Війна свят: День перемоги vs День Європи

Війна свят: День перемоги vs День Європи

Укрінформ
У ризьких святкуваннях 8-9 травня, у суперечках про них - багато корисного для України

Згідно з законами перспективи, зміна точки огляду сильно змінює картину.

Я бачив багато Днів перемоги у Москві. На моїх очах свято, знайоме з дитинства, змінювалося, мутувало, перетворюючись з дня поминання загиблих і свята закінчення війни на дурне, позбавлене смаку, агресивне самовихваляння. А за межами Росії - і найбільше в Україні - на привід дестабілізувати ситуацію, підняти галас, посіяти хаос.

У Латвії, в її столиці Ризі картина виглядає дещо інакше. Росія з її стилістикою святкування Дня перемоги 9 травня видається такою, що якоюсь мірою розповсюджується і тут місцевими фанатами «русского мира»... як би це точніше сказати - виглядає такою собі всесвітньої сектанткою. Подібно до РПЦ, яка минулого року відмовилося брати участь у Всесвітньому православному соборі, побоюючись, що вона там не зможе домінувати.

СВЯТКОВЕ СЕКТАНСТВО РФ

8 травня в Латвії відзначають День перемоги над нацизмом та вшанування пам'яті жертв війни. 9 травня - День Європи. Подивіться, як по суті схоже на українське трактування цієї спареної дати - День пам'яті та примирення. Але підстава тут зовсім інша. 9 травня була підписана декларація, яка призвела до економічного союзу Франції та Німеччини (Європейське об'єднання вугілля і сталі 1950 року), попередника Європейського союзу. Тобто, ця дата Дня Європи була обрана досить умовно і саме з тим прицілом, щоб вона приєднувалися до 8 травня. Зате вийшла гармонійна пара пам'ятних дат: 8 травня - День перемоги, День пам'яті, 9 травня - День Європи, колись розірваної на шматки, а нині такої, яка прагне бути єдиною.

Але чи може нинішній Росії сподобатися такий підхід, який не підносить одних за рахунок приниження інших («Можемо повторити!», «За німкенями!»), а замирює всіх? Чи може нинішня Росія з її централізованими темниками лякалки-Гейропи відзначати цей День Європи? Питання риторичне. Звичайно ж, ні й ні. І ще раз - на всяк випадок - НІ!

Російській Федерації в її нинішньому нужденному стані потрібен лише і виключно День перемоги і саме 9 травня. Без непотрібних, толерантних, а значить за кремлівськими поняттями, лицемірних штучок, на зразок пам'яті, примирення, загальноєвропейської солідарності. Ні, тільки перемога, тільки Росія, тільки велика, непогрішна та неповторна. А всі, хто думає по-іншому - фашисти за визначенням, оскільки за дивною логікою роспропа, заперечення величі, непогрішності та неповторності Росії чомусь вважається «переглядом підсумків Другої світової та Нюрнберзького процесу».

Не менш важлива деталь: російське свято - обов'язково окреме від усіх, сектантське - не 8 травня, а лише і виключно 9-го.

СИНЬО-ЖОВТИЙ ДЕНЬ ЄВРОПИ

Ранок 9 травня у Ризі був радісним. Хоча це і робочий день, але країна, місто дуже високо цінують своє повернення в Європу. І тому до Дня Європи ставляться серйозно. До 11.00 близько ста молодих людей, студентів (так і хочеться сказати українською - студентська сотня) віднесли до представництва Євросоюзу в Ризі і там випустили в небо 600 (на честь 60-річчя ЄС) синіх і жовтих кульок, з прикріпленими до них побажаннями, якими б вони хотіли бачити Латвію та Європу через 10 років. Ой, як хотілося б бачити в такому кольорі кульок особливий акт підтримки України. Але ні, річ в іншому, в тому, що прапор Євросоюзу, нагадаю - коло з жовтих зірок на синьому тлі.

