1 січня. Пам’ятні дати
Новий рік – одне з тих рідкісних свят, які чи не одностайно відзначаються семимільярдним населенням Землі. Новорічні свята єднають усіх, незалежно від національності, віросповідання і кольору шкіри. При цьому, зрозуміло, форми цього дійства бувають найдивовижнішими, а традиції святкування Нового року у різних країнах подібні тільки в одному: відліку останніх миттєвостей року минулого і зустрічі року прийдешнього. Символічний «перевал» з 31 грудня на 1 січня – лише один із декількох «нових років», які відзначаються різними народами. Крім нього існує маса релігійних і традиційних днів переключання зі старого на нове, щедро розсипаних по всьому календарю. Наприклад, єврейський Новий рік відзначається восени, у вересні-жовтні. «Рош-га-Шана», дослівно «голова року», це час, коли Всевишній визначає, яким буде прийдешній рік для кожної конкретної людини. Новий рік в Ірані, а також у багатьох тюркських народів припадає на день весняного рівнодення – 20 (або 21, 22) березня і називається Навруз. Ця дата своїми витоками сягає доісламської релігії країни – зороастризму. Символ свята – пророщені зерна пшениці, які ототожнюються з торжеством нового життя після неплідної зими. Мешканцям екзотичної Індії поталанило: в країні відзначається аж чотири Нових роки: в березні в південних штатах, у квітні – в північних, у липні-серпні – в Кералі (штат на південному заході Індії), а в жовтні – у західних провінціях. У програмі святкувань – яскраві тканини, шафранового кольору прапори, міріади ліхтариків, фрукти і море солодощів. Зустріч Нового року в Європі відбувається зовсім по-іншому, більш стримано, але зі своїми симпатичними дивацтвами. Італійці викидають (переважно з вікон) старий непотріб, а таким є не тільки предмети гардеробу, але й стільці, телевізори, дивани. Вважається, що чим більше мешканець Аппенін викине старого й непотрібного, тим більшою буде вдача в прийдешньому році. В Парижі одним із головних центрів святкувань Нового року є славнозвісна Ейфелева вежа – залізна красуня заміняє французам (а особливо туристам) і ялинку, і куранти. З останніми секундами року що минає, поступово гасне й її ілюмінація. Але з першими миттєвостями (які вголос рахуються святковою юрбою) ажурна красуня знову розцвітає феєрією вогнів. Центральним і традиційним місцем для святкування Нового року мешканцями Нью-Йорка є Таймс-сквер, у берлінців – біля Бранденбурзьких воріт. Болгари з наближенням Нового року на декілька хвилин вимикають у будинку світло – для новорічних поцілунків, зрозуміло, таємних. А ось іспанці супроводжують лік останніх миттєвостей минулого року поїданням винограду: по ягідці на кожен удар. Тому, хто встигне запхнути в себе 12 виноградин, у прийдешньому році обов’язково поталанить – до речі, не така це вже й легка справа, адже виноград в Іспанії надзвичайно крупний. По-своєму відзначають Новий рік народи Африки, Південної Америки, Японії й Австралії. Стосовно останньої, то відомо, що Санта в цьому раю серфінгістів з’являється не з лісу і не з неба, а, наче Афродіта, з морської піни – майже голий, але з бородою. Втім, якими б не були звичаї, кожен землянин, байдуже де він знаходиться – на станції Вернадського в Антарктиді, в королівському палаці Осло, в мангеттенських апартаментах, фавелах Ріо-де-Жанейро чи в таборах біженців, яких нині чимало по всьому світі, мріє про світле й ліпше майбутнє.
Католики відзначають свято Торжество Пресвятої Богородиці Марії. Всесвітній день молитов про мир. Проголошений Папою Римським Павлом VІ. Відзначається з 1968 року Римо-Католицькою Церквою.
Події дня:
115 років тому (1901) згідно з рішенням англійського парламенту в Австралії була створена федерація шести англійських колоній, яка отримала права домініону. Офіційне проголошення Австралійського союзу. 1 січня 1901 року набрала чинності Конституція Австралії.
25 років тому (1991) вийшов перший номер газети «Голос України» – офіційного друкованого органу Верховної Ради України. Першим головним редактором газети став Правденко Сергій Макарович.
25 років тому (1991) вийшов перший номер газети Київради «Хрещатик».
