22 червня. Пам’ятні дати
22 червня 1941 року, попри таємну угоду про ненапад (пакт Молотова-Ріббентропа 1939 року) та тісну військово-економічну співпрацю між Німеччиною і СРСР, нацистська Німеччина атакувала радянські частини по всій лінії кордону від Балтійського до Чорного моря. Розпочалася німецько-радянська війна 1941-1945 років, як складова, але основна частина Другої світової війни. Залежність обох воюючих сторін від українського економічного, сировинного потенціалу, людських ресурсів зумовила вкрай безкомпромісний, гранично-кривавий характер бойових дій на території республіки. Через це Україна найбільше потерпіла від гітлерівської агресії та від згубних прорахунків сталінського керівництва. Нищівний вал війни двічі прокочувався по її території, не обминувши навіть найменшого населеного пункту, придушивши, понівечивши своїм смертоносним тягарем десятки мільйонів людей. Український напрям, за гітлерівським планом «Барбаросса», був одним з найголовніших. На початок грудня 1941 року війська вермахту окупували практично всю територію України. Метою нацистського режиму були підкорення та колонізація України, винищення її людності. «…Дуже важливо розділити цей великий пиріг так, щоб, по-перше – ним володіти, по-друге – ним керувати, по-третє – його експлуатувати… Зламати все, що має хребет…», - такими були плани Гітлера щодо України. Майже одразу територія тодішньої УРСР була поділена й вкрилася мережею таборів смерті. Десятки тисяч людей різних національностей було розстріляно в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Рівному та ін. Страшною трагедією часів окупації стало винищення мирного населення в Бабиному Яру в Києві. Усього за роки окупації в Україні загинуло 3,9 млн цивільних людей. До Німеччини з України було вивезено близько 2,4 млн чоловік. Десятки тисяч з них загинули. Україна не тільки серед радянських республік, а й з усіх країн світу зазнала найбільших втрат за роки Другої світової війни. Тільки безпосередні збитки, завдані народному господарству республіки, становили близько 285 млрд крб. (в цінах 1940 р. загальні збитки СРСР – 679 млрд, з яких 255 млрд – Росії). Ця сума вп’ятеро перевищувала затрати УРСР на будівництво нових заводів, фабрик, залізниць, електростанцій, шахт, радгоспів, МТС та інших державних підприємств протягом трьох довоєнних п’ятирічок разом узятих. На руїни перетворилося 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл, 10 млн людей залишилися без житла. Крім того, у Другій світовій війні українці понесли людські втрати більше, ніж Велика Британія, Канада, США та Франція разом узяті. Загальні втрати України у цій війні оцінюються у 8-10 мільйонів життів, як серед військових, так і серед цивільного населення. Такими виявилися наслідки зіткнення двох тоталітарних режимів.
Ювілеї дня:
160 років від дня народження Генрі Райдера Хаггарда (1856-1925), англійського письменника, публіциста, громадського діяча. Прославився історико-пригодницькими романами: «Клеопатра», «Донька Монтесуми», «Перстень Цариці Савської», «Копальні царя Соломона» та ін.
125 років від дня народження Олександра Олександровича Гродзинського (1891–1973), українського співака (бас) і педагога, заслуженого діяча мистецтв України (1969). Виступав на сцені Київського театру опери та балету (1925-1954; з перервами). Понад 20 років працював викладачем у Київській консерваторії (1949-1971). Виховав цілу плеяду майстрів оперного співу, серед яких Микола Кондратюк, Анатолій Мокренко, Микола Полуденний.