День Європи відзначали і урядові установи. Парламент Латвії (який часто називають Сеймом, хоча латиською він звучить як «саейма») виніс святкування на вулицю, розбивши великий намет біля своїх стін. Подібним чином святкував День Європи кабінет міністрів Латвії. Міністри разом з дітьми малювали Латвію в Європі. Зворушливо було побачити за цим заняттям не кого-небудь, а міністра оборони Раймонда Бергманіса. Він намалював сонце над парканом без воріт. І пояснив свій малюнок так: «Тепер ми відкриті світу, а раніше жили за парканом».

А ось латвійський МЗС провів день відкритих дверей у самому прямому сенсі слова. Біля входу, перед цими самими відкритими дверима - переможці конкурсу дитячих малюнків. А далі - двері режимної установи були дійсно розкриті, принаймні, на перший поверх. Щоб пройти всередину, досить показати будь-який документ, який засвідчує особу. Виступ Дипломатичного хору (це не жарт, не капусняк, дійсно хор, жіночий, з мзсівських співробітниць). Вступне слово парламентського секретаря МЗС Латвії Занди Калніні-Лукашевіци. Стенди, які представляють європейські країни, як членів Євросоюзу (Німеччина, Нідерланди, Угорщина, Естонія), так і країни Східного партнерства, серед яких і Україна (плюс Грузія і Азербайджан).

Найбільше часу провів біля стенду Німеччини. Сім десятиліть вона йде демократичним шляхом. І символічно, що Кремль, Росія замість того, щоб вчитися у неї, багато років тільки шпиняє взяттям Берліна (або влаштовує, як цьогоріч, клоунський штурм фанерного Рейхстагу, на широко обіцяне «будівництво» якого, до речі, були списані величезні гроші). І старанно навчається авторитаризму, який переходить в тоталітаризм.

Взяв буклет Баварії зі знаменитим замком Нойшванштайн на обкладинці. «Sweet?» - запитала дівчина біля стійки та стенду. Кивнув головою і одразу поласував цукерками-тягучками. Тобто, говорячи простою та зрозумілою роспроповською мовою, продався за німецькі цукерки...

Але досить пускати слину з приводу європейської єдності одних і європейських перспектив інших. Треба прямувати на свято георгіївських стрічок.

"ПОБЕДОБЕСИЕ" В РАМКАХ І ПІД КОНТРОЛЕМ

Святкування 9 травня в Ризі організовує об'єднання 9may.lv. Організація, ніби суспільна, але, судячи з усьому, яка має тісні партнерські відносини з Ризькою мерією. А мер Риги, нагадаю, Ніл Ушаков, голова об'єднання Центр Згоди. Це політична сила, яка колись уклала договір про співпрацю з «Єдиною Росією» (після початку російської агресії та прийняття Європою антиросійських санкцій договір тимчасово заморожений). Тобто, як можна зрозуміти 9may.lv - це дочірнє підприємство мерії, його субпідрядник, який дозволяє і пишно відзначити День перемоги, і у раз потреби якоюсь мірою від нього дистанціюватися.

Святкування проходить у парку біля великого меморіального, радянських часів, комплексу «Пам'ятник визволителям Риги». Він знаходиться за 15-20 хвилин пішки від Старої Риги, через міст над Даугавою, в Задвиньї. І така «задвинутість» є дуже зручною, оскільки дозволяє надійно розділити тих, хто хоче пишно відзначити це свято, і тих, хто не хоче. Важливо, що сама зона святкування обгороджена жовтими стрічками з написом «Поліція». І вже одне це якось відразу дисциплінує. Взагалі, поліції на святі багато. І як сама вона довірливо повідомила пресі, у сусідніх з парком приміщеннях, на всяк випадок також є досить великий резерв.

