Росія байдужа до рішень ООН, і в цьому проблема

Відсторонення росії від Ради ООН з прав людини – що це означає?

На практиці це означає дуже мало і лише трохи більше в теорії. 93 держави проголосували за припинення, 24 проти і 57 утрималися. Це було голосування, яке відображало власний досвід кожної держави щодо прав людини. Зі світлинами з війни в Україні росія є найбільш кричущим порушником. Але голосування виражає набагато більше, ніж просто прийняте рішення. Одразу після голосування росія оголосила свій вихід з Ради ЛП ООН. Мета тут полягала в тому, щоб показати, що росія байдужа до рішення ООН, і саме в цьому проблема. Якби Путіну чи Лаврову ввели сироватку правди, обидва б зі сміхом визнали, що їм наплювати на права людини. Сироватка правди викликала б подібну відповідь у лідера Російської православної церкви.

Окрім того факту, що росія ніколи не повинна була бути членом РЛП ООН, найбільш тривожною реальністю був підрахунок голосів. Вісімдесят одна країна визнала, що у них є свої серйозні проблеми з правами людини. Мабуть, найбільша несподіванка полягає в тому, що сюрпризів не було. Держави голосували згідно зі своїми планами, щоб їх не викрили.

Проте сьогоднішні новини стосуються виключно росії, бо вона унікальна. Жоден з інших порушників не виходить за межі міжнародно визнаних кордонів, не порушує територіальну цілісність, відверто вчиняє військові злочини на чужих суверенних землях і неодноразово заявляє про свій намір вчинити геноцид за межами своїх кордонів.

Найгострішою проблемою міжнародного права є відсутність правозастосування. Навіть Міжнародний кримінальний суд ООН дуже неповноцінний з точки зору юрисдикції та правозастосування, що виключає запобіжні засоби правового захисту та довгострокові. Цей суд взяв на себе завдання розслідування військових злочинів росії в Україні. Це довгий процес. Тим часом росія продовжить свої злочини. Немає механізму запобіжної судової заборони, і хто б її застосував. В міжчасі відбуваються людські дива.

Саме тут міжнародні інституції мають шукати актуальності. Відбувається геноцид міжнародного порядку, і законослухняне світове співтовариство безсиле зупинити його у правовий спосіб. Суть саме в цьому. Світове співтовариство не безсиле. Воно не бажає зупинити. Це головна відмінність. Жодна країна не повинна бути в змозі контролювати земну кулю, але міжнародне співтовариство, що діє через більшість, повинно мати можливість це робити.

Чи був би такий оборонний альянс, як НАТО, що складається з тридцяти членів, належним правозастосовним механізмом? Представники НАТО продовжують загикуватися щодо положення статті 5. Проте є преамбула до статуту НАТО, яка стосується безпеки в Північній Атлантиці. Стаття 5 – це просто зручність для тих, хто не хоче діяти.

Люди за своєю суттю егоїсти. Так само нації та держави. Якщо припустити повну відсутність морального елемента, все ж є достатньо підстав вважати, що росіяни, якщо вдасться вбивати в Україні, перейдуть на нові пасовища. Словесної симпатії та осуду просто недостатньо. Відсторонення росії від роботи РЛП ООН не запобігає воєнним злочинам чи геноциду. Це також не зупиняє подальшу агресію.

Потрібні нові, хоча й тимчасові, міжнародні зусилля ad hoc, коаліція бажаючих членів НАТО та/або ООН, які готові піти в Україну лише для припинення військових злочинів і геноциду. Про інше, як показали, подбають українські військові. Зусилля України мають підтримати міжнародне співтовариство. Україна очолюватиме зусилля. Світ тільки має допомагати.

Мова йде не тільки про Путіна і очікування внутрішньої зміни режиму в росії. росія зробила Путіна, не навпаки. Так, це темна душа Росії, яка розвинула цього злочинця. Путін по-своєму є гідним наступником Івана Грозного, Петра I, Катерини II, Володимира Леніна та Йосипа Сталіна. Путін, Лавров, Кирило – це одне сукно. Не дуріть себе.

Для Путіна і Кирила загиблі – це лише статистика. Їхні ж солдати – це просто гарматне м'ясо. Російські матері загартовані російським імперіалізмом та агресією. У цій війні загинуло близько 20 тисяч російських солдатів. Чи багато російських матерів на вулицях Москви або Санкт-Петербурга?

Добро не може перемогти зло, якщо добро проявляється лише за допомогою співчутливих слів або навіть резолюції ГА ООН чи навіть підтримки оборонної зброї, але без більш значущої діяльності. Навіть найбільш наївні з нас повинні помітити, що в цьому світі багато дуже поганого. Нам потрібно активізуватися.

Як і рак, зло зростає, якщо його не вирізати. Як я розумію нещодавнє голосування на ГА ООН, приблизно 80 держав спостерігають, чи мають ті, котрі голосували «за», моральну рішучість зупинити цього найжахливішого вбивцю. Їхня подальша поведінка та стан світу залежатимуть від нашої поведінки сьогодні.

