21 листопада. Пам’ятні дати

21.11.2016 08:00 1706

Сьогодні українці святкують День Гідності та Свободи

Свято відзначається щороку 21 листопада згідно з Указом Президента 13 листопада 2014 року і встановлено на честь початку цього дня двох знаменних і доленосних подій у новітній українській історії: Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013 року. День Гідності та Свободи став своєрідним наступником свята Дня Свободи, що відзначався на честь Помаранчевої революції з 2005 по 2011 роки 22 листопада, але згодом був скасований. Саме 21 листопада 2013 року розпочались перші протестні акції української громадськості у відповідь на рішення тодішньої влади щодо припинення курсу на євроінтеграцію та скасування процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Попрання законодавчо закріплених пріоритетів зовнішньої політики України, якою власне і була Угода про асоціацію між Україною та ЄС, викликала обурення українців. Подібний крок став можливий за надмірної концентрації влади в руках президента Віктора Януковича та «сім’ї» – подібне було б немислиме в країні з усталеними демократичними принципами. Для українського суспільства стало очевидним, що країна стрімко рухається до цілковитого авторитаризму з його зневагою до засадничих прав людини, тотальною корупцією, свавіллям правоохоронних органів, репресіями та терором. Саме це й змусило українців вийти спочатку на вулиці Києва, а потім й інших міст України. Події розгорталися стрімко і драматично – від мирних зібрань студентства – до масових мітингів, палаючих шин, «коктейлів Молотова» і бруківки, що стала зброєю в руках протестувальників. Але найтрагічнішим було те, що цього разу, на відміну від подій Помаранчевої революції, відстоювання власної гідності та свободи вартувало українцям 106 убитих і понад 2 тис. поранених. І це була лише ціна 3-х місяців Євромайдану. Злочинна влада, падаючи, зробила все, аби потягти з собою у небуття і Україну, віддавши її на поталу «великому брату» – анексований Крим, війна на Донбасі, яка забрала життя вже понад 2 тисячі українських військовослужбовців, шалений супротив корумпованого чиновництва всередині країни, хронічна золота короста олігархату, - все це реалії сьогоднішньої України. Але варто також пам’ятати, що обраний українським народом шлях хоч і важкий, але незворотний – події, які почалися біля монументу Незалежності ввечері 21 листопада 2013 року тривають і досі. Гідність не купиш за жодні гроші. Вона або є, або її нема. І українці – Небесна Сотня, воїни АТО, волонтери, кримські татари та українці, що сидять у путінських тюрмах – довели, що вона в них є. Свободу ж треба виборювати, а виборовши – відстоювати. Про це свідчить історія. І не тільки українська.

Сьогодні християнське свято Собор Архістратига Михаїла та інших небесних Сил безплотних. Слово «собор» у назві цього свята має подвійний зміст: це зібрання віруючих у церкві для спеціального богослужіння на честь Архістратига Михаїла, а також саме свято, присвячене всьому сонму ангелів. У церковному календарі, крім свят на честь святих, мучеників і праведників, є низка празників, що славлять ангелів – помічників Господа. Згідно з біблейською легендою, вони невидимі, безсмертні, чисті духом, їх кількість безмежно велика. За Діонісієм Ареопагітом всі ангели поділяються на три ієрархії, а кожна ієрархія в свою чергу – на три чини. До першої належать чини, найближчі до Святої Трійці: серафими, херувими та престоли. У другій ієрархії стоять: володарі, сили та влади – ангели, які покликані керувати нижчими чинами. Вони також надають сили земним володарям та допомагають кожному, хто бореться зі спокусами. На нижній сходинці небесної ієрархії – начальства (начала), архангели і ангели. Господь доручив їм керувати державами і містами, бути благовісниками Божих таємниць та охоронцями люду земного. Вважається, що у кожного християнина є свій ангел-хранитель. Серед старших ангелів особливе місце посідає Михаїл. Його ще називають архистратигом – головним командиром. Очолюване ним військо ангелів перемогло і скинуло з небес сатану. Архангела на іконах зображують попираючим ногами диявола. У правій руці він тримає списа (інколи – вогненний меч). Архістратига Михаїла вважають ангелом-охоронцем усіх християн, він є покровителем Києва. З історичних джерел відомо, що архангел Михаїл був покровителем київського князя Святополка (християнське ім’я – Михайло), який 1108 року збудував Михайлівський Золотоверхий собор. Очевидно, що вже з того часу Михаїл, опікун воїнів вважався патроном Києва. Про традиційний культ Святого Михаїла серед нашого народу свідчать його зображення на княжих печатках, гербах, церковних і військових корогвах, у родовій геральдиці. Згодом архангел Михаїл стає патроном запорозького козацтва і набуває загальнонаціонального значення. Образ святого часто використовувався на козацьких знаменах. Під час Визвольної війни 1648-1654 років корогва з ликом архистратига Михаїла була найвищим символом усієї держави. Зображення Михаїла зустрічається на гербах інших міст України: Василькова, Гадяча, Канева, Таращі, Черкас, Чигирина. Більшовики, в запалі боротьби з релігією, скасували древню емблему Києва. Чудом зберігся герб на постаменті пам’ятника князю Володимиру. Сімдесят шість років Київ не мав змоги використовувати свій освячений тисячолітньою традицією герб. 18 квітня 1995 року сесія Київради ухвалила рішення про відновлення міського герба із зображенням Святого архістратига Михаїла.

