15 порад про те, як вижити на війні

Давати поради в такий час – справа не надто вдячна, але віримо, що немарна. Ризикнемо дещо нагадати читачеві – і військовому, і цивільному

Хтось колись сказав, що армія – це вовча стежка, якою мусиш пройти, вишкіривши зуби. І залишитися при цьому людиною. Війна ж навіть не стежка, а щось більше – більш небезпечне, темніше і страшніше – те, що ми мусимо всі пройти. А ще війна – це розлюднення, стирання тонкого цивілізаційного шару. Гуманне (більш-менш) ставлення, та й то не завжди, можна очікувати хіба що на початку бойових дій. Потім відбувається швидке скочування в прірву насилля.

Але попри всю цю філософію, нам потрібна Перемога. І ми її здобудемо, подолавши все.

  1. Ворог – це ворог, або неприпустимість пацифізму під час війни

На війні і в полоні виживає не найрозумніший і не найсильніший. Виживає той, хто може пристосуватися. Той, хто швидко вловлює, правильно оцінює нові обставини. Той, у кого швидка реакція, хто здатний ухвалювати швидкі і здебільшого нестандартні рішення.

Варто також пам’ятати, що кожен чужий солдат зі зброєю в руках на твоїй рідній землі, навіть коли він у тебе не стріляє – вбивця. Така його професія – вбивати. Затим його сюди і послали: підкорювати, руйнувати і вбивати. Звісно, хтось сердобольний може сказати, що, мовляв не всі, а є «бідні хлопчики», котрих послали сюди «недрожащей рукой» на смерть, але пацифізм під час війни – річ вкрай небезпечна. Пацифізм можливий тільки після завершення воєнних дій.

  1. Надійність, дорожча за золото

На війні важить не твій вчорашній соціальний статус, а вміння воювати. А ще – вміння добувати їжу, паливо, куриво. Екстремальні умови потребують дещо інших навиків, ніж у мирному житті. Кожен, хто опиняється в зоні бойовий дій, мусить стати «виживальщиком». Та й кращі солдати – не плакатні Рембо, а здебільшого непримітні чоловіки з зашкарублими руками і грубими рисами обличчя. Таких варто триматися. З ними не пропадеш. Надійність на війні – дорожче золота.

А ще тут ти «важиш» рівно стільки, скільки насправді «важиш», а не яким себе уявляєш. Як би цинічно це не лунало – війна – бездоганний проявник і людських чеснот, і людської ницості. Щоправда, надзвичайно дорогий проявник.

  1. Парамедиком під час екстремальної ситуації не станеш

В екстремальній ситуації, під кулями, варто знати наступне: якщо щось відірвало, потрібно вколоти промедол і перетягнути джгутом. Якщо перебило артерію або велику судину, колемо промедол і перетягуємо джгутом до максимуму. Перетягнути потрібно зі всією силою, поки не зможеш закручувати далі, адже зупинити кровотечу зі стегнової артерії вкрай важко. Якщо пробило груди або живіт – знову колемо промедол, затикаємо дірку і перебинтовуємо. За першої можливості поранених потрібно передати лікарям.

До речі, дірку в тілі можна затикати чим завгодно. Підійдуть поліетиленові пакети, зверху перемотані скотчем. Сенс тут у тому, щоб уникнути пневмотораксу. Щоб не потрапило всередину повітря. При пораненні в груди – це найнебезпечніше.

  1. Важливість гігієни і перевага порожнього шлунку

Найгірше на війні (крім постійної загрози смерті) навіть не голод, а холод і антисанітарія. Саме вони призводять до обморожень, нагноєнь, запалень, дизентерії, екземи, стрептодермії. За найменшої можливості варто прати білизну, мити руки, ноги, пах, під пахвами, сушити взуття.

Щодо голоду. На війні варто дотримуватися певної аскези. Наприклад, їсти двічі на день. Порожній шлунок має свої переваги. По-перше, це мінімізує одну з головних побутових проблем на війні – похід «на дальняк». Справляти природні потреби у важкому бронежилеті і з автоматом на колінах – справа не з легких. По-друге, можна нарватися на розтяжку й залишитися без ніг. По-третє, при пораненні в живіт, коли шлунок порожній, буде менший шанс перитоніту. 

  1. Небезпечний алкоголь; цигарки і шкарпетки – валюта війни

Алкоголь на війні – абсолютне табу. Якщо починається пиятика – йди звідти геть і подалі. До добра це не призведе.

