На "граблі" наступає навіть сита Європа
Не кажучи вже про Великобританію. Для британців вони стали справжнім шоком, що красномовно засвідчують вже мільйони підписів з вимогою провести повторне голосування. Обумовлено це як відносно невеликою різницею між кількістю тих, хто висловився за вихід із ЄС та за збереження членства у ньому (51,9% та 48,1% відповідно), так і запізнілим усвідомленням того, що англійці віком до 50 років віддали вирішення цього життєвого важливого питання на відкуп… старшого покоління.
Як відомо з оприлюднених статистичних даних, дві третини учасників референдуму віком 18-24 роки проголосували за збереження членства Великобританії у ЄС. Британці віком від 25 до 49 років теж віддали перевагу спільному європейському дому. Однак долю країни вирішили ті, чий вік перевалив за півстоліття. Причому соціологічні дослідження засвідчили стійку тенденцію: чим старіші британці, тим більше серед них прихильників виходу із Європейського Союзу, в якому їм залишилось жити вже відносно недовго, а інколи навіть кілька років.
Отож не викликає сумніву, що якби молодь і виборці середнього віку масово взяли участь у референдумі, його результат був би кардинально іншим. Однак за вже поганою традицією ті, кому ще довго жити у своїй країні, відпочивали, пили улюблене пиво і переймались перипетіями єврочемпіонату з футболу, тим часом як дідусі й бабусі не полінувались дружно проголосувати, по суті визначивши подальшу долю тих, хто знехтував своїм громадянським обов’язком.
Лише опинившись у ситуації, коли оженили, мене не спитавши, молоді британці кинулись підписувати петицію із вимогою проведення переголосування, якого може і не бути. До речі, за аналогічним сценарієм проходив ще пам’ятний референдум у Нідерландах стосовно прийняття України до ЄС. Переважна більшість наших симпатиків вирішила, що краще не брати у ньому участі. Мовляв, тоді референдум визнають таким, що не відбувся через меншу, ніж вимагає закон, кількість учасників. Натомість результат виявився невтішним для України зокрема і Євросоюзу загалом, адже менше третини (!) тих, хто мав право голосу, нав’язали свою волю переважній більшості, яка проігнорувала голосування.
Ще гірша ситуація у нашій власній країні, де вже поганим правилом стало, що долю української столиці вирішують «підкормлювані» гречкою улюблені ще «космонавтом» і «мером всієї України» Черновецьким «бабушкі і дєдушкі», а депутатів Верховної і місцевих рад у багатьох виборчих округах визначає частина виборців, згодна продатись за 200-300 гривень. Не потрібно бути видатним політологом, щоб усвідомити: за фактично стопроцентної явки виборців не буде жодного сенсу роздавати пакунки із гречкою (до речі, ті, хто отримав її на «шару», нині купують «стратегічний» продукт за захмарною ціною, бо вчорашні «благодійники» тепер повертають собі витрачені кошти), адже долю виборів тоді визначатимуть не люмпени і обездолені, а самодостатні громадяни своєї країни, яких переважна більшість.
Саме у цьому головний урок британського референдуму, який став «граблями», на які примудрилась наступити навіть сита Європа, виборців якої привчили не ходити на вибори, бо, мовляв, їх результат фактично ніяк не позначається на заможному житті пересічних громадян. Однак, як виявилось, не у Британії і все більшій кількості країн Європейського Союзу, де фінансовані коштом путінської Росії націоналістичні партії рвуться до влади, а тому кровно зацікавлені, щоб якомога менше порядних і тверезомислячих громадян брали участь у виборах. Ще більшою мірою це стосується України, де від свідомої позиції кожного виборця залежить, чиї голоси визначатимуть тих, хто керуватиме селом, селищем, містом чи державою у цілому.
Віктор Шпак
реклама