Хто приборкає «імперію зла»?

Хто приборкає «імперію зла»?

Укрінформ
Очевидно, що справа ця «колективна»

Інтерес до майбутньої червневої зустрічі Байдена та Путіна, яка, безумовно, стане знаковою подією 2021 року, обумовлений не лише очікуванням подальших трансформацій шляхів двосторонніх відносини США та Росії, а й тим, як скористаються президенти цією можливістю впливу. І саме Джо Байден, який відкрито назвав Путіна «вбивцею», має всі шанси стати сьогодні новим приборкувачем «імперії зла».

Нагадаємо, що термін «імперія зла» вперше застосував у своєму виступі 8 березня 1983 року колишній президент США Рональд Рейган, зробивши його фактично крилатим висловом на десятиліття. Щоправда тоді мова йшла про Радянський Союз, однак сучасні реалії дозволяють застосувати його і до режиму Путіна, який не лише підхопив традиції й звичаї тоталітаризму, а й розвинув свою «імперію зла» до небачених масштабів в усьому: методах управління, протистоянні цивілізованому світу, руйнуванні міжнародної безпеки, знищенні власного населення.

У результаті, сьогодні американсько-російські відносини досягли найнижчої точки за весь час після «холодної війни», та й сучасний етап аналітики вже схарактеризували новою «холодною війною». Тому майбутня зустріч для Путіна стане не лише можливістю нагадати про себе, а й приводом продемонструвати свою омріяну могутність, яка нестримно згасає під тиском міжнародного спротиву та протистояння. І найгірше для Кремля тут ​​навіть не санкції, а відверте ігнорування та ізоляція, що стала справжнісінькою катастрофою для режиму Путіна. Але Байден вирішив поговорити зі своїм російським колегою і опонентом заодно.

Віце-президент США Джордж Буш, Президент США Рональд Рейган і Генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов (зліва направо) на острові Говернорс-Айленд в грудні 1988 року
Віце-президент США Джордж Буш, Президент США Рональд Рейган і Генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов (зліва направо) на острові Говернорс-Айленд в грудні 1988 року

Схожа зустріч відбувалася у тій же Женеві у 1985-му між президентом США Рональдом Рейганом і генсеком Михайлом Горбачовим у розпал «холодної війни». Спробуємо провести уявні паралелі між цими подіями. Експерти сходяться до думки, що Джо Байден, як і Рональд Рейган, є прихильником застосування усіх можливих невійськових засобів впливу та вирішення конфліктів. Якщо свого часу 40-й президент США боровся проти комунізму, який було знищено зокрема і завдяки його зусиллям, то тепер мова йде про протистояння злочинному режиму Путіна.

Незважаючи на те, що Москва вже намагається адаптуватися до сучасних реалій та фактично почала процес «торгів» з новою американською адміністрацією, шукаючи можливості впливу, Байден неодноразово заявляв про те, що саме Росія є найбільшою загрозою для Штатів, і реакція на будь-які недружні дії буде принциповою. За висновками Байдена, про які він неодноразово говорив, Росія намагається послабити країни Заходу зсередини, підірвати єдність НАТО, ЄС та існуючий світовий правопорядок. Тому Росія для нього – не лише загроза, а й агресивна реваншистська сила, яка намагається протистояти США, як це робив свого часу СРСР, але не маючи вже тих ресурсів і можливостей.

За повідомленнями американських ЗМІ, Байден планує жорстко говорити в Женеві, намагаючись «приборкати авантюризм Путіна». У Білому домі повідомили, що президенти обговорять «весь спектр нагальних питань». Серед усіх запланованих тем особливу увагу планується звернути й на проблему європейської безпеки, зокрема російську агресію в Україні. Байден неодноразово висловлювася про те, що Москву потрібно змушувати платити за порушення міжнародного права. Конкретні факти порушень Російською Федерацією вже всім відомі.

