Польща була першою країною світу, яка 2 грудня 1991 року за результатами всеукраїнського референдуму визнала незалежність України.

У кулуарах варшавської конференції «Незалежність, Суверенітет, Інтеграція: Україна через 35 років», яка відбулася у Варшаві, прем’єр- міністр Польщі у 1991 році Ян Кшиштоф Бєлецький поділився з Укрінформом спогадами про дії польської влади щодо визнання незалежності України. У розмові він також висловив думки про сучасні українсько-польські відносини і ставлення до Росії тоді й зараз.

АБСОЛЮТНИМ ОБОВ'ЯЗКОМ ПОЛЬЩІ БУЛО ВИЗНАТИ ВОЛЮ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ, ЯКИЙ ПРОГОЛОСИВ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

- Пане Бєлецький, 35 років тому, коли Польща першою у світі визнала незалежність України, ви були прем’єр-міністром країни. Наскільки важливим тоді було для поляків першими визнати незалежність України?

- Це було дуже важливо, і це узгоджувалося з мисленням «Солідарності» ще з часів першої революції «Солідарності», перерваної воєнним станом, який комуністи ввели у Польщі у 1981 році. Тож із 1981 року ми думали про свободу. Тільки ми ніколи не вірили, що це станеться так швидко – спочатку для Польщі, а потім і для України.

- Коли ви згадуєте ті дні, чи було вирішальним, щоби Польща випередила у визнанні України незалежною державою, наприклад, Канаду чи Литву?

- По-перше, я пообіцяв це тогочасному голові Верховної Ради УРСР Леоніду Кравчуку. Ми були з ним на Всесвітньому економічному форумі в Давосі (у січні 1991 року, – ред.), і він раптом висловив бажання зустрітися зі мною того дня ввечері. Там він несподівано для мене поставив саме це питання – про можливість визнання Польщею незалежності України. Тоді я сказав, що для нас це важливо, і якщо для цього будуть підстави, то ми постараємося зробити це якнайшвидше.

А потім, уже в грудні, ми були дуже пильними, бо, зрештою, це було питанням швидкості дій. Якщо не помиляюся, процедура була такою: заступник міністра закордонних справ мав надіслати ноту, якою інформувалося про рішення уряду в цій справі. Ми всі тоді були напоготові. Це були вихідні, інші країни, певно, відпочивали, а ми діяли одразу.

- Хто у вашому оточенні був найбільш проактивним, щоби Польща стала першою з визнанням України незалежною країною?

- МЗС країни в цьому питанні завжди є ключовою інституцією. Тоді це схвалював тогочасний міністр Кшиштоф Скубішевський, а виконував – його заступник Єжи Макарчик.

- Чи побоювалися ви тоді якоїсь реакції з боку Москви на швидке визнання незалежності України?

- Ні. По-перше, ми тоді вже мали досвід із Литвою, де росіяни спершу спробували силовими методами заблокувати рух Вільнюса до незалежності, але зрештою відступили.

Тож це старий, але актуальний урок для нас: з Росією не можна розмовляти м'яко й благально, бо вона ні на що не погодиться, а потрібно просто робити своє.

По-друге, такою була воля всього українського народу. Якщо тоді 90% українців проголосували за незалежність, то абсолютним обов'язком Польщі було визнати волю українського народу.

У КИЄВІ МОЖУТЬ ЛЮБИТИ НІМЕЧЧИНУ, АЛЕ ПО ДОРОЗІ Є ТАКОЖ ПОЛЬЩА

- Наскільки важливо для Польщі мати добрі й близькі відносини з Україною?

- Я це поясню на такому прикладі. Ми були другим демократичним урядом у Польщі після 1989 року, а перший уряд Тадеуша Мазовецького тоді мав проблеми у співпраці із західним сусідом – Німеччиною. Тому вони намагалися говорити про свої плани щодо європейської інтеграції з урядом розташованої трохи далі на захід Франції. Коли я вперше приїхав до Бонна – а тоді це була столиця Німеччини, – канцлер Гельмут Коль каже мені: розумію, що в тебе проблема, пов'язана з виведенням радянських військ з колишньої НДР, і що ти хотів би, щоб ми з тобою це узгоджували, щоб разом тиснули на росіян тощо. Але ти також ведеш переговори про європейську інтеграцію і розмовляєш про це з Парижем, але ж по дорозі також є Бонн.