Жорстка установка латвійських силовиків - на цивілізоване проведення свята. І у тому числі, недопущення провокацій. Наприклад, друзі з числа латиських активістів не рекомендували мені одягати елементи української символіки, як жовто-сині, так і червоний мак, який став у нас традиційним. За їхніми словами, це самими силовиками буде визнано, як провокування на конфлікт.

Але з іншого боку, і російськомовні святкувальники Дня перемоги нічого зайвого у Ризі собі не дозволяють. Жодних провокативних плакатів, ніяких прапорів сепаратистських утворень. Правда, раніше, кажуть, таке зустрічалося, але це швидко припинили.

Оскільки немає можливості для агресивної каналізації «святкової енергії», потрібно якесь інше русло для її виходу. І таким стало покладання квітів. На всьому шляху до меморіального комплексу у величезній кількості стоять торговці квітами, переважно недорогими - червоні гвоздики і тюльпани, нарциси. Квіти купують у них і несуть усі (навіть ті, які виглядають відверто асоціально), це один з головних атрибутів, ритуалів святкування. Квіти спочатку укладаються довгими рядами біля Батьківщини-матері та «Альоші». Коли тут місця не залишається, їх кладуть колами на галявині.

Ранкові урочистості відкрив мер Ушаков і посли чотирьох країн: звичайно ж, Росії, а ще - Азербайджану, Білорусі, Казахстану. Найцікавішим був виступ якраз останнього представника. Окрім усіх обов'язкових у таких випадках ритуальних слів (про єдність всіх народів і всіх республік для відсічі ворогу), було сказано, що Казахстан прийняв багато тисяч репресованих і став для них справжньою Батьківщиною. Це дисонувало з переможним славослів'ям інших послів і, звичайно ж, не було випадковим - цей вектор, заданий не так давно президентом Назарбаєвим, став обов'язковим. Що само собою є дуже важливим. Хоч у Казахстані ставиться надійний, системний бар'єр відродження культу Сталіна (у Росії, нагадаю, рейтинг підтримки людожера перевалив за півсотні).

Що ще сказати про першу частину святкування... Ретро-пілоток із зірочками, «під війну», на відміну від Москви, мало. Гімнастерок - взагалі немає. І, тьху-тьху-тьху, поки нікому не приходить в голову наряджати в історичну б/п форму підлітків, дітей, немовлят. (У Москві, в Росії така путінюгендівська мілітаризація свідомості лякає найбільше). Тут поки до такого рівня "победобесия" далеко. Радує також, що зовсім мало ряжених в армійську форму старого зразка (не тільки гімнастерки, але й галіфе з чобітьми) з чужими нагородами. Також мало зброї для «потримати в руках» і сфотографуватися.

Само собою святкування 9 травня в Ризі взагалі було б не дратівливим, якби не велика кількість георгіївських стрічок. На жаль, для переважної більшості російськомовної Риги це нормальний, позитивний символ свята перемоги. Для України звучить дико, але тут такі реалії.

Час, однак, повертатися в Стару Ригу. Тому що там цьогоріч з'явилося щось нове.

ПРОТИ ДНЯ ПЕРЕМОГИ/ОКУПАЦІЇ - ЗА ДЕНЬ ЄВРОПИ

Латиські патріоти втомилися від приватизації «русским миром» 9 травня, від небажання місцевого «русского мира» рахуватися з Європейським вибором Латвії та відзначати День Європи. Тому вперше було вирішено провести пікети проти святкування 9 травня. Тобто, зазіхнути на стрижень імперської ідентичності Росії путінського зразка - на День перемоги. Рішення сміливе, але вимушене. «Русский мир», який має в основі своїй шовіністичну, загарбницьку ідеологію, («Росія - там, де росіяни», «Межі Росії ніде не закінчуються» як газ, у тому числі і газпромівський) прагне зайняти весь простір, який йому надається. Не можна спокійно дивитися на це, інакше закінчитися вторгненням - прямим чи гібридним. Потрібно ставити цьому обмеження, не зважаючи на те, «що скажуть російські ЗМІ».