Згадаємо деякі з них. Ще за часів президентства Рейгана у 1987 році було укладено Договір між СРСР та США про ліквідацію ракет середньої й малої дальності, який розпався в 2019 році через деструктивні дії РФ у сфері контролю над озброєннями. У 2002 році Росія на власний розсуд вийшла з Договору про скорочення й обмеження стратегічних наступальних озброєнь СРСР-США (СНО-2), вважаючи цю угоду «невигідною». Наступним договором у сфері скорочення стратегічних наступальних озброєнь стала угода, підписана вже між РФ та США у 2002 році. Згодом, у 2010 році було підписано наступний договір, що забезпечує контроль над озброєннями – СНО-3. Його термін, як відомо, закінчувався у лютому 2021 року, але договір було пролонговано ще на 5 років. Та, незважаючи на погодження продовжити угоду, Путіна очевидно не влаштовує та турбує уся ця ситуація.

З одного боку, пролонгація договору вигідна для Кремля, бо стала своєрідним «полегшенням» для бюджету РФ та російської оборонної сфери, що не здатна забезпечити потреби у якісній сучасній продукції, а тільки модернізує радянські зразки 70-80 років минулого століття. З іншого боку – Путіна турбує ситуація довкола послаблення власної оборонної міцності та можливого посилення санкційних обмежень й ізоляції Росії. І це цілком можливо вже зовсім скоро, після 16 червня.

Проводячи аналогії, варто згадати й стратегічну оборонну програму «Зоряні війни», що була розроблена за часів президента Рейгана. Намагаючись демонструвати свою міць, Радянський Союз був змушений постійно збільшувати витрати на оборонну промисловість і тим самим наблизив свій крах. Фактично програма «Зоряні війни» стала своєрідною приманкою, на яку повелася влада СРСР, і непідсильним тягарем для бюджету радянської імперії, що занепадала. Схоже, що подібну тактику спробував застосувати й Путін, анонсуючи створення Росією гіперзвукового ракетного комплексу «Авангард» ще у 2018 році. Мовляв, бійтеся нас, бо створимо чудо-зброю і світ ляже біля ніг Російської імперії. Але цей маневр Кремля виявився черговою безглуздою витівкою – витратною та здатною виснажити російські економічні ресурси, але не спроможною залякати чи шантажувати опонентів на переговорах з міжнародної безпеки.

Яким шляхом підуть двосторонні відносини США та Росії на сучасному етапі та як це вплине загалом на геополітичну стабільність у світі – буде зрозумілим вже найближчим часом. І червнева зустріч двох президентів також стане своєрідним лакмусовим папірцем цих відносин. Цікавим є й той факт, що президентські терміни Байдена та Путіна закінчуються фактично одночасно – у 2024 році. Тож для Москви майбутній період буде безумовно непростим, а «стабільні й передбачувані відносини» з Кремлем Білий дім, очевидно, будуватиме перевіреними невійськовими методами протидії: новими санкціями, обмеженнями та підтримкою антикремлівських країн і структур, здатних хоч якось втихомирити Путіна та його режим.

«Холодна війна», як відомо, закінчилася без жодного пострілу, але з різним результатом для її учасників. Для США – перемогою, для СРСР – поразкою, хоча сучасна російська пропаганда заперечує цей факт та вважає завершення періоду «холодної війни» безрезультативним. Але факти – річ уперта. І чимало явищ та тенденцій того часу повторюються й зараз. Сьогодні Росія не може похвалитися колишньою могутністю – поглиблення економічної, суспільної, міжнародної кризи зробило свою справу. Колишня імперія ослабла і поводиться як загнаний звір, а значить і максимально небезпечна, адже режиму Путіна скоро буде нічого втрачати. Тож хто приборкає «імперію зла»? Очевидно, що справа ця «колективна». Варто сподіватися, що прискоренню процесу сприятиме і майбутня зустріч у Женеві. Але головне слово все ж за росіянами, їхньою здатністю боротися за свою свободу, бо це і є найвищою цінністю цивілізованого суспільства.

Тарас Попович

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-