Вибору нема: тільки удар відплати

Кілька років тому я пережив ракетну атаку в місті Ашдоді на півдні Ізраїлю

Уже років тридцять, усі нові квартири в Ізраїлі обов’язково будуються з індивідуальним бомбосховищем, кімнатою з підсиленими стінами і з можливістю герметичного закривання. На івриті це називається «мамат». Але будинок, в якому ми знаходилися, був побудований раніше введення цієї норми, і тому там діє інше правило.

Щойно завиє сигнал тривоги, всі мають вийти з квартири на сходову клітину і спуститися на півповерху нижче. Ми вийшли. З інших квартир також повиходили люди – ззовні, всі були підкреслено спокійні, навіть діти не пустували - звикли. Потім почулися дві «бавовни» - незрозуміло було, чи то влучення терористичних «касамів», чи спрацював протиракетний «Залізний купол».

Ще за хвилину прозвучав відбій і нам запропонували повернутися до квартири. І всі сусіди теж розійшлися по своїх домівках, зберігаючи якийсь дивний для нас, приїжджих, підкреслений спокій звиклих до усього людей.

Ще за 5-10 хвилин в телевізійних новинах оголосили, що Армія оборони Ізраїлю завдала удару по сектору Газа у відповідь на терористичну атаку. Цілі знищено.

Це я чого згадав сьогодні? А тому що нам треба починати відповідати рашистам! За кожну ракету, яка падає на українські міста треба відповідати! Жодна система ПРО і ППО не дає 100% гарантій. Тільки вчасний і адекватний (в жодному разі не символічний!) удар відплати може не те, щоб зовсім відвернути атаки покидьків, але, принаймні, увести відносини з терористичним утворенням по сусідству в належне йому русло.

Розумію, що фашистська росія це не сектор Газа – не той масштаб, не ті зброя та можливості. Але є спільне - абсолютна ненависть до нас і нелюдськість ворога, який не вибирає цілей і має одну мету – вбити. Тож це уже не просто слова, що Україні треба навчитися жити, як Ізраїль, це – імперативна вимога часу.

І ще. Відповідати! Видається, і наші союзники уже нас зрозуміють. Треба відшукати можливості, щоб жорстко і гарантовано завдавати удари відплати за кожний такий день, який пережила Україна 26 червня 2022 року.

Переможемо.

Сергій Тихий

Fb