Україні потрібне не лише відшкодування екозбитків, а й стратегія відновлення навколишнього середовища

«Україна не буде в змозі виконати свої міжнародні екологічні зобов’язання, зокрема через те, що проєкти та програми, які підтримує міжнародне співтовариство, більшою мірою згорнуті. Лише згадаймо проєкт EBRD Green Cities, до якого ввійшов Маріуполь...»

Екологічні, соціальні та управлінські фонди, або ESG, за останні п’ять років здобули величезну популярність та стали головним трендом, з обіцянками підвищеного прибутку, покращення світу, попередження глобальної зміни клімату, недопущення корупції та навіть війни.

Тому не дивно, що найбільші інвестиційні компанії, прихильники ESG, відчули наслідки війни в Україні на своїх рахунках.

Згідно з даними S&P Capital IQ, інвестори, які придбали облігаційний фонд BlackRock для ринків, що розвиваються, на суму 2,1 мільярда доларів, який відстежує індекс JPMorgan ESG, втратили 4,74% від початку вторгнення в порівнянні з 3,78% втрат для інвесторів у традиційному фонді для ринків, що розвиваються.

Суверенні оцінки ESG не вимірюють, наскільки стійкими є країни. Вимірювання стійкості країни в більшій мірі залежить від її багатства та кореляції викидів вуглекислого газу на душу населення, так принаймні оцінюють більшість рейтингових агенцій.  Етичні критерії наразі є побажанням, а ніж норма вибору.

То ж хто в Україні обраховує, що криється за кожним критерієм стійкості в умовах війни?

Пропоную розглянути екологічний критерій, оскільки він найбільший, можливо, навіть найкритичніший за своїм об’ємом, та найбільш невизначений. На сьогодні не існує жодної єдиної світової чи української визначеної методології розрахунку впливу на навколишнє середовища у воєнний та післявоєнні періоди. Адже жодна війна на одній території не має кордонів впливу на глобальну екосистему. 

Вплив воєн на навколишнє середовище починається задовго до них. Побудова та утримання військових сил споживає величезну кількість ресурсів. Військові транспортні засоби, літаки, судна, будівлі та інфраструктура потребують енергії, а це в першу чергу колосальні викиди CO2.

Можливо на наступному кліматичному саміті варто включити в порядок денний влив війни на глобальну політику зміни клімату та скоригувати критерії оцінки Національно-визначеного внеску до Паризької угоди.

Крім цього, військові також потребують великих територій землі та моря, чи то для баз і об’єктів, чи для випробувань та навчання. Вважається, що військові землі займають від 1 до 6% глобальної поверхні суші. Військова підготовка та навчання створює викиди, руйнує ландшафти, наземні та морські середовища проживання, а також створює хімічне та шумове забруднення від використання зброї, літаків та транспортних засобів.

Найбільший вплив на соціально-екологічне середовище відбувається протягом військових дій, і що найголовніше він дуже різний.

Так, наприклад, деякі міжнародні збройні конфлікти можуть бути короткими, але дуже руйнівними, в той час як громадянські війни можуть тривати десятиліттями, але з низькою інтенсивністю.

В Україні спостерігаємо високу інтенсивність військових дій, як наслідок споживається величезна кількість палива, що призводить до масових викидів CO2 і сприяє зміні клімату. Масштабні переміщення транспортних засобів та постійні вибухи, бомбардування призводять до широкого фізичного пошкодження чутливих ландшафтів і біорізноманіття.

Використання вибухової зброї спричиняє викиди в атмосферу, забруднення води, повітря, землі, втрати біорізноманіття, утворення пожеж, підпалів тощо.

А тепер ще до цього включимо вплив через пошкодженням легкої промисловості та екологічно чутливої інфраструктури, наприклад водоочисних споруд, дамб. Втрата постачання енергії може мати негативні наслідки у вигляді ланцюгової реакції на роботу критичної інфраструктури і знову ж таки як результат на довкілля. Так, напади на промислові, нафтові або енергетичні об’єкти, їхнє ненавмисне пошкодження чи руйнування можуть використовуються як знаряддя війни, для забруднення великих територій і поширення терору.

