2 грудня. Пам’ятні дати

02.12.2016 08:00 717

Щороку 2 грудня за рішенням Генеральної Асамблеї ООН відзначається Міжнародний день боротьби за скасування рабства

Саме цього дня 1949 року на 4-й сесії ГА ООН було прийнято Ковенцію про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами. Для України документ набрав чинності 15 лютого 1955 року. Метою цього Дня є викорінення таких сучасних форм рабства, як торгівля людьми, сексуальна експлуатація, найгірші форми дитячої праці, примусові шлюби, продаж наречених, передання у спадщину вдів і насильницьке вербування дітей для подальшого використання у збройних конфліктах. За даними Міжнародної організації праці, сьогодні у світі нараховується приблизно 21 мільйон жертв примусової праці, а згідно з дослідженнями Global Slavery Index фонду Walk Free Foundation, цей показник значно занижений і таких людей понад 45 мільйонів. Із них 1,2 млн – жертви рабства у Європі. За оцінками експертів щорічно майже 2 млн. людей стають «живим товаром». Незважаючи на прийняття Закону про «Протидію торгівлі людьми» у вересні 2011 року, Україна залишається однією з основних країн походження жертв нелегального продажу людей. Понад 100 тисяч наших співвітчизників потрапили у рабство за період незалежності України і ця цифра продовжує зростати з кожним роком, особливо, зважаючи на воєнні дії на Сході нашої країни. Традиційними для України проблемами залишаються сексуальний трафік та рабська праця жінок та дітей, де країна виступає водночас джерелом, транзитною точкою та пунктом призначення для таких злочинів. Найбільшим ризикам піддаються внутрішньо переміщені особи та жінки і діти, котрі мешкають у зоні бойових дій та прилеглих до неї територій. Як свідчить статистика, українці перебувають у полоні стереотипів, гадаючи, що найбільший ризик потрапити у рабство у них є в Туреччині та в Балканських країнах. Насправді ж такий ризик набагато вищий у країнах «безпечного» Євросоюзу та в Росії. Останнім часом зріс відсоток викрадення людей задля трудової експлуатації, а також розширилась «група ризику» потенційних жертв: якщо раніше її складали молоді жінки віком від 15 до 24 років, то зараз – це жінки і чоловіки (32% потерпілих ) будь-якого віку. Стаття 149 Кримінального кодексу України передбачає за торгівлю людьми тюремне ув’язнення від 3 до 15 років. Однак, суди у багатьох областях України тлумачать цю статтю як відносно незначний злочин.

Ювілеї дня:

135 років від дня народження Генріха Георга Баркгаузена (1881-1956), німецького фізика і електротехніка, члена Німецької АН. Відкрив ефект, названий його іменем, побудував генератор СВЧ-коливань.

 130 років від дня народження Андрія Олександровича Загродського (1886–1948), відомого українського філолога і педагога. Після закінчення 1912 р. Варшавського університету працював учителем російської словесності в одній з київських гімназій. За радянської влади зосередився на організації народної освіти та викладанні української і російської мов на робітфаках, педагогічних курсах. З 1926 викладав українську мову у вишах Києва, в т.ч. в університеті. З 1944 – в Укр. НДІ педагогіки (Київ). Створив перші стабільні підручники з української мови, за якими навчалося багато поколінь школярів – «Граматику української мови, ч. 1 (Фонетика і морфологія)» (1938, 17-е видання –1956) та «Граматику української мови, ч. 2 (Синтаксис)» (1946, 14-е видання – 1959).

