.

Один з авторів листа Вселенському Патріарху київський священник Сергій Бережной, змушений був покинути парафію УПЦ МП, родина фактично від нього відмовилася, оскільки її члени є клірики і віряни Московського Патріархату в Україні. Тобто отець Сергій пішов в нікуди…

Але кожен фініш - це по суті старт. Сьогодні Сергій Бережной, священник ПЦУ, служить в Києві на Оболоні, у невеличкій каплиці, яка поставлена на історичному місці, поряд з озером Йорданським, яке є частиною літописної р.Почайни де було охрещено народ Київської Руси. А ще він парафіяльний священник та капелан столичної тероборони. Отець Сергій недавно повернувся з відрядження до Фінляндії та Данії, де служив для українських переселенців і де його приймали вищі церковні керівники головних конфесій цих країн.

ЯК ПОПИ З УПЦ МП ВІЛЬНО ВИЇЖДЖАЮТЬ, А ПОТІМ – ВІЛЬНО В УКРАЇНУ ПОВЕРТАЮТЬСЯ

- Мене запросила Рада національних церков Данії: вони чули запит від українців, які хотіли, щоб приїхав саме український священик. Але там я дізнався, що з України, з Києва туди приїжджають клірики, яких називають українськими священиками, але по факту вони є кліриками Московського Патріархату в Україні і служать часто в церквах Московського патріархату за кордоном.

- Давайте на цьому зупинимося. Мені надіслали статус з Фейсбуку, з Копенгагена від місцевої росіянки. «Його уже видалили. Ред) Мовляв, війна йде в головах Європи, а у нас в храмі Моспатріархату в Данії разом моляться київський, російський та сербський священник.

- Продовжу думку. Київські священники з УПЦ МП своїм співслужінням з ними підкреслюють свою єдність, свою “миротворчість”, абсолютно незрозумілу і для біженців в Данії, і для місцевих. Росія напала на Україну, знищує її, РПЦ це благословляє, а священик з України приїжджає служити з росіянами в їхньому храмі?

І теж бачив згаданий вами пост у Фейсбуці, там показано, що війна начебто щось віртуальне, а ось наш московський священик з священиком (УПЦМП-ред.) з України моляться разом. А моляться вони разом тому, що вони по цей час визнають над собою владу Московського Патріархату та їх відповідні соборні постанови і рішення синодів УПЦМП дублюють їх. Український священик міг служити у російській парафії виключно з дозволу митрополита Онуфрія та керівництва РПЦ.

- Тобто в Києві вони насаджували руський мір, туди поїхали, щоб відкривати начебто українські парафії і при цьому співслужать з РПЦ?

- По суті так.

- А коли вони повертаються в Київ, якою є їхня риторика?

Вони намагаються мімікрувати під поточну ситуацію, тобто, що вигідно в цей час, те і робимо, де треба, ми побудемо українцями, а де треба, будемо Московським патріархатом.

- Тобто виходить, що вони, ошукавши свою паству, просякнувши людям мізки «руським міром», потім ломляться у “бездуховну” Європу, щоб створити парафії української церкви за кордоном. А як реагують на це віряни в Україні?

- Віряни спантеличені багатьма речами. І тим, що священики, які їдуть до Європи так багато років їх обманювали, говорили, що Захід це “темна сторона і зло, розпуста”. І тим, що вони намагаються відкривати парафії; це, до речі, суперечить канонічним правилам.

- А хто ж без обмежень випускає/впускає священиків моспатріархату з України і назад?

- Можливо це питання треба адресувати РНБО, тому що мабуть Рада національної безпеки опікується цими питаннями. А моя капеланська місія – це духовна допомога біженцям-українцям, які бажають сповідатися і причащатися святих Христових Таїн, тобто задовольнити їх духовні потреби; Це також і психологічна підтримка наших військових, які там на лікуванні. Також - гуманітарна місія, збір допомоги. От після вас я повезу до нашого батальйону військові аптечки та інші медичні засоби зібрані та надані представниками української і датської громадськості в Датському Королевстві.

- А «біженці в рясах» з Моспатріархату шукають на Заході комфортного життя, чи вони їдуть туди з місією поширювати російські наративи?

- Я думаю, є різні випадки. Хтось з них поширює ці наративи свідомо, а когось просто використовують. Хтось щиро вірить, що служить Христу, але, в якийсь момент - він сам не помічає того - християнське служіння Богу, підміняється служінням «руському міру». Звісно, є в УПЦ МП священики, які мовчать. Але від того, що ти мовчиш, то твоя позиція більш християнською не стає.

- Чинити спротив УПЦ МП у створенні парафій за кордоном це - державний курс. Правда ж.