Цигарки, сірники, шкарпетки, солярка і горілка – головна валюта війни. Навіть якщо не куриш, припаси декілька пачок цигарок. Вони – твій неоціненний скарб; можуть згодитися.

Варто мати також газети – підкладена на устілку газета непогано гріє ноги. Гігієнічні прокладки вбирають вологу. Варто також мати якийсь крем. Він може врятувати від екземи. Також бережіть ноги. Правильне взуття на війні так само надзвичайно важливе, як і під час довгого пішого паломництва. Хто з цим зіштовхнувся – той знає. Банальні потертості можуть вивести зі строю, а через мозолі можна почуватися майже інвалідом.

І ще. Порада містянам. Запасатися варто горіхами, насінням, сухофруктами: родзинками, чорносливом, курагою, фініками тощо. Всім тим, що можна покласти в кишеню, що можна пожувати в бомбосховищі. Звісно, добре, коли є гречка і макарони, але їх потрібно десь і на чомусь ще зварити. Коли ж немає ні газу, ні електрики, ні води – це стає вельми проблематично.

  1. Дещо про воду

З відра снігу можна отримати казанок води. Весь дистилят – сніг, дощ – потрібно підсолювати. Інакше неможливо напитися. Мучитиме спрага. Якщо немає солі – кинь дрібку золи. Але найкращим варіантом буде прокип’ячена вода. З річки, болота, калюжі. Воду можна знезаражувати будь-якою побутовою хімією, до складу якої входить хлор. Будь-який відбілювач (наприклад «Доместос»). Варто додати трохи відбілювача у воду (головне не переборщити, бо не зможеш пити), а потім дати відстоятися воді години чотири. А загалом, коли чистої води немає, а ти не пив декілька діб, то питимеш навіть із калюжі. Навіть із жабами. І нічого тобі з того не буде.

  1. Небезпека апатії

Апатія – це перший крок до смерті. Коли занурюєшся в свій уявний світ, у минуле, тоді перестаєш адекватно реагувати на обставини, які змінюються. Як казали колись в ГУЛАГу – «пливеш». Апатія так само небезпечна як і страх. Тоді можеш припуститися фатальної помилки. Тож чистити зуби (двічі на день!), а чоловікам ще й голитися – обов’язкове правило. Так само, коли є змога, потрібно намагатися жити звичним життям. Рутина в цій ситуації рятує. 

  1. Встановити контакт і не істерити

Війна – це підвищений рівень агресії. В критичній ситуації важливо зрозуміти, до кого ти потрапив. Зрозуміти рівень агресивності тих, хто тебе зупинив. Ступінь їхньої «накрученості». Встановити психологічний контакт. Якщо будеш істерити, можуть одразу вбити. Найліпший варіант – «вмикати дурника», прикинутися юродивим. Плести що завгодно. Головне, щоб не вбили перші 10 хвилин. Після цього шанси залишитися живим вже вищі.

  1. В полоні. Важливість перших хвилин

Як ти себе поставиш у перші хвилини, так з тобою і поводитимуться. «Бикувати» і показувати, що ти крутий з порогу не варто. І взагалі – не варто. В цьому випадку тебе досить швидко поставлять на місце. Нікого не цікавить ким ти був і що ти мав. Хизуватися – будь-чим – не варто. Кажеш, що ти крутий чувак? Що в тебе круті знайомства і класні тачки? Ok, давай ділися. Тебе можуть використати, ти можеш стати розмінною монетою. Після того, як отримаєш прикладом по голові і скотишся щаблями соціальної драбини на самісіньке дно, тоді зрозумієш, що з тобою щось не так. Дехто подібного падіння не витримує. Ламається.

  1. Питання гідності

Не варто повзати в ногах. Принижуватися. Благати. Її – гідність – потрібно намагатися зберігати до останнього. Скільки вистачить сил. Цю твердість – крицю душі – поважають навіть вороги. Але тут потрібно не перегнути палицю і не почати «качати права». Можеш отримати прикладом по голові або автоматну чергу. Пам’ятай: влада в тих, у кого зброя. Саме від цих людей залежить твоє життя.

В камері потрібно вміти дати відсіч і постояти за себе. Варто більше мовчати і слухати інших. Особливо спочатку, щоб оцінити ситуацію. Запитають – відповідай. Ні – мовчи. Спостерігай, що роблять інші, і роби те ж саме. Коли зрозумієш, що до чого і хто є хто, тоді можна буде трохи розслабитися. Будь-який замкнений простір де знаходиться чимало людей – це трішечки театр. Тут важлива атрибутика. За тобою теж пильно спостерігатимуть. Як тримаєшся, як і що говориш. Потрібно намагатися зрозуміти, що тут припустимо, а що ні.

