Пам'ятник кримському ханові під Київською аркою

01.12.2015 17:51

Укрінформ

Ми повинні усвідомити: боротьба кримських татар за свою свободу - це й наша боротьба. Так було споконвіку

...Кремль прагне перетворити кримських татар на етнічних росіян. Так само, як перетворив чувашів і бурятів – які забули свою історію і відкинули свою мову як ознаку націоналізму. Така стратегія Москви, коли йдеться про поневолені етноси. І відточувалася вона століттями.

Кремль вирощує слухняних рабів – подібних до тих чеченців, які радісно танцюють у Youtube з портретами Путіна на грудях. Чи таких, як придворний кремлівський муфтій, що накликає на Туреччину кару небесну.

Така собі цивілізаційна мультиварка, що перетворює все розмаїття світу на безальтернативні кислі щі.

Стратегія кримськотатарського народу - вижити. Зберегти віру, традиції, мову й культуру. Не відповідати насильством на насильство. Тому що, як вважають лідери кримських татар, пряме повстання дасть привід Росії розправитися з народом безжально і кровопролитно. Як у Чечні. І як вже було не раз із кримськими татарами.

Кремль користується страхом кримських татар і виховує в них "стокгольмський синдром"

Депортація 1944 року за трагічністю порівнянна з українським Голодомором. Пам'ять про неї жива. Повернення на батьківщину було таким болючим і таким драматичним, що татари генетично боятися повторення цієї долі.

Кремль цим страхом користується і виховує в татар стокгольмський синдром. Перебіжчик Ремзі Ільясов силоміць зганяє людей на мітинг проти блокади півострова. Не піти? Це означає залишитися без роботи, потрапити під суд. І розплатитися за затятість, у кращому випадку, штрафами, які вирахують із мізерної зарплати.

Їм там, на півострові, залишається чекати. Чекати, що світ, нарешті, зверне на них увагу. І, головне, що звернемо увагу ми - українці. І ми повинні дати на їхнє запитання однозначну відповідь: чи будемо боротися за кримських татар? Чи їм доведеться вчитися жити в російському рабстві?

Ми не відповідаємо. У нас свого клопоту повна голова.

Чонгар та Чаплинка – це крик волаючого в пустелі. Блокада - крок, на який лідери Меджлісу наважувалися довго й непросто. Але, зважившись, діють самовіддано і незважаючи на наслідки.

Чи знаємо ми, що з усім цим робити? Підтримати, наражаючись на відповідні заходи Кремля для всієї України? Умовити татар «покинути цю безглузду витівку»? Чи є, взагалі, у нас, у держави Україна стратегія щодо кримських татар? Чи вважаємо ми їх народом України? Чи залишимо їх наодинці зі своєю бідою?

Нас мало навчали в школах того, як багато у нас спільної історії з кримськими татарами, як сплелися долі двох народів у минулому

Іноді виникає відчуття, що ми на них ображені. За те, що у дні анексії Криму не піднялися на окупанта зі зброєю. Змирилися з новими порядками російських фашистів. Нам би себе запитати: а ми самі чинили опір у Криму? Ми хоч пальцем поворухнули, щоб підтримати татар?

Нещодавно було прийнято документ під назвою «Стратегія повернення Криму». Буквально відразу ж РНБО оголосила інформацію щодо повернення Криму секретною. Наскільки вона засекречена? Наскільки широке коло осіб, які мають до неї доступ? Чи є в їх числі Джемілєв і Чубаров? І наскільки тривалий термін задекларованого повернення Криму в Україну – 5 років, 10 чи всі 100?

Чи не полягає головна секретність документа в тому, що реальної стратегії просто немає? А якщо так, то є потреба суспільству виробити свою власну стратегію щодо Криму та його корінного народу. І потім уже тиснути на владу.

Доля в обох народів виявилася трагічно подібною: зруйнувавши наш союз, Московія спочатку поневолила українців, а потім і татар

Важливо усвідомити: українська політична нація без кримських татар неповноцінна і неможлива.

Нас мало навчали в школах того, як багато у нас спільної історії! Як сплелися долі двох народів у минулому. Починаючи із Запорізької Січі, яка щонайменше прихистила багатьох татар, а щонайбільше - ними, цими татарами, і була заснована. І чимало знатних козацьких прізвищ – чи не від татарських втікачів, які прийняли християнство, беруть початок?

В українцях тече до третини тюркської крові, вважають антропологи. І відмінність наша тільки у вірі.

Чи зумів би Богдан Хмельницький завоювати для українців хоч коротку, але державність, якби не заручися він у війні з Річчю Посполитою підтримкою татарського хана Іслама Герая? Якби не заприсягся служити разом з ним «успіху ісламської віри»? Коли б не прийняв до свого війська його кращого мурзу Тугай-Бея?

Михайло Дорошенко допомагав Мухаммеду Гераю ІІІ у боротьбі з османами. А кримські хани - Виговському, Андрієвичу, а потім Івану Мазепі - воювати з Московщиною. У Конституції Пилипа Орлика 1710 року - унікальному правовому документі - недвозначно сказано: «закони близького сусідства нерозривно в'яжуть і тісно поєднують долю козацького народу з Кримською державою».

«Нерозривно в'яжуть і тісно поєднують...» А де про це в нашій Конституції?

Доля в обох народів виявилася трагічно подібною: зруйнувавши наш союз, Московія спочатку поневолила українців, а потім і татар.

Відносини у нас були не безхмарними. Багато козацької крові пролили кримські татари. Але час такий був. І хіба московити пролили менше? У Голодомор вони згубили більше українських душ, ніж татари за всю історію!

У нас є музей російського мистецтва, але немає музею кримськотатарського

Нам час відкинути національний егоцентризм і поглянути на кримських татар, як на рівних. Душа кримськотатарського народу повинна жити і в стародавніх вулицях Києва, а не лише Криму.

Чому б не поставити в центрі столиці вражаючий пам'ятник кримським татарам? Або, у крайньому випадку, повалити кам'яного боярина, що стоїть під Аркою дружби народів, а на його місце, поруч із гранітним гетьманом поставити вірного бойового соратника – татарського воїна? Чи навіть хана. Чим не дружба народів?

І хіба не справедливо було б де-небудь поруч із монументом на пам'ять про Голодомор увічнити пам'ять жертв сталінської депортації кримських татар? Поблизу посольств провідних європейських держав. Щоб не забували.

У нас є музей російського мистецтва, але немає музею кримськотатарського. Де потужний культурний центр кримськотатарської писемності й літератури? Рік тому в Нацуніверситеті ім. Т. Шевченка почали вивчати кримськотатарську мову. Але цього замало! Виші в окупованому Криму згортають національні програми, інтелігенція їде з півострова. А отже, потрібен Кримськотатарський національний університет.

Він може бути в Херсоні. Але може бути й у Києві. З навчанням двома мовами – українською та кримськотатарською. Щоб культуру корінного народу півострова могла вивчати і українська молодь. Так само, як свого часу це робили Іван Франко і Агатангел Кримський. У списку кримськотатарських авторів минулого часу - понад 150 імен поетів, істориків, богословів і містиків. Одна лише династія ханів Гераїв дала народу 25 поетів та істориків.

Кримськотатарські вчені мужі минулих століть уважно стежили і за нашою історією. У 1925 році неподалік від Судака було знайдено рукопис поеми про нашу національно-визвольну війну середини XVII століття, про Богдана Хмельницького, Тугай-Бея та Іслама Герая.

Хіба нам це не цікаво?

Треба не боятися сказати прямо: право на володіння землею в Криму повинні мати органи кримськотатарського національного самоврядування

Можна облаштувати культурний центр у Жовтневому палаці чи Будинку профспілок. Там же поселити й представництво Меджлісу.

Треба забути про недовіру до кримських татар, яку посилено насаджувала імперія. Про небезпеку ісламського фундаменталізму – російський православний фундаменталізм виявився куди небезпечнішим. Про загрозу турецького втручання і відторгнення Криму до мусульманського світу – сьогодні ми знаємо, хто втрутився і хто відторг. Треба не боятися сказати прямо: правом на володіння землею в Криму повинні володіти органи кримськотатарського національного самоврядування. І закріпити це право законодавчо. І визнати Меджліс єдиним легітимним і повноважним урядом Татарської автономної республіки Крим. А всі інші псевдодержавні структури півострова розпустити.

Чому ми досі цього не зробили? Боїмося, що татари захочуть повної незалежності й підуть у самостійне плавання? Заради Бога – краще нехай Крим буде татарським, ніж московитським!

Росія - така собі цивілізаційна мультиварка, що перетворює все розмаїття світу на безальтернативні кислі щі

Якою б не була та секретна стратегія повернення Криму, вона повинна припускати силові дії. Багато проживе Путін чи мало, гнитиме імперія повільно чи впаде швидко – цю частину нашої землі окупанти без бою не повернуть. І звільняти свою батьківщину доведеться насамперед самим татарам.

Тому, обіцяючи їм повернення Криму, ми повинні дозволити їм будувати своє військо –Добровольчу кримськотатарську визвольну армію. Прийняти відповідний закон. Армія ця й нам знадобиться: утримувати ворога на південних кордонах України.

Координатор громадської блокади Криму Ленур Іслямов заявив про те, що цю блокаду тепер буде організовано і з моря. Не буде добра й Керченській переправі. Війну за власну честь і гідність кримські татари почнуть і в Мережі.

Нам пора відкинути національний егоцентризм і поглянути на кримських татар, як на рівних

Стратегія чи тактика - байдуже. Як у колишні століття їхні предки, у наш час - Джемілєв, Чубаров, Іслямов, весь мужній народ демонструє: ось так треба давати Московії ляпас за ляпасом.

Ніхто не знає, скільки років доведеться Джемілєву водити свій народ пустелею. Можливо, цей шлях буде довгим. Але ми завжди повинні бути готові підставити своїм вічним союзникам і братам плече: так зумовлено історією...

Євген Якунов, Віктор Мішковський. Київ.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Актуально