Як російські журналісти виносять для себе вигоду з війни в Україні

Тут буде довгий пост про те, як я сьогодні слухала промову нобелівського лауреата Дмітрія Муратова. І дуже, дуже розізлилася. І хочу її тут проаналізувати для вас.

Ця промова була виголошена на початку конференції Trust, організованої Reuters, де в залі сиділо близько 500 людей, і Муратов виступав одразу ж після СЕО, і промова його мала статус key note.

Я буду його цитувати (я записувала) і коментувати по ходу.

Ось початок спіча:

"Я не успел подготовиться, как следует, так как очень много процессов происходит в России и вокруг нее".

- Розумієте? "В России и вокруг нее". Росієцентричне мислення, як воно є - головна тут Росія, але в той же час не будемо заглиблюватись, що ж там таке відбувається довкола неї, і не будемо уточнювати, хто ж це все робить.

"Людей погнали на фронт"

- хто погнав? Яких людей? Уж нє тєх лі, хто в масі своїй радів, коли путінська армія 24 лютого вторглася в Україну? Уж нє тєх лі людей, які масово радіють в Телеграмі, коли бачать новини про нові бомбарджування і жертви?

"Тот ад, который можно называть специальной военной операцией"

- браво, Нобелівський лауреате, браво. Якщо оперувати путінським словником - тільки так "независимая пресса" може перемогти кривавий режим. І тільки в дозволених рамках. Так победим.

"Все, что происходит в Европе, напрямую связано с гонениями в России прессы, независимой от государства"

- тут взагалі все прекрасно. Ні слова про те, що в Україні іде кровопролитна війна, щось там аморфне "происходит в Европе", але винні в цьому ті, хто допустили "гонения" на пресу в Росії. Таку незалежну, що всі попередні 8,5 років слухняно називала анексію Криму "присоединением", підтримуваних Росією сепаратистів - "повстанцами", а тепер дивується, що не можна називати війну війною.

А тепер увага:

"Нужно оказать журналистам помощь, они живут вдали от Родины. Они работают для российской аудитории", - сказав Муратов. При згадці про цю аудиторію я згадала фото іранських і російських протестів в Берліні. скільки людей налічує ця аудиторія?

Потім Дмітрій Муратов дістав з кишені редакційне посвідчення, яке виглядало як нове, розгорнув його на камеру і сказав: "У меня в кармане лежит удостоверение Анны Политковской". Я ще сподівалася, що він тут скаже щось про те, хто її убив і якось зв'яже це зі смертями журналістів по всьому світу чи щось таке. Но нєт.

"Нужно создать серьезный международный фонд - совершенно прозрачный, конечно, - чтобы поддержать журналистов в изгнании. Фонд имени Анны Политковской. Чтобы они делали репортажи, расследование, документальные фильмы... Антропологические исследования, если хотите..."

Ось так. Російські опозиційні журналісти, які за минулих 30, 20, та навіть 8 років не спромоглися донести до своєї аудиторії те, що анексувати чужі території (починаючи від Абхазії і Північної Осетії і закінчуючи Кримом) не можна, що це - порушення міжнародного права, малювали Крим як частину Росії на мапах, а потім виїхали в Європу, тепер вимагають у заходу фінансової підтримки. І я думаю, їм її дадуть, бо ж треба підтримувати "независимую прессу".

Муратов ще згадував ув'язненого в Росії журналіста Івана Сафронова. А я згадала, як на міжнародній конференції журналістів-розслідувачів я модерувала сесію, де були і російські, і білоруські журналісти, що залишили свої країни черезх політчні переслідування, і там ішлося про більш ніж 30 журналістів, ув'язнених в Білорусі. Я згадала минулорічний Львівський медіафорум, де був цілий білоруський потік, і як всі ці журналісти вибігли після промови Франака вячорки в кулуари і плакали, бо вони виїхали в Польщу чи Литву, а їхні колеги сиділи в тюрмі. Хтось знає, чи є десь міжнародний фонд підтримки білоруських журналістів? Ні, я знаю, які міжнародні організації їх підтримують, але це - окремі грантові програми, але отак, щоб фонд, імені якогось визначного журналіста, щоб конкретно і тільки для них?

Муратов сказав, що російські журналісти зараз "вдали от родины". Але вони виїхали, скоріш за все, сплановано і комфортно, а не так, як виїжджали українці під бомбардуваннями і обстрілами. Я пишу ці рядки теж "вдали от родины", але мені ще дуже пощастило - будучи під "гуманітарним захистом", я маю роботу. А скільки українських журналістів її втратили навіть у своїй країні? Скільки пішли на фронт? Скільки українських журналісток виїхало за кордон з дітьми і не має роботи, живучи життям біженців - у спонсорів, на соцвиплати? Не маючи за кордоном права на професію, просто тому, що так склалися обставини? Де фонд підтримки українських журналістів? Хтось із нас, українців, колись про це просив? (Так, я знаю, що є організації, які займаються релокейтом і підтримкою медіа і журналістів, але це, знов-таки, грантові проекти, на які треба подаватися і які колись закінчаться. А отак, щоб прямо окремий фонд для українських журналістів, які не просто "вдали от родины", а ще й безробітні, біженці чи переселенці?).

Ах да, слово "Україна" прозвучало один раз - в пасажі "если Украина будет продолжать сражаться за присоединенные в ходе этого референдума Херсонскую и Запорожскую области". Саме "присоединенные", не "аннексированные", і просто "референдума". Не "нелегального", не "незаконного", а просто "этого".

Підсумовуючи все написане:

- все, про що був цей виступ - це підтримка російських журналістів

- термінологія виступу - така, як дозволено режимом (хоча це не була публікація в Росії). Чи можна це тоді вважати опозиційною журналістикою? (у "новой газеты" є сайт "Новая газета. Европа", вже там точно можна називати речі своїми іменами - то чому в спічі не можна?)

- наша боротьба - тільки наша (так, з матеріальною підтримкою союзників, але тільки наша)

- дивіденди (так, виявляється, від війни теж бувають дивіденди) - того, хто перший встав і голосніше поскаржився. Сьогодні це виявився Дмітрій Муратов, а завтра - це можуть бути ті російські журналісти, які хочуть жити в Європі і робити "антропологические исследования, если хотите".

- європейцям дуже важливо підтримувати всіх, хто типу бореться з режимами (додумайте самі). можете не сумніватися, що кілька наступних спікерів найвищого міжнародного рівня назвали Дмітрія і його спіч "great".

Я знаю особисто багато російських журналістів, дійсно хороших, моїх колишніх колег. Тих, хто зараз за кордоном теж. Але в мене все одно не вміщається в голові, що громадяни країни-агресора мімікрують під жертв війни, яку і розпочала їхня країна. Щось тут неправильно.

(Окремо хочу сказати, що є росіяни, які дійсно допомагають українцям, і допомагали або хотіли допомогти мені теж, але вони роблять це тихо, щиро, не афішуючи, не корчать із себе жертв режиму і не просять створити фонд і підтримувати їх фінансово).

Мені прийшли в голову рядки Шевченка "а на Січі мудрий німець картопельку садить". Наша війна - це наша Січ, а хто яку з неї винесе "картопельку" - та всі, кому не лінь. Такі діла.

Ніна Кур'ята 

Fb