110 років від дня народження Біллі Вайлдера (справж. Самуїл Вільдер; 1906-1985), американського кінорежисера, продюсера, сценариста, володаря 6 «Оскарів». Поставив трилер «Подвійна страховка», психологічні картини «Втрачений вікенд» (Гран-прі МКФ у Канні, 1946; премії «Оскар» за режисуру і сценарій, 1946), «Сабріна» (премія «Золотий глобус» за сценарій, 1955), «Бульвар «Сансет»» (премія «Оскар» за сценарій, 1951; «Золотий глобус» за режисуру, 1951), «Свідок звинувачення», а також комедії «Дехто любить погарячіше» («У джазі лише дівчата»), «Квартира» (премія «Оскар» за кращу режисуру, фільм, сценарій, 1961; BAFTA, 1961), «Приятель». Біллі Вайлдер народився в єврейській родині в Австро-Угорщині. Навчався у Віденському університеті, вивчав право, але згодом став репортером, співпрацював з віденськими таблоїдами, а після переїзду в Берлін – з берлінськими ЗМІ. В кіно він дебютував у 1929 році (до того ж в Парижі), але після приходу до влади нацистів змушений був емігрувати до США. Бабця, мама і вітчим, які залишилися в Європі, загинули в концтаборі Аушвіц. У Голлівуді Вайлдер розпочинав з комедій, але його першою серйозною кінороботою на яку звернули увагу, став детектив «П’ять гробниць на шляху в Каїр». Далі були трилер «Подвійна страховка» та драма «Втрачений вікенд». Остання була удостоєна «Оскара» і нагороди Каннського МКФ. Це була справжня слава. Але найвідомішим фільмом Біллі Вайлдера і по сьогодні залишається кінокомедія «У джазі лише дівчата» 1959 року, де головні ролі виконали Мерилін Монро, Джек Леммон і Тоні Кертіс.
90 років від дня народження Тадеуша Конвіцького (1926-2015), відомого польського письменника, сценариста і режисера фільмів, однієї з визначних постатей польської культури другої половини ХХ сторіччя. Автор 20 книг, у тому числі «Трясовина», «Дірка в небі», «Сучасний сонник», «Вознесіння», «Малий апокаліпсис» (перекладена українською Юрієм Андруховичем), «Чтиво». За мотивами його книги «Хроніка любовних пригод» Анджей Вайда зняв фільм. Тадеуш Конвіцький є режисером фільмів: «Останній день літа» (1958, Гран-прі Венеціанського фестивалю), «Сальто», «Долина Ісси» (щоправда, Конвіцький вважав, що прийшов у режисуру ззовні, і кіно було для нього лише пригодою). Народився поблизу Вільнюса, батько був робітником. У 1944 році приєднався до польського підпілля, 18-річним юнаком воював у Армії Крайовій. Тадеуш Конвіцький виключно автор «польської тематики». Вся його творчість – спроба осмислити Польщу, розібратися в суто польських проблемах. Останнім часом мешкав у Варшаві, вкрай рідко публікувався. «Колись я відчував відповідальність за все, що відбувалося в моїй країні, бо я до цього був причетний. А зараз, нарешті, настав час, коли люди отримали все, що хотіли. Свобода, демократія, капіталізм. Я опинився поза контекстом цієї доби, але зробив це з власного вибору. Можливо, я був певним чином потрібний своїй епосі, людям, які в ній жили… Мені зручно у цій ролі аутсайдера. Зовсім не хотів би примушувати себе щось писати тільки для того, аби про мене не забули». Польський письменник ніколи не був в Україні, але завжди з теплотою ставився до українців, чудово розуміючи наші проблеми, зокрема, пов’язані з відносинами зі східним сусідом.
85 років від дня народження Геннадія Йосиповича Удовенка (1931-2013), українського дипломата, політика. Народився у Кривому Розі. Після закінчення факультету міжнародних відносин Київського університету ім. Тараса Шевченка три роки працював головою колгоспу в селі Домантівка Сквирського району Київської області. «Три роки в гумових чоботях місив болото», - з іронією згадував Геннадій Йосипович. У 1985-1991 роках – постійний представник України при ООН у Нью-Йорку. Згодом – посол у Польщі, міністр закордонних справ. Головував на засіданнях Генасамблеї ООН, Ради безпеки, Економічної й Соціальної Рад ООН. Народний депутат третього, четвертого і п’ятого скликань від Руху і «Нашої України». Вперше за кордон потрапив у 1958 році – у складі делегації Радянського Союзу поїхав на місяць до США. Нью-Йорк, Сан-Франциско, Вашингтон. Пізніше, коли став дипломатом, полюбив Нью-Йорк. За спогадами колег, він був дуже толерантною і делікатною людиною. Під час розмови, аби залагодити протиріччя, міг запустити надзвичайно тонкий скепсис. Іронія була присутня навіть у його погляді, але, тим не менш, він ніколи не переступав межу, а коли було потрібно, ставав украй жорстким, і зігнути його було неможливо. Він особисто знав і спілкувався з багатьма світовими лідерами – президентами, прем’єр-міністрами, громадськими і релігійними діячами. Був свідком і учасником різних ситуацій, знав чимало історій – цікавих, повчальних, часом кумедних. На жаль дипломат не залишив по собі мемуарів.