Так, були складнощі з узгодженням цього пікету в мерії, але врешті-решт, його все ж таки дозволили. Близько 40 людей зібралося біля пам'ятника Латиським стрільцям, який біля мосту, що веде до меморіалу «Визволителям Риги». Латиські гасла були продумані, без грубості і ні в чому не суперечили європейським цінностям: «Перемога Колими над Бухенвальдом», «День окупації не свято», «Не наша перемога».

А ось ідентичне українському: «...Ніколи більше».

Симпатично - з портретом вірного російського союзника Кім Чен Ина (на Росії-24 регулярно показують безсовісні своєю брехливістю сюжети про КНДР): «Якщо вам так подобається перемога комунізму, чому б вам не переїхати до Північної Кореї».

В оруелівських традиціях:

«Війна - це мир,

Свобода - це рабство,

Незнання - сила,

9 травня - день перемоги».

І головна велика розтяжка, яка об'єднує пікетувальників: «Комунізм - найкривавіша ідеологія усіх часів. 100 мільйонів вбивств перекреслюють (перекреслений знак рівності, - ред.) перемогу».

Через міст до пікету приходили люди з георгіївськими стрічками та червоними кульками. Не були сильно галасливими. Але провокатор знайшовся. Це записний місцевий діяч «русского мира» Григорій Федькін. Він почав на камеру провокувати пікетувальників на жорстку реакцію. З якимись нечленороздільними питаннями й вимогами Федькін і поліз до кореспондентаУкрінформу. Приємно, що мої ввічливі запитання провокатору були зафіксовані, акуратно змонтовані і показані в багатьох латвійських медіа: «Ви російську мову знаєте? Ви хоч якоюсь мовою говорити вмієте нормально?».

Для більшої провокативності Федькін обв'язався навіть не однієї, а декількома георгіївським стрічками. Організатори пікету нагадали йому, що простір для його однодумців там, за мостом. А навіщо він прийшов з цими стрічками сюди, де їх не сприймають? Коли одна стрічка була скинута з рукава на асфальт, Федькін викликав поліцію. Одразу підскочили журналістські бригади Першого каналу та Росії-1, які завбачливо чергували поряд (смішно бачити, як мікрофон пропагандонського каналу схований, щоб не забруднити, у своєрідний целофановий презерватив). Проте великої заварушки затіяти не вдалося. І наскільки я розумію, роспроповські теле-бригади залишилися з носом. Сподіваюся, їм цей день запишуть як прогул.

А через годину після описуваних подій у Верманському саду в центрі Риги був розгорнутий намет одного з найбільших парламентських блоків «Національне об'єднання». Побачивши червоний мак на пальто укрінформовця, ті, хто роздавав листівки, вигукнули: «О! Україна! Ви - наші друзі! Чекаємо в Європі». На листівках святкування Дня перемоги 9 травня прямо не критикувалося. Просто нагадувалося, що у Латвії День перемоги над нацизмом, але також і День пам'яті жертв війни (чого не згадують у назві свята в Росії, яка не любить говорити про багатомільйонні жертви) - саме 8 травня. А 9 травня - лише і тільки День Європи, тобто день дружби, день єднання, а не роз'єднання європейських націй.

ЛІКНЕП: УРОКИ «КАЛЕНДАРНИХ ЗАВОРУШЕНЬ» У РИЗІ

І знову до свята георгіївських стрічок. Тут о 21.20 був заявлений останній виступ лідера об'єднання «Злагода», мера Риги Ніла Ушакова. Він назвав лицемірами тих, хто дорікає латвійцям, які відзначають День перемоги 9-го травня, оскільки, на його думку, нібито, немає різниці, коли святкувати «крах нацизму». Також Ушаков жорстко засудив тих латвійських політиків, які розділяють людей, сіють розбрат. Це потрібно перекласти з політично-електоральної на звичайну мову. «Сіють розбрат» по-ушаковськи - це, зокрема, означає прояв принципової позиції по відношенню до московського агресора, що викликає роздратування здебільшого російськомовних латвійців, які одурманені кремлівською пропагандою.