Я тоді зробив з цього висновки. Після цього ми уклали хороший, як на ті часи, договір про добросусідство і співпрацю з Німеччиною, і відтоді прискорився шлях євроінтеграції Польщі.

Підсумовуючи цю історію, в якій є урок як для Польщі так і для України, варто підкреслити: без сусіда багато чого не можна реалізувати, незалежно від того, любиш ти його, чи ні. Мазовецький віддавав перевагу дружбі з французами, але по дорозі все одно була Німеччина, і важко це було не враховувати.

В України зараз те саме: в Києві можуть любити Німеччину, але по дорозі є також Польща, і це треба розуміти.

- Як ви оцінюєте нинішні українсько-польські відносини, беручи до уваги війну, яку Україна веде проти російського агресора, і російську пропаганду, яка намагається сварити Україну з Польщею?

- Не лише Україна перебуває у стані війни, Європа також де-факто перебуває у стані гібридної війни з Росією. Докази цього маємо практично щодня завдяки саботажам чи диверсіям у десятках країн Європи. Раз чуємо про якусь пожежу в Польщі, потім – в Естонії, інциденти у Фінляндії, потім бачимо дрон із вибуховим зарядом у німецькому аеропорту, чуємо про вибухи у Словаччині.

Росія зараз показує, що загроза стосується кожного, і за допомогою гангстерських методів намагається сіяти страх. Таким чином Росія намагається залякати всю Європу й переконати, що доки їй не віддадуть у власність Україну, вона робитиме диверсії й саботаж практично в усіх європейських країнах.

У зв'язку з цим усі повинні усвідомлювати, що само по собі в Європі це не закінчиться, і якщо Європа не збирається здаватися, то вона повинна сміливо стати до цієї конфронтації.

- Поряд з Україною…

- Так, поряд з Україною, хоча зараз польсько-українські відносини, можливо, не є найкращими.

УКРАЇНА І ПОЛЬЩА ПОВИННІ «ОЧИСТИТИ» МИНУЛЕ

- Як ви бачите можливість їх покращити?

- Два роки тому я написав з Павелом Ковалем (уповноважений уряду Польщі з питань відбудови України, – ред.) статтю на цю тему і вважаю, що вона актуальна й досі. Незалежно від того, як ми дивитимемося на майбутнє, справи минулого завжди тиснутимуть на нас. Тож єдине, що можна зробити – це «очистити» це минуле.

Кажучи більш конкретно: якщо для поляків важливо проводити ексгумації й забезпечити гідне поховання жертв Волині, то потрібно це зробити. Якщо поляки хочуть вести розкопки під час війни, то потрібно їм дати таку можливість.

Після «очищення» цього минулого діятиме принцип «пробачаємо, але пам'ятаємо».

Тож ніхто не очікує, що ми в усьому погоджуватимемося щодо минулого, але кожен повинен пам'ятати про своє і про завдані кривди.

- А крім вирішення проблем складної історії, як ви бачите можливості польсько-української співпраці в інших сферах?

- Я прагматик, і тому, хоч як би діяли політики, ця інтенсивна співпраця триватиме, адже це потрібно як полякам, так й українцям. Наприклад, у Польщі є великі підприємства, де 20-30% персоналу є українцями, і якби вони звільнилися, то це боляче вдарило би по бізнесу. Ми також культурно є найближчими і це не зміниться.

Сподіваюся, що здоровий глузд у Польщі переможе, і ці ганебні інциденти щодо українців припиняться. Думаю, що дедалі більше політиків будуть відважніше говорити про це.

Важливо ще подивитися на мапу: сухопутний коридор у Європу через Польщу є природним вікном для України у світ, ланкою логістичного ланцюга для Києва. І це ще один елемент, який нас об’єднує, і це також потрібно пам’ятати, будуючи наші взаємовідносини.

Юрій Банахевич, Варшава

Фото автора