Фото: facebook

125 років від дня народження Отто Дікса (1891–1969), відомого німецького художника та графіка, одного з представників «жорсткого реалізму» та експресіонізму. Автор циклу офортів «Війна», фресок «Війна і мир»; картини «Мати з дитиною», «Се людина» ті ін.. Картини Отто Дікса (нехай і репродукції) не повісиш у вітальні. Затишку, так само як і спокою, вони не додадуть. Натомість у вас може з’явитися безсоння, а апетит і взагалі пропаде. Його твори  брутальні, безапеляційні і в емоційному плані б’ють навідліг. Цей художник є дуже далеким від традицій європейського буржуазного живопису, приміром тих же імпресіоністів, з їхнім зануренням у прекрасне. Він є послідовником Мунка – «татка» всіх експресіоністів, які, образно кажучи, вийшли з чорного провалля його «Крику», так само, як і багато хто з письменників із гоголівської «Шинелі». Хоча, можна згадати і Ель Греко, і Маттіаса Грюневальда – ті теж були митцями далеко не сонячними. Отто Дікс брав участь у Першій світовій війні – пішов на фронт добровольцем, прихопивши з собою Біблію і пошарпаний томик Ніцше. У перервах між боями хапався за олівець і малював все що бачив: окопи, поранених, мертвих та інші апокаліптичні жахіття війни. Він говорив: «Війна річ огидна, та все ж грандіозна… Потрібно побачити людину в цьому стані скинутих кайданів, щоби дізнатися про неї щось абсолютно нове… Адже війна щось скотоподібне: голод, воші, бруд, ці божевільні звуки... Війну теж слід розглядати як явище природи». До кінця своїх днів Дікс був переконаним пацифістом. У період приходу до влади нацистів його мистецтво було оголошено «дегенеративним» Мабуть у багатьох картинах Дікса гітлерівці упізнали таки себе, а упізнавши, злякалися, що крім них ця здогадка з’явиться і в когось іншого. Художник змушений був полишити викладання в Дрезденській художній академії, переїхати в село і писати виключно пейзажі. Але наприкінці війни його все ж знайшли й призвали у так званий «фольксштурм» – загін народного ополчення. Майже одразу ж він потрапив у французький полон. Після закінчення війни Дікс мешкав у ФРН, але бував і в Східній Німеччині. Світова слава прийшла до нього вже після смерті, на початку 70-х років. У 2008 році у Національному художньому музеї України відбулась виставка гравюр та офортів Отто Дікса «Війна», на якій було представлено 86 робіт, створених ним під час Першої світової війни.

Фото: youtube

70 років від дня народження Джанні Версаче (1946-1997), італійського кутюр’є, майстра італійської високої моди, члена-кореспондента Паризької палати синдикату кутюр’є, власника сімейної компанії «Джанні Версаче СПА». Народився творець одягу для «егоцентристів», на півдні Італії в не надто заможній родині. В 25 років відкрив свою першу крамничку готового одягу. Ще 25 років знадобилося модельєрові, аби збудувати власну бізнес-імперію. Джанні Версаче досить плідно співпрацював з театром, зокрема, з такими відомими балетмейстерами як Моріс Бежар і Вільям Форсайт, створюючи костюми для їхніх постановок. Працював Версаче і для кіно – костюми серіалу «Поліція Маямі» – його рук справи. 15 липня 1997 року біля свого палацу Каза Казуаріна в Майамі Версаче був застрелений. Його убивця – 27-річний Ендрю Філліп К’юненен згодом наклав на себе руки. «Я любив його…», - неодноразово зізнавався він до того своїм близьким. На похоронах Версаче плакав увесь світовий бомонд, починаючи з Елтона Джона, Мадонни, принцеси Діани, Міка Джеггера і найулюбленішої моделі Версаче Наомі Кемпбелл, закінчуючи алюмінієвими баронами Східного Сибіру. Сьогодні справу Джанні досить успішно продовжує його сестра – Донателла. На теренах колишнього СРСР марка «Версаче» набула великої популярності завдяки золотому кольору та помітній розкоші – малиновий піджак, один із найяскравіших символів «нових росіян» початку 90-х, був відголоском італійської моди 80-х, і його автором був не хто інший як Джанні Версаче. До речі, в Італії дехто називав Версаче «дизайнером для мафії», хоча він це категорично заперечував.

Роковини смерті:

Фото: facebook

15 років з дня смерті Володимира Омеляновича Забаштанського (1940-2001), українського поета, перекладача, лауреата Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1986), щирого і справжнього патріота українського слова і України. Народився в с. Браїлів Вінницької обл. Після закінчення будівельної школи працював каменярем у кар’єрах, підручним кочегара на цукровому заводі, робітником у радгоспі. Внаслідок нещасного випадку 1958 року, вісімнадцятирічним, втратив очі й руки. Після цього знайшов у собі сили та мужність гідно жити повноцінним життям, навчатися – закінчив філологічний факультет Київського університету ім. Т.Шевченка. Писав вірші, друкувався, керував студією «Кобза» при столичному видавництві «Молодь». Володимир Забаштанський є автором збірок «Наказ каменярів», «Моя вузькоколійка», «Крицею рядка», «Запах далини», «Мужністю завдячую тобі», «Древо роду» та ін. Його вірші – прості і чесні, легкі й натхненні – продовжують жити, продовжують чіпляти струни душі кожного, хто їх читає, а «Молитва за Україну» – залишається своєрідним заповітом поета, духовною настановою нащадкам. 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-