Сором Німеччини

Сором Німеччини

Укрінформ
80-річчя нападу нацистської Німеччини на СРСР у сучасному дискурсі

День нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз є днем сорому для німців.

Про це заявила канцлер ФРН Ангела Меркель з нагоди 80 роковин сумної дати. За словами глави німецького уряду, Федеративна Республіка визнає свою постійну відповідальність за злочини націонал-соціалістичного режиму, частиною чого є постійне нагадування про минуле як данину жертвам і їх нащадкам.

Ангела Меркель
Ангела Меркель

Покаянні слова були висловлені в традиційному суботньому 3-хвилинному подкасті канцлера, сама вона фізично в жодних заходах з нагоди сумної річниці не бере.

Честь віддавати шану постраждалим народам колишнього Радянського Союзу випала федеральному президенту ФРН Франку-Вальтеру Штайнмаєру. Заходів протягом тижня було кілька, але центральним, як зазначили у відомстві глави держави, стало відкриття фотовиставки та майже 40-хвилинна промова в історичному місці Берліна, музеї «Карлсгорст», де проти ночі з 8 на 9 травня було підписано Акт про беззастережну капітуляцію, який знаменував завершення Другої світової війни в Європі. Війни яка забрала життя 27 мільйонів жителів СРСР, з яких 14 мільйонів були цивільними – найбільше серед усіх країн-жертв німецького нацизму.

У промові Штайнмаєр назвав ту війну «злочинною загарбницькою війною на знищення, німецьким варварством, яке коштувало життя мільйонам людей, спустошило континент і – як наслідок – на десятиріччя розділило світ». Німець у багатьох гірких словах описав те, як військова кампанія «Барбаросса» підігрівалася ненавистю – антисемітизмом, антибільшовизмом і расовою маячнею, спрямованими проти слов’янських та азійських народів Радянського Союзу. «Ті, хто вели цю війну, вбивали у будь-який мислимий спосіб, з безпрецедентною брутальністю й жорстокістю. Ті, хто повинні були нести за цю війну відповідальність, хто у своєму націоналістичному божевіллі навіть посилалися на німецьку культуру і цивілізацію, на Ґете і Шиллера, Баха і Бетховена, осквернили всю цивілізацію, усі принципи гуманності та права. Війна проти Радянського Союзу була варварством убивць. І як би нам не було важко це робити, ми повинні про це пам'ятати! Пам'ять про це пекло, про абсолютну ворожнечу та дегуманізацію іншої людини – ця пам’ять залишається для нас, німців, обов’язком, а для світу – пересторогою», - розповідав Штайнмаєр, стоячи в тій самій історичній залі, де генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель підписав Акт про капітуляцію.

ДИПЛОМАТИЧНИЙ БОЙКОТ

На подію були запрошеними посли всіх 15 республік колишнього Радянського Союзу. Прийшла лише половина з них. Втім, широкий резонанс викликала відмова лише одного – посла України в ФРН Андрія Мельника. Адже якщо шестеро його колег дипломатично послалися на невідкладні справи, Мельник з притаманною йому прямотою висловив директору музею Йоргу Морре у листі на 3 сторінках усе, що, як кажуть в Німеччині, «лежить на серці».

А на серці в українського посла лежить те, що відзначати річницю нападу на СРСР в музеї, який носить назву «Німецько-російський» є надзвичайно цинічним.

«Те, що головна офіційна пам'ятна подія з нагоди 80-ї річниці загарбницької війни Німеччини проти СРСР - з промовою Федерального президента - відбувається саме в Німецько-російському музеї (!), є, з точки зору українців, образою... Таким чином надсилається абсолютно помилковий сигнал. Цей позбавлений чутливості підхід є черговим свідченням недостатнього усвідомлення почуттів і сенситивного сприйняття українців, яких просто ігнорують як одну з найбільших націй-жертв нацизму», - написав посол.

