14 червня. Пам’ятні дати

14.06.2016 08:00 693

Сьогодні виповнюється 125 років від дня народження Євгена Михайловича Коновальця (1891-1938) – українського військового і політичного діяча, полковника Армії УНР, засновника Організації українських націоналістів

Нині Євгена Коновальця називають «Батьком українського визвольного руху ХХ сторіччя». А за його життя – лаконічно – Полковник. Він і сам – і зовні, і внутрішньо, був взірцем лаконізму і навіть аскетизму. Високий, стрункий, небагатослівний і надзвичайно дійовий. Коновалець не любив патетики, пишномовства, титулів, нагород, почестей і всілякої іншої шароварщини до якої, ніде правди діти, здавна мають схильність українці. Він на дух не переносив «ура-патріотизму» та мрійництва. Воно й не дивно – у 28 років Коновалець був командиром корпусу Січових стрільців і заступником голови Директорії у Києві. Саме Коновалець зіграв чи не вирішальну роль під час повстання проти гетьмана Скоропадського, у захопленні Києва і зміцненні влади Директорії. Коновалець був військовим комендантом Києва, забезпечував у місті порядок. Дехто стверджував, що наприкінці 1918-го – на початку 1919-го «Петлюра й Винниченко ніякої влади не мали, а вся влада перебувала в штабі Коновальця». І більшовики це добре знали. Знали, що Коновалець мало говорить (на противагу тому ж таки Винниченку), зате добре справу робить. Саме тому Коновалець став одним із головних ворогів більшовиків і особисто Сталіна. Саме тому на Коновальця було скоєно чимало замахів. За Полковником затято полювали як за сіроманцем по всій Європі, не шкодуючи ні людей, ні коштів. Єдине, що його по-справжньому «чіпляло» і було сенсом усього життя – визволення України. У цьому питанні він був категоричний («Шлях до вільного Львова лежить через вільний Київ» - казав він). Це було його головною метою, ідеєю, програмою, а все інше не вартувало уваги. Навіть власна безпека, власне життя. «Якщо ворог захоче мене вбити, ніяка сила мене не охоронить», - зауважував Полковник на застороги соратників. Він умів слухати, був чутким до критики, але до конструктивної. Умів визнавати свої помилки. Був поборником політичної культури: «Якщо розходимося, то працюймо так, щоб при зустрічі ми могли один одному сміло глянути в очі й подати один одному руки». У полеміці був стриманий – слів на кшталт «зрадники», «перевертні», «нахаби» і т.д. він уникав, називаючи подібну лексику «вуличною лайкою». В людях цінував порядність, чесність і розум. Саме своїм розумом та інтелігентністю підкупив його агент радянських спецслужб Павло Судоплатов (в емігрантських колах його знали як Павлуся, або Валюха), коли втирався в довіру до Полковника.  У листопаді 1937-го Судоплатов отримав наказ ліквідувати Коновальця. Сталін запитав, які слабкості має Коновалець. Судоплатов подумав і відповів, що той любить цукерки: «Всюди де він буває, він купує коробку солодощів». Сталін наказав це обдумати. В оперативно-технічному відділі НКВС виготовили вибуховий пристрій. Зовні це була коробка шоколадних цукерок, розписана в українському стилі. Вибух мав статися рівно за пів години після зміни положення коробки з вертикального в горизонтальне. Вбивство Євгена Коновальця відбулося в Роттердамі, в ресторані «Атланта» 23 травня 1938 року. Після смерті Коновальця у лютому 1940-го року ОУН розкололася на дві організації з однією й тією ж назвою – радикальну Степана Бандери й помірковану Андрія Мельника. Похований легендарний Полковник у Роттердамі на місцевому кладовищі Кросвейк. Перший пункт ухваленого 1929 року «Декалога українського націоналіста» проголошував: «Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї». Беззаперечно, Коновалець загинув за Неї, але й збудував Її – також.

Сьогодні Всесвітній день донора крові. Рішення відзначати цей день щорічно, було прийнято у травні 2005 року на Всесвітній асамблеї охорони здоров’я в Женеві. Цей день є своєрідним виявом вдячності мільйонам людей, які рятують життя і зберігають здоров’я інших людей, здаючи свою кров. Власне, саме слово донор походить від латинського dono – дарую. Крім того, у цей день звертається увага на необхідність регулярної здачі крові для запобігання її дефіциту в лікарнях та клініках, особливо в країнах, де кількість донорської крові вкрай обмежена. В Україні це питання теж постало надзвичайно гостро, адже знайти кров рідкісної групи було й раніше досить проблематично (час, затрачений на пошуки іноді вартував хворому життя), а нині, в умовах воєнного конфлікту і досить частих надзвичайних ситуацій попит в рази перевищує пропозицію. За останні 20 років в Україні вдвічі скоротилася армія донорів, а, відтак, – і обсяги заготівлі крові. Нині спад донорства в країні припинився, але це не рятує ситуацію. Цьогорічний девіз Дня донора крові – «Кров об’єднує нас». А ще ВООЗ закликає: «Поділіться життям, здайте кров». Щороку в світі збирається 108 мільйонів донацій крові. Майже 50 % припадає на країни з високим рівнем доходу. Сьогодні тільки 62 країни забезпечують близько 100 % своїх національних запасів крові завдяки добровольним, неоплачуваним донорам крові. Організатором заходів Всесвітнього дня донора крові є Нідерланди, глобальні заходи відбуватимуться цього дня в Амстердамі.

