Меджліс заборонено. Хай живе Меджліс!
Підсумки «виборів 18 вересня» до Держдуми змусили констатувати, що кримські татари цей захід достатньо організовано проігнорували. Що і довело: вплив Меджлісу нікуди не подівся, а усі інсинуації колаборантів та реверанси Москви народом не сприйняті. Проголосувало лише близько 20% кримськотатарських виборців. З них не менше 10-15% складають бюджетники – вчителі, лікарі, службовці – тобто, ті, у кого не було іншого виходу. Залишається 5-10%. А загалом по Криму, за об’єктивними даними, явка склала близько 45%. От і оцініть рівень впливу Меджлісу, який закликав кримських татар до бойкоту «виборів».
І от – Меджліс Москвою остаточно заборонено. Тепер, як ніколи, для корінного народу Криму стає актуальним питання: що далі та з ким в очільниках?
Меджліс: без голови важко, але є перший заступник
Політичного центром для кримських татар до анексії Криму був Меджліс кримськотатарського народу, створений Мустафою Джемілєвим, та переданий ним 2013 року у руки Рефата Чубарова. Останній провів реорганізацію структури, значно омолодивши її керівництво. Чубаров нині у Києві і тому дуже цікаво прослідкувати що сталося із заступниками Рефата-ефенді, які залишилися в Криму..
Двоє з них – Ахтем Чийгоз та Ільмі Умєров - знаходяться зараз під слідством та судом. Це переслідування можна напряму вважати політичним, але в нього - різне коріння. Наприклад, Чийгоза завжди вважали більш радикальним за поглядами ще в українські часи, та й тісний зв’язок з Мустафою Джемілєвим там прослідкувати нескладно. Що ж до Умєрова, то переслідування виглядає як акція залякування, адже політик був протягом 10 років (і при Ющенку, і при Януковичу) головою Бахчисарайської райдержадміністрації та мав реальний авторитет, як у кримських татар, так й у слов’янського населення. Скажемо так: на тлі Умєрова інші керманичі виглядають слабкішими, от і треба було знівелювати його вплив, а тут «в пригоді» і СІЗО, і «психушка». Як бачимо – не допомогло.
Ще один заступник голови Меджлісу Наріман Джелял має тепер приставку «перший» та часто курсує за маршрутом «Сімферополь-Київ», у Криму координуючи діяльність членів Меджлісу, звичайно, періодично ходить на допити до ФСБ. Не важко спрогнозувати, що саме йому в нинішніх обставинах, буде найважче.
Між тим, ще один заступник - Айдер Аджимамбетов - майже припинив публічну діяльність.
Ремзі Ільясов (до речі, опонент Чубарова при виборах голови) після програшу явно образився. Після окупації Криму він подався до російської «влади» - вступив до лав «Єдиної Росії» та працює «заступником Голови Державної Ради» Криму. Такий ж вибір зробив і Заур Смірнов, що став головою «Держкомітету з питань міжнаціональних відносин».
Отже, в умовах окупації: керівництво Меджлісу у Криму розділилося на дві частини у пропорції 3:2 при одному заступнику, що «утримався». Аналіз явки на «виборах» переконливо свідчить про те, яка з цих частин користується реальним впливом. Але. Якщо при Україні вплив Меджлісу був беззаперечним, а інші політичні утворення не навіть не мріяли про зміну «долі» (наприклад, відверто «регіоналівські» «Міллі Фірка» чи «Бірлик-Єдність»), то зараз на цьому політичному майданчику – напруженість. Втім, якщо проаналізувати, то стає очевидним: як і вся політична діяльність в Росії, все це більше всього скидається на імітацію, «бурю у склянці води».
І навіть присутність у «владі» колаборантам не допомагає
Кримські татари представлені у нинішні центральній «владі Республіки Крим» епізодично. Посади «заступника голови Ради Міністрів» та «голови Держкомітету з питань міжнаціональних відносин», що посідають Руслан Бальбєк та вже згадуваний Заур Смірнов.
Пан Бальбєк – нині уже «депутат» Держдуми - особистість нерядова. Відомий як один із керівників самозахватів земельних ділянок у Судакський долині, він ще у 2010 році брав участь у місцевих виборах, коли частина кримськотатарських діячів вирішила проявити опозицію до офіційної лінії Меджлісу та пішла по спискам Соціалістичної партії України, але результату це не дало. Потім Бальбєк був помічником нардепа-регіонала Шенцева, на якийсь час його затримували і відправляли до СІЗО. Російська політична дійсність дала йому шанс реалізувати свої амбіції, адже для Меджлісу його фігура була одіозною. На посаді заступника Аксьонова Бальбєк був потрібен для пропаганди – бачте, от у нас тут є свої кримські татари, вони усім задоволені. Як говорять у кулуарах, формально Бальбєк мав стосунок до реалізації програм, що започаткувала Росія для депортованих, але реальний розподіл коштів йшов поза його контролем (чи, скоріше, мало йому перепадало), під диктовку чиновників з Москви. В політичному сенсі Бальбєк зміг довести керівництву «Єдиної Росії», що включення його до регіонального списку у Держдуму зможе привабити голоси кримських татар 18 вересня. Результати голосування звели ці реляції нанівець. Але розрахунки знову ж того ж самого зовнішнього ефекту – є мандат у Чубарова, хай буде і в нас депутат-кримський татарин – зіграли на користь Бальбєка. Втім, від’їзд до Москви скоріше зведе політичну вагу Бальбєка, власне у Криму - до нуля. Так, одна з 450 «кнопок». Щодо публічного рейтингу Бальбєка серед кримських татар, то він ніколи не був високим, «голосування ногами» 18 вересня це просто математично довело.
