Маркер гібридних загроз

Російська пропаганда намагається не пропускати найменшого приводу для пропагування вигідних Кремлю позицій, навіть коли цей привід – трагічний. Йдеться про те, як «майстерно» скористався нагодою 80-ї річниці початку війни гітлерівської Німеччини зі сталінським Радянським Союзом сам «головнокомандувач» цієї пропаганди Путін для того, щоб вкотре заявити про свої амбіції та виправдати російську агресію проти України.  

Стаття, що вийшла у німецькій газеті Die Zeit за підписом російського президента з нагоди роковин початку радянсько-німецької війни, фактично перетворилася на намагання виправдати сучасну агресивну політику путінського режиму в світі, хоча, на думку самого автора, до існуючого «протистояння» у Європі призвели зовсім інші фактори. Виявляється, росіяни прагнули єдиної Європи, і не лише географічно, а й культурно та цивілізаційно об’єднаної – очевидно під власним супроводом та егідою Росії. Але, на думку Путіна, переміг інший підхід, за якого єднанню  Європи «від Лісабона до Владивостока» завадили НАТО, США і навіть останні події в Україні, але ніяк не агресивна політика міжнародного тероризму, яку полюбляє застосовувати Москва. Спробуємо зрозуміти авторську логіку та з’ясувати, як же все це пов’язано між собою. Путін вважає, що розширення НАТО на схід та входження до складу Альянсу нових членів, серед яких і колишні республіки СРСР, зруйнувало можливість об’єднання та поставило країни перед «штучним вибором» між колективним Заходом та Росією. Який вибір зробили країни – уже відомо, і він, попри всі намагання Москви, не на її користь.

А ось до загострення ситуації в Україні, на думку Путіна, призвела «агресивна політика» США, які підтримали українську Революцію Гідності. За його дивною логікою, саме Революція Гідності стала причиною й окупації Криму, і війни на Донбасі. Жодним словом не згадує Путін про російський слід у цих подіях, про очолювані й підтримувані Росією бойові дії на Донбасі, які тривають уже довше, ніж сама німецько-радянська війна. А відкриті звинувачення президента країни-агресора у застосуванні «агресивної політики» щонайменше звучать не лише дивно, а цинічно.

Завершує статтю російський президент твердженням, що Росія виступає за партнерство з Європою для континентальної безпеки та закликає визнати те, що він називає «вантажем минулих помилок» заради «процвітання Європи і світу». Тож, куди подіти той «вантаж» помилок і чи має право президент країни-терориста  дозволяти собі такі роздуми про партнерство та процвітання на фоні агресивної міжнародної політики, яку сам же й впроваджує? Щонайменше – це звучить дивно, а насправді є нонсенсом та зухвалим нехтування нормами міжнародної співпраці та партнерства.

Але цим Кремль не зупинити. Бо хіба існують перепони й норми для країни, яка вперше з часів Другої світової війни наважилася розв'язати міжнародний конфлікт у межах Європи? Анексія Криму, розв’язування гібридної війни на Донбасі, перетворення окремих територій Донецької та Луганської областей на військовий полігон для збройних сил російської армії й найманців – ось наслідки такої «миротворчої» діяльності Кремля й захисту «російськомовного населення».

Продовжує Москва відверто ігнорувати та порушувати і норми міжнародного права та правових документів, а анексія Криму та агресія Росії на Донбасі, на жаль, вкотре відкрили світові неспроможність сучасної системи міжнародних відносин адекватно реагувати на порушення норм міжнародного права та вчасно протидіяти новим викликам і загрозам.

Світове співтовариство вже неодноразово стикалося з проблемами порушення усталених принципів міжнародних відносин, які часто супроводжувалися локальними та глобальними конфліктами. Це й не дивно, адже Москва систематично вдається до експлуатації статусу «миротворця» та постійно намагається лобіювати власні інтереси, ефективно створюючи прикриття для своїх військових злочинів.

Фактично російська агресія на Донбасі, анексія Криму стали тим маркером, який виявив, що гібридні загрози вже не обмежуються стандартним шантажуванням та провокаціями, а стають справжньою війною, замішаною  на крові та брехні. Брехні у всьому, зокрема й у намаганні бути «відкритими, незважаючи на минуле», до чого нібито закликає Путін у своїй останній статті, насправді виправдовуючи російську агресію і, очевидно, передбачаючи її продовження.

Тарас Попович

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства