Чому росіяни не радіють поверненню ГРУшників?

Якщо для України прибуття Савченко – подія загальнонаціонального масштабу, символ стійкості, мужності і перемоги, топ-новина всіх вітчизняних ЗМІ і тема для всіх публічних заяв і обговорень на найближчі дні, то повернення ГРУшників для Росії – ледь не таємна операція. Зустрічати Савченко в аеропорт прибув глава Української держави, низка політиків, десятки журналістів, в той час як Александрова і Єрофеєва зустріли їх дружини в напівтаємній обстановці. Надія відразу дала публічне інтерв’ю, нині планується її велика прес-конференція; буквально при виході з літака російських військових миттєво забрали представники спецслужб, і не варто сподіватися, що «героїв донбаської війни» десь і комусь будуть показувати чи про них розповідати. Все це якось не в’яжеться з ейфорією загальнонаціональної боротьби за «рускій мір», патетикою хрестового походу на захист прав російськомовного населення у фашистській Україні та підтримкою «народу Донбасу» у війні проти київської хунти. По ідеї, з такими масовими установками російських диверсантів мав би вітати екзальтований натовп патріотів з лавровими вінками і Путін з орденами Героїв Росії. Але – зась, повний штиль і байдужість.

Очевидно, для РФ ця ситуація стала поразкою, адже попри наполягання Кремля на тому, що вчорашні події – ніякий не обмін, по факту відбувся саме обмін. Останній завжди передбачає рівноправність сторін, взаємне визнання суверенітету і обопільний компроміс. Зрозуміло, що для Москви, яка звикла говорити з Києвом виключно з позиції сили, такий варіант рівності неприпустимий. Усвідомлення того, що відбудована Путіним імперія вимушена на рівних поводитися з «меншовартісними малоросами», не може бути компенсоване ні двома, ні двомастами російських військових, які вмирають на Донбасі за хворобливі імперські ілюзії путінського режиму.

Руслан Сольвар, народний депутат України