Він вважає, що доцільніше було б розмістити цю важливу виставку в Бундестазі або просто неба в політичному кварталі Берліна, де з нею могла б ознайомитись широка німецька і не лише німецька громадськість (і, дійсно, музей «Карлсгорст» є цікавим, але далеко не найпопулярнішим місцем відвідання в німецькій столиці).

Андрій Мельник
Андрій Мельник

Назвав Мельник і іншу причину, яка унеможливлювала відвідування заходу: допоки Російська Федерація продовжує свою військову агресію проти України як на сході, так і в Криму і день за днем вбиває наших співвітчизників, поки Росія та її найманці знищують долі мільйонів людей в Україні, спільне вшанування пам’яті з дипломатичним представником Кремля «перевершує найбільшу уяву» українського посла.

Він також зауважив, що РФ протягом семи років тримає в заручниках сотні українських військовополонених в результаті кампанії на окупованому Донбасі.

«Поки цих людей катують у підвалах, спільне вшанування з Росією є абсолютно виключеним», - написав Мельник.

Посол зауважив, що хоча постійно діюча експозиція музею дійсно присвячена війні нацистської Німеччини проти всього Радянського Союзу, сама назва його вводить в оману, адже фактично прирівнює СРСР до сьогоднішньої Росії, що є перекручуванням історії. Однак набагато гіршим є той факт, що це свідоме переіначування підігрує підступному кремлівському наративу, згідно з яким Росія та «великоросійський народ» нібито могли б самотужки отримати перемогу над Третім Рейхом. При цьому цинічно применшується або навіть відверто заперечується внесок українців у звільнення Європи від нацистського панування, які заплатили за це надзвичайно високу ціну, написав Мельник.

«Українці ніколи не визнають ані привласнену Росією монополію на перемогу у Другій світовій війні, ані несправедливо заявлену РФ претензію розглядати себе як єдину жертву нападу нацистської Німеччини», - підкреслив посол.

Він висловив «розчарування» з приводу того, що керівництво музею не відгукнулося на прохання перейменувати його. Це питання українська сторона порушує не перший рік на різних рівнях.

Те, що питання порушувалося ще до Мельника, визнав і директор Морре, якого відмова Мельника від участі в заході «не здивувала». При цьому він зазначив, що перейменування музею є питанням, вирішити яке «не так легко», та й в його наглядовій раді переважно перебувають німецькі і російські структури (серед 17 установ, зокрема, міністерства закордонних справ та оборони РФ – авт.). Директор при цьому зауважив, що перед його музеєм стоять 4 прапори (німецький, російський, український і білоруський), що в роботі музею беруть участь всі 4 сторони, що роками ведеться співпраця з київським «Національним музеєм історії України у Другій світовій війні».

Директор музею Йорг Морре
Директор музею Йорг Морре

Вітання музеїв-партнерів передбачалися після виступу Штайнмаєра. Виступили директори білоруського та російського (який не утримався від пасажу про «відродження фашизму в деяких країнах»). А на заставці з фото Києва з’явився напис про те, що український партнер, на жаль, не може вийти на зв’язок. І навряд чи то була технічна проблема. Так само як і Мельник, директор музею Іван Ковальчук не став брати участь в цій акції….

ЧОМУ ДЕМ’ЯНЮК?

Спеціальна експозиція, яку відкрив Штайнмаєр і яка буде представлена в саду музею до 3 жовтня, називається «Масштаби одного злочину. Радянські військовополонені у Другій світовій війні». Готували її 2 роки. Організатори зауважують, що військовополонені є «забутою» категорією жертв. І це дійсно так; не дуже охоче їх згадували навіть на власній батьківщині, а чимало тих, хто зміг пережити весь жах нацистських концтаборів, були засуджені за зраду вдома, куди так мріяли повернутися.

За даними німецької сторони, в полон були взяті та відправлені в табори 5,7 млн червоноармійців, понад 3 мільйони з них не дожили до звільнення. «Радянських військовополонених не сприймали як полонених. Вони не були братами по зброї, їх позбавляли людського буття, їх дегуманізовували», - визнав Штайнмаєр.

Для ілюстрації були обрані 12 біографій. Організатори стверджують, що намагалися відобразити різні категорії цих людей і різні життєві шляхи.