На практиці це означає дуже мало і лише трохи більше в теорії. 93 держави проголосували за припинення, 24 проти і 57 утрималися. Це було голосування, яке відображало власний досвід кожної держави щодо прав людини. Зі світлинами з війни в Україні росія є найбільш кричущим порушником. Але голосування виражає набагато більше, ніж просто прийняте рішення. Одразу після голосування росія оголосила свій вихід з Ради ЛП ООН. Мета тут полягала в тому, щоб показати, що росія байдужа до рішення ООН, і саме в цьому проблема. Якби Путіну чи Лаврову ввели сироватку правди, обидва б зі сміхом визнали, що їм наплювати на права людини. Сироватка правди викликала б подібну відповідь у лідера Російської православної церкви.

Окрім того факту, що росія ніколи не повинна була бути членом РЛП ООН, найбільш тривожною реальністю був підрахунок голосів. Вісімдесят одна країна визнала, що у них є свої серйозні проблеми з правами людини. Мабуть, найбільша несподіванка полягає в тому, що сюрпризів не було. Держави голосували згідно зі своїми планами, щоб їх не викрили.

Проте сьогоднішні новини стосуються виключно росії, бо вона унікальна. Жоден з інших порушників не виходить за межі міжнародно визнаних кордонів, не порушує територіальну цілісність, відверто вчиняє військові злочини на чужих суверенних землях і неодноразово заявляє про свій намір вчинити геноцид за межами своїх кордонів.

Найгострішою проблемою міжнародного права є відсутність правозастосування. Навіть Міжнародний кримінальний суд ООН дуже неповноцінний з точки зору юрисдикції та правозастосування, що виключає запобіжні засоби правового захисту та довгострокові. Цей суд взяв на себе завдання розслідування військових злочинів росії в Україні. Це довгий процес. Тим часом росія продовжить свої злочини. Немає механізму запобіжної судової заборони, і хто б її застосував. В міжчасі відбуваються людські дива.

Саме тут міжнародні інституції мають шукати актуальності. Відбувається геноцид міжнародного порядку, і законослухняне світове співтовариство безсиле зупинити його у правовий спосіб. Суть саме в цьому. Світове співтовариство не безсиле. Воно не бажає зупинити. Це головна відмінність. Жодна країна не повинна бути в змозі контролювати земну кулю, але міжнародне співтовариство, що діє через більшість, повинно мати можливість це робити.

Чи був би такий оборонний альянс, як НАТО, що складається з тридцяти членів, належним правозастосовним механізмом? Представники НАТО продовжують загикуватися щодо положення статті 5. Проте є преамбула до статуту НАТО, яка стосується безпеки в Північній Атлантиці. Стаття 5 – це просто зручність для тих, хто не хоче діяти.

Люди за своєю суттю егоїсти. Так само нації та держави. Якщо припустити повну відсутність морального елемента, все ж є достатньо підстав вважати, що росіяни, якщо вдасться вбивати в Україні, перейдуть на нові пасовища. Словесної симпатії та осуду просто недостатньо. Відсторонення росії від роботи РЛП ООН не запобігає воєнним злочинам чи геноциду. Це також не зупиняє подальшу агресію.

Потрібні нові, хоча й тимчасові, міжнародні зусилля ad hoc, коаліція бажаючих членів НАТО та/або ООН, які готові піти в Україну лише для припинення військових злочинів і геноциду. Про інше, як показали, подбають українські військові. Зусилля України мають підтримати міжнародне співтовариство. Україна очолюватиме зусилля. Світ тільки має допомагати.

Мова йде не тільки про Путіна і очікування внутрішньої зміни режиму в росії. росія зробила Путіна, не навпаки. Так, це темна душа Росії, яка розвинула цього злочинця. Путін по-своєму є гідним наступником Івана Грозного, Петра I, Катерини II, Володимира Леніна та Йосипа Сталіна. Путін, Лавров, Кирило – це одне сукно. Не дуріть себе.

Для Путіна і Кирила загиблі – це лише статистика. Їхні ж солдати – це просто гарматне м'ясо. Російські матері загартовані російським імперіалізмом та агресією. У цій війні загинуло близько 20 тисяч російських солдатів. Чи багато російських матерів на вулицях Москви або Санкт-Петербурга?

Добро не може перемогти зло, якщо добро проявляється лише за допомогою співчутливих слів або навіть резолюції ГА ООН чи навіть підтримки оборонної зброї, але без більш значущої діяльності. Навіть найбільш наївні з нас повинні помітити, що в цьому світі багато дуже поганого. Нам потрібно активізуватися.

Як і рак, зло зростає, якщо його не вирізати. Як я розумію нещодавнє голосування на ГА ООН, приблизно 80 держав спостерігають, чи мають ті, котрі голосували «за», моральну рішучість зупинити цього найжахливішого вбивцю. Їхня подальша поведінка та стан світу залежатимуть від нашої поведінки сьогодні.

