Декомунізація у Миколаєві: блукаючи в «Бічних» і «Казематних»

21 листопада в Україні мав би завершитися перший етап декомунізації. Цього вимагає норма Закону "Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборона пропаганди їх символіки". Іншими словами, місцеві органи влади до цього часу повинні були перейменувати вулиці, площі та сквери своїх міст і сіл, які містять комуністичну символіку.

А що ж Миколаїв? На сьогодні ми маємо лише одну перейменовану площу Леніна, якій повернули історичну назву - Соборна. Всього ж заміні найменувань підлягають 170 вулиць і скверів міста.

Цим займається спеціальна комісія, яку лише 15 вересня спромоглися затвердили депутати міської ради минулої каденції. Як підбирався її склад, широкій громадськості невідомо, адже її формуванням займалися чиновники. Не дивно, що в істориків, краєзнавців та активістів міста з'явилися серйозні претензії до роботи цієї комісії. Чого вартий хоча б той факт, що, наприклад, у список для перейменування дивним чином потрапила вулиця Шевченка. Проте, про все по порядку.

ЯК ВІДНОВИТИ ІСТОРИЧНУ СПРАВЕДЛИВІСТЬ

Ще на початку літа миколаївські вчені, історики та краєзнавці об'єдналися в громадську організацію "Символи Миколаєва" ("СМ") і взялися за роботу. Для вирішення завдання з перейменування вулиць і скверів була створена спеціальна концепція. Такий науковий підхід не випадковий, адже в "СМ" входять доктори та кандидати наук, автори численних монографій з історії краю - всього понад 20 чоловік. Вони напрацювали науково-обгрунтовані варіанти назв вулиць, підготували історико-біографічні довідки про відомих видатних людей, які прив'язані до тієї чи іншої місцевості Миколаївщини.

Побачивши не надто успішні спроби чиновників зайнятися питаннями декомунізації, краєзнавці запропонували свою допомогу міській владі. Не можна сказати, що ця ідея викликала ентузіазм чиновників. Швидше навпаки - громадським активістам уже тоді довелося долати опір бюрократичної машини. Але все ж їхня допомога нібито була прийнята.

Мета виробленої істориками та краєзнавцями концепції - назви вулиць, площ, скверів та інших об'єктів повинні наочно показувати, що Миколаїв - українське місто з багатовіковою історією. У її рамках запропонована ціла збалансована система назв вулиць, яка відображає всі історичні періоди розвитку міста. "Система сприяє відновленню історичної справедливості щодо українського народу та усунення наслідків свавілля тоталітарного режиму", - розповідає голова "Символів Миколаєва" Георгій Савченко.

Обсяг роботи великий, адже перейменуванню підлягає аж 170 вулиць міста, не рахуючи інших об'єктів. Тому були умовно створені "чорна" і "біла" книги. До першої увійшли ті назви, які треба прибрати з карти Миколаєва відповідно до законів про декомунізацію, а "біла книга" включає назви, пов'язані з тими історичними особистостями чи подіями, які заслуговують увічнення.

Краєзнавці-активісти прагнули неухильно дотриматися вимоги - подія або особистість, які увічнюються в назві, обов'язково повинні мати стосунок до Миколаївщини. Причому, якщо мова йде про якогось діяча, то його роль в історії або внесок у розвиток міста мають бути значущими.

При цьому, всю топоніміку умовно можна розділити на кілька груп. У першій - всі найменування, які з'явилися з часу заснування міста. Точніше, з 1835 року, оскільки до цього миколаївські вулиці не мали назв, а місто було попросту поділене на квартали. До таких, наприклад, належать вулиці Адміральська, Велика Морська, Слобідські (їх кілька) тощо. У другу групу увійшла частина назв, які місто "придбало" до 1917 року: Потьомкінська, Садова. Їх теж запропонували залишити.

Третій групі вулиць частково пропонується відновити назви, які вони мали до 1917 року, але в радянські часи були перейменовані. Так, наприклад, вулиці Дзержинського пропонується повернути назву Третя слобідська, а вул. Радянській - Соборна.

І, нарешті, четверта група. Це вулиці, що потрапили до "чорної книги". Пропонується перейменувати їх на честь історичних особистостей: Івана Богуна, сім'ї Аркасів, Феодосія Камінського, Карпенка-Карого та інших.