Події дня:

Два роки тому, 14 червня 2014 року, при посадці в аеропорту Луганська був збитий Іл-76 – військово-транспортний літак 25-ї військово-транспортної авіаційної бригади Повітряних Сил Збройних Сил України. Його збили проросійські бойовики так званої ЛНР з ПЗРК «Ігла». На борту літака перебувало 40 десантників 25-ї окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади та 9 членів екіпажу. В результаті обстрілу усі вони загинули. Загибель усіх 49 військових, які перебували на борту збитого літака, стала найбільшою з початку антитерористичної операції і найбільшою одночасною втратою Збройних сил України за період її незалежності. Одноразова, катастрофiчна загибель великої кiлькостi особового складу внесла корективи в плани АТО: як наслiдок, у липні українські війська змушені були з боями і новими втратами пробивати сухопутний коридор через Щастя до Луганського летовища. Однією з версій знищення в Луганську літака з 49 військовими на борту називалася є зрада з боку диспетчерів польоту. Вони могли сприяти витоку інформації про переміщення літака. Через трагедію Міноборони України усунуло від своїх обов’язків ряд військових. Зокрема, й заступника керівника антитерористичної операції генерал-майора Віктора Назарова, який підозрювався військовою прокуратурою у недбальстві, що призвело до збиття літака Іл-76. Генерала арештували, але згодом відпустили під заставу. Назаров свою вину не визнав.

Ювілеї дня:

205 років від дня народження Гаррієт Бічер-Стоу (1811–1896), американської письменниці, авторки роману «Хатина дядька Тома» (1852), який відіграв видатну роль в ідеологічній підготовці скасування рабства в країні. Роман залишається одним із найпопулярніших творів дитячої літератури і в наші дні. Українською мовою вперше видано 1918 року.

65 років від дня народження Олександра Миколайовича Сокурова (1951), російського кінорежисера. Зняв понад 50 фільмів, серед яких: «Дні затемнення», «Спаси і збережи», «Молох», «Тілець», «Сонце», «Батько і син», «Елегія дороги».

Роковини смерті:

85 років з дня смерті В’ячеслава (Вацлава) Казимировича Липинського (1882-1931), українського історика, громадсько-політичного діяча, соціолога, публіциста, дипломата, теоретика консерватизму, одного з найбільш оригінальних українських мислителів. Автор «Листів до братів-хліборобів», праці «Шляхта на Україні». Поет Євген Маланюк називав Липинського «Кантом української думки», а поміщик і меценат Євген Чикаленко вважав його «за найбільший інтелект в Україні після Грушевського…» Липинський був одним із організаторів Української демократично-хліборобської партії (1917). Саме ця партія була однією з тих сил, завдяки яким до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський. Липинський підтримував гетьмана і був у його близькому оточенні впродовж 10 років (і в еміграції також), аж поки їхні політичні погляди остаточно не розійшлися. За гетьманата йому пропонували посаду міністра Закордонних справ, але він відмовився. Натомість став послом у Відні (1918-1919). Прихід до влади Директорії Липинський не вітав. Особливо вразив його політичний розстріл полковника Болбочана у 1919 році. Після цього він подав у відставку і назавжди залишився в еміграції. Помер у санаторії під Віднем від туберкульозу. Йому було лише 49 років. Тіло перевезли на батьківщину у село Затурці (нині Локачинський район Волинської області) і поховали в родинному склепі. У 1960-х роках могилу було вщент зруйновано. «Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її не збудуємо, і ніхто за нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути…» (З «Листів до братів-хліборобів» Липинського).

30 років з дня смерті Хорхе Луїса Борхеса (1899-1986), аргентинського письменника, літературного критика. Автор прозових збірок «Всесвітня історія ганьби», «Алеф», «Смерть і компас», «Книга піщинок», «Сім вечорів», а також поезій: «Тайнопис», «Інший, але той самий», «Жар Буенос-Айреса». Самобутність, філософська заглибленість, інтелектуальна метафоричність, а також художня досконалість прозових творів Борхеса принесли йому загальне визнання і світову славу (втім, Нобелівську премію письменник так і не отримав).   

10 років від дня смерті Миколи Сергійовича Шопші (1947-2006), українського співака (бас), народного артиста України. Був солістом Київського театру опери та балету. Співав партії Карася («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), Виборного («Наталка-Полтавка» Лисенка), Досифея («Хованщина» Мусоргського), Бориса Тимофійовича («Катерина Ізмайлова» Шостаковича). Крім оперного мав величезний камерний репертуар, який складався з понад 500 творів (від ораторіальних  партій Генделя до романсів ХХ ст.). 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-