29 листопада. Пам’ятні дати

29.11.2016 08:00 764

Цього дня 1778 року в селі Основа поблизу Харкова народився Григорій Квітка-Основ’яненко, видатний український письменник і культурно-громадський діяч

Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко (справж. – Квітка; 1778-1843) – основоположник художньої прози в новій українській літературі. Найвищими досягненнями Г. Квітки-Основ’яненка вважаються комедія «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе», яка за сюжетом і характером персонажів передувала появі «Ревізора» Гоголя, соціально-побутові комедії «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик», а також невмируща «Конотопська відьма». Кращі твори Г. Квітки-Основ’яненка одними з перших репрезентували українську літературу в царській Росії та Європі. Він також брав участь у підготовці та відкритті Харківського університету, обіймав посаду директора Харківського театру, його стараннями був створений і видавався ряд журналів. Малим хлопцем Григорій Квітка бачив знаменитого на всю Україну мандрівного філософа Григорія Сковороду (якось одного серпневого ранку той забрів на баштан), а наприкінці життя познайомився з Тарасом Шевченком. Особисто митці не зустрічалися, а лише листувалися. «…Мій коханий пане, Тарас Григор’євич!… Кріпко Вас я улюбив, знайшовши таке мнякесеньке серденько і душу чисту, мов хрусталь… Сидимо ми удвох з моєю жіночкою та де об чім базікаємо, аж ось і примчали нам книжок, знаєте – тих, которими нас, дурників, обдурюють – грошики попереду злуплять та й пишуть і друкують московську нісенітницю, як яка розляпушка вбивалася об своєму бахурові або як який живжик одурив джинджигилясту панянку, що боялася і на людей дивитись, а тут… треба колиску дбати… Ось таке усе пишуть, звісно, москаль: він по вірі так і пише… А Кобзар Ваш я як розгорнув… А потім його притулив до серця, бо дуже шаную Вас і ваші думки кріпко лягають на душу. А що Катерина, так що Катерина! Гарно, батечку, гарно! Більш не вмію сказати…» Писав восени 1840 р. Квітка-Основ’яненко молодому поетові. Шевченко відповідав взаємністю: «Тілько й рідні, що ви одні… Вас не бачив, а вашу душу, ваше серце так бачу, як може ніхто на всім світі. – Ваша «Маруся» так мені вас розказала…» (лист від 19 лютого 1841 р.)

Православні християни вшановують сьогодні пам’ять апостола Матвія – одного з дванадцяти учнів Ісуса Христа, автора першого канонічного євангелія – Євангелія від Матвія. Відомо, що до призначення на апостольське служіння Левій – під таким ім’ям знав його іудейський люд – був митарем, тобто збирачем податків для Риму. На заклик Ісуса Христа «Іди за Мною», він негайно покинув усе і пішов за Ним. Відтоді апостол Матвій разом з іншими учнями Ісуса Христа перебував з Ним невідлучно. Після Вознесіння Ісуса Христа та зіслання Святого Духа Матвій декілька років проповідував християнське вчення в Юдеї та сусідніх країнах. Люди, що слухали Матвія в Юдеї, просили його написати свої розповіді про Христа. За Божим натхненням він написав Євангеліє, у якому намагався переконати ізраїльтян, що Ісус Христос – обіцяний Месія. Згідно з легендою, Матвій загинув мученицькою смертю 60 року після Різдва Христового – його живцем спалили на вогнищі в язичницькій Ефіопії. Але це лише одна з версій його смерті, існують ще декілька. Апостола Матвія зазвичай зображують з пером і у супроводі ангела. У багатьох країнах світу проголошений покровителем усіх, хто так чи інкше пов’язаний з фінансами: працівників податкових органів, бухгалтерів, митників і біржових брокерів.

Ювілеї дня:

117 років від дня народження Григорія Михайловича Косинки (справж. прізвище – Стрілець; 1899-1934), українського письменника-новеліста, перекладача доби «Розстріляного відродження». Автор збірок новел і оповідань «На золотих богів», «Заквітчаний сон», «За ворітьми», «Мати», «Політика», «Серце». Косинку вважали найкращим українським прозаїком першої половини двадцятих років – поруч із Хвильовим і Підмогильним. Микола Хвильовий називав його «одним із наших найкращих майстрів слова». Максим Рильський зауважував: «…Косинчині оповідання мають велике пізнавальне значення. Але й інше: вони мають безперечну естетичну цінність, вони гарячі й трепетні, як те життя, по свіжих слідах якого вони писалися». Наприкінці 20-х років Григорій Косинка зазнав гонінь з боку тодішніх радянських ідеологів. Восени 1929 року вождь більшовиків Станіслав Косіор назвав  Косинку «буржуазним націоналістом», і вже на початку 30-х років ситуація різко змінилася – цензура заборонила розповсюджувати надруковану збірку «Серце». Офіційна радянська критика звинувачувала Косинку у сповідуванні «куркульської ідеології» та «націоналізмі». Косинка починає займатися перекладацькою діяльністю (переклав українською «Мертві душі» М. Гоголя), писати сценарії для фільмів, які так і не вийшли на екран. У червні 1934 року, у Харкові, відбулася конференція письменників, на якій обговорювали – після тотального винищення українського селянства, Голодомору 1932-1933 років – успіхи колективізації. Після стандартних промов виступив Косинка, сказавши буквально таке: «Ми стаємо не інженерами, а міліціонерами людських душ». Віктор Домонтович згадує: «Замість обмежитися трафаретними словами вимушених заяв, як це робили інші, він вибухнув зливою скарг, нарікань, протестів. З різкою й запальною люттю він почав говорити на тему: «Братья писатели, в вашей судьбе что-то лежит роковое». Він говорив про те, що в умовах «соціального замовлення», коли людину взяли за горлянку, вона не може творити. Це була не промова. Це була гістерія. Крик одчаю в самотній порожнечі пітьми. Комуністи зустріли промову Косинки свистом і вигуками обурення, в сутінках галереї письменника привітали бурхливими оплесками». 4 листопада 1934 року Григорій Косинка був викрадений працівниками органів НКВС і ув’язнений. Він проходив по судовій справі разом з письменниками Антіном та Іваном Крушельницькими, Костем Буревієм, Олексою Влизьком, Дмитром Фальківським. Усіх їх звинувачували у підготовці до скоєння замаху на життя комуністичних керівників. Григорія Косинку розстріляли 15 грудня 1934 року. З тюрми, вже перед смертю Косинка писав до дружини Тамари Мороз (українська письменниця, літературознавець): «Пробач, що так багато горя приніс тобі за короткий вік. Прости, дорога дружино, а простивши – прощай. Не тужи, кажу: сльозами горя не залити. Побажаю тобі здоров’я. Побачення не проси, не треба! Передачу, коли буде можливість, передавай, але не часто. Оце, здається, все…»