Ювілеї дня:
315 років від дня народження Василя Григоровича Григоровича-Барського (1701-1747), українського мандрівника, ученого-орієнталіста, письменника. У 1724 році здійснив мандрівку в Італію. Пройшов пішки через Східну Словаччину, Угорщину, Австрію. У 1725 році через моря – Адріатичне, Середземне та Егейське на попутних кораблях прибув до Солуня (Салонік), відвідав Константинополь, Афон, де зробив опис монастирських бібліотек. Побував у Палестині, Єгипті, Лівані, Сирії, певний час проживав на грецьких островах Хіосі, Родосі, Кіпрі, Патмосі та ін. Навчаючись в ораторсько-філософській школі на о. Патмосі, склав підручник греко-латинської граматики для студентів Київської академії (у якій, до речі, вчився 6 років). У вересні 1747 повернувся в Україну, але через місяць помер. Похований у садибі Київської академії. Під час мандрівок Василь Григорович-Барський вів дорожні записи, які містять надзвичайно цікаві відомості про природу, побут і звичаї народів відвіданих країн. З них постає непересічна особистість автора – гуманіста з різнобічними інтересами, високим рівнем знань. У записках переважає світський матеріал, супроводжуваний малюнками. Багато описів відзначаються образністю. Свої записки мандрівник завершити не встиг. Тривалий час твір був досить популярним, поширювався в Україні в рукописах. Лише у 1778 році вийшло перше видання записок, останнє (7-е), найповніше, з’явилося у 1885-1887.
190 років від дня народження Василя Дем’яновича Ковальського (1826-1911), українського громадського діяча і письменника. Закінчив Львівську духовну семінарію, вивчав право, працював в австрійському суді. Депутат галицького крайового сейму (з 1867) і австрійського парламенту (з 1873). Добивався відкриття в Галичині українських шкіл і гімназій. Видав «Руську читанку для нижчої гімназії», де вмістив багато власних творів. Друкувався у віденській пресі. Крім оповідань педагогічно-повчального характеру писав також ліричні вірші, байки, етнографічні статті, рецензії.
120 років від дня народження Василя Ілліча Касіяна (1896-1976), українського графіка. Професор Київського художнього інституту (з 1927). Створив ілюстрації до «Кобзаря» Тараса Шевченка, творів Ольги Кобилянської, Івана Франка, Василя Стефаника; плакати. Автор праць з мистецтвознавства. У 1982 році у м. Снятині відкрито художньо-меморіальний музей Василя Касіяна.
120 років від дня народження Тейноске Кінугаса (1896-1982), японського кінорежисера, одного з піонерів японського кінематографа. Кар’єру розпочинав у театрі – з 15 років грав жіночі ролі; з 1917 року – в кіно. З 1922 сам почав займатися постановкою фільмів. Поставив понад 100 картин. Серед найвідоміших: «Принцеса-змія», «Перед світанком», «Повість про вірність», «Врата пекла» (1954, Гран-прі Каннського МКФ, «Оскар»). Став першим японським режисером, чиї фільми вийшли у європейський прокат.
107 років від дня народження Степана Андрійовича Бандери (1909-1959), українського патріота, політичного діяча, ідеолога і теоретика українського національно-визвольного руху. Бандера був талановитим організатором, політиком-стратегом, відданим революційним методам боротьби за визволення українського народу від австро-угорських, польських, московсько-більшовицьких колонізаторів, за незалежну Українську Державу – такої характеристики заслужив він від своїх сподвижників, послідовників і прихильників української національної ідеї. Представники ж держав, чия влада поширювалась у різний час на українські землі, вважали його державним злочинцем, бандитом. «Українським буржуазним націоналістом» з негативним підтекстом цього поняття, фашистським поплічником, убивцею невинних людей та іншими лайливими епітетами наділяла його ім’я більшовицька пропаганда. Впродовж багатьох років, у відношенні до патріотично вихованих українців вживалися висловлювання, у яких слова «націоналіст», «національний» трактувалося як принизлива ознака. При цьому не згадувалося, що поняття «націоналіст» і «патріот» є тотожними – «той, хто любить свою батьківщину (свій народ)». Степана Бандеру важко сприйняти патріотом тому, хто не визнає українців за окремий народ, окрему історичну й етнічну спільноту. Радянські пропагандисти доклали чимало зусиль, аби в свідомості пересічного громадянина прізвище Бандери асоціювалось зі словами банда, бандит. Хоча, є й такі, хто щиро вважав його рідним братом славнозвісного Остапа Бендера й називав (називає) «Бєндєрою». Між тим, у польській мові «бандера» – це «прапор». Сьогодні тривають дискусії щодо перевезення останків С. Бандери на батьківщину. При цьому мають протилежні оцінки його ролі в історії України. Не викликає сумніву, що Степан Бандера, незважаючи на спотворення його образу більшовицькою пропагандою, залишається прапором боротьби за незалежну Україну. Майбутні дослідження архівних матеріалів, яких ще не торкалась рука не заангажованих дослідників, дозволять з’ясувати істинну роль і місце націоналістів ХХ століття в боротьбі за незалежність України, в тому числі й самого Степана Бандери, і внесуть беззаперечні докази на користь закономірності цієї боротьби. Але настільки правильними були всі тактичні кроки і дії учасників цих подій, покаже час.
Роковини смерті:
85 років з дня смерті Яльмар Бергман (1883-1931), шведського письменника і драматурга. Автор соціально-психологічних романів «Бабуся і Господь Бог», «Клоун Янг».