З натовпу цього разу більш багатолюдного, ніж вранці, радісно кричали: «Молодець! Так! Ми - за тебе!». І це зараз для мера Риги особливо важливо, оскільки 3 червня в Латвії відбудуться вибори в міські та крайові думи. І «Злагода» сподівається утримати (якщо не зміцнити) муніципальну владу латвійської столиці.

А завершилося свято концертом єкатеринбурзької групи «Чайф». Володимир Шахрін відразу попередив, що хлопці нічого такого говорити не будуть, а будуть тільки грати. Розумно, оскільки друга людина в групі, гітарист і автор низки пісень Володимир Бєгунов, уродженець Сімферополя і, на жаль, принциповий «кримнашевець». Так що він на концерті багато чого міг би наговорити. А так йому довелося все це приберегти для ризьких російськомовних ЗМІ: «Мене дуже веселить ця заява: Росія - країна-агресор! Та у країні-агресорі цікавіше жити, ніж у країні дебілів. Те, що зараз відбувається на Україні, навіть не смішно. При цьому я знаю мільйон нормальних українців, які не мають до цього ніякого відношення».

(До речі, варто відзначити, що сам Шахрін - більш розумних поглядів. Наприклад, з приводу перенесення «Бронозового солдата» в Таллінні він говорив, що «в тій ситуації були неправі обидві сторони». Для середнього росіянина це рідкісна поміркованість і толерантність).

Пройшовся площею святкування вночі. По суті, це сімейний пікнік. Щоб заощадити, більшість приходить зі своїми продуктами та своєї ж випивкою. До вечора, зрозуміло, багато хто вже добре «набрався». З'являються неприємні моменти, добре відомі за московським Днем десантника в парку Горького: прапори ВДВ, прапори Росії, галас, з нецензурщиною в тому числі. Правда, у воду купатися не лізуть. І просто холодно (в ніч на 10 травня в Ризі випав невеликий сніг), і катерок з поліцією не дрімає. Але скандалів, інцидентів практично немає. По-перше, тому що всі свої, а провокаторів з іншого боку тут не бачив. По-друге, повторюся, багато поліції.

Ну і ближче до півночі - святковий салют (що особливо ображає тих рижан, хто вважає 9 травня святкуванням окупації, а не перемоги). Але найцікавіше навіть не це, а своєрідна «війна прапорів», розвішаних на авто. Латвійських, зрозуміло, більше, ніж російських. Але, пам'ятаючи уроки України, і ті, що є, сильно насторожують.

Насторожують і дрони, які літають над Ригою на подібних урочистостях. Керують ними люди з георгіївськими стрічками. Шкода, не вдалося побачити знаменитий напис місцевих колорадів: «Наши МИГи сядут в Риге». Довелося повірити на слово очевидцям, що він все ж зустрічається...

На завершення - невеликий коментар до слів шановного ризького мера. Ось цим: «Лицеміри ті, хто дорікає латвійцям, які відзначають День перемоги 9-го травня». Цікаво, а наскільки він сам знає історію міста, яким керує? А якщо знає, наскільки вчить уроки історії?

1584-1589 рр. в історії Риги - це «Календарні заворушення». Протестний рух рижан, які прийняли Реформацію, проти католицизму, наново насаджуваного Річчю Посполитою, яка захопила місто у 1581 році. Безумовно, будь-яке порівняння кульгає, але... При такій історії говорити, мовляв, неважливо, що в якій день святкувати, може тільки нерозумна людина. Але про блискучого 40-річного політика, який вже 7 років керує Ригою, такого точно не скажеш. Другий варіант - це говорить людина лицемірна. А це вже дуже схоже на правду.

Олег Кудрін, Рига.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-