15 лютого – це день нашої перемоги. Проміжної поки що

Порядок денний змінюється блискавично, по кілька разів на день. Що уже можна констатувати?

Схоже, 15 лютого з дня пророкованої рашистської атаки на Київ буквально на очах перетворюється на День нашої перемоги. Проміжної, звісно, до повної Перемоги ще далеко.

Зранку Держдеп заявив, що не буде вести переговори «про безпеку» без деескалації на україно-російському кордоні. А уже вдень російське МО де-факто відповіло, що відводить підрозділи Західного і Південного округів «у місця постійної дислокації».

Одночасно опубліковано традиційно туманну статтю кремлівського «запевалы» и «подпевалы» Суркова, в якій жодного разу Україну не названо, лише можна зробити висновок, що Росію через 100 з лишком років знову загнано в рамки «похабного» Брестського миру 1918 року, звідки вона тепер вибиратиметься, за традицією, спираючись на свої «геополітичні умови», тобто на циклопічні розміри. Що тут відповісти? Лише це: вдруге не вийде, Сурков!

Порядок денний змінюється блискавично, по кілька разів на день. Що уже можна констатувати? Потужна інформаційна спецоперація Заходу призвела до розгрому Раші в «Сталінградський битві-2» гібридної світової війни.

Тепер – переговори щодо «гарантій безпеки». І для них Захід з Україною мали б сформулювати кілька попередніх умов.

1. Російський ультиматум НАТО від 17 грудня 2021 року не є об’єктом перемовин, тобто взагалі не обговорюється.

2. Україна бере участь у переговорах в якості рівноправної сторони, бо це її безпека під загрозою, її території окуповано.

Так, існує висока ймовірність, що тепер Шульци-Макрони будуть намагатися примусити Україну до «мінської змови» у московській інтерпретації. Мовляв, миру без взаємних поступок не буває.

Але ж хіба ми не знаємо, як цього не допустити?

Слава Україні!

Сергій Тихий
FB