Ювілеї дня:

322 роки від дня народження Вольтера (справж. – Марі Франсуа Аруе, 1694 – 1778), французького письменника, філософа-просвітителя, історика, енциклопедиста. Можна сказати, що ХVІІІ століття – це століття Вольтера. Він був першим поетом Франції, першим драматургом (написав 54 п’єси), істориком, філософом. Він був володарем дум, він збурював усталені норми та звичаї. «Не бійтеся думати самостійно!», - звертався він до співвітчизників, закликаючи їх повставати проти будь-яких нав’язаних догм. Його обожнювали або ненавиділи. Байдужих не було. Найхарактерніша риса творчості Вольтера – дотепна іронія, сарказм. Сарказмом, іронічним скептицизмом та цинізмом, за словами Івана Франка, пройняті його дотепні епіграми, шаржі, каламбури. «Он наводнил Европу прелестными безделками, в которых философия заговорила общедоступным и шутливым языком», - писав про нього Пушкін, а ще називав «пронырливым и смелым». Характеристика надзвичайно влучна (варто лише подивитися на портрет Вольтера). «Мечіть стріли, не показуючи рук», - на схилі віку повчав Вольтер своїх молодих однодумців. Йому це вдавалося як нікому іншому: майже всі короновані особи схилялися перед ним у реверансі. Серед гучних імен король Пруссії Фрідріх ІІ, папа  Бенедикт ХІV, російська імператриця Катерина ІІ, та й Людовік ХV, хоча й ненавидів Вольтера, але все ж таки терпів. Вольтера не чіпали, проте діставалося його шанувальникам. Один із його читачів, майже хлопчик, дев’ятнадцятилітній Де ла Бар, у 1766 році був страчений за безбожництво: прямим доказом слугував знайдений у нього «Філософський словник» Вольтера… Помер видатний просвітитель на 84 році життя. Його останки вивезли з Парижа в ніч на 1 червня 1778 року, таємно, у великому поспіху (церковна влада заборонила офіційну церемонію похоронів). 11 липня 1791 року вони були урочисто повернені в столицю і поховані в Пантеоні.  Саме Вольтерові належать висловлювання, які добре відомі нам і сьогодні: «Якби Бога не було, його варто було б вигадати», «Кращий уряд той, за якого усі підкоряються лише законам», «Всі жанри гарні, крім нудного», «Людина народжується не для спокою… Кожен повинен обробляти свій сад… Робота відганяє від нас три великих зла: нудьгу, порок і бідність». У книгах «Історія Карла ХІІ» та «Історія Росії за Петра Великого» філософ згадував про Україну. Особиста бібліотека Вольтера (6902 томи й рукописи) зберігається в Петербурзі в Державній публічній бібліотеці ім. М.Є. Салтикова-Щедріна.