  1. Як поводитися, коли бють

Коли почнуть бити, намагайся максимально закритися руками і колінами. Особливо бережи голову. Не варто давитися прямо в очі. В жодному разі не намагайся відповісти ударом на удар. Зіщулься. Виконуй усі вимоги, але, знову ж таки, не принижуйся. Грабуватимуть – віддай мовчки усе. Ліпше залишитися без чогось матеріального, ніж із простреленими ногами.

Коли б’ють, навіть дуже сильно, то, радше за все, не мають намір убити. Але удари по внутрішнім органам вкрай небезпечні. Зламаний ніс і вибиті зуби це набагато краще, ніж розірвана селезінка. При сильному ударі по печінці не встоїш. Саме тому потрібно скручуватися в клубок, закриватися руками і колінами.

  1. Чи можна зламатися під час полону і чи смертельно це?

Так. Зламати можна практично кожного. Незламних майже не буває. Хіба що, хтось ламається одразу, а хтось – упродовж певного часу. Тортури, а там де війна вони річ майже неминуча, ламають і найстійкіших. Звісно, поодинокі випадки трапляються. Однак ми з вами до цих непохитних олов’яних солдатиків не належимо. І не сумнівайтеся. Це поки ти в безпеці, то можеш просторікувати на тему героїзму і незламності. А коли лежиш у власній кривавій юшці на голому цементі – тоді не до героїзму. Тож, скоріше за все, рано чи пізно, вони виб’ють з тебе те, що хочуть. Питання лише в тому, в якому стані ти на ту мить перебуватимеш.

Втім, не варто ставити одразу на комусь клеймо «зрадника». Зрадники – це ті, хто не нюхав пороху, хто втік за день до війни за порєбрік, а тепер сидить і по-шакалячи підвиває звідти.

  1. Намагайтеся не боятися

Ще одна порада. Можливо, трохи наївна. Не бійся. Принаймні спробуй. Навіть коли дуже страшно, жени страх. Не допускай, щоб він заволодів тобою. Страх паралізує волю, ламає, позбавляє здатності адекватно оцінювати обставини, а отже, ухвалювати правильні рішення. Також пам’ятай про те, що він передається. Навіть, якщо ти боїшся, не показуй цього іншим, особливо дітям. Страх заразний, тож уникай людей, які вражені ним. Страх породжує паніку. А паніка – це щось на зразок епідемії.

  1. Не чекай до останнього

І ще. Можливо, запізніла для когось порада. Як тільки в місці де ти живеш, заварюється якась каша, починають лунати перші постріли, або до того йде, – кидай усе, хапай найрідніших і тікай звідти подалі. В умовах війни сподіватися, що все ось-ось закінчиться і дивовижним чином вирішиться – це те саме, як вірити в Карлсона, що живе на даху. Дива не буде. Події останнього часу нас у цьому переконують. Мирне населення стає заручником і фактично приречене на величезні страждання і повільну смерть під бомбами і руїнами в оточених містах. Звісно, стати біженцем, особливо коли в тебе немає хоча б мінімальної фінансової подушки – не найкомфортніший варіант. Але втратити найцінніше – власне життя і життя ближніх у сподіванні, що «якось воно минеться», майже злочин. Кому було гірше? Тим, хто стояв у багатоденних корках на західному кордоні у перші дні війни чи тим, хто під кулями і вибухами вибирався нещодавно з Ірпеня, Бучі та інших населених пунктів? Відповідь очевидна.

  1. Я – не жертва, ми – не жертви!

Ok! Нехай «усе пропало», але: «доживемо до завтра і почнемо все спочатку». «Очі бояться, а руки роблять». Пасивність убиває. Потрібно щось робити і потрібно не мовчати. Потрібно кричати на увесь світ про те, що на тебе напали! Коли мовчиш, тоді не варто сподіватися почути відповідь. Потрібно намагатися триматися на плаву до останнього. Підтримувати своїх, підтримувати тих, хто поряд. Не побиватися передчасно. Найголовніше: дія витісняє страх і дає відчуття суб’єктності. Ти вже не об’єкт, не жертва. Ми всі – не жертви. Ми – громадяни незалежної суверенної держави, які борються, долають і перемагають ворога.

Марко Назаренко, Київ