Я з’їздила в Карлсгорст подивитися на виставку. Під час огляду я спочатку не повірила своїм очам: Іван Дем’янюк… Той самий! Цей чоловік став чи не символом колабораціонізму. За обвинуваченнями в співучасті в нацистських злочинах (причетності до вбивства понад 28 тисяч людей під час служби охоронцем у концентраційному таборі «Собібор» і служби в лавах СС у концтаборі «Флоссенбюрг») його судили в різних країнах – з ув’язненням, засудженням до страти та виправданням - з початку 1980-х і до самої смерті в 2012 році.

Отже із сотень тисяч українських військовополонених треба було вибрати цю постать???

Куратори виставки, представляючи її журналістам, згадали, що жертви були різні, в тому числі ті, хто був змушений співпрацювати з окупантами. Але ж чому саме цей приклад? У Німеччині (не без активної допомоги Росії) і так у контексті історичних дебатів нерідко лунають закиди про український колабораціонізм. Який меседж хотіли послати організатори експозиції, обравши з числа українських жертв саме Дем’янюка? Це питання до них, а також, здається, до кураторів-спонсорів експозиції – МЗС ФРН і Уповноваженого Федерального уряду в справах культури та ЗМІ.

Гадаю, посол Мельник при написанні свого листа Морре був би менш ввічливим, якби знав про зміст виставки, навряд чи вітав би рішення Німеччини врешті-решт привернути увагу до теми пам’яті мільйонів радянських військовополонених і дякував співробітникам музею за те, що вони своєї виставкою зробили один із давно назрілих кроків, щоб віддати шану одній з найбільш забутих груп жертв режиму нацистського терору.

ЗАКЛИКИ ДО ПРИМИРЕННЯ

Чи корегував Штайнмаєр свою промову після афронту посла, чи ні, ми не знаємо, але в ній він, і це було помітно, намагався, говорячи про республіки, які зазнали найбільших жертв від окупантів, називати Росію в кінці речення. Такий собі реверанс у бік України та Білорусі.

Він окремо згадав про Бабин Яр, про Мізоч, про Корюківку, де, за його власними словами, сталася найбільша та найжорстокіша каральна акція у Другій світовій війні - протягом двох днів були вбиті 6 700 чоловіків, жінок та дітей …

Окрім суто історичної «головупопеломпосипальної» частини у промові президента містились і меседжі, які мають відношення до сьогодення і спрямовані в майбутнє.

«Тільки той, хто вчиться читати сліди минулого в теперішньому, зможе зробити внесок у майбутнє, яке уникає воєн, відкидає тиранію та забезпечує мирне співіснування у свободі… Я дуже стурбований тим, що позначена стражданнями історія… сама дедалі більше стає джерелом відчуження», - сказав Штайнмаєр. Він шкодує (на називаючи нікого), що історіографія стає інструментом нових конфліктів, предметом нових ресентиментів.

«Я переконаний: історія не повинна ставати зброєю…Сьогодні я звертаюся зі своїм словом до вас, до громадян усіх країн, які постраждали від німецької війни на знищення: не дозволяйте, щоб ми знову зустрічалися один з одним як вороги, не будемо дозволяти тим, за ким останнє слово, захищати національну зарозумілість, презирство, ворожнечу та відчуження. Пам’ять повинна наближати нас один до одного, вона не повинна нас знову розділяти», - заявив президент ФРН. Він закликав усвідомити, наскільки цінним є примирення, в Німеччині називають «дивом» те, що інші народи після війни прийняли її в свою велику родину.

«Дар примирення породжує велику відповідальність Німеччини: ми хочемо і повинні зробити все можливе для того, щоб захистити міжнародне право і територіальну цілісність на цьому континенті, а також працювати заради миру з державами-наступниками колишнього Радянського Союзу та між ними», - заявив президент з явним натяком на те, що через майже 70 років після завершення Другої світової війни територіальна цілісність знову була порушена, хоча й не назвав порушника.