Інший нібито представник народу у центральних органах окупаційної «влади» – вищезгадуваний Ремзі Ільясов – схоже, взагалі зрозумів, що головне в цих реаліях – зайвий раз про себе не нагадувати. Він очолює рух «Къырым», але якоїсь активності у останні місяці - фактично не продукує. Власне, Ільясов ще під час свого перебування у Меджлісі позиціонував себе як прагматичний політик, що відстоює інтереси кримськотатарських бізнесменів. Ця направленість залишилася у нього і зараз, але, звісно, тут все не публічно. Ясна річ, що й свої інтереси Ільясов не забуває. Але говорити про політичне майбутнє, знову ж таки, недоречно: байдужість народу до його персони однозначна, тому досвідчений політик Ільясов розуміє – треба перечекати або й взагалі – дрейфувати від усякої публічності.
Дрібноти не видно
Куди більшу зацікавленість у політичній діяльності має колишній голова Генічеської райдержадміністрації, екс-регіонал Сейтумєр Німетуллаєв. Він виїхав до Криму у березні 2014 року, залишивши на Херсонщині доволі великий бізнес (хоча, як говорять, він й досі працює на власника). Політичні симпатії Німєтуллаєва завжди були проросійськими, він спробував поборотися за посаду голови Бахчисарайської адміністрації, але все ж таки дуже довго він був далеко від кримської політики як такої. Створений ним рух «Къырым бирлиги» спробував вести одну лінію з Ільясовим та Бальбєком, але дуже швидко доріжки розійшлися. Проти Німєтуллаєва грає вже солідний вік та схидьність до розкішного стилю життя. Рейтингу, як такого в нього не було ніколи.
На маргінесі продовжує залишатися й «Міллі Фірка» на чолі із Васві Абдураїмовим. Тут казус ідеологічний: взагалі для російської влади Абдураїмов майже свій, адже він сприймає та популяризує тези російського історика Льва Гумильова про «російсько-тюркську єдність». Але, як кажуть, пан Васві людина «недоговороспроможна», він бере до уваги тільки свою думку та саме її вважає правильною. Хіба це можливо у російських умовах? Говорять, що Абдураїмов навесні 2014 року, залучивши зв’язки у Москві, спробував стати заступником представника Путіна у Криму Бєлавєнцева, але політичної ваги не вистачило та й Бєлавєнцев не відчув потрібності в такому «заму».
Найбільш проросійським з ряду кримськотатарських політиків сьогодення можна вважати Ібраїма Ширіна, що є рідним братом вбитого декілька років тому Норіка Ширіна – лідера альтернативного Меджлісу молодіжного руху «Бирлик-Єдність». Пан Ібраїм не соромиться співпрацювати із «Молодою Гвардією Єдіної Росії» та робить ставку саме на роботу з молоддю, камуфлюючи колабораціонізм нібито суспільними та неполітичними ініціативами. Але саме перспективне, що може тут «світити» - місце у «Держраді», й то – якщо «Єдіная Росія» дозволить. До речі, депутати-кримські татари у «Держраді» зараз – це суто одіозні фігури політичних пенсіонерів: Лентун Безазієв, Едіп Гафров, екс-регіонали без будь-якого майбутнього.
Ну й ще одна група, яка не прив’язана формально до політики у зв’язку із статусом держслужбовців. Наприклакд, Тейфук Гафаров (заступник голови адміністрації Сімферополя), що експлуатує імідж такого собі «господарника», куруючи торгову сферу великого міста. Але якщо той же Смірнов має величезний бекграунд Меджлісу, то Гафаров – звичайний чиновник, що отримав реальний профіт від своєї політичної позиції. Політичного майбутнього у таких людей практично немає.
Кримськотатарський народ: очікування змін
Менш помітною медійно, але не за впливом, є та частина членів Меджлісу, що залишилася у Криму. Під керівництвом Нарімана Джеляла вони де-факто продовжують координувати свою діяльність. Але акценти змінилися. Після закриття телеканалу ATR, а тепер і заборони Меджлісу для них дуже актуальним є гуртування, але іншими способами. В цьому сенсі дуже вдалою можна вважати ідею близької зараз до Меджлісу журналістки Лілі Буджурової, що фактично є головним публічним представником кримських татар з особливою думкою. Публічні політичні виступи у Криму нереальні, отже винайдена вельми ефективна форма спілкування – через культурницькі проекти, концерти, навіть гумористичні шоу. Ці заходи проходять у культурних комплексах чи ресторанах, що належать кримськотатарським бізнесменам. Політичних заяв там не виголошується, як кажуть, розумний все й сам зрозуміє. Нікуди не ділися й активісти «Хізб-ут-Тахріру», що є забороненим у Росії як екстремістська організація. Але ця діяльність відноситься у прямому сенсі до підпільної.
Кримськотатарський народ в очікуванні. Очікувані нового лідера саме у Криму, очікуванні реальної допомоги та тиску на Росію від України та міжнародної спільноти, очікуванні – до чого приведе політика окупантів щодо «кримсько-татарського» (чому саме так треба писати відомого одному Богові, це як «на Україні» і все тут? Авт.) населення у Криму. Звісно, матеріальні затрати Росія несе, гроші виділяються, але на тлі самого факту анексії, реальних репресій влади, відвертої заборони на висловлення політичної позиції та відсутності авторитету «влади» всі ці програми та проекти виглядають як вимучені та відверто хабарницькі. Можна констатувати: кримські татари хабарі від Москви не прийняли, але й з боку Києва впевненого сигналу, що все зміниться та зміниться скоро – не отримали.
Віктор Чопа