- На мою думку - це в першу чергу захист українців від впливу кремля через підконтрольний йому МП і протидія політичній пропаганді “русского мира”, яка принесла війну в Україну. Це в тому числі і канонічний інтерес. Згідно Томосу, ми не створюємо закордонних парафій, тож українські парафії за кордоном там прекрасні та дієві, у складі Константинопольської Матері Церкви. А те що Московський патріарх не визнає церковних правил, рішень соборів, постанов соборних церков, Вселенського патріархату, це їхня проблема і дуже серйозне порушення.

УКРАЇНСЬКІ БІЖЕНЦІ ФІНЛЯНДІЇ НЕНАВИДЯТЬ РФ ВСІМ ФІБРАМИ ДУШІ

- А яке у вас, отче, враження від Фінляндії?

- У Фінляндії - біженці з Маріуполя, з Бердянська, з Мелітополя, частина - з Херсона, є з Миколаєва. Росіяни робили все можливе, щоб маріупольці не евакуйовувалися в бік України, бо хотіли мати в Сибіру «поповнення» українців. Їм фактично пропонувалося освоювати нові території. І це не Крим... Коли люди зрозуміли, що їм пропонують замість рідних Маріуполя чи Херсона, вони стали думати як виїхати в Європу, а Росію вони тепер не сприймають всіма фібрами душі, у них перед очами стоїть розбомблений росіянами Маріуполь. Багато з них дісталися до Карелії, а звідти - виїхали до Фінляндії. Європа їх прийняла, дала прихисток. Я часто був свідком їхнього релігійного преображення.

- Багато наших у Фінляндії?

- Орієнтовно, десь близько 40 тисяч, українські біженці розселені в різних місцях, а на службах у фінських храмах у мене були сотні українців. Православні приходили на службу, а послухати - і протестанти. Служба у них правиться фінською і старослов’янською мовами. Я використовував старослов’янську і українську. І ось у перший день підходить до мене жіночка і каже: “Батюшка, скажіть митрополиту Онуфрію, чому фіни можуть служити рідною мовою, у них це і благодатно, і законно, а у нас в Україні ні”. Ця жіночка з-під Балаклеї, з Харківщини, я думав як їй відповісти. Пояснив, що я не належу до Московського патріархату, що я з Православної церкви України - по благословінню Блаженнішого митрополита Епіфанія приїхав до вас підтримати співгромадян і також з гуманітарною місією, як військовий капелан. Вона каже: “Ми вже не знаємо кому вірити, в Києві в митрополії кажуть, що ПЦУ це розкол. А у Фінляндії про ПЦУ доброї думки і ви начебто добрий священник”. І я мусив їй пояснювати потім, що насправді історії про розкол і про все інше- це частина кремлівської пропаганди, такої ж брудної як “один народ”, “ і Украина, Россия, Беларусь – святая Русь”. Мені доводилося багато говорити з людьми, це було живе спілкування, де я детально пояснював церковно-політичні тонкощі.

- Складно це?

- Влітку я мав відрядження до Ґреції. Греція допомагала нам гуманітаркою, тож я туди їздив після першої фази війни звітувати про те, як у нас розподілили ту допомогу. Прийшов там в храм святого Спірідона, молитися, а там - священники УПЦ МП з Закарпаття. Прийшли і так щиро грецьким монахам кажуть, мовляв, з Московського патріархату. Вони цим підкреслювали якби свою канонічність. А монахи кажуть: ласкаво запрошуємо, але у нас є священик з ПЦУ. Якщо хочете, то заходьте молитися - нічого страшного немає. Вони спочатку були шоковані, як так: їм же митрополія каже, що нас ніде не приймають. А тут і приймають, і моляться з нами у вівтарі.

- Після того як люди дізнавалися, що ви з ПЦУ, вони приходили знову на служби?

- Приходили. Я ж сам родом з Донбасу, їхній земляк, священик, який був у Московському патріархаті, довгий час служив там, пройшов певне переосмислення і катарсіс.

Коли я був ще хлопчиком, пономарем (пономарь — прислужник в храмі — ред.) на Донбасі, я теж засвоїв погляди, які поширювалися тоді через церкву: тріединая Русь, Россия – спаситель, тільки там канонічно правильне православ’я, тільки з Росією разом ми можемо спастися… От все це активно просувалося через УПЦ МП, до якої я належав, це частина моєї біографії, яку я не можу викинути і яка допомагає мені осмислювати сьогодення.

Є колективний росіянин, який складається з Путіна, з патріарха Кирила, з тих, хто взяв зброю, хто порушив заповіді Божі, незаконно прийшов у нашу країну зі зброєю, вбиває наших людей, чинить геноцид… А все це покриває, благословляє на це Московський патріархат. Митрополит Онуфрій на початку вторгнення дав оцінку війні, що це - гріх Каїна. Я так розумію його слова, що це є каїнова церква, бо заохочує каїнів гріх. То що, саме заповідями каїновими послуговується Російська православна церква? То як можна розділяти з ними Євхаристійну чашу?