Чіткіше висловилась канцлер Меркель у згаданому на початку подкасті: «Німеччина, як і весь Європейський Союз, не може погодитися з тим, що Росія порушила міжнародне право, анексувавши український півострів Крим та надавши масивну підтримку сепаратистам на сході України і, таким чином, поставивши під сумнів повоєнний європейський порядок», - заявила вона. І також зазначила, що Німеччина відчуває відповідальність і обов'язок працювати над миром та міжнародним порядком, заснованим на правилах.

ПАМ’ЯТЬ І СУЧАСНІСТЬ

У Німеччині люблять говорити про «культуру пам’яті», маючи на увазі насамперед історію Другої світової війни. Держава дійсно багато чого зробила для визнання злочинів націонал-соціалізму. Водночас у тому, що стосується радянських жертв, підхід є таким, що «не треба виділяти якісь окремі групи; навпаки, для уряду ФРН важливо, щоб була вшанована пам’ять людей з усіх народів колишнього Радянського Союзу».

Як заявила речниця МЗС ФРН (яке до свого президентства очолював Ф.-В.Штайнмаєр) Марія Адебар: «У культурі пам’яті федерального уряду існує дуже широкий підхід, який спрямований на попередження історичної інструменталізації теми нападу на СРСР, особливо в 80-ту його річницю».

І взагалі, як часто можна чути, німці кажуть «російські», мають на увазі «радянські», то які можуть бути обрáзи?..

Такий підхід аж ніяк не влаштовує Андрія Мельника. За визнання українських жертв окремо, а не в «радянському пакеті» він «воює» не перший рік. Нагадав Мельник про це і в листі Морре.

Щонайменше 8 мільйонів людей в Україні загинули внаслідок найжорстокішої окупації всіх часів, в тому числі понад 5 мільйонів цивільних осіб, 1,6 мільйона українських євреїв. Проти Вермахту воювали понад 6 мільйонів українських солдатів та офіцерів у лавах Червоної Армії, ще 250 тисяч українців боролися у складі військ союзницьких держав. Понад 3 мільйони з них загинули на полі бою або ж як військовополонені зазнали неймовірного нелюдського поводження всупереч міжнародному праву і були холоднокровно закатовані.

Тоді як території України та Білорусі, і саме вони зазнали руйнівного вдару в перші ж дні та тижні війни, були окуповані повністю, російська – лише на 10%.

Німеччина мала б піти далі в опрацюванні воєнних злочинів, варварської політики окупації України, до чого залучити не лише істориків, але також політиків, громадськість, медіа, переконаний дипломат.

Слід зауважити, що німецькі ЗМІ вже втягнуті в дискусію. Чимало з них позицію українського посла розуміють і підтримують, і критика на адресу федерального президента та уряду, а також і парламенту в контексті історичної пам’яті лунає зараз так, як не лунала ніколи до цього. Симпатію (хоча й не у всіх) викликала і попередня «сутичка» українського дипломата з федеральним президентом ФРН, коли перший закинув Штайнмаєру невдале виправдання будівництва газопроводу «Північний потік 2», мовляв, історичною відповідальністю Берліна по відношенню до Москви.

…Посол Мельник вкотре став хедлайнером ЗМІ. Завдяки активній позиції дипломата, заяви якого подекуди межують з недипломатичністю, у німецькому медіапросторі і в суспільстві, схоже, повільно, помалесеньку, але розвінчуються міфи, які активно мусувала радянська, а наразі використовує російська пропагандистська машина, культивуючи відчуття провини німців виключено перед Росією та профітуючи з цього.

Німці, повторюючи гасло Nie Wieder! (Ніколи більше!), намагаються всіма силами запобігти новій війні в Європі. Але шлях до цього, здається, обирають старий та хибний – тактику умиротворення агресора, яка свого часу не зупинила їхнього фюрера.

Але яке може бути умиротворення, а для українців - примирення з державою, солдати якої сьогодні, зараз вбивають «слов’янських братів», з якими 80 років тому пліч-о-пліч постали проти фашизму?!

Ольга Танасійчук, Берлін.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-