7 листопада. Пам’ятні дати

07.11.2016 08:00 997

Сьогодні виповнюється 80 років від дня народження Миколи Вінграновського – українського поета, прозаїка, кіноактора, сценариста і режисера

Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, премії Володимира Вернадського і премії Фундації Антоновичів (США). Народився Микола Степанович Вінграновський (1936-2004) у Первомайську Миколаївської області. У 1955 році вступив до Київського інституту театрального мистецтва на акторське відділення, продовжив навчання у ВДІКу під керівництвом Олександра Довженка. Ще студентом зіграв головну роль у художньому фільмі «Повість полум’яних літ» (автор фільму –Довженко, режисер – Юлія Солнцева). Дебютував віршами у журналі «Дніпро» (1957). Але справжній розголос принесла Вінграновському добірка поезій у «Літературній газеті» у квітні 1961 року. Перша авторська збірка «Атомні прелюди» з’явилася 1962 року. Після закінчення навчання повернувся в Київ, працював на кіностудії ім. О. Довженка. Автор збірок: «Київ», «Сто поезій», «На срібнім березі» та ін; фільмів – «Берег надії», «Тихі береги», «Слово про Андрія Малишка», «Довженко. Щоденник. 1941-1945», «Гетьман Сагайдачний». Писав він і для дітей. Як режисер поставив на Київській кіностудії художні фільми «Ескадра повертає на захід», «Берег надії», «Дума про Британку» (за трагедією Юрія Яновського), «Климко» (за повістями Григора Тютюнниа), документальні фільми. Автор кіносценаріїв; написав спогади про Олександра Довженка («Рік з Довженком»). Цього митця називають першим з-поміж рівних у плеяді шістдесятників, хоча сам він себе не зараховував до цього покоління. Письменник стверджував: «Українське поетичне кіно – це така сама вигадка, як вигадка й про нас, що ми – шістдесятники. Немає шістдесятників, сім десятників - є таланти, зрілі, освічені люди, яких не можна загнати в перелік». Сьогоднішні ювілей митця відзначається на державному рівні відповідно до Постанови Верховної Ради від 2 лютого 2016 року.

Події дня:

Рік тому, 7 листопада 2015 року, у Вашингтоні відбулась історична церемонія відкриття та освячення Меморіалу жертвам Голодомору в Україні, присвяченого пам’яті мільйонів українців, що стали жертвами сталінської політики. 13 жовтня 2006 року Конгрес США ухвалив, а президент Джордж Буш-молодший підписав закон США «Про надання дозволу уряду України встановити на федеральній землі округу Колумбія меморіал жертвам Голодомору в Україні 1932-1933 років». У липні 2012 року на відкритому засіданні Комісії США з образотворчого мистецтва було схвалено остаточний дизайн пам’ятника за проектом американки українського походження Лариси Курилас «Поле пшениці», а у вересні того ж року він був схвалений Національною комісією США з планування столиці. Пам’ятник – дев’ятиметрове пшеничне поле з бронзи, встановлено неподалік будинку Конгресу, поруч із центральним вокзалом Вашингтона, через який до американської столиці щороку потрапляють мільйони людей. Велика кількість людей отримає нагоду зупинитися біля меморіалу й прочитати, що присвячений він мільйонам українців, замордованих голодом у «цивілізованому» ХХ столітті. На відкриття та освячення пам’ятника до столиці США з’їхалися тисячі українців з різних штатів, а також американці українського походження. Участь у відкритті взяв президент України Петро Порошенко (через відеозвернення) та його дружина Марина, яка була присутня особисто. Також на церемонії були присутні американські урядовці та представники дипломатичного корпусу. «Меморіал у Вашингтоні відкривається у той час, коли Україна відстоює свою незалежність, долаючи перешкоди і даючи відсіч агресії Росії. Кремль знову, як і в часи Голодомору, намагається стерти Україну з карти світу. Смерть знову приходить зі Сходу», – сказав у своєму відеозверненні президент Петро Порошенко. Варто зауважити, що Конгрес США не визнав Голодомор 1932-1933 років в Україні геноцидом. Але та величезна просвітницька робота, яка була здійснена українською громадою США, починаючи з 1980-х років, донесення до політичної еліти США правди про трагічну сторінку в житті України, зробили відкриття цього меморіалу можливим. 

Ювілеї дня:

159 років від дня народження Дмитра Івановича Багалія (1857-1932), українського історика і громадського діяча, одного з фундаторів і академіка Всеукраїнської Академії Наук. Народився в Києві. Вищу освіту здобув на історико-філологічному факультеті Київського та Харківського університетів. У 1906–1910 роках обирався ректором Харківського університету. В 1914–1917 – голова Харківської міської думи. У 1918 – член комітету для заснування Української Академії Наук і з 1919 – голова її історично-філологічного відділу, а згодом член Президії ВУАН. Протягом 20–30-х років викладав історію України у Харківському та Полтавському інститутах народної освіти, очолював створену в Харкові науково-дослідну кафедру історії України, Інститут історії української культури, Центральне архівне управління УСРР. Брав активну участь у громадській діяльності, був організатором вищої школи в Україні, двічі обирався головою Бюро секції наукових працівників України. Як історик Дмитро Багалій формувався під впливом поглядів свого вчителя Володимира Антоновича. У своїй концепції історичного процесу був прихильником етнографічно-федеративно-обласних поглядів, яких дотримувався також Микола Костомаров. Автор понад 200 праць, що стосуються в основному історії Слобідської, Лівобережної та Південної України ХV-ХVІІІ ст.

115 років від дня народження Дмитра Филимоновича Красицького (1901–1989), українського письменника, літературознавця. Правнук Катерини Григорівни Шевченко – сестри Тараса Шевченка. У 40-50-х роках був деканом історичного факультету Дніпропетровського університету, директором Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького, директором Києво-Печерського історико-культурного заповідника, директором літературно-меморіального Будинку-музею Т.Г. Шевченка, заступником директора Київського музею Т.Г. Шевченка. Написав цикл біографічних повістей, оповідань і нарисів про Тараса Шевченка. Брав участь в упорядкуванні збірників «Смерть і похорон Т.Г. Шевченка», «Великий Кобзар у пам’яті народній».

90 років від дня народження Джоан Сазерленд (1926-2010), австралійської оперної співачки (сопрано). Славу Сазерленд принесли її яскраві інтерпретації творів Моцарта і Генделя. Також вона була однією з кращих виконавиць партії Лючії ді Ламмермур в однойменній опері Гаетано Доніцетті. На сцені «Метрополітен-опера» вона співала її протягом 25 років. Саме з цієї оперної партії почався справжній тріумф Сазерленд, її перетворення з провінційної співачки з непоганим голосом у розкішну оперну діву. Прем’єра нової постановки «Лючії ді Ламмермур» відбулась на сцені Ковент-Гарден у 1959 році. Режисер-постановник – Франко Дзеффіреллі – примусив 33-річну співачку в сцені божевілля Лючії метатися по сцені, мов закривавлену менаду. Сама Каллас прийшла за лаштунки, аби привітати дебютантку, а потім наговорила про неї чимало компліментів у всіх інтерв’ю. У тих самих мізансценах вже Дама Британської імперії – Сазерленд, завершила свою кар’єру на початку 90-х. А ще саме Дзеффіреллі поставив для Сазерленд «Альчіну» Генделя в La Scala, за яку італійці прозвали її La Stupenda – «Дивовижна».

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-