На практиці це означає дуже мало і лише трохи більше в теорії. 93 держави проголосували за припинення, 24 проти і 57 утрималися. Це було голосування, яке відображало власний досвід кожної держави щодо прав людини. Зі світлинами з війни в Україні росія є найбільш кричущим порушником. Але голосування виражає набагато більше, ніж просто прийняте рішення. Одразу після голосування росія оголосила свій вихід з Ради ЛП ООН. Мета тут полягала в тому, щоб показати, що росія байдужа до рішення ООН, і саме в цьому проблема. Якби Путіну чи Лаврову ввели сироватку правди, обидва б зі сміхом визнали, що їм наплювати на права людини. Сироватка правди викликала б подібну відповідь у лідера Російської православної церкви.

Окрім того факту, що росія ніколи не повинна була бути членом РЛП ООН, найбільш тривожною реальністю був підрахунок голосів. Вісімдесят одна країна визнала, що у них є свої серйозні проблеми з правами людини. Мабуть, найбільша несподіванка полягає в тому, що сюрпризів не було. Держави голосували згідно зі своїми планами, щоб їх не викрили.

Проте сьогоднішні новини стосуються виключно росії, бо вона унікальна. Жоден з інших порушників не виходить за межі міжнародно визнаних кордонів, не порушує територіальну цілісність, відверто вчиняє військові злочини на чужих суверенних землях і неодноразово заявляє про свій намір вчинити геноцид за межами своїх кордонів.

Найгострішою проблемою міжнародного права є відсутність правозастосування. Навіть Міжнародний кримінальний суд ООН дуже неповноцінний з точки зору юрисдикції та правозастосування, що виключає запобіжні засоби правового захисту та довгострокові. Цей суд взяв на себе завдання розслідування військових злочинів росії в Україні. Це довгий процес. Тим часом росія продовжить свої злочини. Немає механізму запобіжної судової заборони, і хто б її застосував. В міжчасі відбуваються людські дива.

Саме тут міжнародні інституції мають шукати актуальності. Відбувається геноцид міжнародного порядку, і законослухняне світове співтовариство безсиле зупинити його у правовий спосіб. Суть саме в цьому. Світове співтовариство не безсиле. Воно не бажає зупинити. Це головна відмінність. Жодна країна не повинна бути в змозі контролювати земну кулю, але міжнародне співтовариство, що діє через більшість, повинно мати можливість це робити.

Чи був би такий оборонний альянс, як НАТО, що складається з тридцяти членів, належним правозастосовним механізмом? Представники НАТО продовжують загикуватися щодо положення статті 5. Проте є преамбула до статуту НАТО, яка стосується безпеки в Північній Атлантиці. Стаття 5 – це просто зручність для тих, хто не хоче діяти.

Люди за своєю суттю егоїсти. Так само нації та держави. Якщо припустити повну відсутність морального елемента, все ж є достатньо підстав вважати, що росіяни, якщо вдасться вбивати в Україні, перейдуть на нові пасовища. Словесної симпатії та осуду просто недостатньо. Відсторонення росії від роботи РЛП ООН не запобігає воєнним злочинам чи геноциду. Це також не зупиняє подальшу агресію.

Потрібні нові, хоча й тимчасові, міжнародні зусилля ad hoc, коаліція бажаючих членів НАТО та/або ООН, які готові піти в Україну лише для припинення військових злочинів і геноциду. Про інше, як показали, подбають українські військові. Зусилля України мають підтримати міжнародне співтовариство. Україна очолюватиме зусилля. Світ тільки має допомагати.

Мова йде не тільки про Путіна і очікування внутрішньої зміни режиму в росії. росія зробила Путіна, не навпаки. Так, це темна душа Росії, яка розвинула цього злочинця. Путін по-своєму є гідним наступником Івана Грозного, Петра I, Катерини II, Володимира Леніна та Йосипа Сталіна. Путін, Лавров, Кирило – це одне сукно. Не дуріть себе.

Для Путіна і Кирила загиблі – це лише статистика. Їхні ж солдати – це просто гарматне м'ясо. Російські матері загартовані російським імперіалізмом та агресією. У цій війні загинуло близько 20 тисяч російських солдатів. Чи багато російських матерів на вулицях Москви або Санкт-Петербурга?

Добро не може перемогти зло, якщо добро проявляється лише за допомогою співчутливих слів або навіть резолюції ГА ООН чи навіть підтримки оборонної зброї, але без більш значущої діяльності. Навіть найбільш наївні з нас повинні помітити, що в цьому світі багато дуже поганого. Нам потрібно активізуватися.

Як і рак, зло зростає, якщо його не вирізати. Як я розумію нещодавнє голосування на ГА ООН, приблизно 80 держав спостерігають, чи мають ті, котрі голосували «за», моральну рішучість зупинити цього найжахливішого вбивцю. Їхня подальша поведінка та стан світу залежатимуть від нашої поведінки сьогодні.

Аскольд  Лозинський