138 років від дня народження Михайла Петровича Гайдая (1878-1965), українського фольклориста, хорового диригента, музикознавця, композитора, організатора хорового співу в Україні. В 1912 році закінчив регентські курси при Херсонському музичному училищі. Керував хорами в Житомирі. З 1919 року – диригент першої Української хорової капели, у 1924–1927 рр. – капели «Думка» у Києві. У 1928–1932  рр. керував українськими хорами у Москві. 1935–1939 рр. – керівник студентського хору Київського художнього інституту, хору Володимирського собору. Зібрав понад 5 тисяч народних пісень і дум, упорядник ряду збірок. Автор обробок народних пісень для хору (близько 50). Однією з найяскравіших сторінок у мистецькому житті Києва кінця 40-х – початку 60-х років була діяльність хору Володимирського собору. Саме Михайло Гайдай у 1947 році організував і очолив митрополичий хор у цьому соборі, який незабаром став відомий далеко за межами України як «художній хор Гайдая». Колектив виконував твори Бортнянського, Веделя, Стеценка, Леонтовича, Чайковського, Рахманінова, Танєєва. Серед уважних слухачів Гайдая можна було побачити народних артистів І. Козловського та О. Пирогова, які спеціально приїздили до Києва послухати хор. Відомий російський перекладач М. Любимов, тонкий знавець мистецтва, автор чудових перекладів з французької та іспанської літератур (перекладав Рабле, Сервантеса, Костера, Флобера) у своїй книзі спогадів присвятив чималий розділ Гайдаю («М.П. Гайдай і його хор»). Там він зокрема пише: «Хор під назвою «Хор Гайдая» був відомий далеко за межами Києва. Московські й ленінградські регенти й співаки навмисне їдуть до Києва, аби послухати незвичайний хор, щоб познайомитися з мистецтвом Гайдая, за першої можливості знову доставляють собі цю насолоду». А ще М. Любимов зазначав, що «Хор Гайдая – це кращий хор в країні (я маю на увазі не лише церковні, але й світські), і це одне з найбільших мистецьких явищ взагалі». Він з жалем констатував, «що, мабуть, і справді «нема пророка у своїй країні». Французи, які відвідували Київ, записали на плівку всю літургію у виконанні хору Гайдая. Співвітчизники ж його зробити цього не забажали – і втратили рідкісний скарб безповоротно». Михайло Петрович Гайдай – батько видатної української співачки Зої Гайдай (їй, народній артистці Радянського Союзу офіційна влада завжди дорікала «батьком-церковником» та частими відвідинами Володимирського собору). Михайло Гайдай помер у вересні 1965 року, на декілька місяців переживши дочку. Поховані вони поряд, на Байковому кладовищі.

125 років від дня народження Михайлини Іванівни Жарської (1891–1972), української актриси і співачки (сопрано). Співу навчалася в Олександра Пилиповича Мишуги у Львові. Працювала в Руському народному театрі у Львові (1907-1911), в українських трупах, зокрема Панаса Саксаганського, в театрах Чернігова і Житомира. Тернопільському українському музично-драматичному театрі. Автор спогадів про Йосипа Стадника, Олександра Мишугу.

95 років від дня народження Ярослава Томовича Геляса (1916-1992), українського актора і режисера, народного артиста України (1964). Закінчив Львівську консерваторію. На сцені – з 1934 року, виступав у Львові, Харкові, Києві, Одесі. Очолював Тернопільський, Закарпатський українські драматичні театри. Знімався в кіно («Над Черемошем», «Іван Франко»).

Роковини смерті:

205 років з дня смерті Генріха фон Клейста (1777-1811), німецького поета і драматурга доби романтизму. Один із найзагадковіших і «найважчих» письменників початку ХІХ ст. «Мова прози Клейста – унікальна. У його час жодна людина так не писала… Він вміє перетворювати захопленість у тортуру – і добивається того, що ми вдячні йому за це» (Томас Манн про Клейста). За життя його не визнавали, справжня слава прийшла до Клейста в ХХ столітті. Нині його ім’я поряд з Гете і Шіллером. У 1912 році (століття від дня народження) в Німеччині була заснована престижна літературна премія його імені. Драми, новели і навіть есе Генріха фон Клейста неодноразово екранізувались. Українською мовою твори Клейста перекладав Іван Франко. 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-