Ентузіасти на Полтавщині вирощують і випускають у дику природу зайців-русаків
На залізничному вокзалі в Лубнах Полтавської області на мене чекає мисливствознавець філії «Миргородське лісове господарство» ДП «Ліси України» Володимир Плема. Він добре знаний серед мисливців не тільки в Україні, а й за кордоном. Пан Володимир робить роботу, яка мало кому вдавалася, – розводить у неволі зайців.
- У дитинстві якось знайшов у яру багато погризених жучків, комах та інших плазунів. Зібрав це добро у пробірку і приніс своїй учительці біології. Вона подивилася на мене й питає: «Володю, тобі це справді цікаво?». Кажу: «Не просто цікаво, а дуже цікаво!».
Розмовляємо біля вольєрів, де утримують тварин.
- До 2014 року я працював у системі УТМР – товариства мисливців та рибалок. Вже тоді народилася ідея створити невеличке експериментальне господарство, щоби розводити в неволі зайців. Того ж року перейшов у Держлісгосп і реалізував, бо тут більше можливостей. Маємо чотири напрями роботи: заєць-русак, кріль дикий європейський, качка дика, фазан мисливський.
Починаємо екскурсію з фазанів. Один із них, майже ручний, намагається поїсти з рук господаря вольєру, стрибає на шифер, ковзається й з'їжджає донизу. Пан Володимир показує спеціальні відбійники, щоби лис не зміг дістатися. Каже, що хижаки постійно рвуться сюди.
Наступний вольєр, качиний, – унизу. Для птахів викопано невеличкий ставок, який використовується й для поливу. Володимир Плема перевіряє кладки яєць. Боковим зором помічаю гусака, який витягує шию і готується атакувати.
- Це пара диких гусей, який нам привезли з Оржицького району. Зазвичай на третій рік гуска починає відкладати яйця, але не в цьому випадку. Чекаємо, може, на четвертий наважиться.
По качиному вольєру вільно ходить півень-цесарка. Помітивши його, гусак забуває про мене й довго переслідує півня, що чимсь йому не вгодив. Гуска не відстає від свого партнера ні на крок. Окремо ходять представники Американського континенту – чорно-зелені качки каюги.
ЗАЙЦІ ПЛАВАЮТЬ ЛІПШЕ, АНІЖ ДІД МАЗАЙ
І ось – головна мета мого приїзду – зайці, що виведені в неволі.
- Це – експериментальне вольєрне господарство. Утримання зайців – частково кліткове, частково – вольєрне. Експериментуємо, навчаємося самі, навчаємо інших. Створили методичку для людей, які хочуть вирощувати зайців у неволі, – каже Володимир Плема. – Часто мене запитують, що ліпше – клітки чи вольєри? І там, і там є плюси й мінуси. В клітках тварини захищені від хижаків та на 99% – від хвороб. Плюс тут вони ліпше контролюються, особливо молодняк. У вольєрі молодняк не доводиться привчати до природи. Тому після кліток ми переселяємо зайців у вольєр, адаптуємо. Після вольєра відразу випускаємо на волю вже звиклих жити у природних умовах.
Згадую, як колись у дитинстві я теж розводив кролів. Одного ранку вони всі померли.
- Зайці майже такі ж хворобливі, як і кролі, – каже мій співбесідник. – Кролі страждають на миксоматоз, кокцидіоз, вушний кліщ і геморагічну хворобу. От тепер, коли достатньо тепло й волого, кокцидіоз розвивається прискореними темпами. Однак ми заячі клітки обробляємо спеціальним порошком.
Від кліток поступово переходимо до вольєра. Троє зайців, під час спроби до них наблизитися, вмикають космічну швидкість. Я намагаюся зняти їхній біг на телефон, але виходить слабенько.
- Та не треба за ними бігати з фотоапаратом, – каже Сергій, помічник Володимира Племи. Бере палицю і йде в зарості бур'янів, що в центрі вольєра. Відхиляє листя кропиви й показує мені.
- Он сидить, бачите.
Я нічого не бачу, але про всяк випадок фотографую те місце. Вже вдома роздивляюся світлини й бачу великі заячі очі. Наступного разу показує ще одного, який, замість бігати по колу, сидить під колодою і не ворухнеться.
Тим часом дощ пускається, як із відра. Йдемо з Володимиром Племою до адміністративного будинку.
- Ідея розводити зайців виникла не зненацька. Фактично для пересічного мисливця вже не було об’єкта для полювання. Хижаки були, а зайців майже не було. Чому – цілий ряд причин. Насамперед сільгоспвиробники й хімічні препарати, які вони застосовують. Через цю хімію маточне поголів'я втрачає здатність до розмноження, а молодняк узагалі гине. А хімічні препарати в сільському господарстві застосовують усе більше. Наступна причина – хижаки, кількість яких ніхто не контролює. Коти, собаки, лисиці й ласки. З Кіровоградської області до нас мігрують вовки. Вже біля Кременчука бачили шакалів. Ласки, хоч найменші, але дуже злобні. Вони знищують зайченят заради спортивного інтересу. Не з'їсть, але неодмінно все передушить. Птахи – граки, ворони, лелеки та яструби, сови. Тобто ворогів у зайця більш ніж достатньо. Хто з них найбільший? Оскільки заєць живе поблизу населених пунктів, щоби бути подалі від природних хижаків, то це щури, коти й собаки. У нас був випадок, коли кіт проліз у вольєр і відгриз зайцю голову. Уявляєте, кіт і раптом відгриз голову!
За словами пана Володимира, керівництво Держлісгоспу відразу підтримало ідею розведення зайців і створення вольєрів. Було дві сім'ї з трьох самок і одного самця – маточне поголів'я.
- Спочатку йшло дуже важко: нас збивали з пантелику хвороби зайців, не знали, як їх розводити. Тепер набули певного досвіду, навіть навчаємо інших, хоч і тепер інколи трапляється, що тварини хворіють. На сезон маємо біля пів сотні голів молодняку, якого випускаємо на волю. Однак тут стабільності немає: є роки, коли вони приводять по 4–6 зайченят, а є – коли по одному. Це ні від чого не залежить, просто є якісь природні цикли. У нас, у лісостепу, самки в дикій природі приводять в середньому три виводки, далі на схід можуть мати по чотири. Тут у клітковому триманні є самки, які приводять п'ять виводків.
Запитую, чи правда, що мати-зайчиха кидає зайченят відразу після народження.
- Історія про те, що в дикій природі зайчиха кидає своїх зайченят відразу після народження і їх вигодовують випадкові зайчихи – не більше аніж міф. У нас у вольєрах зайчиха відразу відкидає чужих зайчат за спроби підкинути їх. Вона робить те саме, що й інші тварини, відчуваючи своїх дитинчат за запахом. Звісно, бувають і винятки, але таке трапляється не тільки в зайців. Міфом є також оповідання про діда Мазая, який рятував зайців, бо вони не вміють плавати. Та зайці плавають так, що куди тому дідові! І Ленін, до речі, теж ніяких зайців з води не рятував.
ЗАЄЦЬ МОЖЕ ДАТИ ВІДСІЧ ХИЖАКОВІ
Починали лісівники з одного вольєра, потім звели другий і третій. За зайцями, яких випускають в дику природу, неодмінно ведуть спостереження. Випускають їх восени, у вересні – на початку жовтня, на території відтворювальних ділянок, де немає полювання.
- Якщо вгадаємо з місцем і їх усе влаштовує, то зайці звідти далеко не розходяться. 500 метрів – максимум. Якщо не вгадаємо, то йдуть далі. Напередодні на місці розселення знищується весь хижак, принаймні більша його частина. Заєць не має однієї території для проживання й не охороняє її. Однак він не мігрує дуже далеко, бо все залежить від кормової бази. Заєць – не лось, щоби наїстися, йому багато не треба, продовжує співбесідник.
Розпитую про хижаків, які нападають на зайців.
- На відміну від легенд про діда Мазая, заєць насправді може дати відсіч хижакові. У разі нападу ворон чи граків він падає на спину й відбивається сильними задніми лапами. Однак з яструбом, лисицею, собакою і навіть котами така тактика не дуже ефективна. До нас у вольєр рветься майже весь перелік хижаків. Відбиваємося, як можемо: відлякуємо запаховими засобами. Для них немає нічого гіршого, аніж запах «Трійного одеколону». З часом ми набули неабиякий досвід. За ним до нас їдуть постійно. Їдуть переважно ті, хто має проблеми з чисельністю зайця-русака на своїй території. До війни часто їздили за досвідом із Донецької і Луганської областей. Саме там зайців було мало через високу щільність урбанізованих агломерацій. Дуже багато їде сусідів – із Полтавської, Сумської та Чернігівської областей. Заєць-русак – він усюди заєць-русак: і в Полтавській області, і в Одеській. Якихось підвидових відмінностей у нього немає.
Із Черкас було навпаки – до нас привезли зайця. Його спіймали маленьким, і він фактично виріс у будинку. З часом почав гризти штори, меблі, шукати собі зайчиху. З Києва теж приїздили з дорослим зайцем. Цей виріс, почав нападати на господарів та їхніх котів. Відтак цей заєць приїхав до нас і живе тут.
ЧОМУ РУСАК БІЛЯКУ НЕ ТОВАРИШ
Середня тривалість життя зайця у вольєрі – 10–12 років. На волі – 6–8 років, поки хвороба, хижаки або мисливці не вб'ють його. Якщо взяти за 100 відсотків загиблих зайців, то від хижаків гине лише 20%. Набагато більше знищують хвороби, хімічні засоби захисту й польові та лісові пожежі. Щоби ви розуміли, оптимальна щільність зайців – 30–40 особин на тисячу гектарів мисливських угідь. Тепер ми маємо 5–10 особин. Це катастрофічно мало. Буває, телефонують мені радісно: Володимировичу, у нас зайці розплодилися, цілими табунами бігають. Роз’яснюю, що влітку, під час гону зайці збиваються в купи. А ви взимку подивіться: той пішов за п'ять кілометрів, той за три, той за два. І все, зайців немає. До речі, зимують зайці у будь-яких захисних спорудах: норах, сараях, кущах, ямах.
Цікавлюся, чи є в Україні заєць-біляк.
- Заєць-біляк – не наш вид. У природі трапляється, що він підходить із Росії до наших Чернігівської та Сумської областей. Він у нас не може жити з тієї простої причини, що коли в Україні зеленіє трава, він ще білий. А в Росії часто ще у квітні сніг лежить. Заєць-біляк більший за розміром від русака. Він має широкі лапи, це щоби точка опори в снігу була більшою і заєць не провалювався. Русак і біляк можуть паруватися між собою, виходить такий рудий гібрид, але далі він уже не розмножується. Такі руді зайці якраз трапляються в Чернігівській та Сумській областях.
Бойові дії у цих областях впливають на міграцію тварин. Фактор занепокоєння має місце, і тварина мігрує подалі від вибухів. Хоча військові безпосередньо на лінії зіткнення кажуть, що там звіра не менше, бо він адаптується. Зазвичай зайці зовсім не звикають до людей. Це за умови, якщо їх тільки годувати й доглядати. А якщо пестити й гладити, то, навпаки, дуже швидко звикають, і це їм на шкоду, бо важче буде жити в дикій природі. Ще одна легенда – про неймовірну полохливість зайця. Вона теж не відповідає дійсності. Якщо зайченя, не дай Боже, запищить у вольєрі, то самка кидається на людину й захищає дитинча.
За словами Володимира Племи, заєць важить мало.
- Найбільша вага зайця-русака – до 5 кілограмів. Але це дуже великі. Зазвичай середній заєць важить 3–4 кілограми. Їдять майже той самий корм, що й домашні кролі. Линяють двічі на рік – весною і восени. Восени линяють на більш світлий, біліший колір, весною – на сіріший. За линькою визначають здоров'я зайця. Якщо линька йде повільно або линяє лише задня частина, значить, є проблеми, треба підлікувати, дати вітаміни.
Тепер багато господарств намагаються розводити зайця-русака, але мало в кого виходить. Найчастіша помилка – нерозуміння екології зайця-русака, його хвороб, його стилю життя. Дуже велика проблема з молодняком в період імунної ями: коли знижується імунітет, який надали батьки, й набувається власний, коли зайченя переходить на траву. Тоді тижнів два-три маємо перепад, коли вони потребують особливого догляду, вітамінів. Якщо в цей час не доглянути, то можна втратити молодняк.
Після обіду пан Володимир проводжає мене на залізничний вокзал. Дорогою додому в електричці не дають покуняти дві жінки-контролерки, які штурхають за плече. Показую квиток і вони втрачають до мене інтерес. Ідуть шукати «зайців» у сусідніх вагонах.
Юрій Стригун, Полтавська обл.
Фото автора та з архіву Володимира Племи