При цьому залишалися ті назви радянського періоду, що пов'язані з героями, які звільняли і Україну, і Миколаїв у роки Другої світової війни. Громадські діячі намагалися "не зловживати" і назвами, пов'язаними з іменами політиків та історичних діячів (навіть якщо це патріоти України), до яких у певної частини населення міста негативне ставлення. Наприклад, таких як Іван Мазепа чи діячі ОУН-УПА. Також слід зазначити, що кожен пропонований варіант найменування вулиць супроводжувався докладною історичною довідкою, враховувалася також прив'язка кожного імені до конкретної вулиці.

ХТО НЕ ХОЧЕ, АБИ МИКОЛАЇВ ІДЕНТИФІКУВАЛИ ЯК УКРАЇНСЬКЕ МІСТО?

Із перейменуванням вулиць Шевченка та Лисенка у чиновників вийшла "обмовочка" за Фрейдом

Однак системний підхід, в якому гідне місце займають назви, пов'язані з патріотами України або з подіями української історії, не сподобався комісії. Більше того, на першому ж засіданні її члени отримали список перейменувань, в якому чомусь пропонувалося дати інші назви вулицям Шевченка та Лисенка. Щоправда, потім чиновники пояснили це нібито технічною помилкою. Але вийшла "обмовочка" за Фрейдом.

За підсумками кількох засідань комісії було відкинуто більшість найменувань, пов'язаних з українською історією та з патріотами, які боролися за незалежність країни в XX столітті. Таку лінію поведінки керівництво комісії пояснило нібито прагненням відійти від назв, пов'язаних з особистостями. Формально це виправдовується тим, що ще при першому присвоєнні назв вулицям Миколаєва (1835 рік), не використовувалися імена людей. Однак, по-перше, абсолютно незрозуміло, навіщо сучасній Україні використовувати практику Російської імперії. А по-друге, і це, мабуть, головне - при цьому буде порушений баланс. Адже тоді у місті залишиться досить багато назв, пов'язаних із російськими діячами, а українських імен буде дуже мало. З'являється таке відчуття, що хтось не хоче, щоби за назвами вулиць Миколаїв можна було б ідентифікувати як українське місто.

За словами представників "СМ", така позиція комісії пов'язана, в першу чергу, з її секретарем Іриною Бондаренко, яка одночасно займає пост начальника відділу охорони культурної спадщини однойменного управління миколаївського міськвиконкому. Вона особисто проводить засідання, бо формальний голова комісії - заступник міського голови Євген Шевченко - в її роботі участі майже не бере. "Ірина Бондаренко - представник старої радянської школи, яка обіймала цю посаду і за радянської влади, і за часів Януковича. А з урахуванням її діяльності в комісії, виникає питання: чи сприймає вона взагалі ідею української культури в Миколаєві", - розповідає Савченко.

Він також вважає, що в результаті її дій збалансованість системи найменувань, яку запропонували "СМ", повністю зламана. У той же час, іншої концепції так ніхто і не запропонував. Активісти були б лише раді, якби хтось дав кращий варіант. Однак вони категорично не сприймають безсистемний підхід, при якому без вагомої аргументації відхиляються назви, пов'язані з іменами патріотів України і подіями нашої історії, а натомість "протягуються" найменування з мінімальним смисловим навантаженням. Наприклад, центральну магістраль Миколаєва - проспект Леніна - пропонується перейменувати в проспект Таврійський, замість запропонованого краєзнавцями проспекту Аркасів. Це видатна сім'я культурних і громадських діячів Миколаєва, які дуже багато зробили і для міста, і для України. А ось до Таврії Миколаїв ніколи не мав жодного стосунку.

Ось ще кілька дивних прикладів. Вулицю "Латиських стрільців" громадські діячі запропонували перейменувати в "Січових стрільців", але комісія наполягла на назві "Весняна". Вулиці "7-го з'їзду рад", "СМ" рекомендувала дати назву Михайла Волобуєва (професор економіки, репресований), але комісія зупинилася на своєму варіанті - "Привітна".

"Нав'язується масове використання таких топонімів, як Городня, Вишнева, Казематна і таке інше, які зроблять Миколаїв посміховиськом", - упевнена представник "СМ", кандидат юридичних наук Світлана Ковальова.

