Пам'яті бойового медика Альони Кушнір

Альона Кушнір (у дівоцтві Новіцька), старший сержант, медичний інструктор полку «Азов». Народилася у 1992 році в мальовничому селі Морозів на Хмельниччині. Виросла в багатодітній сім'ї з двома братами і сестрою. Ще підлітком вона втратила маму та сестру, які померли від важкої недуги. Тож поки батько заробляв гроші, покинувши військову справу, дітей виховувала бабуся.

Змалечку дівчина мала хист до малювання, займалася легкою атлетикою. Однак коли постав вибір професії, пішла навчатись на медсестру, до того в родині лікарів не було. Після закінчення у 2011 році Чемеровецького медичного коледжу п'ять років працювала у шпиталі в Хмельницькому. Там вийшла заміж за військового з полку «Азов» й народила сина Іллю. За два роки переїхала з дитиною до Маріуполя, де служив чоловік. І згодом сама підписала контракт і почала службу санінструктором.

«Вже на Донеччині Альона пішла служити бойовим медиком у військову частину А3057 Національної гвардії України. Пройшла на Львівщині у центрі підготовки курси інструкторів з тактичної медицини, потім стала учасницею бойових дій. На передовій Альона рятувала під обстрілами побратимів. Вона бойова, мужня, з такою точно не страшно йти у розвідку», - ділиться спогадами її двоюрідний брат Андрій Федоров.

Каже, побратими говорили про неї: «Дівчина вагою 40 кілограмів, половина з яких – сталеві яйця».

Шлюб Альони розпався, і за якийсь час вона зустріла нове кохання – нацгвардійця Максима Гридчину. Молодята мали багато планів на спільне життя і в травні 2022-го хотіли розписатись. Але російські окупанти зламали усі плани.

За декілька днів до повномасштабного вторгнення Альона зателефонувала батькові й попросила вивезла маленького сина на захід.

«Тоді вже лівий берег у Маріуполі прострілювали. Донька з внуком зустріли мене з потяга. Поїхали до неї. Всю ніч проговорили. Вона сама їхати не хотіла, хоч і виховувала сина одна. Каже, ми в 2014 році відбили цих орків, то й зараз відіб’ємо», – розповів батько.

На світанку чоловік зміг евакуаційним потягом вивезти онука. Альона разом із Максимом залишились захищали Маріуполь. Вона рятувала поранених, розвозила їжу та воду цивільним, він — тримав оборону.

«Не жалій, я медик, я військова і я українка», - написала вона близькій подрузі.

Максим загинув 7 березня. Альона знайшла його понівечене тіло неподалік від військової частини. Це не зламало сильну жінку, вона залишалася в Маріуполі до останнього, рятуючи життя українських військових і мирних громадян.

17 березня 2022 року старший сержант Кушнір записала відеозвернення з бункеру «Азовсталі», яке поширили журналісти, щоби привернути увагу світу до гуманітарної катастрофи у Маріуполі.

«Деблокуйте Маріуполь і дайте можливість привезти медикаменти, евакуювати поранених і по-людськи поховати мертвих. Місто, яке воювало за всю країну вісім років і воює тепер. Ми не мученики, ми – борці! Але зараз потребуємо допомоги всієї України!», - закликала жінка у відео.

Це було її останнє звернення... Санітарна інструкторка полку Альона Кушнір загинула за сорок днів після загибелі коханого, 15 квітня 2022 року, коли окупанти скинули на «Азовсталь» тритонну бомбу.

30-річну Альону не дочекалися бабуся та два брати. Залишився сиротою 9-річний син Ілля.

«Ми сказали йому, що мама стала ангелом. Спочатку він дуже сильно плакав. На другий день зателефонував мені та сказав, що вже прийшов до тями. Напевно, вона готувала його до того, що може загинути», – розповів  брат загиблої Андрій.

Захисницю Указами Президента України від 22 березня та 5 травня 2022 року посмертно нагороджено орденами «За Мужність» ІІІ та ІІ ступенів.

Батько її сина, Максим Кушнір, теж воював на «Азовсталі», був у полоні, повернувся звідти і продовжив службу. Дитину взяла на виховання бабуся зі сторони батька.

Фото: Фейсбук-сторінки Альони Новінської