Останні новини

Синдром байдужості: Як з учасника АТО повернення кредиту вимагали

Сергій Ханін Блоги 18.11.2016 00:09 692

Кому війна, а кому… Ну, ви знаєте, як там далі…

Вкотре у цьому переконався, послухавши розповідь мого товариша, колеги з Сумського обласного прес-клубу Олексія Захарченка, який був мобілізований до війська у четвертій хвилі і більше року провів у зоні АТО. Ось як вона звучить від першої особи.

"Я користуюся послугами одного з комерційних банків уже майже 10 років, з моменту, як зареєструвався ФОП (фізична особа-підприємець, - ред.). Жодних нарікань на сервіс у мене не було - як і в банку на мене. На якомусь етапі мені відкрили там кредитну лінію для підприємців, я нею користувався, регулярно платив внески-відсотки тощо. Обидві сторони все влаштовувало.

Потім мене мобілізували до армії. І згідно з законом, банк тепер не має права нараховувати мені відсотки на кредит. Тож через пару місяців після того, як я потрапив до зони АТО, банк закриває мені кредитну лінію. Ну, зрозуміло - "нічого особистого, просто бізнес" - банку не вигідно обслуговувати клієнтів АТОвців, що ж із них візьмеш…

Ну, а підтримати хлопців, які захищають у тому числі й стабільність банківської системи України, - це ж ніде не записано в законодавстві, тому вони не зобов'язані…

ОК, я почав поступово закривати кредит - згідно з договором, щомісячними внесками відповідного розміру. Там, власне, фігня вже залишилася. Але після повернення з армії, був певний період фінансової нестабільності - адже бізнес треба відновлювати "з нуля", набирати проекти, замовлення, так би мовити, "ставати на ноги". І я свідомо прострочив черговий внесок по кредиту. Не критично прострочив, і невеликий внесок.

Ясно, що почалися дзвінки з банку і нагадування, були мої пояснення, що як тільки надійдуть кошти, так одразу. А потім був дзвінок із центрального офісу цього банку і розмова з його співробітницею. Якій я і "виклав" усе вищесказане. На що отримав таке:

- А зачем вы пошли в армию? - з натяком на те, що я туди від банку втік.

- Ну як, військкомат забрав, я і пішов.

- А сколько вам лет?

- У моїй кредитній справі явно має бути вказано, скільки мені років. А до чого тут це?

- А то, что в армию берут только до 25! - переможним голосом.

- Дівчино, ви хоч розумієте різницю між призовом на строкову службу і мобілізацією? Ви взагалі знаєте, що в Україні війна іде? - вже не витримую.

- В Украине нет мобилизации! (?!).

- А про часткову мобілізацію згідно з Указом Президента України ви щось чули?

- Нет, ну вы же добровольцем туда ушли?

На цьому етапі у мене здали нерви, і продовжувати розмову я не став. Цікаво, що (повторюся) до армії у мене не було жодних проблем із цим банком, і досі стосунки з працівниками місцевого відділення цілком теплі. Але, попри те, що зараз я можу хоч сьогодні погасити весь той невеличкий залишок по кредиту, я тепер буду максимально відтягувати платежі цьому банку. Максимально".

Така ось історія, яку колега згодом виклав на своїй сторінці у Фейсбук та у Медіа-коло.

Висновки з неї може зробити кожен сам.

Додам лише, що після появи цього посту в соцмережі представники банку попросили Олексія надати номер телефону, аби прослухати викладену розмову зі своєю працівницею (у них є така можливість), пообіцявши розібратися у ситуації.

Хочеться вірити, що справді розберуться. Та тільки стає дуже сумно від усвідомлення, що в той час, коли десь зовсім недалеко іде війна, на якій гинуть захисники України, на мирній її частині живуть люди, байдужі до долі учасників бойових дій. І почуте від них "Не ми вас туди посилали" - це синдром хвороби частини українського суспільства, ліків від якої, видно, у нас ще не винайшли…

Сергій Ханін, Суми.

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-