- Насправді, назва "Запорожжя", з огляду на історію, мала відношення до великої території, а не тільки до самого міста. Моя точка зору - Запорожжя і Запоріжжя - вони різні, і фонетично, і культурно. Запорожжя - це і Січеславщина, і Дніпропетровщина. Всі землі козаччини, тому на таку назву може претендувати навіть Дніпропетровськ. До того ж, "Запоріжжя" не має жодного відношення до декомунізації.

Я не вважаю, що на даний момент, це питання на часі. Це не настільки принципово, як скажімо, проспект Леніна чи пам'ятник Леніна. Наразі є більш гострі питання, ніж зміна назви міста.

- У регіоні є багато вулиць, яких уже, по суті, не існує, але на папері вони є. Зокрема й ті, що підпадають під закон про декомунізацію. Хто має навести порядок у цій справі і чи підлягають неіснуючі вулиці або селища під перейменування?

- Цим мають займатися органи самоврядування. У нас була така ситуація, коли треба було поміняти 14 топонімічних назв. Тоді й виявилося, що 12 із них уже не існують. Це вирішується на місцевому рівні, назви неіснуючих об'єктів, пунктів просто прибираються. Ми зробили свою роботу і передали  документи на Кабмін, далі - вже не наша компетенція.

Є такі, хто казав, - як можна кабінет Брежнєва відновлювати! Насправді, треба не лише відновлювати, а й вивчати. Тим більше, є певні проблеми з точки зору історії. У тому плані, що в "кабінеті Брежнєва" не його стіл, а Якимівського райкому партії області. Ми хочемо показати реальні речі, номенклатурну ієрархію. Тому що кожний райком мав свої столи, свої стільці, свої вимоги та права. Наприклад, секретар райкому міг брати квитки за державні кошти лише у плацкарті, а секретар обкому - вже купейні. Взагалі, ми хочемо показати побут не тільки радянської людини, а й номенклатури.

Люди мають знати, що радянські часи не були ідеальними. І спроба декого розповісти про соціалістичний Едем в СРСР - брехня. Насправді, не все було так добре та справедливо.

Ось такий приклад із мого дитинства. Коли я відпочивав у бабусі, до нашого сусіда в Оріхові (місто в Запорізькій області, - авт.), приїхав товариш на 24-ій чорній "Волзі". Але сама автівка - то було ніщо у порівнянні з тим, що в нього за склом показово лежала порожня пляшка з під "Кока-коли". Це було свідоцтвом не тільки того, що він заможний - у нього був статус людини, яка була у капкраїні. Для всіх це було чимось неймовірним! Скільки заздрості викликала ця порожня пляшка - він був там, він пив колу!

Тому, ми маємо показати на прикладі цих елементарних речей, який ганебний побут і життя насправді були за радянських часів, як усі ходили майже однаково одягнені. Щоб провести корпоративний аналіз і порівняти побут радянських людей періоду "развітого соціалізма" та побут "загнівающєго капіталізма", потрібні ось такі виставки.

- Скільки за час вашої каденції було закрито або відкрито бібліотек, клубів для молоді у регіоні? Чи, може, відновлено роботу раніше закритих заклади культури?

- За два останні роки ми зберегли всю мережу закладів культури - 1071, зокрема й понад 500 бібліотек.

Зазначу, якщо за цей час і закривалися бібліотеки, то лише через оптимізацію закладу, або коли будинки потребували капремонту. Але під це виділялися інші приміщення. Працівників бібліотек, музеїв і клубів за два роки теж не поменшало. Їх як було 5,5 тис., так і залишилося. Наразі над цим питанням ми працюємо з новоствореними громадами.

Пропонуємо їм об'єднати культурно-мистецькі центри, щоб акумулювати гроші на конкретних об'єктах, і можливо, зробити їх більш привабливими для молоді та інтелектуального відпочинку. Але це питання вирішуватиме лише громада.

