Де купила весільну сукню ангольська принцеса?
Село Волока у Чернівецькій області вже давно вважається столицею весільної індустрії нашої країни. За словами виробників, весільні сукні, які виготовляють у цьому селі, одягають наречені на п’яти континентах світу.
Під час престуру Чернівецькою областю журналісти центральних ЗМІ відвідали весільний салон «Maxima» у місті Чернівці й швейне підприємство ФОП «Сім’я Онофрійчуків», що у селі Волока Глибоцького району, та ознайомилися із виробництвом весільних нарядів.
ВБРАННЯ НА ВЕСІЛЛЯ ДРУЖИНА ПОШИЛА СОБІ ВЛАСНОРУЧ
Перша зупинка на маршруті – вже у центрі Чернівців. Неподалік пішохідної вулиці Ольги Кобилянської розташований не дуже примітний весільний салон «Maxima». Його засновник пояснив, що готові весільні сукні на виробництві побачити не вдасться, тому щоб ознайомитися з асортиментом найкращого весільного вбрання, варто побувати спочатку в їхньому магазині.
При вході до невеличкого приміщення салону всіх відвідувачів просять одягнути бахіли, які дають працівники магазину. У центрі приміщення розставлені манекени у весільному вбранні, а на вішаках по боках кімнати розміщені кілька десятків різних суконь – від найпростіших з мінімальним оздобленням до дизайнерських, обшитих кристалами Swarovski.
Збоку біля входу є кілька примірочних і великі дзеркала. Одна з репортерок просить дозволити приміряти сукню для кращої зйомки сюжету. Консультанти допомагають їй одягнутися, пройтися до дзеркала для фото і відео.
Всередині салону нас зустрічає власник, засновник модного дому «Maxima» Марін Гуралюк. Колишній учитель місцевої школи розповідає, що весільним бізнесом вирішив займатися вже давно, більш як 20 років тому. І наштовхнула його на цю думку майбутня дружина, яка працювала тоді швачкою, а на їхнє весілля сама пошила собі сукню.
«Я був звичайним вчителем у нашій сільській школі. А моя майбутня дружина, як і всі дівчата цієї місцевості, займалася пошиттям суконь. Коли я вже побачив її на нашому весіллі у самостійно пошитій гарній сукні, то подумав, що було би непогано з цього робити бізнес. А вже пізніше створили сімейне підприємство, почали шити сукні та продавати їх на Калинівському ринку. На початку 1990-х років це був один із найбільших ринків на всьому пострадянському просторі. Чернівці поступово ставали своєрідною весільною столицею країн СНД. Сюди приїжджали покупці з Росії, Казахстану, інших країн колишнього Союзу», – говорить Марін.
Спочатку виготовлення суконь було виключно прерогативою підприємців та виробників із села Волока. Потім справи підприємців покращувались, виробництво розширювалось, і швейні цехи почали з’являтися також у сусідньому селі Коровія та в Чернівцях.
«Зараз Чернівці сміливо можна вважати всесвітньою столицею весільної індустрії, почалося все з Волоки, а потім приєднався й обласний центр. Кількість виробників на квадратний метр, напевно, найбільша в усьому світі. Звичайно, ми не могли пройти повз цей бізнес. Тому наша продукція зараз відправляється в усі країни світу», – каже підприємець.
СУКНІ, У ЯКИХ Є ДУША
За його словами, протягом останніх двадцяти років географія замовлень весільних суконь сильно змінилася. До 2014 року головним імпортером буковинської весільної продукції була Росія. Вона займала близько 70% ринку.
«Після початку військових дій на сході ми усі торгові відносини з росіянами припинили. Зараз у нашому експорті переважають країни Східної Європи. Але є багато замовлень і з інших країн. Серед екзотичних, звідки замовляють наші сукні, можу назвати, наприклад, Австралію, Кабо-Верде, Катар тощо. Взагалі, наші сукні представлені на п’яти континентах світу, окрім Антарктиди, звичайно (сміється). Далі уже ніби немає куди рухатися. Але знаходяться ще такі країни, за якими люди, які закінчували школу в мій час, доучують географію», – жартує Марін Гуралюк.
Серед причин, чому іноземці обирають буковинську продукцію, власник весільного салону виділяє співвідношення ціни та якості суконь. Замовникам також подобається велика кількість ручної роботи у весільних сукнях і широкий вибір продукції.
«Такого вибору суконь різної цінової категорії, як у Чернівцях, ви не знайдете у жодному іншому місці. Крім того, у наших суконь є душа, особливо у порівнянні з китайськими, які хоч і дешевші, але не такі популярні в цій індустрії. У нас мережива вишиваються гладдю і вручну, вишиваємо бісером, стразами, паєтками. Ручна вишивка, переважно, робиться вдома. Бо у вишивальниць робота багато в чому залежить від настрою. От якщо сьогодні немає натхнення вишивати, то нічого і не вийде, а вже завтра у цієї вишивальниці може вийти шедевр. Ручна вишивка – це єдиний момент у виробництві сукні, який ми робимо на аутсорсингу, все решта виробляється у цеху», – зазначив буковинський бізнесмен.
Також у салоні можна побачити і кілька вечірніх суконь, але основний акцент бізнесу – саме на пошитті й продажу весільних суконь.
ВДЯГНУТИ НА ВЕСІЛЛЯ 40 КГ
Матеріали для суконь привозять із різних країн Європи та Азії, дещо вже виробляється й в Україні. Але у будь-якому випадку 50% ціни готової сукні складає робота.