Цього дня 1954 року народився Джоел Коен (1954), американський кінорежисер, сценарист, продюсер, старший із братів Коен (молодший Етан), або ж як їх любовно називають друзі,  «Двоголовий режисер». Брати Коен є постановниками фільмів «Виховуючи Арізону» (дуже смішна комедія, чудова акторська гра 23-річного Ніколаса Кейджа), «Бартон Фінк» (приз МКФ у Канні, 1991), «Фарго» (приз МКФ у Канні, 1996; премії «Оскар», «Золотий глобус», 1997), «Великий Лебовскі», «Людина, якої не було» (приз МКФ у Канні, 2001),  «Брате, де ти?», «Старим тут не місце» (премії ВАFTA, «Оскар»; 2008), «Після прочитання спалити», «Справжня мужність», «Всередині Л’юіна Девіса» (приз МКФ у Канні, 2013), «Аве, Цезар!». Загалом кінорежисери є володарями 4 премій «Оскар», двох премій BAFTA, «Золотої пальмової гілки» Каннського кінофестивалю та ще понад 70 нагород провідних кінематографічних конкурсів і фестивалів. Джоел Коен – фаховий кінорежисер, випускник кінематографічного факультету Нью-Йоркського університету, тоді як Етон навчався на філософському факультеті Прінстонського університету. До кінематографічного істеблішменту вони увірвалися зі своїм легким, смішним і провокативним «Бартоном Фінком» у 1991 році. Тоді їм вдалося «посунути» Трієра з його важкуватою і трохи кафкіанською «Європою» й отримати «Золоту пальмову гілку» МКФ у Каннах. Відтоді вони бажані гості на будь-яких кінематографічних заходах, на їхні фільми з нетерпінням очікують не тільки критики, але й звичайні глядачі. Фірмовий стиль від братів Коен – це повага до традицій та стандартів жанру, несподівані сюжетні повороти, а також неперевершений чорний гумор та сарказм. Джоел Коен у шлюбі з відомою американською актрисою Френсіс Макдорманд, подружжя виховує усиновленого парагвайського хлопчика.

Роковини смерті:

20 років з дня смерті Софії Петрівни Караффи-Корбут (1924-1996), талановитої львівської мисткині, художника-графіка. Художниця найповніше проявила себе у графіці – станковій чорно-білій і кольоровій, ліногравюрах та ілюстраціях до книжок. Протягом 1961–2001 років у світ вийшло 60 книжок з її ілюстраціями загальним тиражем майже 7 мільйонів примірників. Софія Караффа-Корбут ілюструвала переважно твори класиків української літератури. Внесок Софії Караффи-Корбут у мистецьку спадщину значний та вагомий. Вона займає достойне місце серед провідних українських митців ХХ століття. Її батько був нащадком польської шляхти, згодом емігрував до США. Софія Караффа-Корбут – випускниця Львівського художньо-промислового училища та Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва де вчилася на відділі прикладної графіки факультету монументального живопису. Вона була улюбленою ученицею відомого художника Романа Сельського. Коли відділення графіки закрили, дівчині запропонували переїхати до Києва й продовжити навчання в художньому інституті, але вона відмовилась, натомість перевелася на відділ кераміки рідного вишу. Її дипломна робота – тарілка «Богдан Хмельницький» і досі зберігається в музеї Львівської академії мистецтв. Після закінчення навчання Софія Петрівна Караффа-Корбут працювала на Львівській керамічній фабриці. Там їй було не легко – умови праці були важкі, шаблони, з якими доводилося працювати, не дозволяли розвинутись, але іноді все ж вдавалося втілити в життя якусь власну оригінальну ідею. У 1967 році мисткиня створила цикл гравюр до Шевченкового «Кобзаря», за що отримала Гран-прі на Всесвітній виставці у Канаді. Потім працювала над ілюстраціями до поеми Івана Франка «Іван Вишенський», а її останньою значущою роботою стали ілюстрації до драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». Втім, за її життя ці твори так і не були надруковані. Про життя і творчість львівської  художниці йдеться в книзі Богдана Гориня «Любов і творчість Софії Караффи-Корбут».

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-