Сьогодні ми також спостерігаємо активну стратегію руйнування сільськогосподарської інфраструктури, адже подібні тактики загрожують продовольчій безпеці не лише Україні, а й країнам-партнерам. Ненавмисні чи навмисні масштабні інциденти забруднення можуть призвести до транскордонного впливу забруднення повітря, водоносних горизонтів та моря, що в кінцевому результаті матимуть вплив на глобальний клімат.

Критичної уваги потребує хімічна зброя, токсичні та радіоактивні компоненти зброї, що використовуються, або залишаються на полі бою. Запалювальна зброя, така як білий фосфор, не тільки токсична, але також може спричинити пожежі на великій території.

Це далеко не весь перелік впливів на довкілля, адже війна впливає і на вирубку лісів, зокрема, йдеться про надмірне збільшення вирубки на військові потреби, та можливе несанкціоноване вивезення деревини окупантами, як раніше повідомлялось в ГУР Міноборони. Це стосується і видобутку природних ресурсів, особливо при спрощеній дозвільній системі в військовий період.

Окремої уваги потребує управління відходами, в тому числі небезпечними. Адже протягом війни кількість відходів збільшилася в рази: це пошкоджені інфраструктурні об'єкти, будинки, різні споруди тощо, а можливості переробки чи то утилізації обмежені.

В той час залишається важковимірним питанням переміщення людей та відповідний вплив внаслідок раптового ущільнення кількості населення на одній території та збільшення навантаження на екосистему.

Полегшення ситуації не очікується в післявоєнний період, адже зброя та військова техніка, що використовуються під час війни, також залишають екологічний спадок. Шкода довкіллю після війни, як правило, не закінчується чисто мирною угодою і припиненням вогню. Наземні міни, касетні боєприпаси та інші вибухонебезпечні пережитки війни можуть обмежити доступ до сільськогосподарських угідь і забруднювати грунти та водні джерела металами та токсичними енергетичними матеріалами.

Безперечним залишається той факт, що на сьогодні не існує жодної єдиної світової чи української визначеної методології розрахунку впливу на навколишнє середовища у воєнний та післявоєнні періоди. Тому вже зараз необхідно розробити методологію, згідно з якою Україна не лише отримає відшкодування екологічних збитків, а й матиме стратегію відновлення навколишнього середовища.

Присутність збройних сил може поширитися на поствоєнну фазу. Передача чи вивільнення територій, що знаходилися під окупацією, пов'язані з проблемами екологічного забруднення в усіх його проявах. Збиток, який війна завдає екологічному врядуванню, може мати наслідки для захисту навколишнього середовища протягом багатьох років.

Особливо, коли увага до екологічних проблем серед конкуруючих соціальних та економічних пріоритетів, зазвичай, другорядна. Найочікуваніше, що країна не буде в змозі виконати свої міжнародні екологічні зобов’язання, зокрема через те, що проєкти та програми, які підтримує міжнародне співтовариство, в більшій мірі згорнуті. Лише згадаймо проєкт EBRD Green Cities, до якого ввійшов Маріуполь.

Мета проєкту EBRD Green Cities - побудувати краще та більш стійке майбутнє для міст та їхніх мешканців. Програма націлена на вирішення екологічних проблем міст та спрямування стійких інвестицій на інфраструктуру та розвиток потенціалу. Серед міст (Хмельницький, Кривий Ріг, Дніпро, Харків, Львів, Київ та Маріуполь).

Схожий проєкт і в IFC Smart City Запоріжжя.

Міжнародна напруженість, що зумовлена геополітичними змінами, паралізує міжнародну спільноту у прийнятті рішень, що є критичні для нашої держави, в тому числі її стійкому розвитку. Воєнні впливи на навколишнє та соціальне середовище можна розглянути як стійкий розвиток у зворотному напрямку, що відкидають країну на роки назад. Не лише через нові пошкодження, а й у розвитку, який би відбувся, якби не було б війни. Але перед нами відкривається нова велика можливість у встановленні своєї історії демократії та свобод, що уже надихнула увесь світ.

Аліна Соколенко,
голова Асоціації експертів зі сталого розвитку