«Матеріали завозимо з усього світу. Це й італійський шовк, французькі та англійські сітки, і китайські бувають, європейські стрази, японський бісер тощо. Тобто, географія дуже широка. Деякі дорогоцінні камені завозимо навіть із Єгипту», – продовжує Марін Гуралюк.
Ціни на весільні сукні коливаються в межах від 400 і до кількох тисяч доларів. Найдорожчу сукню, яку тут продали, купили громадяни Анголи за 8 тисяч доларів.
«Замовники самі розробляли дизайн цієї сукні, а ми виготовляли її. Там дуже дорога собівартість була. Ми відправляли товар поштою і я запам’ятав її вагу – 42-43 кілограми. У цієї сукні був восьмиметровий шлейф, усе покрите мереживом, товста тканина використовувалась, і все було вишите вручну стразами і бісером. Крім того, сукня була оздоблена каменями Swarovski й японським бісером. Її було відправлено на весілля до діамантової принцеси. Відео весілля ми не бачили, але на фотографіях наречена виглядала пишною у нашій сукні», – похвалився бізнесмен.
Після салону-магазину весільних суконь із Чернівців їдемо у село Волоку Глибоцького району, на батьківщину весільного бізнесу, майже за 20 кілометрів від обласного центру. Це румунськомовне село, в якому проживає близько трьох тисяч мешканців.
В автобусі екскурсовод розповідає трохи про саме село та про колись популярну текстильну індустрію цілого регіону.
«Буковина ще з радянських часів славилася виготовленням та пошиттям одягу. Легка промисловість колись тут була основною галуззю народного господарства. Дуже популярною у Чернівцях була фабрика «Трембіта», вона й досі працює, але вже не у таких масштабах. Також була панчішна фабрика, фабрика з виготовлення килимів тощо. Після розпаду Радянського Союзу вони переорієнтувалися буквально за кілька років. Адже якщо людина щось уміє робити руками, це вміння із нею залишиться назавжди, і вона знайде, як можна його застосувати в житті. Так у нас і виникла індустрія весільної моди», – каже екскурсовод Жанна Дудник.
ВСІ НАДІЇ НА НАСТУПНИЙ СЕЗОН
Коли заїжджаємо у Волоку, звертаємо увагу на гарні, величезні, дво-, триповерхові будинки, більше схожі на палаци чи вілли, ніж на звичайне житло українців. Це село умовно поділене на житлову частину і промислову зону. Вздовж деяких вулиць розташовані цехи, на яких виготовляють весільну атрибутику. На одне із таких підприємств власники погодилися пустити журналістів.
Це довга двоповерхова будівля, зовні схожа на якусь фабрику. Всередині на першому поверсі розміщені десятки швейних верстатів, які керуються спеціальними комп’ютерними програмами. Поруч ходять кілька працівників – операторів цих програм. Час від часу швейні апарати вмикаються й починають набивати вишивку на тканині.
Як розповіла пізніше наш екскурсовод, місцеві кравчині заробляють доволі непогані гроші. Середня зарплата у доброї швачки тут складає близько тисячі доларів на місяць. Можливість творчо розвиватися і працювати неподалік від власного дому спонукає місцевих дівчат уже змалечку навчатися цього ремесла, яке передається із покоління у покоління.
Окрім весільних мотивів, на вишивці також можна побачити й новорічно-різдвяні візерунки. За словами працівників цеху, подібну продукцію також непогано замовляють. На другому поверсі представлені експозиції, які оглядають потенційні замовники, коли приїжджають до них у цех. Тут на стелажах розміщені весільні аксесуари з вишивкою, різноманітні тканини, представлені також маленькі подушки з різдвяними нашивками і навіть захисні маски з вишивками.
Під час спілкування з журналістами власники весільного бізнесу весело жартують, хоча вже при першому питанні журналістів, як на цей бізнес вплинув карантин, оптимізм зникає, а реальні цифри приголомшують.
«По-перше, під час карантину не проводилися виставки. А це наш головний спосіб продажів весільних суконь. Оскільки саме на таких виставках нас знаходять різні закордонні споживачі. По-друге, ми взагалі не працювали майже пів року. Фактично, до червня ми не знали, що буде далі. Потім потроху почали працювати. По-третє, у нас в Україні цього року провели максимум 20% весіль у порівнянні з минулим роком. Тому сказати, що пандемія погано вплинула на наш бізнес – нічого не сказати. Але тим не менш, ми вижили. Хоча, якщо у Чернівцях за цей карантинний рік закрили близько 40% ресторанів, то серед представників весільного бізнесу більш як половини підприємств припинили своє існування», – запевняє Марін Гуралюк.
За його словами, їхній бізнес вижив завдяки хорошій співпраці та поставці суконь за кордон. Хоча і в цьому плані експорт весільної продукції суттєво впав.
«Під час карантину різні країни по-різному обмежували проведення весіль. Наприклад, у Польщі дозволили заходи на 150 осіб, і вони там усі радіють, бо масовіших весіль вони й раніше не проводили. А в Румунії дозволили проводити церемонії до 200 людей. Але вони не поспішають призначати весілля, бо для них цього мало. Там звикли гуляти на 500 осіб. Тому чекають зняття і цих обмежень. І ми також чекаємо з ними», – додає весільний бізнесмен.
Сподіваються представники весільної індустрії на наступний сезон. Коли ситуація дозволить зняти більшість обмежень на проведення масових заходів, багато пар, які за цей час одружилися, але не справляли пишних весіль через карантин, зможуть це зробити по його завершенні.
Віталій Олійник, Чернівці
Фото Володимира Тарасова
