Ім’я Андрія Пареха добре відоме у колі світової кіноеліти, а у 2020 році про нього заговорив увесь світ, коли він виборов престижну премію Primetime Emmy Award за режисуру одного з найдраматичніших епізодів культового серіалу HBO «Спадкоємці». Також він режисував епізоди для серіалів «Хроніки Таймс-Сквер» та «Вартові». Як оператор-постановник він зняв чимало відомих незалежних і голлівудських стрічок, серед яких «Напів-Нельсон», «Дружина доглядача зоопарку», «Блакитний Валентин» та «Це дуже кумедна історія». Журнали Variety та Filmmaker Magazine свого часу заносили його до списків найперспективніших операторів світу.
Парех народився у США в родині українки та індійця. Знімав культові стрічки, працював над масштабними проєктами для топових стримінгів, але ніколи не забував про своє українське коріння.
В інтерв’ю Укрінформу на полях міжнародного кінофестивалю у Карлових Варах Андрій Парех розповів про необхідність підтримувати інтерес до українського кіно, зв'язок із батьківщиною матері, плани поїхати у Львів та можливість звернутися до теми Тараса Бульби.
ВСІ МОЇ ПЕРШІ РОБОТИ ЯК КІНООПЕРАТОРА БУЛИ В КИЄВІ
- Ви вивчали операторську майстерність у знаменитій кіношколі FAMU у Празі. Що дала вам європейська освіта на величезному американському кіноринку?
- Я провів літо 1998 року у FAMU. То була літня програма і це був перший раз, коли я знімав на 35-міліметрову плівку, тож це мало величезний вплив на розвиток моєї кар'єри.
У нас викладав професор Яромір Шофр, який знімав чеський фільм «Потяги під пильним наглядом». Він отримав «Оскар» у 1968 році (за найкращий фільм іноземною мовою, – ред.). Шофр був дивовижним професором. Він дуже чітко дав зрозуміти, що кінематографія, фільми можуть бути схожими на живопис. Тому ми ходили і вивчали роботи дуже відомого чеського художника Якуба Шиканедера, який малює сцени на світанку та у сутінках. Усе це було про спробу наслідувати європейський живопис.
Тож так, FAMU справді мав великий вплив на мій професійний ріст.
- Ви ж поверталися після цього до Чехії, на фестиваль у Карлові Вари…
- Так, я зняв два фільми у Чехії. Я зробив пару трейлерів для фестивалю в Карлових Варах разом з Іваном Захаріашем (режисер рекламних роликів, за які його двічі нагородили «Золотим левом» – головним призом фестивалю реклами в Каннах, – ред.). Це було наприкінці 2000-х.
Я знімав по всьому світу, багато знімав і в Україні.
- Чи могли б ви трохи детальніше розповісти про це? Чи є якісь поточні проєкти або плани?
- Зараз таких проєктів немає. Але всі мої перші роботи як кінооператора були в Києві. У мене були американсько-українські друзі, які відкрили там продакшн-компанію під назвою Radioactive (українська продакшн-компанія Radioactive Film, – ред.).
Я працював у Києві, ймовірно, раз на два місяці протягом чотирьох чи п’яти років.
Свою дипломну роботу для NYU (Нью-Йоркського університету, – ред.) я знімав у Києві з українськими акторами. Це був справді неймовірний досвід.
Я наполовину українець, тому було дуже приємно мати такий зв'язок із Україною, працювати там, розмовляти українською. Це завжди була можливість попрактикуватися у мові.
- Чи підтримуєте ви зараз зв'язки з українськими кінематографістами?
- У мене є багато друзів-українців, які працювали в Україні, але зараз поїхали звідти.
І я дуже залучений до деяких українських проєктів.
- Це кінопроєкти чи гуманітарні?
- І гуманітарні, і кінопроєкти.
Незабаром я їду в Україну зі своєю донькою, щоб попрацювати у Львові в таборі для дітей.
- Скільки їй років?
- Шістнадцять.
- Ви їдете удвох?
- Так.
- Багато людей у галузі мистецтва з українським корінням, і не лише, підтримують Україну. Ви – серед них. У чому бачите свою місію?
- Я намагаюся тримати тему війни у свідомості людей. Я думаю, це дуже важливо, щоб вона не зникала. Протягом певного часу новини про війну були на перших шпальтах, але важливо, щоб вони там і залишалися. Війна триває вже п’ятий рік. Це просто неймовірно.
Наприклад, у своєму Instagram я раніше постив багато різних фото, а тепер це переважно про те, що відбувається в Україні. Просто, щоб тримати це у стрічці новин, щоб люди знали, що відбувається, і не забували.
ВАЖЛИВО, ЩОБИ ЛЮДИ БАЧИЛИ УКРАЇНСЬКУ ПЕРСПЕКТИВУ І РОЗУМІЛИ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В УКРАЇНІ
- Яку ви пораду, як визнаний майстер, метр, можете дати молодим українським режисерам та операторам, які намагаються ділитися своїми історіями зі світом та інтегруватися в міжнародну кіноіндустрію у цей час, під час війни?
- Я вважаю, що дуже важливо, щоб люди бачили українську перспективу, український погляд. Щоб вони розуміли, що відбувається в Україні, розуміли, що в Україну вторглися. Щоб вони також бачили мужність і стійкість українського народу, силу українців.