КАНОНІЧНІСТЬ НЕ СУМІСНА З ВБИВСТВОМ

- В УПЦ МП кажуть, що вони вже не МП, мовляв, ми в Феофанії провели собор, відділилися на основі грамоти попереднього патріарха 1990 року? Хоча там, у тій грамоті залишається залежність від Москви

- Абсолютно вірно. Але як це посилатися на грамоту патріарха московського в принципі? Як можна спиратися на грамоту тих, хто є вбивцями?

- Багато років вони переконували нас, що автокефалія можлива лише як подарунок від Москви, по-іншому неможливо. Але сьогодні можна запитати: для чого вам автокефалія в подарунок від Каїна, так?

- Звісно. На мою думку, знаком того, що Українська православна церква Московського патріархату з народом, стала б відмова від цієї грамоти. Хай Москва буде казати, що ви не канонічні, неправильні, «уходите в розкол» і т.п. Але що краще чути від Московського патріархату, що ти розкольник чи усвідомлювати, що ти є частина каїнової церкви, яка чинить каїновий гріх, благословляє геноцид українців? Моспатріархат завжди казав, що гріх розколу не змивається кров’ю. Але кров українців вже на руках Московського патріархату і мати спілкування з ними сьогодні в будь-якій формі це лише вимазатися в цю кров.

- Вони бояться того, що доведеться казати людям: вибачте, ми були неправі, що ПЦУ це не розкольники, вони бояться, що їм люди цього не пробачать.

- Шановні, люди зрадіють, що ви на одному фронті будете з ЗСУ, а на духовному фронті - разом з ПЦУ захищати духовні інтереси, берегти православну віру від «політичного православ’я», від спотворення, яке приніс «руській мір» на нашу землю.

Чого ж ви не йдете і не позбавляєтеся зв’язку із тими каїнами, з якими маєте спілкування і на законність яких посилаєтеся? Вони кажуть про канонічність, а хіба ж канонічність сумісна з кров’ю українців? Представники УПЦ, які вважають, що їхня канонічність в посиланні на ту грамоту, то вибачте, ця грамота вже втратила будь-який сенс після Бучі, після Гостомеля, після Бородянки, після Маріуполя, після Дніпра… Як церква, що благословляє геноцид українців може казати, що з нами благодать Святого Духа?

- Мені розповідала знайома вірянка: одного разу я прокинулася зранку і зрозуміла, що в храм МП просто не зможу зайти.

- Це природньо для віруючої людини. Тому що канони вчать нас не вбивати, а любити. Що це за канон церковний, якщо він не побудований на Христі і любові Божій, на милосерді – а фактично на зброї, яка не лікує, а вбиває. Канони – це інструмент жертовності, а не покарання.

- Отче, ви розповідали мені це у 2014-му році, ще будучи у Моспатріархаті: на парафії, де впроваджувався «русский мир», в АТО загинув хлопець, а його мама - зазнала загального осуду: твій син, мовляв, вбивав на Донбасі наших братів із росії. І ви тоді були пастором і «психотерапевтом» цієї жінки…

- Так, тоді я їй повторював: ваш син для мене є героєм. Він пішов захищати нашу країну, наш народ, наших дітей, наш дім. По суті, він став і на захист християнських цінностей.

- Ця жінка перейшла в ПЦУ?

- Наскільки я знаю, вона підтримує нас, ми з нею часом десь перетинаємося на вулиці, обіймаємося. Я не уточнював чи перейшла вона в ПЦУ. Але до нас в наш храм ПЦУ прийшло дуже багато людей з Моспатріархату, від яких я цього абсолютно не очікував. Це люди з храмів МП, які були і є російськомовні і деякі з них родом зі східних областей - з Донеччини, з Луганщини.

- Що б ви сказали простим священникам Моспатріархату?

- Шановні брати у Христі, згадаймо, хто приніс світло Христової віри, охрестив народ Київської Руси, хто століттями опікувався православʼям в Україні і завдяки чиїм рішенням ми позбулися тимчасового московського духовного ярма та отримали визнану канонічну помісну автокефальну Православну Церкву України, яка є духовним щитом нашого народу і ЗСУ. Зніміть зі своєї душі тягар кремлівської пропаганди щодо рішень Константинопольської Матері Церкви,Томосу і ПЦУ та послідуйте цим рішенням. Подивіться на своїх братів і сестер у Христі з ПЦУ не через російський кремлівський приціл розуміння і тлумачення соборних канонів і правил життя Церкви, а через безкінечну любов, милосердя і ласку Божу, яка здатна нас об'єднати у Христі навколо Київського Престолу і подолати всі розбіжності і суперечки.

Бути з Православною Церквою України, це бути частиною Єдиної Соборної Апостольської Христової Церкви, на стороні України та її народу. Наша церква відкрита для всіх.

Лана Самохвалова, Київ