- А як бути з назвою населених пунктів, мешканці яких проти перейменування? Наприклад, село Чубарівка Пологівсього району.

- Всі питання проти перейменування, якщо такі виникають, пов'язані з тим, що представники цієї соціальної спільноти просто не хочуть змін і завжди виступають проти них.

Зрозуміло, що державне управління має дивитися на крок уперед, і ми, насамперед, візьмемося не скільки за перейменуванням, скільки за зміну свідомості. Ми бачимо, як радянська матриця у поєднанні з імперсько-російською та більшовицькою ідеологією, дала нам проблеми на сході України - таку ракову пухлину як ДНР-ЛНР. Але і вона з'явилася не сьогодні.

- Так, у селі Жовтневе Приазовського району. Я намагався піти назустріч цій громаді, коли мешканці заявили, що змінювати нічого не потрібно, бо Жовтневе, це лише назва колгоспу, на базі якого було створено село. Але коли я працював з архівами, виявилося - село назване у 1958 році, саме на честь сорокаріччя жовтня. За радянської влади всі назви - "жовтневий" та "травневий", були пов'язані вийнятково з революцією. Тож така поведінка з боку жителів Жовтневого - відвертий саботаж, але село все одно буде перейменовано. Єдине, якщо вони не дадуть назву самі, ми його перейменуємо на "Данузла", це річка яка колись там була.

Також виникли суперечки з мешканцями колишнього села Кірово, якому повернули стару назву - Жеребці. Але жителі вирішили дати селу іншу назву - Таврійське.

- Яка ще мотивація у мешканців невеличких селищ, які проти декомунізації?

- Кажуть - "ліш би нє било войни, тож хай все буде, як є".

Але війна вже іде, і одна з її причин - злам двох цивілізацій - радянська-азійсько-ординська і європейська цивілізації. На щастя, цей злам пройшов по Донбасу, а не по Запорізькій області. Тому там культ совка, Леніна, і знищується все українське. Совок - це виправдання на пограбування, при цьому, хтось ще й має бути винним. У нацистів у всьому були винні євреї, у росіян - бандерівці.

Це різновид імперського сепаратизму, суміш, яка дає страшні наслідки - зруйновані міста та десятки тисяч загиблих у мирний час. А все починалося з гасла - "Ми радянські"! І такі люди ставляться до всього українського, як до чужого. І це є велика проблема. Тож ми приберемо всю радянщину, та всі 1600 об'єктів, які мають до цього стосунок.

- Чи є, на ваш погляд, назви, що не підпадають під новий закон, але теж мають бути змінені?

- Вважаю, що з часом треба перейменувати вулиці, які названі на честь російських міст. Може я помиляюсь, але в Запоріжжі жодного разу не зустрічав вулиці Львівської, або Тернопільської. Проте - архангельські, мурманські, московські та інші у нас є. У цих назвах ми бачимо Радянський Союз, і не бачимо вільної України. Це фантоми минулого, на які не звертаєш увагу, але вони закладаються в голові з дитинства.

Те саме стосується і районних музеїв. У найкращому випадку це музеї радянської доби. Вони як були з історії СРСР, такими і лишилися. Наприклад, гарний музей у Пологах, керівник цього закладу дуже вболіває за своє діло, і ось ми зайшли у залу ХХ сторіччя, і що бачимо? Ми бачимо історію ВКП(б), де на голод український плакат голоду з Поволжя. Навіть тут підміна понять - тобто не було нічого не радянського, все - лише російське.

Коли півтора року тому я прийшов на цю посаду і ми проводили перший туристичний форум, Василівська райадміністрація приїхала з проектом "Ренесанс Новоросії" - це взагалі був жах! Це був траур - 2014 рік, уже фактично розпочалася україно-російська війна. Так, вони готували це під проект "Таврія", і мали на увазі зовсім інше, але в голові все одно були російські поняття.