І для цих проєктів, я думаю, насправді дуже важливо, щоб вони виходили у світ, щоб глядачі їх бачили. Я дуже радий, що фільми Мстислава Чернова потрапляють на розгляд Кіноакадемії. Люди бачать це кіно, воно отримує широке визнання. І я думаю, що для них є своя аудиторія.
- Кого б ви виділили з українських режисерів, які проєкти?
- «2000 метрів до Андріївки» (документальна стрічка українського режисера Мстислава Чернова, яка здобула премію «Еммі» за найкращу режисуру, - ред.) – неймовірний фільм.
Тож дуже важливо, я думаю, приносити цей погляд від першої особи на цю війну, на це вторгнення.
- Багато режисерів, сценаристів намагаються сьогодні винести цей погляд на екрани. Але ми чуємо, що світ «втомився від війни в Україні». Як можливо утримати цю тему на порядку денному?
- Знаєте, мені було б дуже цікаво побачити художній твір, знятий з персонажами, в яких люди емоційно інвестують. Я маю на увазі, війна як новини – це одне, але, я думаю, війна як фон для художнього твору – для цього є багато простору.
- Ви казали кілька років тому, що хотіли би колись зняти фільм про Україну або в Україні. Чи це бажання все ще є, і що це міг би бути за фільм?
- Я думаю, це могло би бути справді цікаво... Я, однак, ще не впевнений, якою була б тема. Думаю, фоном скоріше за все була б війна. Можливо, сучасна екранізація історії Тараса Бульби була б дуже цікавою. Або навіть рімейк «Тараса Бульби» як історичного кіно.
ПИШАЮСЯ НОСИТИ ВИШИВАНКУ НА ПІДТРИМКУ УКРАЇНИ
- Всі знають, що у вас українське й індійське коріння. Перетин неймовірно багатих культур. Чи вплинуло це на ваш світогляд і ваш стиль роботи?
- Думаю, що так. Хоча я не впевнений, адже у мене немає іншого досвіду (посміхається).
Я виховувався в дуже українському дусі: розмовляв українською, ходив у «Пласт», був прислужником у церкві.
Індійська сторона натомість була відкрита мною лише після того, як мені було вже 20 років. Я думаю, що українська сторона у мені дуже сильна.
- Ви також згадували, що у вас був чи є брат у Києві. Чи є у вас родичі зараз в Україні?
- У Херсоні є дуже далекі родичі, а мій рідний брат уже 22 роки живе в Києві.
- Я знаю, що ви приїжджали до Києва у 2022 році. Бували ще після цього?
- Я був лише один раз, у липні 2022 року. Я поїхав за братом.
Зробив тоді багато фотографій. Був глибоко вражений тим, як війна змінила все.
- Ваша родина, ваша мама передала вам українські традиції. Чи передаєте ви їх далі своїй доньці?
- Ну, я везу її туди (в Україну, – ред.) цього літа. Ми поїдемо за кілька тижнів. Вона побачить Україну вперше.
- Не страшно?
- Звичайно. Я маю на увазі, це викликає у мене глибоке занепокоєння і хвилювання – везти її туди. Водночас я вважаю важливим, щоб вона це побачила. І могла допомогти іншим дітям знову знайти дитинство посеред війни.
- Вас часто можна бачити у вишиванці на офіційних заходах. І ви якось згадували, що першу вам подарувала бабуся. Скільки у вас вишиванок?
- Мабуть, п’ять або шість. Я люблю їх носити. Вони дуже красиві. І я дуже пишаюся тим, що ношу їх на підтримку України.
- Чи часто ви спілкуєтеся з українською громадою, діаспорою?
- Так, у мене багато друзів з діаспори в Нью-Йорку, а також у Міннесоті, де я виріс. Тож я на зв’язку з ними, бачимося досить часто.
ЩОБ ВІЙНА ЗАКІНЧИЛАСЬ, ОДИН ЦЕНТРАЛЬНИЙ ПЕРСОНАЖ МАЄ ЗНИКНУТИ
- Ви знімали американське незалежне кіно і режисирували великі серіали HBO. Де ви відчуваєте більше креативної свободи?
- Думаю, в обох випадках. Я почуваюся дуже благословенним тим, що мені довіряють і дозволяють робити те, що я вважаю правильним для проєкту.
- Які ваші подальші творчі плани?
- Просто працюю над деякими серіалами у Штатах. Для HBO, для Netflix. І як режисер, і як оператор.
- Щодо успіху серіалу «Спадкоємці». Чому, на вашу думку, ця історія про надбагатих цинічних медіамагнатів так глибоко відгукнулася по всьому світу? Здається, ці персонажі викликають симпатію.
- Я думаю, не дивно, що цей серіал був дуже популярним під час президентства Дональда Трампа (2017-2021 рр.). І тому, я думаю, вони бачать ці залаштункові ігри, свого роду легку корупцію в усіх цих персонажах. Реальність віддзеркалює художній вимисел.
- Не думали про якийсь сіквел, наприклад, під час другого президентства Трампа?
- Ще ні. Думаю, нам потрібне щось інше (сміється).
- Як, за вашим відчуттям, війна буде розвиватися далі? Ви не політик, митець, я розумію, але все ж таки…
- Важко побачити кінець війни прямо зараз. І я відчуваю, що є один центральний персонаж, який має зникнути, щоби це сталося. Побачимо.
- Чи могли б ви сказати кілька слів українською? Звернутися до українського народу і, можливо, до ваших колег в Україні.
- (Українською) Дорогі друзі! Тримайте вашу мужність і силу!
Ольга Танасійчук, Карлові Вари
Фото автора