У громадських активістів виникає чимало питань і до того, як проводяться засідання комісії. "Взяти хоча б те, що секретар комісії не ознайомила її членів зі змістом усіх чотирьох законів з декомунізації, якими потрібно керуватися. Простежується тенденція ігнорування іменних назв вулиць, при цьому особливо не пощастило борцям за українську державність XX століття. І це в той час, коли Закон України "Про правовий статус і увічнення пам'яті борців за незалежність України у ХХ столітті" і "Положення" про дану комісію вимагають, щоб імена цих особистостей присвоювалися вулицям і площам. Не в честі у керівництва комісії і представники української культури. Разом з тим І.Бондаренко неодноразово нагадує на засіданнях, що потрібно віддавати перевагу неіменним назвам: Осіння, Весняна, Привітна або ж пов'язаним із морською тематикою. Більше того, під час засідання комісії прозвучала фраза, що, мовляв, "одні переможці нав'язали нам радянські назви, прийдуть інші, і що, будемо знову перейменовувати?" - розповідає член комісії, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії Чорноморського державного університету імені П.Могили Наталія Шевченко.

Хотілося б запитати, чийого приходу, яких саме переможців чекають миколаївські чиновники? Випадково, не "руського міра" або "новоросії"? Адже, за ідеєю, процес декомунізації повинен сприяти заміні комуністичних топонімів на назви, пов'язані з іменами кращих представників української нації. "На жаль, уже перші засідання комісії показали суперечливість поглядів її членів у плані необхідності повернути Миколаєву його український колорит. Назви вулиць Бічна, Мала і т.д., звичайно ж, мають право на існування. Але, при цьому, не можна піддавати забуттю імена відомих миколаївців, на прикладах яких треба виховувати майбутні покоління", - впевнена ще один член комісії, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії ЧДУ ім. П.Могили Ольга Морозова.

ГЛАСНІСТЬ "У ТУМАНІ"

Всі засідання комісії проходять за зачиненими для ЗМІ дверима

А що ж сама пані Бондаренко? На жаль, її позиція полягає в тому, щоб не допускати представників преси на засідання комісії і не давати жодної інформації про її роботу. Всі засідання проходять за зачиненими для ЗМІ дверима. Більше того, особисте звернення до неї журналіста за коментарями теж не увінчалося успіхом. Чиновниця категорично відмовилася коментувати що-небудь із цього приводу, посилаючись на те, що робота комісії ще не завершена. Така позиція, щонайменше, дивує, адже мешканці міста мають право знати, про що йдеться на засіданнях цієї комісії.

Отож, довелося вдатися до формальних дій - написати журналістський запит на ім'я голови комісії пана Шевченка. Надати відповідь доручили все тій же пані Бондаренко. Отож, не дивно, що вона оформлена у стилі найкращих зразків чиновницьких відписок. На жодне пряме запитання, - чому комісія ігнорує пропозиції щодо назв, пов'язаних із видатними українськими особистостями, відповіді немає. Натомість, названі окремі пункти Положення про створення та роботу комісії, з якими можна ознайомитися і на офіційному сайті міськради.

Проте, щоб бути об'єктивними, все ж процитуємо частину відповіді на інформаційний запит. "У ході чотирьох засідань комісії були попередньо розроблені пропозиції щодо перейменування 85 об'єктів. Тільки після прийняття узгодженого рішення усіма членами комісії ці пропозиції будуть надані міському голові та міській раді. Таким чином, коментувати заяви про те, що комісія відкинула багато назв, пов'язаних з ім'ям українських особистостей та патріотів, передчасно", - йдеться у листі.

При цьому чиновники явно лукавлять. Бо в наступному абзаці нагадують, що відповідно до ЗУ "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", термін для прийняття рішень міською радою на виконання його вимог минає 21 листопада. Якщо до цього часу міською радою не прийнято відповідне рішення, то право його прийняття передається міському голові.

Отож, схоже, що миколаївські чиновники, які контролюють роботу комісії з перейменування, саме цього і хочуть - перекласти з себе відповідальність. Адже термін її повноважень закінчується, і подальшого, більш-менш фахового підходу до перейменувань, уже не буде.

Щоправда, у Миколаєва ще є шанс. Адже місто отримало нового очільника. І дуже хочеться сподіватися, що новообраний міський голова та новий склад міськради приділять цьому питанню більше уваги, і Миколаїв таки буде ідентифікуватися як істинно українське місто. Хоча комусь цього дуже не хочеться.

Алла Мірошниченко, Миколаїв.